Середньовічна готика

Готика (від італ. gotico – готський, від назви племен готів) – художній стиль, який був другим значним стилем Середньовіччя. Термін першими почали використовувати гуманісти Ренесансу.

Виникнення стилю пов’язане з розвитком міст, який прискорився в ХІІІ ст., коли прийняли магдебурзьке право. Хронологічні рамки розвитку готичного стилю: ХІІ – ХV ст., подекуди – ХVІ ст.

Готичний стиль виник у Франції, тому і шедеври створені саме в Північній Франції ІІ половини ХІІ ст.:

· Нотр-Дам де Парі (поч. 1163 – ХVІ ст.);

· Реймський собор, де коронувалися всі королі Франції (поч. 1210 р.);

· Кельнський собор у Німеччині (поч. 1248 – ХVІ ст., вежа в ХІХ ст.);

· Кентерберійський собор (ХІІ ст.) – резиденція голови англіканської церкви;

· Вестмінстерський палац (ХVІ ст.);

· капела Сен-Шапель (1282 р.), де знаходився вивезений з Константинополя “терновий вінець Христа”.

Домінуючою рисою готичного стилю стає вертикаль, видовженість. Художня ідея готики відбиває відчуття стрункості Божественного світоустрою.

Готика стилістично осмислює технологічні новації архітекторів. Спрямованість уверх, вертикальна домінанта вимагала полегшення конструкцій, витончення стін. Хрестове нервюрне склепіння стає головним архітектурним відкриттям готики. Нервюр (від лат. nervus – сухожилля) – арка з клинчастих каменів, що підтримує ребра склепіння, які доповнюють зовнішні підтримуючі конструкції:

· контрфорси (від фр. contre-force – протидіюча сила) – зовнішні опори;

· аркбутани – зовнішня кам’яна напіварка.

Важливим конструктивним рішенням стає велика кількість стрільчастих вікон (що зменшує вагу стіни). Церква Сен-Шапель – мініатюрна придворна капличка – яскравий зразок вітражної церкви, майже немає стін, їх замінюють 146 вікон.

Вікна в готичному храмі завжди прикрашали вітражами, що втілювали абстрактну християнську символіку світу як знака світлоносної божественної енергії, вони були і у вікнах (в Сен-Шапелі 1359 сюжетів), і в “готичних розах”, що розміщувалися на фасадах соборів (північному, південному, західному) (Реймська роза, Нотр-Дам де Парі).

Як правило, в центрі рози – 12 пелюстків (12 діянь Христа), потім вони ділились на 24 (діяння ангелів), крім цього, це символ 12 місяців і 24 годин.

Збільшилася висота церкви: якщо в романському соборі вона становить 18 – 20 м, то в готичному – понад 40 м (Нотр-Дам: висота 35 м, довжина 130 м; Реймс: висота 38 м, довжина 150 м);

Живописність: скульптури розташовані навіть на шпилях храмів (Нотр-Дам).

Скульптура була архітектурною:

· рельєфи порталів (“Страшний суд”. Реймський собор);

· статуї-колони (Сен-Шапель);

· монументальні статуї (західний фасад Наумбурзького собору: маркграф Екехард і його дружина Ута).

Література відобразила всі верстви середньовічної культури. Дворяни створюють свою куртуазну літературу, найбільш яскравими явищами якої були:

· рицарський роман і повість, що дали світу ряд культурних міфів:

- “круглий стіл” короля Артура (бретонський цикл), Кретьєн де Труа;

- архетип неможливого, але й непоборного кохання (“Трістан та Ізольда” – найвідоміший середньовічний роман);

· куртуазна лірика, де центром образного мислення був культ Прекрасної дами:

- лірика трубадурів, труверів (північ Франції);

- мінезингерів (Німеччина);

- менестрелів (Англія).

Міська культура подарувала світові:

- поезію вагантів (від лат. vagantes – мандрівний) – мандрівників-кліриків, здебільшого ченців-утікачів, школярів, студентів (сатиричні, любовні, гротескні, застольні пісні тощо).

- фабльо (від лат. fabula – байка, оповідання) і шванки (від нім. shwank – жарт) – короткі віршовані або прозаїчні оповідання комічного і сатиричного змісту.

Вплив народної творчості, фольклору відчувається у героїчному епосі: “Пісня про Роланда” (1110 р.) – фр. епос, “Пісня про Сіда” (1140 р.) – іспанський, “Пісня про Нібелунгів” (1200 р.) – німецький.

Музика та театр

Музика розвивалася як частина релігійної культури й була тісно пов’язана із храмом. В епоху Середньовіччя виникає і складається тип молитовних піснеспівів – григоріанський хорал (його ввів папа Григорій І). У збірці григоріанських хоралів “Аптифонарій” за кожним днем церковного календаря закріплювалася своя молитва-спів. Григоріанський хорал – це унісонний спів чоловічого хору на латинській мові без музикального супроводу. У ньому поєднувалися дві частини:

1) Ordinarium – незмінні розділи богослужіння:

· Kyria (Господи, помилуй);

· Gloria (Слава);

· Credo (Вірую);

· Sanctus (Свят);

· Agnus Dei (Агнець Божий);

2) Proprium – псалми для кожного дня різні.

З ІХ ст. з’являється орган, а з ХІІ ст. – поліфонічна меса на 3 – 4 голоси.

У Середні віки з’являється декілька видів запису музичних творів за допомогою нот – т. зв. нотацій:

· квадратна нотація (ХІІ – ХІІІ ст.);

· готична нотація (ХІ – ХІІІ ст.);

· конданарний спів (ХІ – ХІV ст.);

· крюкова, або знаменна нотація (ХІ – ХVІІ ст.).

Театр об’єднав релігійну і народну культури. Виник з літургії, тому перші жанри були “анімацією” Священного писання:

- пасіон (пристрасті);

- міракль (чудо);

- містерії (таїнства).

А вже потім з’явилися світські та народні вистави – мораліте, фарс, соті.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гуревич А.Я. Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства. – М., 1990.

2. Художественный мир Средневековья. – М., 1971.

3. Культура и искусство западноевропейского средневековья. – М., 1980.

4. Мировая культура. Средневековье. – М., 2001.

5. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. – М., 1989.

Контрольні запитання

1. Назвіть основні верстви середньовічного суспільства Західної Європи.

2. Яка структура внутрішньої диференціації західноєвропейської середньовічної культури?

3. Визначте середньовічні концепції співвідносин знання та віри.

4. Які навчальні заклади визначали західноєвропейську середньовічну освіту?

5. Які науки вивчалися в соборних та монастирських школах?

6. Визначте риси романського стилю.

7. Назвіть пам’ятки культури романського стилю.

8. Що таке григоріанський хорал?

9. Чим готичний стиль відрізняється від романського?

10. Назвіть пам’ятки готичного стилю.

11. Визначте головні жанри середньовічної західноєвропейської літератури.

Ілюстративний матеріал (слайди)

1. Ієронім Босх. Бродяга. 1485 – 1490 рр.

2. Ієронім Босх. Несення хреста. 1485 – 1490 рр.

3. Пітер Брейгель Старший. Сліпі. 1568 р.

4. Базиліка св. Петра в Римі. Реконструкція. 325 р. н. е.

5. Храм св. Аполлінарія ін Коассе в Равенні. VI ст.

6. Вежа чеського замку ХІІІ ст.

7. Собор Нотр-Дам ля Гранд в Пуатьє. Франція. Кінець XІ – поч. ХІІ ст.

8. Собор Нотр-Дам ля Гранд в Пуатьє. Західний портал. Кінець ХІ – поч. ХІІ ст.

9. Собор Нотр-Дам в Паре-ле-Моніаль. Франція. Поч. ХІІ ст.

10. Рельєф тимпану собору Сен-Лазар в Отені. Бургундія. 1130 – 1140 рр.

11. Сакриментарій св. Етевальда. Хрещення Ісуса Христа. Х ст.

12. Книжкова мініатюра. Євангеліарій. Ісус зцілює паралізованого. Кельнська школа. ХІ ст.

13. Ініціал “Q”. Франція Х ст.; Ініціал “Р”. поч. ХІІ ст., Ініціал “J”. Лукіно Бельбелло да Павіа. Італія ХVI ст.

14. Собор Паризької Богоматері. Париж. ХІІ – ХІІІ ст.

15. Собор в Реймсі. ХІІ – ХІІІ ст.

16. Кельнський собор у Німеччині (поч. 1248 – ХVІ ст., вежа ХІХ ст.).

17. Сен-Шапель у Парижі.

18. Аркбутани собору Паризької Богоматері.

19. Контрфорси собору Паризької Богоматері.

20. “Готична роза” Реймського собору. Вітраж.

21. Страшний суд. Рельєф. Реймський собор.

22. Західний фасад Наумбурзького собору Петра та Павла: скульптура маркграфа Екехарда і його дружини Ути). ХІІІ ст.

23. Види середньовічних нотацій: квадратна, готична, крюкова, конданарний спів.

1. Ієронім Босх. Бродяга. 1485 — 1490 рр.

2. Ієронім Босх. Несення хреста. 1485 — 1490 рр.

3. Пітер Брейгель Старший. Сліпі. Фрагменти. 1568 р.

4. Базиліка св. Петра в Римі. Реконструкція. 325 р. н. е.

5. Храм св. Аполлінарія ін Коассе в Равенні. VI ст.

6. Вежа чеського замку ХІІІ ст.

7. Собор Нотр-Дам ля Гранд в Пуатьє.

8. Собор Нотр-Дам ля Гранд в Пуатьє. Західний портал

9. Собор Нотр-Дам в Паре-ле-Моніаль. Франція. Поч. ХІІ ст.

10. Рельєф тимпану собору Сен-Лазар в Отені. Бургундія. 1130 – 1140 рр.

11. Сакриментарій св. Етевальда. Хрещення Ісуса Христа. Х ст.	12. Книжкова мініатюра. Євангеліарій. Ісус зцілює паралізованого. Кьольнська школа. ХІ ст.
13. Ініціал “Q”. Франція Х ст.; Ініціал “Р”. поч. ХІІ ст., Ініціал “J”. Лукіно Бельбелло да Павіа. Італія ХVI ст.
14. Собор Паризької Богоматері. Париж. ХІІ – ХІІІ ст.	15. Собор в Реймсі. ХІІ – ХІІІ ст.

16. Кельнський собор у Німеччині (поч. 1248 – ХVІ ст., вежа ХІХ ст.).

17.Сен-Шапель у Парижі. ХIII ст.

18. Аркбутани собору Паризької Богоматері.

19. Контрфорси та аркбутани собору Паризької Богоматері.

20. “Готична роза” Реймського собору. Вітраж.

21. Страшний суд. Рельєф центральної частини північного трансепту Реймського собору. Перша четверть ХІІІ ст.

22. Західний фасад Наумбурзького собору Петра і Павла: скульптура маркграфа Екехарда і його дружини Ути). ХІІІ ст.

23. Види середньовічних нотацій: квадратна, готична, крюкова, конданарний спів.

Лекція 11

КУЛЬТУРА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ РУСІ

Історичні передумови виникнення української культури

Давня слов’янська культура формувалася протягом багатьох віків. На жаль, ми з вами не можемо детально розглянути це питання і проблеми, пов’язані з тим часом, навколо яких точаться дискусії вчених. По-перше, це проблема етногенезу українського і російського періодів, що є частиною проблеми етногенезу слов’ян. Існують дві теорії.

1. Побудована на визнанні руху як керівної засади етнографічного процесу: слов’янство, згідно з цією теорією, виникло в Прибалтиці, що й була першою батьківщиною слов’ян, а потім вони рушили на південь – у віслянський басейн, пізніше – на схід – у басейн середнього Дніпра. Унаслідок чого поділилися на західних і південно-східних слов’ян.

2. Теорія автохтонізму: слов’яни автохтони-аборигени, тобто незмінні жителі тієї самої території з часів неоліту. Змінювалися культури, але етнос залишився той самий. Прабатьківщина слов’ян – межиріччя Одра і Вісли, або середнє Наддніпров’я.

Є ще багато гіпотез з цієї проблеми. По-друге, це проблема походження етноніма “Русь”, яка теж викликає дискусії. Найважливіші дві теорії: варязька і автохтонна.

1. Перша базується на припущенні, що “Руссю” фіни називали одне з племен норманів (тобто варягів).

2. Друга – автохтонна – виходить з того, що ця назва місцевого походження, бо існує багато топонімів того ж кореня: Рось, Росла – річки в Україні, “росами” називали тих, хто на чолі з князем Аскольдом напав на Царгород у 860 р. (у грецьких джерелах) і т. ін.

Детальніше про це ви дізнаєтесь з курсу “Історія України” і з монографії С. Маланюка та М. Семчишина. На жаль, ми не можемо детально розглядати витоки української культури. Зазначимо головні етапи цього процесу на терені України:

1. Трипільська культура, що датується ІІІ тис. до н. е.

2. Кіммерійська культура в Північному Причорномор’ї: 1500 – 700 рр. до н. е., яку вважають продовженням трипільської.

3. Скіфська культура – культура іранських племен (які перебували в Україні у VIII – II ст. до н. е.), що залишила після себе кургани, скіфських баб (які знаходяться біля нашого історичного музею), скіфське золото, що зберігається в Києво-Печерській лаврі в Києві і є зразком так званого “звірячого стилю” (бо саме звір – головний персонаж усіх виробів із золота), а ще – скіфську кераміку з геометричним узором і символікою.

4. Сарматська культура (ІІІ ст. до н. е. – ІІІ ст. н. е.), яка витісняє скіфську і продовжує її традиції (це теж іраномовна культура).

5. Грецька культура репрезентована грецькими містами-колоніями (Кафа у генуезців): Тіра, Ольвія, Херсонес, Феодосія, Пантікапей (Керч) (VIII – V ст. до н. е.).

6. Римська культура, що в І – ІІ ст. до н. е. впливала на культуру на терені України, бо саме в цей час кордони Римської імперії наблизилися до України.

7. Германські племена готів на початку ІІІ ст. до н. е. захопили Південну Україну і мали вплив, особливо на військову організацію.

8. З ІV ст. східні слов’яни, які жили на території сучасної України, об’єдналися в сучасну формацію антів. Вона проіснувала до початку VII cт. Анти (були слов’янськими, що за гіпотезою прийшли з Дунаю), а саме поляни (жили на правому березі Дніпра біля Києва), і стали одним з найголовніших коренів Київської Русі. Саме на них у VII ст. вперше поширюється назва “Русь”.

Але чи були східні слов’яни українцями? Скоріше, це була давньоруська народність, яку в рівній мірі можна вважати витоком українського етносу, і російського, і білоруського. Цю народність відрізняли три види чи типи життя: осідле, кочове, бродяче; з кількох потоків: слов’янського, балтійського, фінно-угорського; з впливом германського, тюркського, північнокавказького.

Не можна казати про кількісну перевагу слов’ян в етногенезі, але, як вважають фахівці, слов’янське начало домінувало в мові, а це дуже важливий елемент будь-якої культури.

У ІХ ст. Русь за її межами і, перш за все, у Скандинавських країнах називали “Гардарікою” – тобто країною міст. У другій половині ІХ ст. утворилася Давньоруська держава.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: