Класифікація причин та умов злочинності

У кримінологічній літературі класифікація причин й умов злочинності здійснюється за декількома критеріями:

• за природою;

• за рівнем функціонування;

• за змістом і способом дії;

• за джерелами.

За природою причини й умови поділяються на: - об'єктивні,

• суб'єктивні.

Об'єктивні фактори існують незалежно від волі людини. До них належать: стан екології, економіки, соціальний лад, спадковість, клімат та ін. Що стосується злочинності загалом, як об'єктивні її причини постають конкретні суперечності су­спільного буття, економічних і соціальних відносин людей. Об'єктивні умови - це недоліки організаційного й технічного порядку, що підтримують, пожвавлюють дію суб'єктивних і об'єктивних причин злочинності.

Суб'єктивні фактори охоплюють все особистісне, що залежить від волі людини: свідомість, звички, нахили, ціннісні орієнтири, мораль, право, політичні погляди, традиції та ін. А. Зелінський вважає, що до суб'єктивної детермінанти поведінки обов'язково належать також не свідомі елементи психіки людини, її психічне здоров'я, а спадкові особливості. До суб'єктивних причин від­носяться елементи соціальної психології, що суперечать моралі та проявляються у викривлених потребах, інтересах, установках, меті, які призводять до скоєння злочинів. Суб'єктивні умови -це демографічні та соціально-психологічні особливості населення.

За рівнем функціонування виділяють причини й умови:

- загальні для всієї злочинності;

- особливі для різних видів злочинів (за їх кримінально-правовою характеристикою, за колом осіб, що їх скоїли та ін.);

- поодинокі для певних злочинів.

За змістом і способом дії:

- загальні причини й умови ті, що впливають на всю злочинність, тобто стосуються всіх процедур у злочинності: зрос­тання, скорочення, структурних змін тощо. Вони можуть бути:

- економічними;

- ідеологічними;

- організаційними;

- правовими тощо;

- особливі криміногенні обставини:

- причини та умови конкретних видів злочинів за об'єктом зазіхання можуть об'єднуватись у великі групи - причини й умови корисливих, насильницьких, посадових злочинів тощо;

- причини та умови умисних і необережних злочинів;

- причини й умови первинної та рецидивної злочинності;

- причини й умови злочинності неповнолітніх, що мають специфічний характер, беручи до уваги психофізіологічні особ­ливості цієї категорії злочинців тощо;

- причини й умови конкретних поодиноких злочинних дій різноманітні. Лише частина з них може розглядатись як типові й такі, що підлягають певній систематизації. Незважаючи на це, хоч і умовно, вони можуть бути розмежовані на декілька груп:

- причини й умови, пов'язані з матеріальним станом і умова­ ми життя осіб, які скоїли злочин;

- пов'язані з моральним формуванням особи, з особливо­стями соматичного та психічного стану;

- причини й умови, що випливають з певної життєвої ситуації та поведінки потерпілого.

За джерелами причини й умови бувають:

- внутрішні - суперечності, що притаманні певному суспільству,

- зовнішні - негативний уплив з боку інших.

2)))

4.4. Класифікація причин та умов злочинності

У кримінологічній літературі класифікація причин й умов злочинності здійснюється за декількома критеріями:

за природою;

за рівнем функціонування;

за змістом і способом дії;

за джерелами.

За природою причини й умови поділяються на: - об'єктивні, суб'єктивні.

Об'єктивні фактори існують незалежно від волі людини. До них належать: стан екології, економіки, соціальний лад, спадковість, клімат та ін. Що стосується злочинності загалом, як об'єктивні її причини постають конкретні суперечності суспільного буття, економічних і соціальних відносин людей. об’єктивні умови - це недоліки організаційного й технічного порядку, що підтримують, пожвавлюють дію суб'єктивних і об'єктивних причин злочинності.

Суб'єктивні фактори охоплюють все особистіше, що залежить від волі людини: свідомість, звички, нахили, ціннісні орієнтири, мораль, право, політичні погляди, традиції та ін. А. Зелінський вважає, що до суб'єктивної детермінанти поведінки обов'язково належать також не свідомі елементи психіки людини, її психічне здоров'я, а спадкові особливості. До суб'єктивних причин відносяться елементи соціальної психології, що суперечать моралі та проявляються у викривлених потребах, інтересах, установках, меті, які призводять до скоєння злочинів. Суб'єктивні умови це демографічні та соціально-психологічні особливості населення.

За рівнем функціонування виділяють причини й умови:

загальні для всієї злочинності;

особливі для різних видів злочинів (за їх кримінально-правовою характеристикою, за колом осіб, що їх скоїли та ін.);

поодинокі для певних злочинів.

За змістом і способом дії:

загальні причини й умови ті, що впливають на всю зло чинність, тобто стосуються всіх процедур у злочинності: зростання, скорочення, структурних змін тощо. Вони можуть бути:

економічними;

ідеологічними;

організаційними;

правовими тощо;

особливі криміногенні обставини:

причини та умови конкретних видів злочинів за об'єктом зазіхання можуть об'єднуватись у великі групи - причини й умови корисливих, насильницьких, посадових злочинів тощо;

причини та умови умисних і необережних злочинів;

причини й умови первинної та рецидивної злочинності;

причини й умови злочинності неповнолітніх, що мають специфічний характер, беручи до уваги психофізіологічні особливості цієї категорії злочинців тощо;

причини й умови конкретних поодиноких злочинних дій різноманітні. Лише частина з них може розглядатись як типові й такі, що підлягають певній систематизації.

Незважаючи на це, хоч і умовно, вони можуть бути розмежовані на декілька груп:

причини й умови, пов'язані з матеріальним станом і умовами життя осіб, які скоїли злочин;

пов’язані з моральним формуванням особи, з особливостями соматичного та психічного стану;

причини й умови, що випливають з певної життєвої ситуації та поведінки потерпілого.

За джерелами причини й умови бувають:

внутрішні - суперечності, що притаманні певному суспільству,

зовнішні - негативний уплив з боку інших. Скажімо, порнографія, наркотики, насильство, що заполонили екрани наших телевізорів і кінотеатрів, які прийшли із Заходу.

У кримінологічній літературі застосовують також інші основи для класифікації причин і умов злочинності. Так, деякі кримінологи виділяють головні та другорядні причини (першого та другого порядку), ближні й віддалені, обставини, фактори, детермінанти. На наш погляд, усі ці класифікації мають право на існування, але в їх основі лежать поняття причин і умов" злочинності, та тлумачать їх різні автори по-різному.

Завершуючи розгляд цього питання, необхідно зазначити, що теорія про взаємозумовленість і взаємозв'язок явищ у природі та суспільстві дає нам ключ до розуміння того, чому злочинність існує і чим зумовлюється. Перераховані класифікації дають можливість цілеспрямовано вивчити причини й умови злочинності. На їх основі формуються реальні прогнози та ефективні заходи обмеження злочинності й запобігання конкретним злочинам.

3))) 6.3. Основні сучасні теорії причин злочинності в Україні та Росії

Проблема причинності у вітчизняній кримінології тривалий час перебувала під впливом ідеологічних чинників. Існування причин злочинності як соціально-правового явища в умовах розвинутого і повного соціалізму тривалий час взагалі викликало заперечення або їх існування визнавалося з великою кількістю застережень. Причини злочинності при соціалізмі й капіталізмі різко протиставлялися. Стверджувалося, що злочинність відтворюється власне капіталістичним суспільством і її неможливо ліквідувати, не ліквідувавши систему існуючих у цьому суспільстві відносин. Серед соціально-економічних причин називалися приватна власність, наявність експлуатації, безробіття, серед ідеологічних — панування індивідуалістичної ідеології та психології. Ці причини вважалися корінними причинами злочинності, які було ліквідовано при соціалізмі. Основне місце відводилось ідеологічним факторам. До основних причин злочинності, як правило, зараховувались історична зумовленість соціальних явищ; дія закону відставання свідомості від буття, що конкретно виявлялось у наявності комплексу пережитків у свідомості та поведінці людей; вплив антагоністичної капіталістичної суспільно-економічної формації, яка існує одночасно із соціалізмом. Це так звані причини першого порядку. Причинами другого порядку вважалися неантагоністичні суперечності, що існують при соціалізмі і зникають у міру зміцнення соціалізму, але на певному етапі зумовлюють можливість виникнення тих чи інших негативних явищ, у тому числі й злочинності.

Причини злочинності поділялися кримінологами того часу на повні та специфічні. Повною причиною вважалася сукупність соціальних явищ, що перебували у причинному й зумовленому зв’язку із злочинністю. Специфічна причина (власне причина) стосувалася соціальної психології (дрібнобуржуазних традицій, моралі, звичаїв, егоїзму тощо). При цьому зазначалося, що жодне із соціальних явищ не може призвести до злочинності поза сферою соціальної психології.

Як вважає А. Зелінський, помилковість і заідеологізованість викладених основних положень очевидні. Так, посилаючись на таку причину, як відставання суспільної свідомості від суспільного буття, можна пояснювати будь-які дії людей, що не відповідають інтересам суспільства й держави. Обґрунтованій критиці піддав А. Зелінський і розподіл причин злочинності на повні та специфічні (або неповні). Така термінологія, на його думку, розмиває відмінність між поняттями “причина" і “умова", оскільки умова підноситься до рангу причини (“повної"). Крім того, викликає сумнів логіка поняття “повна причина". Якщо визнати її існування, то необхідно погодитись із реальністю “неповної причини”. Але неповна причина не може породити жодного наслідку.

Сучасними представниками соціологічного напряму є науковці-кримінологи Національної академії внутрішніх справ (НАВС) України [16]. Вони вважають, що основні причини злочинності полягають насамперед у соціальних умовах життя суспільства й тому недоцільно шукати причини злочинності у криміногенних якостях людей і генетичних факторах людської індивідуальності. На їхню думку, розгляд соціальної проблеми причин злочинності не можна підмінювати ні біологічними (генетичними) властивостями особи, ні психологічними (індивідуальними). Біопсихологічні фактори є тільки умовами, які сприяють або ускладнюють формування особистості. Самі по собі вони не визначають і не можуть визначати зміст поведінки, відбиваючись на формі поведінки вольових актів, у тому числі злочинності. Злочинцями не народжуються, а стають, і жодна людина від цього не убезпечена.

Вчені-кримінологи НАВС України зазначають, що при вирішенні проблеми причин злочинності необхідно враховувати вихідні положення, порушення яких може призвести до помилкових висновків:

- причинно-наслідковий зв’язок соціальних, психологічних та інших явищ, що мають кримінологічне значення, є об'єктивно існуючою залежністю у природі й суспільстві, яка має загальний універсальний характер; кримінологічна специфіка не повинна підміняти закономірності власне причинного зв’язку;

- оскільки злочинність є явищем не лише соціальним, а й правовим, соціально-психологічним, вона має певні не тільки соціальні, а й інші причини;

- розглядати цю проблему неможливо, ігноруючи особу злочинця, який взаємодіє із зовнішнім середовищем, коли зовнішнє (соціальне) відбивається через внутрішнє (суб’єктивне) і породжує єдиний результат — злочин. Разом з тим включення до причинної залежності особи злочинця не повинно призводити до абсолютизації як її значення, так і зовнішнього впливу на неї.

Вчені НАВС України вважають, що загальними причинами злочинності є соціальні суперечності, які супроводжують розвиток суспільства, або, навпаки, деградацію: застій, що безпосередньо впливає на злочинність і її зміну. На їхню думку, причини злочинності містяться насамперед в економічних відносинах суспільства, прорахунках і недоліках економічного планування, розбалансованості господарського механізму, у системі розподільчих відносин. Істотний вплив на можливість здійснення особою акту протиправної поведінки, а відповідно і на злочинність взагалі, справляє й соціально-моральний стан суспільства.

Представниками соціологічного напряму є також вчені-кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії [17]. Вони вважають, що єдиною причиною злочинності є ступінь розвитку соціальних суперечностей, які породжені розшаруванням суспільства на класи, що з необхідністю спричинилося спочатку до появи небезпечних для суспільного устрою посягань, а потім (або разом з цим) і виникнення особливої галузі права — кримінального, що підтримується державою.

Водночас міжкласові суперечності не вичерпують спектра соціальних суперечностей. До них належать також міжрасові, міждержавні (або між групами і блоками держав), міжнаціональні, міжконфесійні, внутрішні класові, міжособисті та внутрішні особистісні суперечності, які впливають на стан злочинності та її поширення.

Умови і явища, що сприяють існуванню злочинності й визначають її стан, вчені Санкт-Петербурзької академії МВС Росії поділяють на дві групи: зовнішні (об’єктивні) і внутрішні (суб’єктивні).

Зовнішніми (об'єктивними) є умови і явища, які повністю або майже повністю не залежать від волі індивіда. До них належать економічна ситуація в державі й регіоні; господарчі, фінансові, зовнішньоторговельні умови, що характерні для певної держави та її суб’єктів; безробіття; незаконна міграція; екологічні проблеми; урбанізація; житлово-комунальні проблеми та ін.

Внутрішніми (суб’єктивними) є умови і явища, що впливають на злочинність і пов’язані зі способом життя людей. Здебільшого це пияцтво і алкоголізм. До цих умов належать також наркоманія і проституція; пропаганда культу насилля, жорстокості та порнографії у пресі, кіно- та відеопродукції; мілітаризація населення; корумпованість частини посадових осіб і працівників правоохоронних органів; недосконалість кримінального законодавства; недоліки в роботі правоохоронних органів й існуючому порядку реєстрації та обліку злочинів та ін.

Кримінолог Н. Кузнецова, яка є представником соціально-психологічного напряму, визначає, що причини злочинності мають соціально-психологічний зміст [18]. Причинами злочинності (у сучасній Росії) вона вважає систему негативних соціально-психологічних явищ, що пов’язані із суперечностями суспільства й держави і породжують злочинність. Іншими словами, причини злочинів і злочинності полягають у соціально негативних суперечностях психології суспільства, спільноти, окремого громадянина. Зміст умов злочинності може бути найрізноманітнішим — соціально-психологічним, економічним, соціальним, правовим, організаційним тощо. За близькістю до злочинності й злочинів вчена розрізняє умови безпосередні й опосередковані. На її думку, суттєву роль у механізмі причин-но-наслідкового зв’язку відіграють внутрішні та зовнішні суперечності, що виникають як всередині суспільства й держави, так і при їх взаємодії із зовнішнім світом. Причини і умови злочинності Н. Кузнецова класифікує на рівні: причини і умови злочинності взагалі; причини і умови окремих груп злочинів; причини і умови окремого конкретного злочину. Криміногенні умови вона класифікує на дві групи: умови, що сприяють вчиненню злочинів (ситуаційні умови), і умови, що формують криміногенну мотивацію. До ситуаційних умов вона зараховує також віктимогенні, тобто поведінку потерпілих.На сучасному етапі розвитку суспільства (у Росії) причини і умови злочинності Н. Кузнецова групує в чотири основні підсистеми: економічні; кримінальної агресії; кримінальної необережності; правові детермінанти.

1. Економічні причини і умови.

- Причини: психологія здирництва, паразитизму, злиднів.

- Умови: помилки у стратегії й тактиці економічних реформ, приватизації, банківській системі та акціонуванні, виробничій сфері, сфері споживання і податковій системі; безконтрольність; безкарність.

2. Причини і умови кримінальної агресій

- Причини: психологія агресивності корисливої, побутової, націоналістичної та сексуальної.

- Умови: безконтрольність обігу зброї і наркотиків; пропаганда культу насилля, порнографії, проституції; відсутність ефективної ранньої профілактики.

3. Причини і умови кримінальної необережності.

- Причини: психологія легковажного ставлення до дотримання вимог громадської безпеки; егоїстично недбале задоволення власних інтересів.

- Умови: недоліки в матеріальному, технологічному, організаційному, правовому забезпеченні особистої та громадської безпеки.

4. Правові причини і умови.

- Причини: психологія правового нігілізму, правової легковажності та правового безкультур’я.

- Умови: недосконалість законодавства; прорахунки правозастосовчої практики; неефективність правового виховання; неефективність громадської профілактики; неефективність ранньої профілактики на стадії правопорушень.

А. Зелінський є представником біопсихологічного напряму в сучасній вітчизняній кримінології. Піддаючи критиці сучасні кримінологічні концепції причинності, вчений зазначає, що у філософський і кримінологічній літературі зберігається панування вульгарно-соціологічних тенденцій у поглядах на співвідношення об’єктивного (середовища існування) та суб’єктивного (людського, у тому числі й біологічно зумовленого) у детермінації злочинності [9]. Як рух вперед він оцінює погляди Н. Кузнєцової, яка на перший план кримінологічної детермінації висуває суб’єктивний фактор. А. Зелінський вважає, що людські вади завжди були й залишаються найближчою та визначальною причиною всіх видів антисоціальної поведінки, у тому числі й злочинної, не заперечуючи при цьому впливу на поведінку людей обставин, що об’єктивно від них не залежать. Обґрунтовуючи свою думку, вчений зазначає, що методологічно обґрунтованішим був би пошук першопричини злочинності в суб’єктивному факторі — недосконалості людської природи, оскільки якщо основну причину зростання злочинності пояснювати виключно об’єктивно існуючими економічними суперечностями, то поза увагою залишаються проблеми культури, моральності, психічного здоров’я, тобто фактори, які безпосередньо породжують девіантну поведінку.

Отже, А. Зелінський основною причиною злочинності визнає суб’єктивні фактори: психічну неврівноваженість, негідні пристрасті, прагнення до влади, агресивність, користолюбство, бездуховність, безкультур’я, шкідливі звички, конформізм.

Як зазначалося, людські вади притаманні власне природі людини, вони існували й існуватимуть завжди. Разом з тим зауважимо, що на стан психічного і соматичного здоров’я населення держави впливає стан генофонду нації. Найбільшої шкоди генофонду українського народу було завдано в період перебування України у складі СРСР під час голодоморів, колективізації і знищення куркулів як класу. Значних втрат зазнала Україна і під час Великою вітчизняної війни. Усе перелічене істотно позначилось на психічному і моральному здоров’ї населення України (біологічне спадкування).

Піддаючи критиці погляди представників соціальної парадигми, А. Зелінський наголошує, що їх звинувачення в бік прихильників біопсихологічної теорії стосовно того, що вони визнають уроджені злочинні схильності людей, є безпідставними, оскільки жоден з них, за винятком Ч. Ломброзо, цього не стверджував. Успадковуються не злочинні нахили, а такі особливості психіки та тілесної конституції людини, які за несприятливих умов середовища значно підвищують ризик формування особистості соціопата, який постійно конфліктує із суспільством та іншими людьми. Суб'єктивно-особистісні фактори, які належать до безпосередніх причин злочинності (причин першого порядку), у свою чергу, є наслідками біологічного й соціального спадкування (причини другого порядку) і тісно взаємопов’язані.

Умови криміногенної детермінації А. Зелінський поділяє на суб’єктивні та об'єктивні.

Суб’єктивні умови злочинності, тобто ті, що залежать від волі людей, породжуються тими самими негативними моральними та психологічними явищами і особистісними властивостями, що й причини злочинності. Таким чином, суб’єктивні причини злочинності об’єктивуються не тільки у злочинності, айв умовах, які їй сприяють. До таких умов належать пияцтво і алкоголізм; наркоманія; криміногенність засобів масової інформації; пропаганда жорстокості, насилля, розпусти; втрата освітою авторитету; корупція державних службовців і правоохоронних органів; низька ефективність діяльності органів здійснення кримінальних покарань; незаконна міграція; мілітаризація населення за рахунок поширення незаконного зберігання зброї, що надходить з інших держав через “прозорі кордони”, та ін.

Об’єктивними умовами є соціальні суперечності, які безпосередньо не залежать від свідомості й волі населення, а успадковані з минулої доби, підтримують стан напруження в суспільстві та сприяють злочинності. До таких факторів належать негативні аспекти урбанізації та прогресу; економічні, екологічні проблеми та інші об’єктивно зумовлені труднощі переходу до ринкової економіки. Швидкий розвиток великих міст на загальному тлі руйнування сільського побуту призвів до демографічної диспропорції: з одного боку, перенаселення, дефіциту житла, транспортних та екологічних проблем у містах, з іншого — нестачі робочих рук, занепаду сільського господарства. До негативних наслідків урбанізації належать психологічні перевантаження, інформаційна перенасиченість, сурогати масової культури, які не сприяють моральному вдосконаленню людини. Економічна криза в Україні призвела до безробіття й різкого розшарування суспільства на багатих та бідних.

Розподіл кримінологічних факторів на суб'єктивні та об’єктивні А. Зелінський вважає умовним, оскільки суб’єктивні фактори детермінуються не тільки особою, а й умовами буття, що об’єктивно склалися, і навпаки. Разом з тим, на його думку, пояснити причини і умови злочинності, а також її динаміку в різні історичні періоди неможливо без відокремлення того, що здійснюється закономірно під впливом сил, які не залежать від людей, і того, що люди самі ускладнюють собі існування.

Отже, розглянуті сучасні теорії вирішення проблеми детермінації злочинності мають як прихильників, так і супротивників. Проте зазначимо, що вчені-кримінологи як України, так і Росії при вирішенні проблеми детермінації злочинності надають перевагу теоріям соціологічного напряму.

Вітчизняна злочинність є особливим різновидом злочинності — це злочинність кризового типу. Що це означає? З одного боку, вона породжена соціальною кризою в Україні, а з другого, будучи її породженням, вона створює благодатний грунт для поглиблення кризи. Вивести нашу країну із соціальної кризи можна лише розірвавши це зачароване коло. Якщо його не розірвати, то будь-які реформи в Україні — політичні, економічні, правові, моральні тощо — приречені на невдачу, що ми наразі й маємо. Злочинність кризового типу має властивість зводити нанівець будь-які добрі наміри реформаторів. У цьому її небезпека й особливий злоякісний характер. Тому кількісна характеристика вітчизняної злочинності має другорядне значення, а першорядного набуває у сучасних умовах її якісна характеристика. Є достатньо підстав вважати, що протидія злочинності в Україні наразі має ненауковий, а інколи й антинауковий характер. Через відсутність належного наукового забезпечення боротьба із злочинністю в Україні нагадує поведінку «вершника без голови».

Проблема причин злочинності – одна з центральних у кримінології. Вона існує протягом тисячоліть, тобто виникла значно раніше самої науки кримінології.

Коли розглядається понять причин злочинності через спектр філософського вчення про причинність, то поряд із поняттям причини, яка викликає певний наслідок, неодмінно стоїть поняття умови, яка сама цього наслідку не викликає, але сприяє причині «виконати свою справу».

На сьогодні надзвичайно актуальним злочином для нашої держави є проблема боротьби з торгівлею людьми (особливо жінками). Україна, як і більшість країн Центрально-Східної Європи, вже має досить тривалий сумний досвід втрати значної кількості жінок і дівчат, вивезених з її території за кордон, де вони стають жертвами різноманітних методів та форм експлуатації, найпоширенішою з яких є примушення до заняття проституцією.

Серед причин поширення торгівлі людьми також спостерігається певна динаміка. Так, традиційно виділяються безробіття, низький рівень життя, правова неграмотність населення, поверхові уявлення про легкість життя у західних країнах, відсутність реальної інформації про проблему, сексуалізація життя, реклама сексу, інтернаціоналізація економіки, активна міжнародна трудова міграція, поява можливості для українських громадян виїзду за кордон тощо. На першому місці серед внутрішніх факторів залишається скрутне економічне становище. Фемінізація бідності сприяє пошуку будь-яких заробітків, навіть без врахування можливих негативних наслідків. Дослідники з різних країн помітили, що в цій ситуації жінки швидше погоджуються на роботу, що не відповідає їх рівню освіти і кваліфікації, у той час, як чоловіки в подібній ситуації вагаються. Зростає кількість родин, де жінки є головними годувальницями, на чиї плечі лягає відповідальність за всю родину. Але якщо 5–8 років тому головним чинником бідності було безробіття, то сьогодні і жінки, і експерти наголошують не стільки на безробітті як причині бідності, скільки на дуже низьких заробітках, які не дотягують до межі бідності навіть за висококваліфіковану працю (лікарі, медичні працівники, вчителі, серед яких абсолютна більшість – жінки), наслідком чого стає бідність і безвихідь. Спостерігається унікальне явище обвального зниження рівня життя тієї частини населення, що за світовими стандартами відноситься до “середнього класу”. Все це штовхає громадян на пошук роботи за межами України. Тим часом найбільш доступною для українських жінок сферою заробітку за кордоном є сексуальна індустрія, причому в нелегальному її варіанті. Безпосереднє спілкування з жінками, які бажають їхати працювати за кордон, і з тими, хто повернувся відтіля, свідчить, що негативну роль у поширенні торгівлі людьми в Україні, як і раніше, відіграє недостатня поінформованість українських громадян щодо можливостей працевлаштування за кордоном, а також про наслідки нелегального перебування там.

За 4 місяці 2008 року безпосередньо працівники Департаменту боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, викрили 163 злочини, передбачених ст. 149 „Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини” Кримінального кодексу України, та встановили 108 осіб, які вчинили такі злочини. 177 громадян України – стали жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, з них 128 жінок та 19 неповнолітніх.

Дослідники створили свого роду “енциклопедію” проблеми торгівлі людьми в Україні. І дійшли висновку про існування прогалин у боротьбі з новітнім рабством. Інформаційна кампанія, твердять вони, не досягає маленьких містечок і сіл, і з освітніх програм вилучені чоловіки, а також жінки старшого віку, які раніше традиційно не вважалися групами ризику. Жертви торгівлі людьми не визнають себе такими або не знають, що мають право на отримання допомоги та компенсацію завданих збитків. Закон щодо захисту свідків хоч існує, але не застосовується, а вироки, винесені торговцям людьми, занадто м`які – до трьох років покарання умовно.

Неефективність політичних та економічних перетворень в державі, корумпованість чиновників, декларативність соціальної політики, зростання прірви між верхами та абсолютною більшістю населення, нездійсненність романтичних мрій перших років незалежності призвели до появи ще одного фактору – невіри в позитивні зміни в країні. Складність ситуації полягає в тому, що молоді люди не бачать перспектив для життя та реалізації в українському суспільстві. Батьки не бачать перспектив для своїх дітей. Вища освіта не стає запорукою нормального забезпеченого життя. Виїзд за кордон розглядається як умова не тільки вирішення тимчасових фінансових проблем родини, але і як стратегія життєвого шляху для молодого покоління. Зрозуміло, що інформаційні кампанії в цьому випадку не можуть розглядатися у якості методу протидії, необхідні суттєві зміни в управлінні соціальними та політичними процесами в суспільстві.

Актуальною ознакою сучасності є поширення робіт з дослідження взаємодії економіки злочинності, оскільки наразі економіка України перебуває у стані стрімкого зростання економічної злочинності. Економічні злочини являють собою суттєву небезпеку для суспільства не лише через значну поширеність та різноманітність проявів злочинної економічної діяльності, але й через соціально небезпечний характер цих діянь.

Компанія PricewaterhouseCoopers оприлюднила щорічний всесвітній огляд динаміки економічної злочинності за 2009 рік. Наявність значної кількості респондентів в Україні вперше дозволила підготувати окремий звіт по країні. Українські підприємства забезпечили 65 із більше 3 000 відповідей всесвітнього огляду, 70% з них були надані вищим керівництвом українських компаній. Всесвітній огляд підтверджує негативний вплив економічної кризи на рівень економічної злочинності. Результати українського опитування збігаються з висновками всесвітнього звіту та підтверджують зростання ризиків, пов’язаних з економічною злочинністю. Тому виявлення неправомірних дій та запобігання економічному шахрайству є критично важливим для українського бізнесу в умовах економічної кризи.

З точки зору українських топ-менеджерів основними факторами, що впливають на зростання шахрайства, є:

-Корупція (26%)

-Загроза звільнення (23%)

Однак лише 13% респондентів глобального опитування визначили корупцію як основний фактор підвищення рівня шахрайства. Менш важливими для України (19% респондентів) є фінансові показники діяльності, яких важко досягти. Проте вони визнані найбільш впливовим фактором у всесвітньому звіті (47% опитаних).

Причини економічних злочинів 72% опитаних українських підприємств вважають зовнішнє шахрайство головною загрозою для компанії. Такий показник суттєво відрізняється від результатів всесвітнього опитування, в якому 53% респондентів виділяють внутрішні загрози як основне джерело ризиків. Основними джерелами зовнішнього шахрайства в Україні були визнані:

- Клієнти (33%)

- Агенти і посередники (19%)

- Постачальники (14%)

Основним джерелом внутрішніх ризиків українські респонденти вважають дії менеджменту середньої ланки (88% респондентів). У глобальному опитуванні лише 42% усіх внутрішніх ризиків пов’язані зі середньою ланкою керівництва, і стільки ж – з молодшим штатом.

Також криза нанесла удар своїм обов'язковим безробіттям, які неминуче ведуть до різкого сплеску майнових злочинів.

За даними держстатистики з початку року вдвічі виросло число замовлених убивств, проявів бандитизму - в 2,6 рази, викрадань людей - на 60%, розбійних нападів - на 13%, шахрайств - на 18,5%. Злочинність різко стала «урбанізованою», тобто епіцентр масових злочинів перемістився в міста. Найбільше дісталося Києву. За вісім місяців на столичних вулицях кількість зареєстрованих злочинів збільшилася більше ніж на чверть. А в цілому по країні число злочинів з використанням вогнепальної зброї і вибухівки зросло в 2009 році на 32.7 %.

Такожможна вважати, що судимість є однієї з основних причин злочинності. Саме алкоголізм і схильність раніше судимих громадян до здійснення правопорушень - це головні причини тяжких злочинів у країні.

«Кожні 30% всіх тяжких злочинів скоюються раніше судимими... алкоголь і раніше судимі громадяни - це головна причина масових злочинів у нашій країні». Більше 2/3 всіх вбивств здійснюються на ґрунті спільного вживання спиртного.

Також неправильно, коли в умовах економічної кризи ціни практично на всі товари постійно ростуть, а вартість горілки майже не зростає. «Це якраз неправильно (не підвищувати ціну на горілку)». Крім того, народні депутати не допустять підвищення ціни на алкоголь. Нагадаємо, МВС занепокоєне зростанням злочинності у зв’язку з економічною кризою.

Також посилюється явище злочинів в Інтернеті.З усіх статистичних даних випливає, що таке зростання існує. Безсумнівно можна ствердити, що в деяких галузях кіберзлочинності, особливо тих, про які широко повідомляється у мас-медіа, це збільшення справді є помітним.

Мова йде про несанкціоноване копіювання інформаційних файлів чи програм для користувачів, несанкціонований доступ до інформаційних масивів і баз даних в АС. Дійсно, зловмисник, здійснивши несанкціоноване копіювання інформації з жорсткого диску ЕОМ на гнучкий диск, тобто здійснивши, по суті справи, крадіжку інформації, практично не залишає слідів. Звичайно, не в загально-прийнятому значенні, а в значенні фіксації своїх дій у комп'ютері. Це відбувається з тієї причини, що перша операція копіювання інформації з диску на диск розроблялася як функціонально-необхідна в ЕОМ, і тому ніяких заходів по її авторизації здійснено не було.

В якості спеціальних заходів, що перешкоджають реалізації злочинних намірів, використовують системи розмежування доступу (СРД) до ресурсів автоматизованих систем (програмні, програмно-апаратні і апаратні), які містять найрізноманітніші механізми захисту інформації в АС. Саме застосування подібних систем дозволяє, як мінімум, фіксувати факт скоєння несанкціонованих дій. Хоча, якщо бути коректним, в цьому випадку ми говоримо про достатньо ідеальну модель СРД, яка містить всі можливі механізми захисту. Останнє зауваження означає, що ряд реальних СРД можуть обминатися зловмисниками, причому сам факт "злому" системи захисту може фіксуватися, а може бути нею і не "поміченим".

Практика показує, що на сьогодні, в умовах застосування недостатньо стійких (надійних) СРД, факт здійснення комп'ютерного злочину у переважній більшості випадків виявляється за вторинними наслідками, тобто за крадіжкою грошових засобів, інтелектуальної власності, здійсненням аварій тощо. І навіть у цих випадках не всі потерпілі йдуть на те, щоб оприлюднити факт злочинних посягань на їхні комп'ютерні системи. Мотиви при цьому найрізноманітніші: від найлегковажніших, з посиланням на випадок, до побоювання втрати престижу фірми з метою запобігання відтоку клієнтів.

Найбільш поширені правопорушення це такі злочини, як шахрайства на інтернетних аукціонах, шахрайства в інтернетних трансакціях продажу, купівлі та викрадення тотожності, тобто даних про осіб. У нас це явище найчастіше стосується фішингу, тобто здобування даних з платіжних карток – а точніше з магнітної смужки банківських платіжних карток.

Банківська система держави, яка пов’язана з накопиченням, розподілом і використанням державних і приватних коштів, є однією з найбільш притягальних для окремих злочинців. Значна кількість різного роду фінансових афер здійснюються сьогодні при виконанні різних банківських операцій.

Наведений матеріал свідчить про те, що з кожним роком способи вчинення злочинів змінюються. Дане явище зумовлене як складністю самих засобів комп’ютерної техніки, так і різноманітністю та постійним нарощуванням інформаційних операцій, багато з яких відображають рух фінансових і грошових коштів, науково-технічних розробок тощо.

Також проблема злочинності неповнолітніх за всіх часів і зараз є високо-актуальною для будь-якого суспільства. Не є тут винятком і сучасне українське суспільство. Адже мова йде про ту його части­ну, яку воно має підтримувати та всіляко забезпечувати її фізичне, психічне та моральне здоров'я, виховання, підготовку до виконан­ня своєї суспільної ролі за природним законом зміни поколінь. Зрозуміло, що виконання цієї суспільної функції багато в чому за­лежить від нормального соціального розвитку суспільства в ціло­му. Громадянська незрілість, моральні та протиправні збочення не­повнолітніх, тим паче вчинення ними суспільно небезпечних діянь, якими є злочини, мають викликати (знову-таки за нормаль­них соціальних умов) виняткову занепокоєність суспільства, дер­жави, вимагають глибокого аналізу та вжиття всіх необхідних за­ходів для недопущення таких проявів, пріоритетного запобігання їх вчиненню, найбільш раціонального реагування на вчинені зло­чини, включаючи покарання та альтернативи останьому.

Детермінанти злочинів неповнолітніх загалом тотожні тим, які обумовлюють злочинність дорослих. Це ті самі кризові явища і процеси, що існують у нашому суспільстві на макро- і мікрорівні. Але у зв'язку з не­повноліттям правопорушників вони мають свою специфіку. Чинниками, які обумовлюють злочини неповнолітніх, традиційно вважаються: негативний вплив у сім'ї; недоліки у шкільному вихованні; незайнятість суспільно корисною працею; негативний вплив мікросередовища; вади у діяльності правоохоронних органів щодо профілактики зло­чинів неповнолітніх.

Однак, з розвитком інформаційного забезпечення суспільства перелік детермінант злочинності неповнолітніх розширюється. Засоби масової інформації (ЗМІ), і особливо телебачення, стали невід'ємною частиною культури сучасного суспільства. Саме ЗМІ створюють своєрідний інформаційний фон, на основі якого людина і зокрема молода, формує певний світогляд щодо способу, і стилю життя, моделей поведінки. В цьому розумінні засоби масової інформації мають в своєму розпорядженні невичерпні можливості позитивного впливу на свідомість людей, формування у них, особливо у неповнолітніх і молоді, високих моральних якостей, громадської активності, зразків правомірної поведінки, нетерпимості до порушень закону тощо.

Незважаючи на вимоги чинного законодавства і зокрема ст. 41 Закону України "Про телебачення й радіомовлення" [3] в якій вказується, що передачі (фільми) які можуть завдати шкоди фізичному, психічному, моральному розвитку неповнолітніх забороняються, на телебаченні все більше пропагуються стандарти поведінки телегероїв, які несумісні з цінностними орієнтаціями суспільства і пов'язані з демонстрацією культу сили та жорстокості. Наявність значного відсотку фільмів з проявами агресії та насильства негативно впливають на психіку неповнолітніх, деформують шкалу загальнолюдських цінностей, створюючи тим самим умови для їх злочинної поведінки.

Підсумовуючи можна зазначити, що злочинність неповнолітніх в останні роки проявляє деяке зменшення, але продовжує залишатись виключно небезпечним явищем. До детермінант, які сприяють злочинності неповнолітніх відносяться недоліки сімейного та шкільного виховання, негативний вплив з боку мікро- та макросередовища тощо. При цьому одним із чинників, що сприяє злочинності неповнолітніх є також негативний вплив засобів масової інформації і зокрема, телебачення. Складовою частиною негативного впливу ЗМІ на протиправну поведінку неповнолітніх є значний відсоток трансляції інформаційної продукції з елементами насильства та агресії, безконтрольність доступу неповнолітніх до такої інформаційної продукції, недостатня увага до цієї проблеми з боку батьків, педагогів, працівників органів і служб у справах дітей, кримінальної міліції у справах дітей органів внутрішніх справ, органів досудового слідства й судів тощо.

Разом з тим, залучення ЗМІ до запобігання злочинності серед неповнолітніх є одним з найбільш перспективних напрямків, враховуючи специфічність та масштаби їх впливу на неповнолітніх. При цьому запобіжні дії повинні охоплювати всі аспекти проблеми, а саме залучення ЗМІ до пропаганди здорового способу життя, поваги загальнолюдських цінностей, а також підвищення рівня правової культури (започаткування циклу теле- та радіопередач з цієї проблеми, розширення інформаційного висвітлення її у пресі, розробка відповідних методичних рекомендацій); переорієнтація ЗМІ, і в першу чергу телебачення, з акцентування на продукції, що містить елементи агресії та насильства на пропагування кращих зразків національно-культурного і мистецького здобутку.

4))) 11.1. Поняття попередження злочинності

Визначення злочинності як соціально негативного явища передбачає відповідну стратегію боротьби з нею, основним напрямом якої є вплив на причини злочинності.

Проблеми попередження злочинності багато років становлять інтерес для урядів усіх держав незалежно від їх устрою й широкого кола громадськості.

Думку про те, що попередження злочинності повинно мати пріоритет перед каральної політикою держави, висловив ще Платон у IV ст. до н. е., але її практичне втілення відбулося порівняно недавно. Ця думка дістала правову аргументацію у працях юристів класичної школи кримінального права у XVIII ст., які заклали основу нової політики в боротьбі зі злочинністю. Сутність цієї політики полягає в такій формулі: “мудрий законодавець попередить злочин, щоб не бути змушеним карати за нього”.Подальшого теоретичного обґрунтування попередження злочинності дістало в межах кримінології, яка стала альтернативою науці кримінального права щодо формулювання основний цілей, завдань і заходів боротьби зі злочинністю в сучасних умовах. Нині попередження злочинності є основним напрямом діяльності держави й суспільства в боротьбі із цим соціально негативним явищем.

Якщо кримінальне покарання впливає на злочинність через дію на особу злочинця, то попереджувальні заходи спрямовані на усунення або нейтралізацію причин і умов злочинності. Тому попереджувальна діяльність за змістом, масштабами заходів і кількістю суб'єктів, що беруть у ній участь, є ширшою і багатшою, ніж практика застосування кримінального покарання.

Кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії пропонують таке визначення поняття попередження злочинності: це спрямована проти злочинності діяльність держави й суспільства з метою утримання її на мінімальному рівні шляхом усунення або нейтралізації її причин.

За визначенням вчених-кримінологів НАВС України, попередження злочинності — це кримінологічна категорія, що означає систему об’єктивних і суб’єктивних передумов локалізації й зниження злочинності, а також комплекс державних і суспільних заходів, спрямованих на викорінення цього соціального явища, його причин і умов.

На думку А. Зелінського, попередження злочинності — це система заходів, що вживаються суспільством з метою стримування поширення злочинності і зниження її рівня шляхом запобігання й припинення конкретних злочинів.

Поряд з терміном “попередження” у кримінології використовують терміни “профілактика", “превенція”, “запобігання”. У кримінологічній літературі немає єдиною думки щодо тлумачення і співвідношення цих термінів.

Наприклад, вчені НАВС України вважають, що коли поняття “попередження злочинності" використовують для визначення як об’єктивних передумов ліквідації злочинності, так і суб’єктивних факторів боротьби з нею, то поняття “профілактика” антигромадських явищ стосується лише особливої соціально керованої діяльності, що характеризується як свідомий, цілеспрямований процес попередження будь-яких порушень соціальних норм.

На думку А. Зелінського, профілактика — це діяльність з усунення, нейтралізації або послаблення факторів, що породжують злочинність або сприяють їй. Отже, кримінологічна профілактика, як правило, не має адресного характеру, тобто не спрямована на конкретний злочин і полягає в усуненні криміногенних факторів взагалі. Вона забезпечується через запобігання криміногенним ситуаціям, їх усунення, послаблення дії криміногенних факторів і їх нейтралізації, захисту можливих об'єктів від посягань, правової та кримінологічної пропаганди серед населення.

Кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії вважають, що таке розмежування термінів “попередження” і “профілактика" має умовний характер і їх можна використовувати як рівнозначні. У подальшому виходитимемо саме з цієї точки зору.

Здійснення політики у сфері попередження злочинності повинно ґрунтуватися на певних принципах. До основних принципів попередження злочинності належать гуманізм, наукова обґрунтованість, законність і економічна доцільність.

Принцип гуманізму полягає в тому, що профілактика як особливий вид діяльності, як правило, пов’язана із завданням конкретним особам позбавлень та правообмежень і спрямована на попередження з боку конкретних осіб.

Профілактична діяльність неможлива без кримінологічних досліджень, за допомогою яких вивчаються стан і тенденції злочинності, причини й умови, що впливають на її територіальні особливості, тощо. За допомогою таких досліджень конкретизуються завдання й об’єкти профілактики, основні напрями й засоби попереджувального впливу, коло суб’єктів. У цьому виявляється принцип наукової обґрунтованості.

Важливе значення для ефективної попереджувальної діяльності має принцип законності. Правові основи профілактики повинні регламентувати її основні напрями й форми, компетенцію суб'єктів, підстави для застосування заходів індивідуально-профілактичного впливу, а також передбачати гарантії захисту прав і законних інтересів осіб, стосовно яких вони здійснюються.

Принцип економічної доцільності полягає в тому, що при плануванні профілактичної діяльності необхідно враховувати майбутні витрати на плановані заходи, оскільки вони можуть залишитися невиконаними через надмірну вартість.

9.1. Поняття профілактики злочинності

Із розвитком людства діяльність, яка здійснюється у сфері охорони правопорядку, зазнала значних змін. Найважливішою з них є та, що міри кримінального покарання почали співвідноситися із заходами запобігання злочинам, до того ж у багатьох країнах світу, зокрема й в Україні, цим заходам надають пріоритетне значення. Уперше проблему запобігання злочинам підняв один із засновників кримінології - італієць Ч. Беккарія у своїй книзі "Про злочини і покарання", що вийшла у світ 1764 р.

Основним напрямком у діяльності суспільства на всіх етапах його історичного розвитку в боротьбі зі злочинністю має бути профілактика злочинів. Ця проблема вже багато років привертає увагу як урядів держав, так і громадськість. Високий рівень злочинності робить проблему профілактики злободенною та актуальною в усьому суспільстві (в широких колах учених-правознавців, філософів, кримінологів і практичних працівників правоохоронних органів та, насамперед, працівників органів внутрішніх справ).

Якщо кримінальне покарання впливає на злочинність через дію на особу злочинця, то запобіжні заходи спрямовані на усунення чи нейтралізацію причин і умов злочинності. Тож запобіжна діяльність за змістом, масштабами заходів і кількістю суб'єктів, що беруть у ній участь, є ширшою та багатшою, ніж практика застосування кримінального покарання.

У юридичній літературі й серед практичних працівників поруч із терміном "профілактика", використовуються терміни "запобігання" "припинення", що не завжди однаково тлумачаться. У практичній діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю кожен з цих термінів набув свого професійного значення. Характерно, що одні автори висловлюють думку, що ці терміни збігаються між собою за змістом, інші - що вони є близькими, ще інші - що найбільш загальним і ємним поняттям є термін "попередження злочинності", "тому що він охоплює всі сфери, види та рівні боротьби зі злочинністю". Існують й інші думки з цього приводу.

Профілактика злочинів є довгостроковою орієнтацією держави у сфері боротьби зі злочинністю. Досягнення цієї мети забезпечується правовими засобами, передовсім, тими, яким притаманні принципи гуманізму, що перебувають у розпорядженні державних органів, зокрема, правоохоронних, до системи котрих належать і органи внутрішніх справ.

Отже, профілактика злочинності - це багаторівнева система державних та громадських цілеспрямованих заходів щодо виявлення, усунення, нейтралізації причин та умов злочинності.

5//////

Як зазначалося в літературі, «теорія попередження злочинності є такий розділ кримінології, в якому синтезується і використовується вся сукупність зібраної цією наукою

інформації»1. Відповідно практична попереджувальна діяльність завжди базується на попередньому аналізі злочинності в конкретних просторово-часових межах, виявленні її причин, умов, кримінологічних прогнозуванні і т. д. Тільки тоді ця діяльність буває результативною.

Попереджувальна діяльність носить системний характер. Вона має специфічні об'єкти, суб'єкти, засоби запобіжного впливу. У ній виділяються загальне, спеціальне попередження злочинності, індивідуальне попередження злочинів.

З урахуванням складного характеру детермінації, причинності злочинності об'єкт попереджувального впливу складний, це:

1) зовнішні для злочинності обставини, а якщо мова йде про індивідуальне злочинну поведінку - зовнішні для його суб'єкти - злочинця / У тому числі поведінка потерпілої сторони. Саме з нею зв'язується так звана віктімоло-ня профілактика, про яку йдеться далі;

2) процеси, що відбуваються в самій злочинності і призводять до все новому відтворення, нерідко розширеного, злочинної поведінки (розвиток організованої злочинності, залучення неповнолітніх до вчинення злочинів і т. п.), або - стосовно до злочину - процеси, залежні, насамперед, від самого злочинця (продовження вживання ним наркотиків, проведення їм дозвілля в криміногенної або прямо кримінальному середовищі і т. д.);

3) процеси взаємодії злочинності і офіційного суспільства. Зокрема, зміцнення системи соціального контролю, контролюючих та правоохоронних органів.

Важлива у всіх випадках конкретизація об'єкта попереджувальної діяльності в певних умовах місця і часу, стосовно до тих чи й н и м к р и м і н а л ь н и м проявам. Не можна давати рекомендації на всі випадки і всі часи. Суспільство змінюється, змінюється і злочинність. Розробка конкретних і ефективних запобіжних заходів здійснюється тільки на базі попереднього вивчення детермінаціонних комплексів злочинності, окремих її видів і злочинів з обов'язковим виділенням зв'язків причинних - явищ і процесів, генетично пов'язаних зі злочинністю або індивідуальним злочинною поведінкою. Без цього не вдається домогтися реального результату.

Попередження злочинності - багаторівнева система заходів, що виходять від різних суб'ектов1. У загальному плані можна сказати, що попередження злочинності суб'єктами є суспільство в особі різних її інститутів (партій, громадських організацій, фондів і т. д.), держава та її органи, фізичні та юридичні особи. У літературі нерідко йдеться про «громадян», але це не дуже точно, тому що суб'єктами попереджувальної діяльності можуть бути проживають на території держави іноземні громадяни та особи без громадянства, зацікавлені у зміцненні правопорядку.

Серед суб'єктів попередження злочинності виділяються так звані спеціалізовані неспеціалізовані і. Критерієм їх розмежування служать особливості правових повноважень.

Попереджувальна діяльність спеціалізованих суб'єктів випливає прямо з їх передбачених законом професійних обов'язків або громадських повноважень, зафіксованих до статутних документів. Це Рада Безпеки Російської Федерації, органи суду, що прокуратури, юстиції, внутрішніх справ, Федеральна служба безпеки, Державна митна служба та інші правоохоронні органи. Безсумнівно суд, правоохоронні органи беруть участь у попередженні злочинності і злочинів, виносячи приватні визначення та уявлення про причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, виявляючи такі причини відповідно до кримінально-процесуальним та іншим законодавством.

Спеціальний орган попередження - Міжвідомча комісія з соціального профілактики правопорушень Уряду Російської Федерації. Вона діє відповідно до Положення про неї, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1997 № 1648 «Про Міжвідомчу комісію з соціальної профілактики правопорушень Уряду Російської Федерації» 2. Цією постановою було рекомендовано органам виконавчої влади суб'єктів Російської Федерації, органам місцевого самоврядування розглянути питання про утворення постійно діючих комісій із соціальної профілактики правопорушень на чолі з одним з керівників органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. У деяких регіонах поряд із зазначеними комісіями створювалися також відділи Адміністрації щодо попередження (профілактики) правопорушень.

Відповідно до ст. 1 Положення комісія «створена для координації діяльності федеральних органів виконавчої влади, недержавних організацій та громадських об'єднань з реалізації соціальних, правових та інших практичних заходів, спрямованих на профілактику правопорушень, усунення причин і умов, що сприяють їх вчиненню». Тобто тут попередження злочинності здійснюється в загальній системі попередження усіх правопорушень. Рішення комісії носять рекомендаційний характер, вона вносить пропозиції щодо питань, які потребують рішення Уряду Російської Федерації. Голова комісії та її склад затверджуються рішенням Уряду Росії. Організаційно-технічне забезпечення роботи комісії покладено на Міністерство внутрішніх справ Російської Федерації.

Основні завдання Міжвідомчої комісії: а) визначення комплексу заходів щодо соціальної профілактики правопорушень; б) розробка проекту довгострокової федеральної цільової програми з такої профілактики; в) вироблення заходів щодо вдосконалення координації соціально-правової профілактичної діяльності федеральних органів виконавчої влади; г) організація роботи з підготовки проектів федеральних законів та інших нормативних правових актів Російської Федерації, спрямованих на усунення причин та умов правопорушень; д) зміцнення зв'язку федеральних органів виконавчої влади та правоохоронних органів з громадськими об'єднаннями і населенням в процесі профілактичної діяльності; е) здійснення контролю за виконанням законів та інших правових актів з питань соціальної профілактики правопорушень.

Опції Міжвідомчої комісії, як вже зазначалося в гл. 11 «Загальна характеристика боротьби зі злочинністю» цього підручника, включають крім власне попереджувальних і деякі загальноорганізаційні. У той же час серед них є такі важливі саме для попереджувальної діяльності, як: 1) інформування Уряду РФ про стан профілактичної діяльності та внесення пропозицій щодо підвищення її ефективності; 2) визначення шляхів вдосконалення системи профілактики та управління нею; 3) підготовка пропозицій та проектів рішення Уряду РФ з питань соціальної профілактики правопорушень; 4) розробка та внесення на розгляд Уряду РФ пропозицій щодо вдосконалення законодавства про профілактику; 5) сприяння розвитку міжнародних зв'язків з тих самих питань; 6) організація розробки та виконання федеральних цільових програм з профілактики; 7) проведення з відповідних питань координаційних нарад, брифінгів, зустрічей тощо; 8) утворення експертних груп з числа вчених, фахівців; 9) надання рекомендацій щодо впровадження в практику профілактики передового досвіду, результатів наукових досліджень, а також здійснення інших функцій.

Ряд кримінологів - цілком обгрунтовано - відносять до числа спеціалізованих органів попередження злочинів контрольно-фінансові та інші контролюючі органи, різноманітні інспекції. У попередженні злочинності велика роль таких органів державного контролю, як податкові органи, Державний антимонопольний комітет, Держстандарт, Держторгінспекції, Державна інспекція з контролю за цінами, Державна інспекція з забезпечення державної монополії на алкогольну продукцію, Федеральна служба з валютного та експортного контролю, сан-епіднагляд, лісова та рибна охорона, аудиторські організації та ін

У попередженні злочинності беруть участь різні інститути громадянського суспільства: політичні партії, громадські організації, фонди і т. п. До числа громадських спеціалізованих суб'єктів відносяться добровільні народні дружини, різні громадські ради профілактики і т. п. А. І. Алексєєв до числа спеціалізованих суб'єктів попередження злочинності в Росії в 90-х рр.. відносив наступні недержавні структури: громадські пункти охорони порядка1, товариські суди, добровільні народні дружини (робочі загони) з охорони громадського порядку, комісії підприємств по боротьбі з пияцтвом, поради профілактики трудових колективів, громадські помічники прокурорів, слідчих, позаштатні співробітники міліції і деякі

другіе1. При цьому цей автор відзначає, що «окремі зазначені формування (наприклад, ради профілактики) практично припинили своє існування, діяльність інших (наприклад, ДНД) здійснюється далеко не з колишнім розмахом (коли в ДНД були залучені більше 12 млн громадян), значно звузилася, багато в чому наповнилася новим змістом, організується і стимулюється по-новому»2.

Спеціалізованими недержавними суб'єктами попереджувальної діяльності є також відомчі та приватні служби безпеки, суб'єкти, що займаються приватною охоронної і детективної діяльністю.

До спеціалізованих суб'єктам можна віднести і спеціальні видання, редакції ЗМІ («Людина і закон», «Законність» та ін.)

Неспеціалізованими суб'єктами називають всі інші організації, юридичні і фізичні особи, засоби масової інформації, які беруть участь у попередженні злочинності в процесі реалізації своїх загальних повноважень, прав та обов'язків. Це і окремі люди, і сім'я, і колектив за місцем роботи, та ін Якщо, наприклад, мешканці будинку домагаються благоустрою території, роботи різного роду гуртків задля організації змістовної і позитивної дозвільної діяльності неповнолітніх, то вони вносять свій внесок у попередження злочинності неповнолітніх.

Надаючи значення належної скоординованості зусиль різних суб'єктів попередження злочинності, автори виділяють, як правило, два види координації: комплексно-територіальну (горизонтальну) і установчо-галузеву (вертикальну). С. І. Герасимов запропонував вважати ще одним самостійним видом координації міжвідомчу (правоохоронних органів), яка у сфері боротьби зі злочинністю здійснюється прокуратурой3. При цьому автор наголошує на важливості відновлення і розвитку зв'язків правоохоронних органів з населенням.

У системі попередження злочинності виділяються три структури - види попередження: загальне, спеціальне і індивідуальне. Критерієм їх розмежування служить масштаб попереджувальної діяльності.

6)) Поняття кримінологічного прогнозування

Кримінологічне прогнозування - це процес отримання, обробки й аналізу інформації з метою визначення майбутнього стану злочинності чи ймовірності вчинення конкретного злочину.

Кримінологічний прогноз - це висновок (імовірне судження), що отримують у результаті прогнозування, тобто судження про майбутній рівень, структуру та динаміку злочинності, про небезпеку вчинення злочину конкретною особою, а також про детермінанти злочинності й засоби впливу на неї.

Максимальне підвищення надійності кримінологічного прогнозування - одне з першочергових завдань сучасної науки. Без прогнозу неможливе планування боротьби зі злочинністю, і її запобігання. Кожний законодавчий акт, кожна урядова постанова та інші державні рішення повинні піддаватися попередній кримінологічній експертизі, складовою частиною якої є науково обґрунтоване судження про те, який уплив справить реалізація проекту на стан злочинності. Кримінологічну експертизу повинні проходити й проекти кримінальних законів. Річ у тім, що, як це не парадоксально, на перший погляд, деякі кримінально-правові заборони та розпорядження не стільки протидіють злочинності, скільки породжують її.

2. Вимоги до джерел прогнозування.

У кримінологічному прогнозуванні необхідне використання:

1) статистичних даних і результатів вибіркових досліджень не менш, а ніж за п'ять попередніх років, які характеризують стан і тенденції соціальних процесів, що стали інтенсивно впливати на злочинність;

2) даних про прогнозовані зміни стану та тенденцій цих процесів на період прогнозу;

3) статистичних даних і результатів вибіркових досліджень, які характеризують рівень, структуру та динаміку злочинності не менш, а ніж за п'ять попередніх років загалом, а також за видами, за контингентами злочинців, за територіальним розподілом, за об'єктом посягання, за мотивацією і способами та;

4) статистичних даних і результатів вибіркових досліджень, які характеризують обсяг, структуру, тенденції практики застосування заходів профілактики та кримінально-правових заходів за той же період;

5) даних про передбачувані на прогнозований період зміни, що відбулися за 10 попередніх років у правовому регулюванні, організації та ресурсному забезпеченні боротьби зі злочинністю та їхній уплив на стан злочинності;

6) даних про стан і тенденції громадської думки на момент підготовки прогнозу в зіставленні з даними за один-три попередніх роки;

7) даних про нові види злочинів, нові форми та способи злочинних дій;

8) даних про злочини, що мають міжрегіональний і міждержавний характер;

9) інформації про стан і прогнози злочинності та боротьбиз нею в регіонах і за рубежем.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: