Розділ 3. Ландшафтна будова Київської області.

В межах Київської області спостерігається досить складна територіальна диференціація фізико-географічних умов. Виникає необхідність фізико-географічного районування області, наукове і практичне значення якого полягає у виявленні закономірностей взаємозв’язку і взаємодії компонентів природи і територіального розміщення природних комплексів та складанні комплексних характеристик їх властивостей.

Перші спроби комплексного фізико-географічного вивчення Київщини з аналізом внутрішніх природних відмін її території та їх причин відносяться до минулого століття та зустрічаються в роботах Докучаєва, Танфільєва, Крубера. Відома досить велика кількість робіт по фізико-географічному районуванню Київської області. Проте окремі роботи зараз мають лише історичний інтерес. Деякі дуже відрізняються принципами і методами районування, різними масштабами районування.

Фізико-географічне районування області проведено на основі ландшафтно-генетичного принципу. Суть його полягає в тому, що виявлення природно-територіальних комплексів, визначення їх меж і властивостей здійснюється шляхом всебічного аналізу взаємозв’язку і взаємодії сонячної радіації, літосфери, гідросфери і атмосфери (як основних ландшафтоутворюючих факторів), рельєфу, клімату, внутрішніх вод, грунтово-рослинного покриву і тваринного світу (як складових частин ландшафтної оболонки). Взаємодія ландшафтоутворюючих факторів через основні фізико-географічні процеси — теплообмін, вологообмін та обмін мінеральних і органічних речовин — зумовлює походження, розвиток і властивості ландшафтної оболонки як єдиного цілого і окремих її природних територіальних комплексів. При фізико-географічному районуванні та вивченні особливостей окремих природних територіальних комплексів враховується вплив господарської діяльності людського суспільства, який залежить насамперед від конкретних історичних та соціально - економічних умов.

Прояв взаємодії основних ландшафтоутворюючих факторів носить зональний і азональний характер. Тому в системі таксономічних одиниць районування виділяються зональні одиниці - пояс, підпояс, зона, підзона - і незональні - країна, провінція, область, підобласть, район.

Територія Київської області ділиться на дві зональні частини — північну, яка входить до зони мішаних лісів помірного поясу, і південну, яка входить до лісостепової зони помірного поясу. Ці зональні частини області відрізняються одна від одної насамперед своєрідними ландшафтними типами грунтово-рослинного покриву, що сформувалися в умовах помірного клімату при різному ступені зволоженості території.

Поліська частина характеризується поширенням дерново- підзолистих ґрунтів, які виникли в умовах надмірного зволоження під хвойними та хвойно-широколистяними лісами на безкарбонатних материнських породах. Значне місце займають заболочені та болотні ґрунти.

Лісостепова частина характеризується складним перемежуванням таких зональних типів грунтів, які виникли в умовах помірного зволоження: сірих лісових грунтів, які сформувались під широколистяними лісами, та типових чорноземів, які сформувалися під лучними степами і остепненими луками на лесових карбонатних породах.

У межах зони природні територіальні комплекси формуються під впливом зональних ландшафтоутворюючих факторів. Кожній зоні відповідає певний тип ландшафтів. Ландшафти Полісся відносяться до східноєвропейського типу ландшафтів мішаних лісів, до підтипу поліських ландшафтів; ландшафти лісостепу — до східноєвропейського типу лісостепових ландшафтів. У межах зон виділяються підкласи ландшафтів височин та низовин та види ландшафтів.

Перехід між зонами на території області поступовий, спостерігається складне взаємопроникання поліських і лісостепових ландшафтів. Особливо сильно порушується широтний напрям зміни ландшафтів, що пояснюється наявністю густої мережі широких сучасних і давніх відмерлих долин, які мають загальний північний та північно-західний напрям.

Найбільш виразно намічається розмежуванні між поліською і лісостеповою частинами області по лінії таких населених пунктів: південніше Мар'янівки — Мотижин — Гореничі — Княжичі — Яблунівка — Чорногородка — Томашівка — Дідівщина — Мотовилівка — Плесецьке — Іванковичі — східніше Жулян — північно-західні околиці Києва — Бортничі — Княжичі — Бровари — Велика Димерка — Бобрик. Ця лінія, що в основному визначається південним краєм поширення дерново-підзолистих грунтів на водно-льодовикових і давньоалювіальних відкладах та соснових і сосново-дубових лісів, і є південною межею поширення типу ландшафтів мішаних лісів.

Значна різноманітність природи пов’язана з історією геолого-геоморфологічного розвитку та з геоструктурними особливостями території. Поліські і лісостепові зональні ландшафти області сформувалися в умовах складного взаємопов'язаного розвитку двох геоструктурннх елементів — Українського щита і Дніпропетровсько-Донецької западини. Сучасні риси геолого-геоморфологічної будови окремих частин області мають істотні відміни і все це позначається на всій структурі природного середовища, на співвідношенні елементів теплового і водного балансів та особливо елементів балансу мінеральних і органічних речовин. Внаслідок значних оротектонічннх відмінностей відбувається територіальна диференціація зональних природних комплексів на фізико-географічні області.

Рис.5 Картосхема фізико-географічного районування Київської області:

Ландшафтна структура фізико-географічних районів.

а — райони з переважним розвитком зандрових рівнин з дерново-слабопідзолистими грунтами, з боровими і суборовими лісами; б — райони з переважним розвитком моренно-зандрових рівнин з дерново-середньопідзолистими грунтами, значно збезлісені; в — райони з долинними місцевостями: заплавними лучно-болотними і надзаплавно-терасовими піщано-боровими; г— перехідно-лісостепові райони з поширенням піщаних зандрових і борових місцевостей та лесових рівнин; д — приполіські райони в межах терасової рівнини з розвитком давньоозерних і давньодолинних знижень; е — північно-лісостепові райони з переважанням плоских або полого-хвилястих вододільних лесових рівнин на кристалічному фундаменті, з потужними малогумусними чорноземами; є — північно-лесостепові райони, плоскорівнинні на палеогеновій основі з поєднанням ерозійних і суфозійно-зсувних процесів; ж — центрально-лісостепові райони підвищено-горбастої рівнини з морфоструктурною диференціацією грунтово-рослинних комплексів, з інтенсивною площинною ерозією, з — райони з розвитком горбастих еродованих підвищених рівнин на льодовиково-тектонічній дислокованій основі з дуже змитими світло-сірими грунтами; и — райони з переважанням останцево-горбистих давньо-ерозійних рівнин з сірими і світло-сірими грунтами слабо- і середньозмити ми; І — райони лесової терасової рівнини з потужними малогумусними чор- ноземами в комплексі з давніми та сучасними долинними місцевостями.

Фізико-географічні області і райони.

Зона мішаних лісів. І. Київське Полісся: 1 — Новошепелицько-Вільчанський; 2 — Чорнобильсько-Чистогалівський; 3— Прип'ятсько-Дніпровський; 4— Базарсько-Іванківський; 5 — Нижньотетерівсько-Придніпровський; 6 — Середньотетерівський; 7 — Києво-Бородянський.

II. Чернігівське Полісся; 8 — Дніпровсько-Деснянський; 9 - Нижньо-деснянський; Лісостепова зона. III. Північна лісостепова область Придніпровської височини: 10 — Андрушівсько-Фастівський; 11 — Сквирсько-Ружинський. IV. Лісостепова область Київського плато; 12 — Обухівсько-Васильківський; 13 — Кагарлицько-Гребінківський; 14 — Канівсько-Ржишівський. V. Центральна лісостепова область Придніпровської височини: 15 — Таращансько-Богуславський; 16 — Ставищансько-Жашківський; 17 — Плисківсько-Оратовськнй. VI. Північна лісостепова область Дніпровської терасової рівнини: 18—Дніпровський заплавно-боровий; 19—Бориспільсько-Баришівський; 20— Бобровицько-Лосинівськнй;

21 — Переяслав-Хмельницький; 22 — Яготинсько-Гребінківський.

При виділенні фізико-географічних областей враховуються такі геолого-геоморфологічні відмінності, обумовлені оротектонікою, які викликають зміну елементів теплового, водного і геохімічного балансів і відповідно викликають істотні внутрішньо-зональні відмінності грунтово-рослинного покриву і ландшафтної структури.

Територія Київської адміністративної області входить до складу шести фізико-географічних областей. Правобережна поліська частина являє собою фізико-географічну область Київського Полісся, яке в геолого-геоморфологічному відношенні виділяється як низовинна акумулятивна область на Дніпровському схилі Українського кристалічного щита. Лівобережні поліські райони входять до складу фізико-географічної області Чернігівського Полісся, яка в геолого-геоморфологічному відношенні являє собою низовинну акумулятивну область північно-західного краю Дніпровсько-Донецької западини. Правобережна лісостепова частина входить до складу північної та центральної лісостепової областей Придніпровської височини, які в геоструктурному відношенні являють собою Український щит та його Дніпровський схил. Лісостепова область Київського плато розміщена в межах схилу щита.

Лісостепові лівобережні райони входять до північної лісостепової області Придніпровської терасової акумулятивної рівнини, що в геоструктурному відношенні виділяється як частина Дніпровсько-Донецької западини.

Межі фізико-географічних областей у більшості випадків визначаються різкою зміною висотного положення території, характером і ступенем розчленування поверхні або зміною властивостей грунтоутворюючих порід і відповідно зміною водно-фізичних і хімічних властивостей грунтів та зміною природного рослинного покриву.

Кожна фізико-географічна область ділиться на фізико-географічні райони, які є найменшою таксономічною регіональною одиницею. Фізико-географічний район виділяється як частина області у зв’язку з місцевими відмінами в характері, інтенсивності і направленості сучасних природних процесів - ерозії, акумуляції, фільтрації, заболочування, засолення та ін., які викликають значні місцеві зміни фізико-хімічних властивостей грунтів і рослинних угруповань. Найбільш об’єктивним методом виявлення фізико-географічних районів є аналіз ландшафтної структури території. Під ландшафтною структурою території слід розуміти генетично взаємозв’язану і територіально обмежену сукупність типологічних природних комплексів — видів ландшафтів, місцевостей, урочищ, які характеризуються певними фізико- географічними процесами.

Види ландшафтів виділяються за особливостями розвитку місцевих фізико-географічних процесів, пов’язаних з характером корінних порід, глибиною їх залягання, відмінностями генетичних типів антропогенового покриву і рельєфу, що зумовлює формування певного грунтово-рослинного покриву.

Фації, урочища, місцевості і види ландшафтів не являють собою оригінальних просторово єдиних утворень; їх типові фізіономічні риси багаторазово повторюються на обширних просторах. Місцевості є складовими частинами видів ландшафтів, які визначають внутрішній зміст регіональних одиниць районування. Аналізуючи територіальний розподіл різних місцевостей та видів ландшафтів, їх поєднання та співвідношення за площею, можна найбільш об’єктивно виділити фізико-географічні райони та погрупувати їх для більш складних таксономічних одиниць районування — регіональних природних комплексів — областей, зон тощо. Кожний фізико-географічний район характеризується певним провідним видом ландшафту в сполученні з двома-трьома генетично підпорядкованими.

На основі ландшафтного знімання і аналізу ландшафтної структури території в поліській частині області виділено 9 фізико-географічних районів, в лісостеповій — 11.

Всю поліську частину Київської області об’єднують під назвою Київське поліське Придніпров’я, а лісостепову — Київське лісостепове Придніпров’я.

Висновки.

В процесі проходження ландшафтної практики ми виявили, що в межах Київської області спостерігається досить складна територіальна диференціація фізико-географічних умов. Незважаючи на відносно невелику площу, на території області відмічаються істотні зміни геологічної будови, рельєфу, клімату, внутрішніх вод, ґрунтів, рослинності і тваринного світу. У ре­зультаті постійного взаємозв’язку і взаємодії між окремими компонентами природи утворилися своєрідні ділянки території, які відрізняються характером, інтенсивністю і напрямком фізико-географічних процесів, мають свої природні властивості, тоб­то вся територія області складається з окремих природних ком­плексів, які являють собою історично зумовлені і територіально обмежені поєднання поверхневих гірських порід з властивим їм рельєфом, кліматичних умов, поверхневих і підземних вод, грун­тово-рослинного покриву і тваринного світу. Звідси виникає не­обхідність фізико-географічного районування області, наукове і практичне значення якого полягає у виявленні закономірностей взаємозв’язку і взаємодії компонентів природи і територіально­го розміщення природних комплексів та складанні комплексних характеристик їх властивостей.

Територія Київської адміністративної області входить до складу шести фізико-географічних областей. Межі фізико-географічних областей у більшості випадків визначаються різкою зміною висотного положення території, характером і ступенем розчленування поверхні або зміною властивостей ґрунтоутворюючих порід і відповідно зміною водно-фізичних і хімічних властивостей ґрунтів та зміною природного рослинного покриву.

Кожна фізико-географічна область ділиться на фізико-географічні райони, які є найменшою таксономічною регіональною одиницею. Фізико-географічний район виділяється як частина області у зв’язку з місцевими відмінами в характері, інтенсивності і направленості сучасних природних процесів - ерозії, акумуляції, фільтрації, заболочування, засолення та ін., які викликають значні місцеві зміни фізико-хімічних властивостей ґрунтів і рослинних угруповань. Найбільш об’єктивним методом виявлення фізико-географічних районів є аналіз ландшафтної структури території. На основі ландшафтного знімання і аналізу ландшафтної структури території в поліській частині області виділено 9 фізико-географічних районів, в лісостеповій — 11.

Розчленування території на генетично відносно однорідні частини з певними фізико-географічними особливостями дає можливість глибше і точніше оцінити природні умови і ресурси для найбільш раціонального і ефективного господарського їх використання. Виявлення природних комплексів різного таксо­номічного і типологічного значення, які характеризуються не тільки певними ресурсами, але й мають свої сприятливі чи не­гативні умови з точки зору господарської діяльності суспільства, може бути основою розробки шляхів найбільш повного викори­стання природних умов і ліквідації чи зменшення дії несприят­ливих явищ природи.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: