Створення історико-культурних заповідників в історичних містах. Типологія міських заповідників.

У 70-ті рр. розпочався перехід до комплексної охорони культурної спадщини, охорони міст.

1976р. – м. Львів отримало титул заповідника-міста (площа Ринок, церковні пам’ятки – Успенська церква 16-17 ст., будівлі 40-х рр. 17ст.).

1977р. – Кам’янець-Подльський заповідник – місто.

1978р. – Чернігів, Новгород Сіверський.

1979р. – Переяслав-Хмельницький (нині Переяслав).

80-ті рр.: 1981р. – Остріг; 1985р. – Луцьк; 1986р. – Путивль, 1987р. – Керчь, Київ.

У 1990-ті рр.: Бахчисарай – 1990; Батурін, Люблін, Дубно – 1992; Галич, Одеса, Корсунь-Шевченків та ін. – 1994/1996 рр.

Міських заповідників 50% від загальної кількості заповідників.

Міські заповідники діляться на 3 типи:

1) заповілник-ансамбль – який створено на основі одного видатного ансамблю чи комплексу пам’яток. Наприклад, Путівль – Мовчанський монастир (16-19 ст.); Збараж – Збаражський замок (початок побудови 1620-1631рр.); Корсунь-Шевченківський – битва Б. Хмельницького;

2) заповідник-місто створене на основі всього історичного центру міста (Львів, Кам’янець-Подільський, Глухів, Луцьк, Дубно, Бутурин);

до промжного типу відносяться пам’яки міст (Чернігів, Новгород-Сіверський, Переяслав-Хмельницький, Бахчисарай, Остріг, Керч).

49. Сучасний стан пам'яткознавчої та пам'яткоохоронної роботи. Позитивні зміни в історико-заповідний справі (90-ті рр. ХХ ст. - поч. ХХІ ст.)

Якщо в перші роки незалежності ця сфера надто політизувалась – масово зносились навіть художньо вартісні пам'ятники комуністичним вождям, знімались з обліку пам'ятки історії радянського періоду, то наприкінці 90-х вона стала надто комерціалізованою. Внаслідок нового будівельного буму, особливо в столиці та багатьох обласних центрах, знесено значну кількість пам'яток архітектури та містобудування. Все більшого розмаху набуває мансардна лихоманка – в результаті втрачається первісний архітектурний образ пам'яток. Нове будівництво ведеться на заповідних територіях у межах історико-архітектурних заповідників, внесених до Списку всесвітньої культурної спадщини. Внаслідок грабіжницьких розкопок нищаться археологічні пам'ятки. Щорічно «чорними археологами» руйнуються близько 1,5 тис. археологічних об'єктів. Уперше за останні десятиліття кількість зареєстрованих у державі пам'яток почала різко скорочуватись. За даними Мінкультури зі 150 тис. у 2000 році їх кількість зменшилася до 130 тис. на даний час.

Незважаючи на те, що в Україні створено нарешті єдиний державний орган охорони пам'яток, занепокоєні реальним станом культурного надбання громадяни, фахівці все частіше звертаються до громадських організацій, в тому числі і до Товариства. Водночас органи влади на місцях у переважній більшості випадків ігнорують думку громадськості.

Виходячи з реального стану речей, засновники журналу, а серед них разом з Товариством є й Центр пам'яткознавства НАН України і Товариства, бачать його як науково-популярне видання, яке з суто об'єктивних, принципових позицій висвітлюватиме стан пам'яткоохоронної справи в Україні, самих пам'яток історії і культури, зміст державної політики в цій важливій галузі сучасного життя, роль громадськості в охороні культурної спадщини. Поряд з аналітичними матеріалами наукового характеру в кожному числі ми намагатимемося подавати оперативну інформацію про світ пам’яток: пошуки і знахідки, ремонт, реставрацію, відтворення об'єктів культурної спадщини.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: