Культура античних міст Північного Причорномор’я: мистецтво, побут, релігія

Як і в інших країнах античного світу, образотворче мистецтво в північно-причорноморських колоніях досягло дуже високого рівня. Пам’ятки архітектури, скульптури, живопису — монументального і вазового, художньої обробки металу (торевтики) каменю (в тому числі й гліптики), дерева, кістки вражають своєю досконалістю.Розвиток пішов своїм шляхом, зумовленим впливом навколишнього іноплемінного світу, що знаходився в постійному і різнобічному спілкуванні з греками.

Скульптура. Цей вид мистецтва був надзвичайно популярний в античному світі. Статуї, бюсти, рельєфи прикрашали площі, храми. Скульптури зображали шанованих населенням богів і героїв, видатних державних діячів і громадян за їх заслуги перед містом. В північно-причорноморських скульптурних творах відбились місцеві художні традиції. Особливо помітні вони на Боспорі в перших ст. н.е., меншою мірою в Ольвії та Херсонесі.

Яскравою групою скульптури на Боспорі є надмогильні стели з рельєфами на яких зображені різні події, відомі ще з V ст. до н.е. Скульптури та рельєфи, що зображують богів, героїв, визначних людей дуже близькі до античних пам’яток метрополії.

В перші століття н.е. херсонеські стели характеризує портретна схожість зображених небіжчиків. Скульптор відмовляється від узагальнених ідеалізованих образів, характерних для елліністичної доби. Кожне зображення на цих творах індивідуальне. Новий напрямок був зумовлений впливом римської портретної скульптури, з якою херсонесіти, ймовірно, познайомились під час перебування в місті римського легіону.

Дуже популярними в Північному Причорномор’ї були невеликі глиняні статуетки — теракоти. Багато теракот завозилось із метрополії, але й місцеві майстри виготовляли їх у великій кількості. Виготовлялись теракоти у формах, а дороблялись вручну, при цьому вносились деякі місцеві елементи. Потім теракоти випалювались і розфарбовувались. Майстерню, в якій виготовляли теракоти, розкопано в Херсонесі. Деякі форми з неї були зліпками з привезених з метрополії статуеток.

Живопис. Про розвиток живопису у північно-причорноморських колоніях дають уявлення фрескові розписи на стінах гробниць, громадських та багатих житлових будинків. Фрески писали по сирій вапняковій штукатурці, але в ряді випадків розпис наносився на кам’яні поверхні стін і стелі.

І ст. н.е. датуються фрески так званого склепу Деметри, відкритого в Керчі у 1835 р. Вони присвячені міфу про викрадення Кори — дочки Деметри — богом підземного царства Плутоном. Квітковий стиль в розписах склепів побутував з V ст. до н.е. і до кінця античності. До більш раннього часу відноситься так званий структурний стиль, що складається з декоративних елементів, які підкреслюють структуру стін. також поширюється розпис в інкрустаційному стилі, який, значною мірою, близький до структурного і характеризується прямокутними полями, колами, ромбами, вписаними одне в інше — коло вписувалось в ромб, мале коло в більше і т.д. Кожна фігура фарбувалась в інший колір.

Значно менше фресок виявлено в громадських спорудах та житлових будинках.

Аналіз монументального живопису Боспору показав, що до І ст. до н.е. переважна частина художників була греками.

Мозаїка. Мозаїчні візерунки та картини у Північному Причорномор’ї робились з кольорових гальок, викладених у вапняковому розчині. Кращі мозаїки відкрито в Ольвії та Херсонесі. В одному з ольвійських будинків ІІІ–ІІ ст. до н.е., поблизу Зевсового кургану, виявлено мозаїчну підлогу, викладену галькою синього, білого та світло-жовтого кольорів.

Розписна кераміка. Разом із завезеним високогатунковим посудом, прикрашеним розписом у килимовому, чорнофігурному та червонофігурному стилях, в містах і поселеннях Північного Причорномор’я виготовлялось кілька груп посуду, що прикрашався барвистим розписом, рельєфами, штампованою та різбленою орнаментацією, чорним лаком. Тематика зображень запозичена з грецького вазового живопису (міфологічні сюжети) та частково містецтва. Відзначимо, що зображені на посуді греки, скіфи та сармати передані досить реалістично. На багатьох вазах помітно прагнення художників до зображення світла й тіні.

Торевтика. — художня обробка дорогоцінних і кольорових металів. Багато виробів північно-причорноморських торевтів визнані шедеврами світового значення.

Про меблі, якими користувались колоністи, можна скласти уявлення, спираючись на твори скульптури, фрески в склепах, вазовий живопис, оскільки знахідки з розкопок дуже незначні. В перші десятиліття греки, мабуть, взагалі не мали меблів. В архаїчних напівземлянках, попід стінами, неодноразово виявляли материкові останці або кам’яні площадки, які, вкриті камкою або сіном, використовувались як лежанки.

Для сну та лежання на бенкетах використовували ложа на високих ніжках з невисоким, рідше з високим узголів’ям. Багаті ложа декорувались різбленням, бронзовими прикрасами, інкрустувались різблиними пластинками із слонової кістки. Ймовірно були й прості дерев’яні ліжка з дерев’яним же полотнищем або мотузковою чи ремінною сіткою. Ложе покривалось килимами і ковдрами, часто різнобарвними, як це видно на розписі склепу Анфестерія в Керчі. Для дітей робили колиски, які майже не відрізнялись від сучасних.

Обідні столи були невеликі, з низькими ніжками, оскільки відповідали грецькому звичаю їсти лежачи. Для сидіння використовували табурети, стільці, крісла. Зображення крісел частіші ніж табуретів або стільців, але останні, мабуть, відігравали більшу роль у повсякденному житті. Крісла ж треба вважати парадним різновидом меблів. Ще були рундуки і скрині для зберігання різних побутових предметів і одягу, шафи і полиці для зберігання посуду. Але значна частина посуду зберігалась у підвішеному стані, для чого на краю посудини, по сирій глині робились невеликі дірочки, в які потім втягувалась товста нитка або шнурок.

Широко використовувались і невеличкі шкатулки, в яких зберігались речі туалету, прикраси, дрібні побутові речі. Іноді такі шкатулки прикрашались інкрустацією, різьбленням, мали бронзові ніжки, замочки.

У вжитку були килими, покривала, подушки. (вони були елементом прикрашання стін). По стінах розвішувались картини і портрети.

Вдень кімнати освітлювались через вікна з промасленим пергаментом. Принаймні скло, хоча й було відоме грекам, для вікон не застосовувалось. В холодну погоду вікна закривались ставнями і приміщення освітлювалось світильниками, які заповнювались олією або салом. Форма світильників різноманітна.

. В архаїчних землянках і напівземлянках на о. Березань виявлені складені з каменю на материкових останцях печі з кам’яним черінем і невисокими стінками. Зрозуміло, що така піч давала достатньо тепла для невеликої напівземлянки і на ній можна було готувати їжу. В кам’яних будинках виявлено двокамерні печі порівняно великих розмірів, але немає слідів димарів. Ймовірно дим виходив через вікна, двері або спеціальні отвори в стелі і покрівлі.

Їжа була, переважно, скоромною. Велику роль відігравали борошняні страви — каші, юшка, хліб; овочі — салат, капуста, цибуля, часник, бобові. З молока готували сир. Рибу, споживали, ймовірно, в більший кількості ніж м’ясо.Десертом служили фрукти, виноград, горіхи, мед. Споживали, звичайно, й вино, сильно розбавляючи його водою.

Одяг колоністів мало чим відрізнявся від грецького одягу метрополії. Нижнім одягом чоловіків і жінок був хітон — вид сорочки дуже простого покрою, без рукавів, з одним або двома короткими, рідше довгими рукавами. Чоловічі хітони були короткі (до колін), жіночі закривали гомілку. Верхнім одягом був плащ-гіматій, у жінок — пеплос, великий прямокутний лоскут тканини, способи драпірування якої були різними і дуже мальовничими.

Влітку найпоширенішим видом взуття були сандалії у вигляді товстої шкіряної або дерев’яної підошви з довгими ремінцями, які обв’язувались декілька разів навколо ноги. Взимку носили черевики або чоботи. Знахідки сандаліїв досить часті в похованнях боспорських некрополів, а зображення чоловіків у чоботях зустрічаються у скульптурах і розписах склепів.

Одяг доповнювали різноманітні прикраси. Жінки носили у вухах сережки, вушні і скроневі підвіски, браслети, каблучки, персні, намисто, різноманітні амулети, камеї. Для догляду за волоссям користувались гребінцями з бронзи, кістки або дерева. Волосся збирали під стрічку.Для скріплення волосся користувались різноманітними шпильками. Не цурались прикрас і чоловіки. На руках вони носили браслети, на пальцях персні, в яких вставки з різьбленими зображеннями слугували печаткою. В пізній час, мабуть під впливом скіфського населення, чоловіки носили шийні гривні. Знайомі були грецькі жінки і з різноманітними косметичними засобами — притираннями, ароматичними маслами, рум’янами, білилами, фарбою для вій і брів. На античних поселеннях звичайні знахідки спеціальних мініатюрних посудин для косметичних засобів.

Чисельними є знахідки іграшок або предметів розваг. З дитячого поховання в Керчі походить глиняне брязкальце з у формі колиски з лежачою в ній дитиною. Часті знахідки глиняних, дерев’яних кістяних фігурок тварин, іноді екзотичних, птахів. Іграшками треба вважати теракотові статуетки, кінцівки яких зроблені рухомими. Серед юнаків була поширена гра в м’яч (подібну сцену зображено на червонофігурній вазі з Ольвії), в бабки-астрагали, в камінці. Дорослі грали в кості, які зустрічаються у вигляді кубів, шестикутників або багатокутників, а також в шашки.

РЕЛІГІЯ В Ольвії найбільше виявлено присвят Аполлону Дельфінію, потім Гераклу, Аполлону Лікарю, Зевсу Рятівнику, Ахіллу Понтарху, Гермесу, Афродіті Понтії (покровительці мореплавання), Плутону і Корі. В Херсонеській присязі названо Зевса, Гею, Геліоса, богів і героїв Олімпійських, Діоніса, Деметру. Але з самого початку в Херсонесі домінує культ Діви Парфенос. У містах європейського Боспору найбільше присвят Аполлону Лікарю, Артеміді, Афродіті, Деметрі, далі — Гераклу, Гекаті, Діонісу, Зевсу Рятівнику.

Кожне місто мало свого бога-покровителя, який зображувався на монетах. Найчастіше це голова божества та атрибут його образу, що склався в той чи інший історичний період.

Для служіння богам споруджували храми, вівтарі та жертовники, де здійснювались культові обряди. Але в храм, де стояла статуя божества, столи для дарів та фіміатерій для воскуріння благовінь, могли входити лише жерці. Всі священодії здійснювались перед храмом на священій ділянці, зокрема на жертовнику приносили в жертву домашніх тварин. Безкровну жертву становили фрукти, хліб, вино, мед, молоко. На честь богів влаштовувались свята, на яких хор або солісти виконували гімни, а також влаштовувались гімнастичні, кінні,музичні змагання. Необхідними при здійсненні культових обрядів були вівтарі, жертовники та курильниці.

Особливе місце серед ольвійських святилищ займав храмовий комплекс на о. Левка (Білий, тепер Зміїний), розташованому в дельті Дунаю. За міфом, мати Ахілла, богиня Фетіда перенесла тіло сина з вогнища, на якому його за стародавнім звичаєм мали спалити, на острів у Понті, створений за її проханням Посейдоном. Там, здобувши безсмертя, Ахілл став володарем Понту (Понтархом) і проводив час у веселощах та військових і гімнастичних вправах. Культ Ахілла був дуже поширений в Ольвійській державі, яка і опікувалась храмами на острові. За свідченням Діона Хрисостома, храми, присвячені Ахіллу Понтарху, в перших ст. н.е. були і на о. Березань, і в самій Ольвії.

Залишки храмових споруд римського часу мало відомі. Від ольвійського храму Аполлона Простата збереглися лише уламки архітектурних деталей. В Пантікапеї виявлена частина мармурового архітрава з присвятою царю Аспургу.

8 Культура стародавніх слов’ян. Давньослов’янське язичництво

Стародавні слов'яни мали тісні зв'язки з різними народами стародавнього світу та їх культурами. Сучасна наука розрізняє такі основні етапи розвитку культури стародавніх слов'ян: мізинський, трипільський і черняхівський.

стародавні слов'яни навчилися добувати вогонь, вміли користуватися ним. Вони не лише виготовляли, але й вдосконалювали знаряддя праці. Людина з печери вийшла жити в наземні будівлі, навчилася споруджувати житло. Головним заняттям було полювання. З'являються примітивні релігійні вірування, зокрема магія, фетишизм, анімізм. Разом з ними формуються елементи первісного мистецтва.

Знахідки культурних пам'яток старокам'яної доби зустрічаються і в інших районах України, зокрема на Київщині, Полтавщині й Тернопільщині. Це засвідчує, що людина епохи палеоліту вже мала певний рівень культури.

У період мезоліту тодішня людина здатна була вдосконалювати знаряддя праці, появились кам'яні сокири, молоти, долота, ножі, на берегах річок і озер. У ті часи вдосконалюються форми організації первісної племінної було виготовлено лук і стріли, приручено собаку. Розвивається рибальство, житлові споруди з'являються спільноти людей, формується матріархат, який стає основою суспільного розвитку. Виникають більш досконалі релігійні вірування, зокрема тотемізм і землеробські культи.

Для доби неоліту був характерним перехід людини від збирання і полювання до хліборобства та скотарства, вдосконалюються знаряддя праці, розвиваються гончарне мистецтво і ткацтво, появляється елементарна культура обробітку землі і сіяння зерна. Все це істотно полегшувало життя тодішніх людей. У цю епоху значно розвинулось орнаментальне шнурове мистецтво, коли керамічні вироби прикрашалися прямими лініями у вигляді шнурів, розмальованих білим, чорним і червоним кольорами. Столовий посуд прикрашався жолобковими рисунками і пишно розмальовувався.

В Україні вищого рівня розвитку в добу неоліту набула трипільська культура (V—III тисячоліття до н. е.), її назва походить від села Трипілля біля Києва. Характерні особливості трипільської культури такі.

По-перше, трипільці вели господарство колективно, основним джерелом їх існування було хліборобство і скотарство. Не цурались вони мисливства й рибальства.

По-друге, поселення зводились на відкритих місцях, без оборонних споруд. Вони мали форму кола, середина залишалась порожньою й використовувалась як загін для худоби. Хати будувались каркасні, до 140 кв. м площею. Стіни розписувались яскравим орнаментом. Житло було поділене на окремі кімнати, які призначались для різних членів родини. Хату опалювали зведеною з глини піччю. У ній могло проживати до 20 осіб, а поселення, за підрахунками етнографів, налічувало понад 500 чоловік.

По-третє, трипільці жили великими родами, які очолювались жінками. Дослідження засвідчують, що суспільним устроєм у них був матріархат.

По-четверте, у трипільців на той час існував великий інтерес до мистецтва.

По-п'яте, трипільці мали досить розвинуті релігійні вірування та поховальні обряди. Наприклад, культ Родової матері — образ наймудрішої жінки, яка очолювала рід, і культ Рожаниці — богині родючості, а також обряди, пов'язані з поклонінням Місяцю, збереглися в Київській Русі аж до запровадження християнства. У пізніші часи із скарбниці культури, що розвинулась на грунті трипільської цивілізації, наші далекі предки успадкували навики ремісників, технологію будівельників, культуру землеробства..

Для розвитку української культури характерний її взаємозв'язок з культурами сусідніх етносів, Вже в епоху бронзи маси людей були охоплені міграцією, оскільки вони шукали нових місць поселення. Відбувається активна асиміляція або місцевого населення, або прибульців.

Наступним етапом розвитку культури стародавніх слов'ян була так звана черняхівська культура, яку археологи датують від II до V ст. н. е. Цей період в історії України характеризується вченими як культура антів. Вперше на історичній арені анти з'явилися в період наступу тюрксько-монгольських племен на Європу. Розгромивши готів (375 р.), анти заволоділи Україною і розселилися по всій її етнографічній території в нинішніх кордонах. Анти займалися хліборобством. Вони Жили окремими родами, які утворювали "город" для спільного обробітку землі і боротьби з ворогами. Це, очевидно, було територіальне об'єднання подібне до хуторів чи гірських карпатських сіл XIX ст.

Згодом навколо города виростали "остроги" як торгові центри, в яких поселялися купці і ремісники. Осідали в цих місцях і багаті люди. Етнографічній науці відомо більше двох тисяч таких поселень.

Анти були хоробрими войовничими племенами, вони вели довгі війни з візантійським царством і багато запозичили культурних цінностей інших народів. Громадсько-політичний устрій антів нагадував демократію грецького типу. Поступово розширювалися культурні і економічні стосунки антів з іншими народами, в тому числі і з Візантією. Деякі вчені, зокрема М. Семчишин, вважають, що анти були безпосередніми предками праукраїнців.

Найбільш цінним, на думку археологів, виявились знахідки біля <с. Черняхів, де було розкопано 250 поховань. Виявилось, що в одних могильниках були поховані спалені покійники згідно зі звичаєм стародавніх слов'ян, а в інших — покійника закопували в могилі. Останній спосіб поховання, на думку деяких істориків, був запозичений у візантійських християн.

У розкопан. могильниках була знайдена кераміка, глечики, миски, кістяні гребінці, упряж, намиста та інші прикраси. У декількох городищах знайдено обвуглені рештки проса і пшениці, що вказує на високий рівень хлібороб. культури антів, в інших городищах знайдено склади озброєнь, що засвідчує високий рівень військ. Культ. антів.

У житті антів важливе місце посідало мистецтво: одяг чоловіків і жінок був прикрашений вишивками, дівчата носили намиста, вінки, орнаментом прикрашувались побутові речі і зброя. Знахідка скарбів в околицях середнього Дніпра, зокрема Мартинівського скарбу, засвідчила, що золоті, срібні та бронзові прикраси інкрустувались самоцвітами. Розкопки археологами сотень селищ і городищ антської доби засвідчують, що Правобережна Україна від Києва до Карпат була густо заселена праукраїнськими племенами, що мали високий рівень культури. Ця культура формувалась упродовж століть під впливом традицій місцевих народів, особливо тих, що жили в полі грецької культури Причорномор'я. Вона мала самобутній характер і стала основою формування культури Київської Русі.

Давньослов'янське язичництво.

Україна є батьківщиною однієї з найдавніших землеробських цивілізацій. У III тис. до н. є. в долинах Дністра, Бугу, Пруту з'явилися поселення трипільської культури. Саме тоді виникли дохристиянські релігійні вірування, які отримали назву язичництво (від слова "язики" — народи). Таким чином, язичництво має кількатисячолітню історію, набагато давнішу за історію християнства.

Давньослов'янське язичництво містило в собі: релігію племен і народів найдавнішої доби, яких зазвичай вважають предками слов'ян як в етнічному, так і в культурно-історичному плані; релігію східнослов'янських племен Київської Русі, що була поширена до прийняття християнства як офіційної релігії; народно-побутову релігійність, що існувала впродовж останнього тисячоліття поряд з офіційним християнством.

Характерною особливістю тогочасного язичництва були родові культи предків. Язичники обожнювали предмети й сили природи, поклонялися деревам, кущам, річкам, струмкам, озерам тощо. Родовий язичницький пантеон складався з бога Перуна — бога грому та блискавки, покровителя військового ремесла та княжої дружини. У деяких племенах головним богом був Сварог, бог неба й небесних світил, покровитель ковальства та ремесел. Не менш популярними були Дажбог — бог сонця, Велес — бог достатку й скотарства, Ярило — бог кохання та родючості.

Невід'ємним елементом язичницьких вірувань були культові об'єкти. Боги персоніфікувалися з ідолами, яких установлювали на спеціальних місцях — мольбищах. Ідолам приносили жертви, на їхню честь організовували врочисті церемонії зі співами, хороводами, ритуальними танцями. Велику роль у реалізації магічних обрядів, ритуалів і церемоній відігравали жерці-волхви, які крім релігійних функцій виконували і суто практичні, наприклад, лікували людей.

Виникла потреба в монотеїстичній релігії, яка сприяла б побудові міцної централізованої держави. Саме тому Володимир прийняв рішення про запровадження на Київській Русі християнства, яке не мало жодних ідейних і культових зв'язків з язичництвом. Історія довела, що утвердження християнства на Русі було історичним і логічним, але використання насильницьких методів його поширення стало причиною багатовікового конфлікту між християнством та язичництвом аж до сьогоднішнього дня.

9. Християнство: особливості прийняття, вплив на розвиток культури України

Першою християнкою була княгиня Ольга, але й вона не наважилася запровадити християнство як офіційну, державну релігію. Цю акцію реалізував Володимир Великий. Незважаючи на те, що "Повість минулих літ" акт схрещення висвітлює в рожевих тонах, опір християнству був великий. Сумнівно, щоб в один день можна було вирішити питання, пов'язане зі зміною світогляду цілого народу, який формувався впродовж століть.

Що ж спонукало Володимира прийняти християнство? Барон Ро-зен у книзі "Император Василий Болгаробойца" (СПб., 1883) навів цікавий літопис православного грека Ях'ї, де йдеться про те, що Вард Шока збунтувався проти грецького царя, і цар Василь попросив допомоги у Володимира, який її й надав. За це Василь обіцяв видати за Володимира свою сестру, але за умови, що Володимир прийме християнство. Володимир цього ж 987 р. охрестився у присутності імператорських послів — свідків виконання договору. Була виконана з боку Володимира й угода про надання війська; бунт було припинено, Вард Фока скараний, Василю ніщо не загрожувало, проте угоди про видачу сестри виконано не було. Володимир діяв рішуче: обложивши Корсунь, він досяг своєї мети — царівна Анна стала його дружиною. У Корсуні він відкрито вінчається з Анною і як переможець та свояк грецького імператора більше не ховається з новою вірою, приймає рішення охрестити Русь, а відтак ввести її як рівну до держав європейської співдружності. Сама акція схрещення слов'ян була досить жорсткою і відбулася, як пише літописець, 988 p.; проте це не зовсім відповідає правді. Адже, за свідченням грецьких джерел, Володимир взяв Корсунь 989 р., та й після цього князь не сидів без діла. Отже, найвірогідніше, схрещення відбулося влітку 990 р.

Після схрещення Русі Володимир закладає школи, куди набирає дітей із сімей як свого оточення, так і жителів міста з наказом: державі потрібні освічені люди. Вірогідно, одночасно з освітніми школами засновувалися школи для підготовки священиків. Розпочалося зведення Успенської церкви, відомої як Десятинна — першого православного храму Київської Русі.

Із прийняттям християнства Київська Русь входить як рівна до співдружності європейських країн. Вона активно вбирає кращі культурні набутки Європи: кам'яну архітектуру, живопис, книгописання, книго-збирання, шкільництво. Створюються монастирські осередки як своєрідна концентрація інтелектуального потенціалу.

Православна церква досить гнучко розпочала свою діяльність: частково адаптувала місцеві звичаї, включила до сонму святих вихідців з Руської землі — Бориса, Гліба, Ольгу, Володимира та інших, служби відправляла слов'янською мовою, навіть ураховувалися регіональні особливості. Усе це зумовлювало поширення християнства по окраїнах Русі. Варто наголосити і на тому, що в українського духовенства був високий освітній і культурний рівень, а тому воно мало високий авторитет серед руської людності.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: