Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Особливості українського національно-культурного відродження (кінець ХVІІІ – перша пол.ХІХ ст.).




Кінець ХVІІІ – початок ХХ ст. є періодом національно-культурного відродження на українських землях. Головним його моментом було формування і пробудження національної самосвідомості, активного політичного життя і модерної української культури. Джерела українського національно-культурного відродження треба шукати насамперед у пробудженні української народності та збереженні історичної традиції. Лівобережна Україна мала політичну і культурну автономію. Це сприяло тому, що саме тут відроджувалася національна культура, зокрема література і народна поезія.

Другим чинником українського відродження була ідея народності, яка зародилася у другій половині XVIII ст. На Заході. Першими серед слов’янських народів, що захопились цими ідеями на початку ХІХ ст., були чехи, серби та поляки, які опублікували праці з етнографії та фольклору. Згодом аналогічні публікації з’явилися і в Росії. Якщо перші праці обмежувалися лише описом різних ділянок народного життя (звичаїв, казок, пісень, переказів), то згодом вони стали основою для більш глибоких досліджень у галузі духовної творчості. Зацікавлення історичним минулим народу стало одним із головних елементів українського романтизму, який розвивався у загальноєвропейському та слов’янському руслі. Слід зауважити, що шляхта та дворянство України не усвідомлювали і недооцінювали краси й багатства народної мови. Церква була підпорядкована державі, а священики прирівняні до державних службовців. Було вжито цілеспрямованих заходів щодо підвищення освітнього рівня греко-католицького духовенства. Наприк. XVIII ст. багато священиків ледве вміли читати церковні книги, а вміння відправляти церковну службу вони переймали від батьків. Зневажливе ставлення влади до української мови як до селянської – „мови пастухів”. Були відкриті парафіяльні школи(І. Могильницький, Й. Левицький, Й. Лозинський), які поширювали серед народу освіту, пропагували досягнення української культури. Лише на терені Переміської єпархії нарахувалося понад 380 таких шкіл,-20,30рр. З'являються перші граматики (спочатку — у рукописах, пізніше — друком) української мови І. Могильницького (1822), Й. Лозинського (1833), Й.Левицького (1834). На початку 30-х років на арену національного життя виступає нове покоління інтелігенції, очолюване "Руською трійцею" -М.Шашкевичем (1811-1843рр.), Яковом Головацьким (1814-1888рр.) та І.Вагилевичем. Культурно-просвітницька діяльність „Руської трійці” започаткувала справжнє , національно-культурне відродження. Великий інтерес проявляли діячі „Руської трійці” до народної творчості, вони збирали і записували українські народні пісні та перекази. „Русалка Дністрова”(Шашкевич), там прозвучав заклик до культурного та літературного відродження „русинів”, духовного єднання українців Галичини і Наддніпрянської України.

32.Кирило-Мефодіївське братство, “Руська трійця”, громади в контексті української культури.

У 19ст.культурні процеси в Україні відбувалися в умовах захоплюючого,різноманітного і широкого розквіту нових ідей і зростання на їх основф національної свідомості.

Перша в українській історії національно-культурна організація виникла в 1833 році у Львові. Це був нелегальний гурток, який організували М. Шашкевич, І. Вагилевич і Я. Головацький, які вчилися в духовній семінарії. Їх символічно назвали «Руською трійцею» (русинами називали західних українців). Вступаючий у гурток давав клятву утверджувати права рідної мови, перекладати слов'янських авторів, робити все для воскресіння українського народу до нового життя. Вищим досягненням гуртка стала публікація в 1837 році альманаху «Русалка Дністровая». У нього увійшли «Передмова» Шашкевича із закликом до відродження української літератури в Галичині, добірка народних пісень, перекази. . Основою для заборони могло послужити навіть те, що книга надрукована не церковним шрифтом, а так званою «гражданкою», простішою і чіткішою ніж архаїчна кирилиця. У таких умовах виступ «Руської трійці» не знайшов продовження. Головний його ініціатор — М. Шашкевич — зайнявся літературною творчістю, став першим народним поетом Галичини, але жив у найважчих матеріальних умовах і помер дуже молодим.

У 40-і роки центр українського культурного життя знаходився у Східній Україні, що виражалося насамперед у вже описаному літературному процесі. У Києві приблизно в 1845 році виникає нелегальне Кирило-Мефодіївське братство — не культурна, а політична національна організація, перша в історії України, і, що характерно, створюють її видатні діячі вітчизняної культури (М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерський, Т. Шевченко). Мета товариства підкреслена назвою — слов'янська єдність, створення федерації слов'янських демократичних республік. Ідеї організації — рівність людей, необхідність знищення кріпацтва — пронизували творчість його організаторів. Розгром братства в 1847 році важко відбився на всьому розвитку української культури, а традиція політичної боротьби була перервана аж до 90-х років XIX ст. Всю другу половину XIX століття активність національної інтелігенції розгортається майже виключно в сфері «культурництва». У кінці 50-х років на Правобережжі серед дворянства та інтелігенції, в тому числі польської, складаються групи молоді, які гаряче співчувають українському народу, поважають його культуру. Вони і в побуті переходили на народну мову. Одним з лідерів руху став В. Антонович, у майбутньому визначний історик. Прихильників таких поглядів стали називати «хлопоманами», тобто «любителями народу». Як розвиток тих же настроїв в 1859 р. студентами і молодими викладачами Київського університету створюється напівлегальна культурно-просвітницька організація «Громада». Свою мету вона бачила в просвіті народної маси, для чого організовувалися безкоштовні недільні школи, видавалися дешеві книги. Була створена Тимчасова педагогічна школа, де готували вчителів для сільських шкіл. Всі викладачі працювали в ній безкоштовно. У київській «Громаді» брав участь М. Драгоманов — історик, політичний діяч, Подібні громади виникли в багатьох містах. Підтримуючи національне відродження, активно починає діяти інтелігенція. Виникають громади в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі. Осередком національно-культурної роботи у 70—90-х роках XIX століття стала Київська — так звана «Стара Громада», що утворилася на основі таємного гуртка хлопоманів. Її лідерами були представники нової хвилі української інтелігенції — В. Антонович, Т. Рильський, А. Свидницький,

33.Українсько-російські культурні взаємини ХVІІІ –ХІХ ст. Репресії царизму проти української культури.

З другої половини 18ст. освіта,як і вся укр. культура ,почала поступово занепадати.Царський уряд ,ліквідувавши політичну автономію України,поставив собі за мету повністю нівелювати й укр. Народ,влити його у великоруську націю.Тому дедалі жорстокіше переслідувалась укр. Культура,заборони на все українське буле фатальними.Багата,соковита,пісенна укр. Мова оголошувалась “малороссийским наречием».З1721 р.набуло чинності царське розпорядження про заборону друкованого слова в Україні.У знаряддя русифікації укр. Народу була перетворена і черква,що століттями виступала центром і рушієм освіти в Укр.Пізнішеу зв’язку із закріпаченням селян і колоніально-русифікаторською політикою царизму,майже на нівець було зведено початкову освіту.На західноукр.землях школи були під значним впливом католицької церкви.Впродовж другої половини 18ст., укр. Шляхетство при кожній нагоді ставило питання про заснування університету «по примеру находящихся в иностранных государствах».Але його було відкрито лише в 1805р (Харків).На відміну від інших російських університетів ,Харківський було відкрити за бажанням місцевого населення та на його пожертвування.Наступним був Київський університет (1833)ита Новоросійський в Одесі (1865). Українська культура розвивалася в тісному єднанні з культурами слов'янських народів, зокрема з російською культурою. Прогресивні російські письменники, художники, композитори виявляли великий інтерес до України і в своїй творчості широко розробляли мотиви й теми з життя українського народу, виступали на його захист, протестували проти політики національного гноблення, що її проводив царський уряд. Російські учені вивчали історію, мову, географію, побут українського народу, в ряді випадків працювали в Україні. Українські вчені, письменники, митці часто здобували освіту в російських навчальних закладах, запозичували досвід передових діячів російської культури, мали з ними тісні дружні взаємини, користувалися їхніми порадами. Багато з них працювали в Росії, писали твори російською мовою, їх стали вважати діячами російської культури. В Україні Харківський і Київський університети, незважаючи на несприятливі умови і, передусім, репресії царського уряду, силами передової, прогресивної професури внесли значний вклад у підготовку наукових кадрів і розвиток вітчизняної Науки. Так, за дореформений час 66 вихованців Харківського університету стали професорами і працювали як у Харківському, так і в Московському, Київському, Казанському та інших університетах.

 




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных