Результати та перспективи приватизації в Україні

ЗМІСТ

1. Результати та перспективи приватизації в Україні

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Результати та перспективи приватизації в Україні

Найважливішими напрямами формування ринкової економіки України є підтримка підприємництва, приватизація та розвиток конкуренції. У процесі приватизації було скоєно низку грубих помилок, наша країна не врахувала позитивний досвід і результати приватизації в інших розвинених країнах.В економічній теорії та практиці сучасний процес роздержавлення адекватний приватизації.

Приватизація - один із напрямків роздержавлення власності, що полягає в передачі її в приватну власність окремих громадян і юридичних осіб.

Приватизація виконує наступні функції: є елементом економічної реформи, ядром радикальних перетворень; є інструментом державного регулювання довгострокового характеру. У цьому зв'язку, в умовах переходу України до багатоукладної економіки, знадобилося перетворення державної власності на основі її приватизації та роздержавлення, що стало важливою умовою формування ринку. У цих умовах складається необхідність зрозуміти і проаналізувати процеси приватизації, що проходили в Україні, виявити завдання та особливості української приватизації, її проблеми, перспективи і допущені помилки.

Процес приватизації державного майна в Україні розпочався у 1992 р. після затвердження Верховною Радою першої Державної програми приватизації. При створенні української моделі приватизації державних підприємств не можна було використовувати західну модель. Це обумовлено тим, що, по-перше, приватизація в цих країнах відбувалася в умовах розвиненої ринкової економіки. По-друге, співвідношення міждержавним і недержавним секторами у цих країнах є більш-менш стабільним протягом багатьох років. По-третє, темпи приватизації навіть у Великобританії, чия програма є взірцем для інших країн, становили трохи більше 10% за десятиріччя.

В Україні у власності держави перед початком реформ перебувало 85,4% підприємства [2].Розробляючи модель приватизації для України, потрібно було враховувати соціально-економічні та ідеолого-політичні реалії того періоду, які значною мірою зумовлювали масштаби і темпи приватизації. В основу моделі було покладено принципи соціальної справедливості і рівності розподілу та продажу державного майна, яке означало безоплатну передачу більшої частини державного майна населенню, гарантування рівності прав громадян у приватизаційному процесі. Одночасно частина приватизаційних паперів реалізовувалася на платній основі. Втіленню принципу соціальної справедливості і рівності приватизації мають сприяти механізм гласності, антимонопольна політика та надання пільг трудовим колективам підприємств, що приватизуються (вибір способу приватизації, надання права першочергового викупу майна підприємств).

Згідно української моделі приватизації державного майна об'єктами малої приватизації було визначено цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, у тому числі об'єкти незавершеного будівництва, балансова вартість яких не перевищувала 1,5 млн. грн. [2].

Основними результатами процесу роздержавлення і приватизації в Україні стали ліквідація державного монополізму і радикальні зміни структури власності, з важливими передумовами формування ринкового середовища.

Однак слід зазначити, що українська модель приватизації має багато недоліків, що не дало можливості досягти основних цілей: підвищити ефективність недержавного сектора економіки, сформувати власника-інвестора і здійснити структурну перебудову, залучити закордонні інвестиції, впровадити нові технології та ноу-хау в реальний сектор економіки, в результаті чого національний товаровиробник не задовольняє потреби внутрішнього ринку і неконкурентоспроможним на світовому. Основною метою нових власників-приватизаторів є одержання високих прибутків від тіньового бізнесу, перетворення їх на іноземну валюту та вивезення за межі країни.

Неефективність приватизації в нашій країні обумовлена ​​обраною моделлю. Як показав досвід, масова приватизація, орієнтована на систему пільг і аукціонів, не спроможна створити фондовий ринок, механізм вторинного перерозподілу власності, що стало перешкодою реструктурування та розвитку більшості підприємств.

Відсутність сприятливого інституційного середовища в Україні не тільки призвело до спотворень у приватизації державного майна, а й не дало можливості поповнити дохідну частину бюджету країни.

Однією з проблем процесу зміни власності є недотримання покупцями державних пакетів акцій умов договорів купівлі-продажу. Повернення у державну власність пакетів акцій у тих покупців, які не змогли ними ефективно управляти і не вкладали обумовлений обсяг інвестицій у виробництво, дозволяє виставляти їх на повторний продаж. Як показує практика, такого продажу є досить ефективним і дає великі надходження порівняно з їх попередньою реалізацією.

Досвід української моделі приватизації переконує в помилкової політики, спрямованої на зменшення державного регулювання цим процесом. Навіть у післяприватизаційної період державна підтримка підприємств є необхідною. У цьому переконує досвід країн Центральної та Східної Європи, які використовують такі методи та інструменти післяприватизаційної підтримки: державні замовлення; державні субсидії, дотації та субвенції; державні гарантії інвестицій та кредитування; державна фіскальна політика; захист інтересів підприємств під час міжнародного співробітництва і т.п.

Головним результатом приватизації стало те, що в Україні виникла принципово нова система власності, яка повинна забезпечити підвищення ефективності виробництва і справжню демократизацію суспільства.

Українська модель приватизації використовується і на сучасному етапі розвитку економіки. У 2009 році Кабінет міністрів України доповнив перелік компаній, державні пакети або частки в яких підлягають продажу, 135 об'єктами, розширивши його до 265 об'єктів. Згідно прийнятої 28 квітня розпорядженням уряду, що доповнює перелік, прийнятий 3 грудня 2008 року, продажу в поточному році підлягають 61,58% акцій авіакомпанії Міжнародні авіалінії України, 100% авіакомпанії Національні авіалінії України, 35,516% рівненської авіакомпанії Універсал-Авіа, 96,63% телевізійного заводу Славутич, 50% мінус 1 акція Київського радіозаводу. У перелік також внесено 50% плюс 1 акція ВАТ Харківметробуд, 39,647% акцій ВАТ Київський центральний універмаг, 60,86% ВАТ Макіївський меткомбінат, 50% плюс 1 акція холдингової компанії Укрнафтопродукт. 3 грудня минулого року Кабінет міністрів затвердив відповідні переліки підприємств та пакетів акцій, що підлягають продажу або підготовці до продажу в 2009 році. Перелік об'єктів, що підлягають приватизації в поточному році, був опротестований Президентом як неконституційний. Однак, Конституційний суд 21 квітня 2009 відмовив Президенту в діловодстві, пославшись на непідвідомчість подібних питань [1].

Кабінет міністрів України розраховує в 2009 році приватизувати ВАТ «Укртелеком», Одеський припортовий завод, ВАТ «Турбоатом», теплові енергогенеруючі компанії, які не вдалося реалізувати в 2008 році [3].

Як повідомив міністр транспорту і зв'язку України Йосип Вінський, Кабінет міністрів затвердив відповідні переліки підприємств та пакетів акцій, що підлягають продажу або підготовці до продажу в 2009 році.

Цей список практично повністю повторює аналогічні переліки об'єктів на 2008 рік. У них, зокрема, містяться блокуючі пакети обласних енергопостачальних компаній, в яких держава втратила контроль, Феодосійська суднобудівна компанія «Море» [2].

Причинами низької приватизації є наступні фактори: глибокий фінансово-економічна криза в економіці країни; втрата господарсько-економічних зв'язків підприємств; втрата управління економікою в окремих галузях і підприємствами з боку держави; недосконалість законодавства України, численні протиріччя в нормативних актах, відсутність оперативних змін законодавства у зв'язку з накопиченим практичним досвідом приватизації; вплив тіньового сектора, значна криміналізація процесів приватизації; розбіжність гілок влади з приводу об'єктів приватизації.

Приватизацію в Україні необхідно продовжувати, оскільки це одне з джерел покриття дефіциту бюджету. Але як показує практика, щорічне відкладання продажу запланованих підприємств веде до істотної втрати підприємствами ціни і зниження кількості бажаючих брати участь в аукціоні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=n0040100-08

2. http://www.spfu.gov.ua/ukr/index.php

3. http://uatoday.net/rus/news/economy/228643

4. Лісовий А.В., Мікроекономіка: Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2003. – 192 с.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: