Розвиток за країнами

У Франції кращі досягнення зроблені в живопису та літературі. А французька музика романтизму значно зміцнила свої позиції після прибуття в Париж емігранта з підросійської тоді Польщі — Фредеріка Шопена (1810–1849).

Романтизм в Німеччині мав досягнення у філософії і, частково, в живопису, де розвинулись споглядальні, меланхолійні чи містичні настрої окремої особи наодинці з величчю природи, з уламками величного минулого, з непізнанністю смерті чи Бога (меланхолійні портрети Отто Рунге, світські, нецерковні одинаки Каспара Давіда Фрідріха, заглиблені в минуле персонажі Шпіцвега). В німецькому романтизмі годі й шукати суспільно-політичну складову, притаманну французьким митцям. «Ми можемо в цьому світі тільки меланхолійно чекати, тільки жити очікуванням полум'я майбутнього. Справжня дія — не в реальності» — проголосив Тік в «Мандрах Франца Штернбальда». Думка, що може пройти життя, а особа так і не дочекається «полум'я майбутнього» до Тіка так і не дійшла. Невідомо також було, навіщо цьому «полум'ю майбутнього» — нездатні на активні дії особи.

Романтизм в Російській імперії мав обмежений характер і найбільш виявив себе в живопису Ореста Кипренського, в портретах Карла Брюллова та в літературі. Почесне і унікальне місце в літературі доби посів Михайло Лермонтов, в творах якого яскраве відтворення знайшли і богоборчеські, і патріотичні, і осудливо-бунтарські позиції автора («Прощай, немытая Россия», «Люблю отчизну я, но странною любовью!», «Нет, я не Байрон, я — другой».)

Два найкращі представники романтизму в мистецтві Бельгії, яка щойно виборола державність, — Луї Галле в живопису та Шарль Де Костер в літературі. Через звертання до героїчного минулого Фландрії 17 століття обидва закликали сучасників до патріотичного служіння новоствореній країні, до пам'яті про героїв минулого. Але цього не було в романтизмі Британії, Німеччини, Польщі, що потонув в дріб'язкових проблемах індивідуалізму.

Гойя. Вони йдуть вперед, не знаючи шляху, аркуш № 70, «Лихоліття війни»

Пам'ять про минуле взагалі відігравала значну роль в настановах романтизму. Відмова від стилістики класицизму вимагала створення нової стилістики. Однак, її створено не було, а в живопису почав домінувати бурхливий, нестримний рух персонажів, що нагадував призабуте бароко.

В архітектурі романтизм відбився в значній зацікавленості готикою. Показовою стали кампанія реставрації готичних споруд Віоле ле Дюком, перебудова в готичній стилістиці колишніх барокових соборів (реготизація). В добу романтизму іде своїм корінням стиль неоготика, що охопив декілька європейських країн і США, докотившись до початку 20 століття, коли в Європі вже пройшла зміна декількох історичних стилів.

Пам'ять про минуле відігравала значну роль в настановах романтизму, але й ставлення до минулого було різним. Нещодавні війни і Європі і авантюри Наполеона викликали значну хвилю негативізму і розчарування. Постулат «Минуле було величним і прекрасним» підпав під нищівну критику. «Мені соромно брати участь в суспільному житті» — казав персонаж роману Сенанкура «Оберман», і його наслідувала більшість. Саме ця більшість була так вдарена небезпеками реальності, що втратила здібність жити без відчаю, образ та страху. Панівні настрої доби і відбило мистецтво романтизму.

В Україні

Докладніше у статті Український романтизм

Своїми ідеями і настановами, зокрема наголошуванням народності і ролі та значення національного у літературі і мистецькій творчості, романтизм відіграв визначну роль у пробудженні й відродженні слов'янських народів, зокрема українського. Першими виявами українського романтизму були: видана 1818 у Петербурзі «Грамматика малороссийского наречия» О. Павловського і збірка М. Цертелева «Опыт собрания старинных, малороссийских песней» з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і самостійність української мови й української народної поезії. До виявів українського передромантизму зараховують також виданий у Москві 1827 збірник «Малороссийские песни» М. Максимовича і балади П. Гулака-Артемовського («Твардовський» і «Рибалка», 1827). Український романтизм виник не так як реакція проти не надто значного в українській літературі класицизму, а проти наявних у ній тоді бурлескних і травестійних традицій і розвинувся у великій мірі під впливом поглибленого вивчення народної творчості, з одного боку, та писань російських і польських романтиків — з другого. Зокрема чималий вплив на утвердження романтизму в українській літературі мали українські школи в російській і польській літературах. В російській літературі провідними представниками української школи були не тільки захоплені українською екзотикою (природою, історією, народним побутом і творчістю) росіяни (К. Рилєєв, О. Пушкін, Ф. Булґарін), але й численні українці, що писали російською мовою (О. Сомов, М. Маркевич, Є. Гребінка й особливо М. Гоголь). Визначальними були українські теми й українські екзотичні сюжети також для творчості польської української школи — романтиків А. Мальчевського, Б. Залєського й С. Гощинського.

Див. також

• Музика епохи романтизму

Література

У Вікіпедії є портал «Мистецтво»

• Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
• Дорошкевич О. 20 — 40-і роки в укр. літературі. І — II. К. 1922 — 24;
• Шамрай А. До початків романтизму, ж. Україна, X — XI. К. 1929;
• Харківська школа романтиків. Вступна ст., ред. і примітки А. Шамрая. І — III. X. 1930;
• Шамрай А. Харківські поети 30 — 40 років XIX ст.; харківська школа романтиків. X. 1930;
• Чижевський Д. Романтика. ЕУ 1. Мюнхен — НьюЙорк 1949;
• Чижевський Д. Іст. укр. літератури від початків до доби реалізму. Нью-Йорк 1956;
• Čiževski D. On Romanticism in Slavic Literature. s'-Ґравенгаґе 1957;
• Коцюбинська М. Поетика Шевченка і укр. романтизм. Зб. шостої наук. Шевченківської конференції. К. 1958;
• Волинський П. Теоретична боротьба в укр. літературі (перша половина XIX ст.). К. 1959;
• Нудьга Г. Два поети-романтики. Віктор Забіла — Михайло Петренко. Поезії. К. 1960;
• Матеріали до вивчення укр. літератури. Т. II. К. 1961;
• Пириходько П. Шевченко й укр. романтизм 30 — 50 pp. XIX ст. К. 1963;
• Шевельов Ю. З іст. укр. романтизму.
• Orbis Scriptus; Dmitrij Tschizevskij zum 70 Geburtstag. Мюнхен 1966;
• Волинський П. Укр. романтизм у зв'язку з розвитком романтизму в слов. літературах. К. 1963;
• Письм. Зах. України 30 — 50-их pp. XIX ст. К. 1965;
• Кирчів Р. Україніка в польських альманахах доби романтизму. К. 1965;
• Іст. укр. літератури у восьми тт. Т. II. К. 1967;
• Крижанівський С. і Ротач П. Визначний представник укр. романтизму. Левко Боровиковський: Повне зібрання творів. К. 1967;
• Укр. поети-романтики 20 — 40-их pp. XIX в. Із ст. І. Айзенштока, 1968;
• Вопросы романтизма в советском литературоведении. Библиографический указатель. 1856 — 1968. Ред. Н. Гуляев. Казань 1970;
• Luckyj G.S.N. Between Gogol' and Ševčenko. Мюнхен 1971;
• Амвросій Могила — Іеремія Галка: Поезії. Із ст. С. Крижанівського. К. 1972;
• Олександр Афанасьєв-Чужбинський: поезії. Із ст. М. Гнатюка. К. 1972;
• Польский романтизм и восточнославянские литературы. М. 1973.

В елика французька буржуазна революція завершила епоху Просвітництва. Письменники, художники, музики опинились свідками грандіозних історичних подій, революційних струсів, що невпізнанно виразили життя. Багато з них у захваті привітали переміни та були у захваті від промов ідей Свободи, Рівності та Братства.
Але час йшов, та вони помічали, що новий суспільний порядок далекий від того суспільства, що передвіщали філософи XVIII століття. Наступила пора розчарування.
На початку століття у філософії та мистецтві прозвучали трагічні ноти сумніву щодо перетворення світу на принципах Розуму. Це сприяло виникненню нової світовзірцевої системи – Романтизму.
Романтики нерідко ідеалізували патріархальне суспільство, в якому бачили царство добра, щирості, порядності. Поетизувавши минуле, вони відходили до стародавніх легенд, народних казок. Романтизм отримав своє особисте обличчя в кожній культурі: у німців – в містиці; у англійців – в особистості, яка буде протистояти себе розумній поведінці; у французів – у незвичайних історіях. Що ж об'єднало все це в одну течію – романтизм?
Головним завданням романтизму було вираження внутрішнього світу, душевного життя, а це можна було робити на матеріалі історій, містик і т. д. Потрібно було показати парадокс цього внутрішнього життя, його ірраціональність.
Розглянемо різницю між романтизмом, класицизмом та сентименталізмом. Ми побачимо, що класицизм усе ділить по прямій, на погане і добре, на чорне і біле. Романтизм по прямій нічого не робить. Класицизм – це система, а романтизм – ні. Тепер повернемось до сентименталізму. Він відображає внутрішнє життя людини, в ньому воно знаходиться у гармонії з навколишнім світом. А романтизм протиставляє внутрішньому світу цю гармонію.
Мені б хотілось повернутись до заслуг романтизму.
Розглянемо, хто такий романтичний герой та який він.
Це індивідуаліст, висока людина, що прожила 2 стадії: 1) до зіткнення з реальністю; він живе в “рожевому” стані, в ньому проявляється бажання подвигу, переміни світу. 2) після зіткнення з реальністю; він продовжує вважати цей світ і підлим, і сумним, але стає скептиком, песимістом. Чітко зрозумівши, що нічого змінити не можна, прагнення подвигу переходить у прагнення небезпеки.
В кожній культурі був свій романтичний герой, але Байрон у своєму творі “Чайльд-Гарольд” дав типове представлення романтичного героя. Він надів маску свого героя (казав, що між героєм та автором немає дистанції) і зумів відповідати романтичному канону.
Ознаки романтичного твору:
По-перше, в кожному романтичному творі немає дистанції між героєм і автором.
По-друге, автор героя не судить, він навіть якщо про нього говориться щось погане, сюжет так побудований, що герой якби невинний. Сюжет романтичного твору, як правило, романтичний. Так само романтики вибудовують особливе відношення до природи, їм по духу бурі, грози, катаклізми.

Погляди романтиків на життя, людину, мистецтво:

Справжнє лихо полягає в тому, що нині все застигло у вульгарній прозі життя. І більшість людей спокійно сприймає все це і навіть почуває себе цілком добре, мовчки скочуючись по болоту до прірви. (Франц Шуберт)

Світ поганий, поганий, жахливо поганий. І лише серце друга та спокутні сльози жінки можуть врятувати його від прокляття. (Ріхард Вагнер)

Той, хто не зазнав щастя в нинішньому світі, хто не знайшов того, що шукав, нехай заглибиться в світ книг та мистецтва чи зануриться в природу – це вічно юне втілення старовини й сучасності. (Новаліс)

Мене часом запитують, чи люблю я дітей. Звичайно, люблю, адже вони ще не стали людьми. (Шарль Нодьє)

Краще бути артистом чи бродягою, ніж власником маєтку або селянином, бо ж із володінням землею чи снопом пов’язані несправедлива тиранія та похмуре поневолення скнарістю. (Жорж Санд)

Суть романтизму

Романтизм – це європейське піднесення духу, який виникає у Німеччині й охоплює всі країни Європи. Він впливає на політику, людську гідність, філософію, науку, живопис, архітектуру, музику, релігію та поезію. Суттєвими ознаками романтизму виступає безперервний рух, цілісність без поділу, проте з постійними змінами, художня безмежність у невтомних перетвореннях, прагнення без мети, границя без напрямку, арабеск, невизначеність та нескінченність.

В своїй праці «Антеней» (1798 – 1800), у період раннього німецького романтизму, Ф.Шлегель зображає свої уявлення про літературу романтизму: «Поезія романтизму – це прогресивна універсальна поезія. Її завдання полягає в об’єднанні усіх окремих жанрів поезії та поєднанні з філософією і риторикою. Вона хоче і мусить як змінити так і об’єднати поезію з прозою, геніальність з критикою, поезію мистецтва з природною поезією… Поезія романтизму розвивається; це її суттєва ознака вічно утворюватися і ніколи не закінчуватися. Її не можна вичерпати при жодній теорії… Вона нескінченна, вільна, і за її законом сваволя судді не терпить жодного закону у свою сторону».

Згідно з визначенням зникають границі і між мистецтвом, та і між літературними жанрами – драмою, лірикою та епосом.

Всі мистецтва взаємодіють і змішуються: звуки, кольори та слова розглядаються як різноманітні форми однієї мови, душі, яка повинна реагувати на кожний настрій та плин думок. З цієї причини поезію порівнюють з музикою як засіб для внутрішнього слуху та живопису, як засіб для внутрішнього погляду. За допомогою цього потрібно знайти переходи від одного мистецтва в інше. Представники романтизму любили такі вираження як: чути кольори та бачити музику.

Відмінення обмежень, розв’язка та об’єднання пов’язані з іншими поглядами представників романтизму. Вони розглядають життя, як щось одне і неподільне, як щось цілісне. На їхню думку, релігія, філософія, мистецтво становлять єдність. Життя – це поезія, а світ – це жива цілісність, у якій поезія виступає суттєвим вираженням людини та людською діяльністю. Таким чином німецький ранній романтизм підкреслює внутрішній зв’язок творчої літератури, критики, філософії та релігії. Поезія стає символом нескінченного. Як повідомляє Ф.Шегель, поезія романтизму стає трансцендентною, тобто такою, яка прагне до зв’язку ідеального та реального.

Мистецтво не можна вивчити як науку, воно може бути даним лише Богом. Іскра ентузіазму охоплює справжнього поета. Митцем може стати лише той, хто сповідує одну релігію, хто має оригінальний погляд на нескінченність. Митець – це посередник, хто відчуває в собі божество, він знищує себе з тією метою, щоб повідомити, розповісти, передати це божество всім людям у звичках і вчинках, у словах та працях. Поезія прагне лише до нескінченності і зневажає світове користолюбство.

На думку романтиків, музика здійснює великий вплив у поезії. Гофман помічає, що вона відкриває людям невідомий простір, світ, який нічого не має з ним спільного; у чарах музики залишає він певну емоцію й передає невимовні бачення. На землі немає нічого найпрекраснішого, як говориться в «Атенеї», ніж поєднання поезії та музики, що є досить делікатним вираженням.

Душею романтизму власне було безкінечне прагнення без цілі, границі чи мети. Представники романтизму у меншій мірі займалися чимось ясним, очевидним, вони набагато більше заглиблювалися у загадкову глибочінь, невідоме, безмежні почуття та бажання. У праці Новаліса «Генріх з Офтердінген» зображується мрія про синю квітку як символ невизначених, болісних, романтичних прагнень до нескінченного.

З таких представлень формується поняття романтизму. Із семантичної точки зору романтизм означає розвиток всіх природжених здібностей як наближення до нескінченної досконалості. Лише завдяки навчанню людина стає людиною, воно уособлює спроби охопити сукупність людського досвіду. Стати Богом, бути людиною, духовно розвиватись означає одне і теж саме.

Прагнення до безмежності у романтизмі знаходить свої відповідники у далекому минулому, у далеких краях. На відстані, за словами Нова ліса, все стає поетичним, романтичним. Не виникає жодних подивів у виявленні любові до літератури Середньовіччя з яскравими воєнними поезіями, лицарями, містицизмом, хрестовими походами.

Шеллінг вважає, що природа у романтизмі має філософське значення. Природа – це очевидний дух, а дух – це природа. У своєму розвитку природа – це прогресивне прозріння духу. Все у всесвіті – органічне. Усе має і тіло, і душу. Природа – це святе, чутливе, живе викриття божества. Вона, як джерело радості, світла та вічної любові збуджує фантазію. У контакті з природою людина відчуває безмежність світу. Вона вбачає цю величність та красу. Хто вказує на природу, той розуміє своє життя з погляду вічного й підтвердженого.

У поетичних трактуваннях природи представники романтизму виражали захоплення до образних змін й безмежного простору, які пробуджують прагнення та викликають спогади. Їх цікавив ліс, сповнений таємниць, самотність, тишина, природа, яка збуджує фантазію, хмари, які відганяють мрії в далечінь, сутінки, що стирають чіткі обриси.

Одним з важливих аспектів німецького романтизму є його іронія. Л.Тік визначає її як остаточну досконалість мистецького твору, як естетичний трансцендентальний дух, який охоплює творчість. Автор не занурюється у свою працю, він намагається піднести свій твір із використанням жартівливого глузування. Іронія романтизму включає урбанізацію та волю, майстерність та відчуття душевного спокою. З філософської точки зору, за словами Фіхте, вона бере початок з анатомії вільного розуму. У практичному застосуванні історія романтизму викликає почуття нещирості; у деяких віршах Гейне призводить до дисонансу.

Жанрова система

Роман – це жанровий різновид, якому надавали перевагу велика кількість романтиків; він надавав їм свободу у структурі, формі та технічних прийомах. Під романом Ф.Шлегель розумів сукупність розповідей, пісень та інших форм. На його думку, найкращий роман вміщує у собі приховані самовикриття самого автора, його досвід, квінтесенцію своєрідності. У цілому німецький роман доби романтизму визначається хиткістю структури, відсутністю цілісності, множинністю епізодів та мінливістю. Роман насичений великою кількістю пригод. Тут можна знайти різноманітність настроїв, які найчастіше виражаються у ліричних уривках.

Новела, зображення помітних подій, обставин, людей зазнала великого розквіту. Г.Шлегель вважав новелу належною до непрямого та символічного відображення суб’єктивного настрою та думки (найбільш прихованим способом).

Жанр драми найменше підходив до доби Романтизму, яка відхиляла формальні обмеження. Таким чином, можна спостерігати очевидні її слабкі сторони: поверховість, непереконлива мотивація, невідповідність описів, відсутність цілісності та загальна хиткість структури. Особливої уваги привертають трагедії та казки; де у казці світ мрій розглядають як світ дійсності.

Одним із найгарніших жанрів доби Романтизму була казка. Казка справляла на романтиків велике враження, так як вона, завдяки своїй нереальності, фантастичності, надприродності могла бути носієм правди. Казка у романтиків втілює здійснення їхніх бажань; дух романтизму тут найбільш вільний та творчий, тому що у цих межах не діють закони досвіду, часу, простору, причинності. Брати Грімм збирали та опубліковували народні казки, які до того часу усно переказувалися. Поштовхом до написання казок стали народні перекази.

Фрагмент – це форма вираження думки філософів раннього класицизму. Такий специфічний вид передачі літератури дає можливість романтикам раннього періоду підтвердити незалежність та самостійність свого творчого існування. Фрагмент представляє демократичні ідеї, спрямовані проти положень встановленої системи. Представники раннього романтизму хотіли об’єднатися у компанію з метою виступу проти посередності, вульгарності, пасивності думки. У фрагменті романтиків виголошувалася незалежність «вільного критичного духу», у якому романтики виражали свої думки. Але у них була помітна світоглядна безпорадність критичної вимоги, яка має на меті за допомогою оригінальної дотепної думки приборкати критичну дійсність і з боязкістю перед систематичним розробленням багатьох ідей стоїть осторонь від цієї дійсності. Новаліз визначає фрагмент як «уривок безупинного монологу».

Лірика займає значне місце у літературі доби Романтизму. Вона є найпомітнішим творчим внеском німецького романтизму.

Романтизм прагне до:

нескінченності й безмежності;

повалення границь між мрією та дійсністю;

універсальної поезії, яка повинна бути одночасно науковою, релігійною, поетичною, а також ліричною, епічною, драматичною, музикальною;

переваги фантазії;

він прагне до палко-рушійного, загадкового неприборканого;

він вимагає суб’єктивізму та індивідуалізму, безладності та без граничності між епосом, лірикою й драмою;

він прагне до минулого, передусім до доби Середньовіччя, до простору, до мрійливого і загадкового;

він цінує власний народ;

він пробуджує національну свідомість.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: