Лексико-граматичні особливості літературно-художнього стилю сучасної японської мови.

Художній (літературно-художній чи художньо-лі­тературний) стиль здебільшого писемний за своєю формою, він представлений в усіх жанрах художньої літе­ратури — романі, повісті, оповіданні, поезії, драматич­них творах тощо. Художнє мовлення реалізується і в усній формі. Літературно-художні тексти звучать по радіо, телебаченню, під час концертів тощо.

Стиль у теорії і практиці художньої літерату­ри — це завжди сукупність особливих зображувально- виражальних засобів, характерних для деяких письмен­ників чи одного письменника, твори яких (якого) поз­начені більшою чи меншою індивідуальністю, оригі­нальністю. Цим завжди відображається світобачення й світовідчуття письменника (прозаїка, поета, драматур­га), неповторність, особистісність його художньо-твор- чої манери, образність його мислення, своєрідність те­матики й проблематики художнього тексту, його сю­жетність, фабульність, композиція, система образів чи й одного образу (особливо в поезії).

Лексичні, фразеологічні особливості. Це все багатство, розмаїтість лексики — неемоційної й емоційної, навіть і просторічної, діалектної, бо твори художньої літератури тематично безмежні. У художній літературі широко використовуються слова і словоспо­лучення з тропеїчним (грец. tropos — зворот), тобто пе­реносним, образним значенням (метафори, метонімії, синекдохи, епітети, літоти, алегорїїТгіперболи, порів­няння та ін.), якими актуалізується, індивідуалізуєть­ся, а водночас і типово забарвлюється художній текст. Цим, зокрема, досягається вторинне осмислення зобра­жуваних у художньому тексті подій, явищ. Набагато частіше, ніж в інших сти­лях, у художніх текстах вживаються фразеологізми, особливо ідіоми, прислів’я й приказки, «крилаті» висло­ви. Мову художньої літератури суттєво характеризує розгалужена синоніміка, омоніми, пароніми, антоніми, архаїзми, історизми, емоційно забарвлені слова (пере­важно із суфіксами об’єктивної, а водночас і суб’єктивної оцінки — із значенням голубливості, пестливості, зне­важливості, згрубілості), напр.: чорний — чорненький — чорнесенький — чорнісінький. Будь-яка лексична одини­ця (літературно-нормативне чи діалектне слово, зворот, словосполучення, неологізм, арготизм, архаїзм, екзотич­не чи вульгарне слово, слова чи вирази іншомовного по­ходження, скорочення слів і найбільш незвична його ви­дозміна) може увійти до складу певних художніх текстів.

Напр.. фразеологізми:

Образні – ті що містять досвід народу, звички, тощо. Напр.. 足を洗う（あしをあらう）－умывать руки

Не образні – вживання словосполучення одне слово в якому має не зовсім звичне значення. Напр. 手を加える（てをくわえる）допомагати

腰を掛ける　（こしをかける）- сідати

Граматичні особливості. Художній стиль мови й мовлення є безмежним і за граматичною формою:

— будь-яке слово, словосполучення і речення в тек­стах художнього стилю може набувати найрізноманіт­нішої видозміни;

— синтаксична варіативність у побудові речень май­же не підлягає регламентації, не обмежується строгими нормами, правилами;

— простежується тенденція до вживання менш гро­міздких, ускладнених фраз (на відміну від наукового стилю);

— використовуються речення різної модальності та інтонаційного забарвлення: розповідні, питальні, спо­нукальні, окличні;

— часто допускаються пропуски слів, незакінчені, обірвані конструкції, слова-речення різного типу тощо;

— використовуються елементи всіх інших стилів;

— наявні цитати з промов, зразки заяв, інструкцій, протоколів тощо.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: