Українська реалістична література другої половини ХІХ ст. як історико-культурне явище.

Переборюючи тиск царизму й великодержавного шовінізму, пристосовуючись до різних заборон, розвивалась українська література. При цьому вона знаходила розуміння й підтримку передової російської, польської та угорської громадськості, незадоволеної ставленням політичних режимів до національних культур. Після смерті Тараса Шевченка найпомітнішою постаттю в літературному житті України став Пантелеймон Куліш. Він прагнув збагатити літературу оригінальними жанрами, ввести її в загальноєвропейський літературний процес. Куліш створив перший національний історичний роман "Чорна рада", присвячений подіям в Україні 1663 р. Розгортання сюжету подається поряд із яскравим описом одягу, побуту й народних звичаїв українського народу. Високого громадського звучання набули його альманах "Хата", збірки поезій "Досвітки", "Хуторна поезія" та інші твори.

Формується реалістичний напрям у літературі, започаткований у творчості Марка Вовчка. З-під її пера вийшла перша українська соціальна повість "Інститутка" з реалістичним зображенням кріпаків, що не мирилися з рабством і прагнули позбутися його. У "Народних оповіданнях" письменниця устами своїх героїв засуджувала кріпосницький лад, захищала знедолених людей, її повісті й оповідання були надзвичайно популярні не тільки в Україні, а й за її межами, перекладалися багатьма європейськими мовами. *. В другій половині XIX ст. розгорнулась активна літературна діяльність засновника української реалістичної байки Леоніда Глібова. Перебуваючи під впливом російського байкаря Івана Крилова, письменник разом із тим спирався на український грунт, розвінчував гноблення людини людиною, висміював здирництво й кріпацтво. Гуманістичними мотивами була пройнята творчість засновника громадянської і пісенно-романсової лірики Степана Руданського. Його знамениті "Співомовки" позначені народним гумором, дотепністю, оптимізмом, мудрістю й волелюбством. Разом із тим поет склав чимало пісень і серед них "Повій, вітре, на Вкраїну", "Мене забудь", які стали взірцем пісенно-романсової лірики. Його перу належать також історичні поеми. Чи не найяскравішим викривальним твором української літератури є повість Анатолія Свидницького "Люборацькі", в якій показано занепад кількох поколінь старосвітської сім'ї священика, недосконалість навчання й виховання молоді. Значний резонанс у суспільстві мав доробок письменників Олександра Кониського, Ганни Барвінок та Олекси Стороженка.

У 70-90-х роках українська література більше звертається до художнього відображення соціальних і психологічних проблем суспільства, збагачується творами багатьох талановитих літераторів. Іван Нечуй-Левицький написав понад 50 романів, "повістей, оповідань і казок високої художньої цінності та правдивості. Його соціально-побутові твори "Микола Джеря", "Кайдашева сім'я" та інші зображували життя та побут знедолених людей, їхнє нестримне прагнення до кращої долі. Соціально-психологічними мотивами позначена й творчість Панаса Мирно г о. У романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" та повісті "Голодна воля" він викривав соціальну несправедливість, недосконалість реформи 1861 р. Багатостраждальна доля жінки-селянки постає перед читачем у повісті "Повія". Своєю художньою майстерністю Панас Мирний став урівень з видатними майстрами слова світу, зажив широкої слави у себе на Батьківщині та за кордоном.

Наприкінці XIX ст. починається літературна діяльність Михайла Коцюбинського. У своїх ранніх творах він звертається до життя представників соціальних низів суспільства й силою художнього слова протестує проти несправедливих порядків, нездатності частини інтелігенції поліпшити життя народу.

Значних висот досягла поезія Якова Щоголева, Михайла Гтарицького, Дніпрової-Чайки, Олени Пчілки, Павла Грабовського, Івана Манжури, Лесі Українки та ін.

Переживає піднесення й література західноукраїнських земель. Юрій Федькович написав 400 поетичних і прозових творів про життя і побут гуцулів Буковини й Галичини, прославляв борців за щастя народу. Твори Федьковича здобули велику популярність, перекладалися багатьма європейськими мовами.

Квінтесенцією літературного життя всієї України стала діяльність Івана Франка. Його літературна й наукова спадщина становить близько 5 тис. різноманітних праць. Важливе місце в них посідає робітнича тематика, насамперед показ тяжкого матеріального становища нафтовиків, їхньої готовності до боротьби проти соціальної несправедливості. Соціальним протестом позначено чимало творів Франка, зокрема вірші "Вічний революціонер" і "Каменярі". Високою художньою майстерністю выдзначаються соціально-побутові поеми "Наймичка", "Марійка", "Смерть убивці" тощо. Багато в чому під впливом Франка формувалися погляди Михайла Павлика, а також С. Коваліва, Н. Кобринської та ін.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: