Відмінність ліцензійного договору від інших цивільних правовідносин

На сьогодні немає однозначної думки щодо правової природи ліцензійного договору. Як в юридичній науці, так і в судовій практиці застосовуються різні концепції. Ліцензійний договір відносили і до договорів купівлі-продажу, і до договорів найму і до договорів оренди і до договорів товариства. Існували думки, що договір ліцензії є не якимось самостійним видом договорів, а лише узагальненою назвою різних форм використання прав на об'єкт інтелектуальної власності без втрати правовласником прав на цей об'єкт. В залежності від фактичного складу правовідносин, до таких договорів застосовувались правові норми, що здійснювали регулювання певних типів договорів.

Проте ліцензійний договір не може бути однозначно визнаним договором купівлі-продажу, оскільки ліцензіар не передає ліцензіату право власності на об'єкт в повному обсязі, а лише передає йому одне з майнових прав – право на використання твору. При такому розділі усього комплексу прав, що належить правовласнику на окремі правомочності не можливо сказати про його продаж, тому що інші правомочності залишаються у правовласника. Навіть у випадку надання виключної ліцензії, коли сам правовласник не може самостійно користуватись об'єктом інтелектуальної власності, неможливо говорити про передачу прав власності, оскільки правовласник залишається формальним носієм цих прав, тобто незмінним залишається титул власника. На відміну від купівлі-продажу, ліцензійний договір не є правовідношенням зустрічного обміну, а являє собою зобов'язувальні правовідносини, що продовжуються протягом певного періоду часу.

Ліцензійний договір, за своєю природою, дуже схожий з договором найму чи оренди, тим більше, що чинне цивільне законодавство України передбачає можливість для майнових прав бути предметом договору найму. Але, суттєва відмінність полягає в тому, що за договором найму майно чи майнові права надаються одній особі, а при надання невиключної ліцензії, майнове право може надаватись невизначеному колу осіб.

Інша відмінність полягає у наявності відповідних взаємовідносин між ліцензіаром та ліцензіатом та їх віднесення до категорії господарських товариств. З одного боку, може здатись, що зазначені правовідносини є схожими: особа надає в користування товариству майнові права, отримуючи взамін певну винагороду у вигляді дивідендів, однак немає одного з основних критеріїв віднесення ліцензійного договору до договорів товариства – відсутність спільної цілі, наявність якої законодавство відносить до суттєвих умов статутної діяльності товариства. В рамках ліцензійного договору сторони мають, як правило, різні цілі. Хоча, за певних обставин ліцензійний договір може бути дуже схожий на договір товариства (наприклад, при внесенні об'єкта інтелектуальної власності в якості внеску в статутний фонд товариства), все ж ці договори не є ідентичними.

Варто також відрізняти ліцензію на виготовлення (тиражування) продукції від договору підряду на виготовлення такої продукції. Деякі фахівці вважають, що у конкретній судовій справі ці договори відрізнити буває досить важко і лише аналіз договору за усією сукупністю його умов може вирішити це питання. Договір підряду характеризується тим, що особа, яка здійснює виробництво, отримує право лише на виготовлення, а не на використання об'єкту, тобто присутній негативний аспект ліцензії. Позитивний же аспект ліцензії відсутній – надання права на виготовлення лише усуває протиправність такої дії. Господарський ризик в ліцензійному договорі несе ліцензіат, а в договорі підряду виконавець бере на себе лише звичайний ризик, а ризики, збут, реалізацію і т.п. лежить на замовникові.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: