Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Дополнительные возможности




  • Прямая запись архивов на CD / DVD
  • Автоматизация резервного копирования
  • Поддержка протокола FTP
  • Отправка ZIP архивов по электронной почте
  • Поддержка Юникода (c версии 11.2)

История

Архиватор формата ZIP (PKZIP) был первоначально создан для MS-DOS в 1989 году компанией PKWare[1].

WinZip был создан в начале 1990 года как коммерческий графический интерфейс для PKZIP. Приблизительно в 1996 создатели WinZip включили код сжатия от проекта PKZIP, таким образом устраняя потребность в присутствии консольной версии.

С версии 6.0 до версии 9.0, зарегистрированные пользователи могли загружать новейшие версии программного обеспечения, используя первоначальную регистрационную информацию, и тем самым получая обновления бесплатно. Начиная с версии 10.0 система бесплатного обновления была отключена.[2] WinZip доступна в стандартной и профессиональной версии.

В мае 2006 года, корпорация Corel, известная своей линией продуктов WordPerfect и CorelDRAW, объявила, что завершила приобретение WinZip Computing.

До версии 11.2 была возможность включения с помощью внешних программ поддержки архивов ARC, ARJ.

С версии 14.5 стиль графической оболочки изменён на Ribbon-интерфейс.

В апреле 2011 года выпущена версия 15, поддерживающая русский язык. [3]

35.Створення нового архіву засобами WINZIP. Діалогове вікно ADD

Вікно програми WinZip представлено на Мал.7.1. У даний час використовується версія цієї програми 8.0. Ця програма легко встановлюється в оболонці Windows 98 і автоматично вставляє свої команди виклику в Start Menu (Головне меню), меню Programs (Програми), контекстні меню файлів, а свій ярлик розміщає на Desktop (Робочому столі).

WinZip - це оболонка, що дозволяє працювати з файлами форматів TAR, gzip, UUEncode, XXencode, BinHex і МІМЕ, а також використовує для роботи з відповідними архівами стандартні програми-архіватори PKZIP, ARJ та інші. Єдина важлива вимога при роботі з WinZip - у вікні параметрів повинно бути зазначене місце розташування програм-архиваторів.

При архівації файлів однієї з папок необхідно виконати наступні дії:

1. Натиснути на кнопку New (Створити).

2. У вікні New Archive (Створити архів) знайти потрібну папку. У рядку File Name (Ім'я файлу) ввести ім'я файлу. Якщо вводиться ім'я разом з розширенням (наприклад Перший.гір), то програма створить архів зазначеного типу.

3. Програма відкриває вікно Add (Додати). У ньому необхідно вибрати файли для архівації. Це можна зробити за допомогою верхньої панелі, утримуючи клавішу Shift натиснути курсором миші на іменах. Потім натиснути кнопку Add (Додати). Інший спосіб - увести маску в рядку File Name (Ім'я файлу). Наприклад, маска *.* дозволить помістити в архів усі файли поточної папки. Для використання маски необхідно натиснути кнопку Add with Wildcards. У вікні діалогу багато корисних опцій. Наприклад, прапорець Include subfolders(BicjiiO4HTH підпайки) дозволяє додавати в архів вкладені папки. Файл архіву створюється в поточній папці.

4. Для того щоб витягти файли з архіву, необхідно вибрати архівний файл і перетягнути потрібні документи на Desktop (Робочий стіл) чи на відкрите вікно однієї з папок. Для розпакування усіх файлів необхідно скористатися кнопкою Extract, а потім вибрати папку-приймач. Якщо в архів були упаковані не тільки файли однієї папки, але і файли з вкладених папок, то при розпакуванні програма створить (за умовчанням) таку ж структуру вкладених папок у поточній папці і розподілить файли по цих папках.

Майстер програми запускається кнопкою Wizard. З його допомогою можна настроїти режим архівації необхідних папок:

39. ЗАХИСТ ZIP АРХІВУ

Найчастіше для того щоб уникнути копіювання цінних файлів, які ви зберігаєте на комп'ютері або в мережі, важливо ставити на них захист. Велика кількість файлів можна зберігати в Zip-архівах. Варто розглянути спосіб установки захисту на них.

Вам знадобиться

- комп'ютер;
- вихід в інтернет.

Інструкція

Зайдіть на офіційний сайт 7-zip.org і скачайте програму для стиснення файлів 7-Zip. Встановіть дану програму, використовуючи інсталятор, який ви завантажили. Відкрийте файловий менеджер 7-Zip, пройшовши в меню "Пуск" ->"Програми" ->7-Zip ->7-Zip File Manager.

Відкрийте папку, де знаходиться той файл, який потрібно стиснути і зашифрувати . Клацніть лівою кнопкою миші по вибраній папці. Натисніть кнопку "додати" на панелі інструментів. Вона повинна мати великий зелений знак "+" над текстом.

Дайте архіву-яке запам'ятовується ім'я. Ви також можете застосувати автоматично згенероване назву.

Натисніть на розкривний список поруч із пунктом "Формат архіву". Виберіть формат Zip. Виберіть "Максимум" в розділі "Рівень стиснення".

 

Введіть потрібний пароль у відповідне поле. Повторно надрукуйте його в рядку нижче. Натисніть на відкривається нижче список. Виберіть тип форматування AES-256. Натисніть кнопку "ОК" внизу діалогового вікна.

Зачекайте, поки програма завершить стиснення. Час, необхідний для цієї операції, буде змінюватися в залежності від розміру файлів, які ви стискаєте, а також від швидкості роботи комп'ютера. Зверніть увагу на індикатор. Коли він досягне 100 відсотків, створення архіву буде завершено.

Спробуйте відкрити новий архів після завершення роботи. Введіть вибраний пароль і натисніть Enter, щоб перевірити, поставлена ??чи захист на файл чи ні, а також вдало чи збереглися всі файли, які повинні бути в папці. Тепер доступ до даного архіву будете мати тільки ви.

41. ВЛАСТИВОСТІ ФОРМАТІВ СТИСНЕННЯ ГРАФІЧНИХ ДАНИХ

Характерною особливістю більшості типів даних є їх надлишковість. Ступінь надлишковості даних залежить від типу даних. Наприклад, для відеоданих ступінь надлишковості в декілька разів більша ніж для графічних даних, а ступінь надлишковості графічних даних, у свою чергу, більша за ступінь надлишковості текстових даних. Іншим фактором, що впливає на ступінь надлишковості є прийнята система кодування. Прикладом систем кодування можуть бути звичайні мови спілкування, які є ні чим іншим, як системами кодування понять та ідей для висловлення думок. Так, встановлено, що кодування текстових даних за допомогою засобів української мови дає в середньому надлишковість на 20-25% більшу ніж кодування аналогічних даних засобами англійської мови.

Для людини надлишковість даних часто пов'язана з якістю інформації, оскільки надлишковість, як правило, покращує зрозумілість та сприйняття інформації. Однак, коли мова йде про зберігання та передачу інформації засобами комп'ютерної техніки, то надлишковість відіграє негативну роль, оскільки вона приводить до зростання вартості зберігання та передачі інформації. Особливо актуальною є ця проблема у випадку необхідності обробки величезних обсягів інформації при незначних об'ємах носіїв даних. У зв'язку з цим постійно виникає проблема позбавлення надлишковості або стиснення даних. Коли методи стиснення даних застосовуються до готових файлів, то часто замість терміну "стиснення даних" вживають термін "архівування даних", стиснений варіант даних називають архівом, а програмні засоби, що реалізують методи стиснення називаються архіваторами.

В залежності від того, в якому об'єкті розміщені дані, що підлягають стисненню розрізняють:

  1. Стиснення (архівування) файлів: використовується для зменшення розмірів файлів при підготовці їх до передавання каналами зв'язку або до транспортування на зовнішніх носіях малої ємності;
  2. Стиснення (архівування) папок: використовується як засіб зменшення обсягу папок перед довготерміновим зберіганням, наприклад, при резервному копіюванні;
  3. Стиснення (ущільнення) дисків: використовується для підвищення ефективності використання дискового простору шляхом стиснення даних при записі їх на носії інформації (як правило, засобами операційної системи).

Існує багато практичних алгоритмів стиснення даних, але всі вони базуються на трьох теоретичних способах зменшення надлишковості даних. Перший спосіб полягає в зміні вмісту даних, другий - у зміні структури даних, а третій - в одночасній зміні як структури, так і вмісту даних.

Якщо при стисненні даних відбувається зміна їх вмісту, то метод стиснення є незворотнім, тобто при відновленні (розархівуванні) даних з архіву не відбувається повне відновлення інформації. Такі методи часто називаються методами стиснення з регульованими втратами інформації. Зрозуміло, що ці методи можна застосовувати тільки для таких типів даних, для яких втрата частини вмісту не приводить до суттєвого спотворення інформації. До таких типів даних відносяться відео- та аудіодані, а також графічні дані. Методи стиснення з регульованими втратами інформації забезпечують значно більший ступінь стиснення, але їх не можна застосовувати до текстових даних. Прикладами форматів стиснення з втратами інформації можуть бути: JPEG (Joint Photographic Experts Group) для графічних даних; MPG - для для відеоданих; MP3 - для аудіоданих.

Якщо при стисненні даних відбувається тільки зміна структури даних, то метод стиснення є зворотнім. У цьому випадкові з архіву можна відновити інформацію повністю. Зворотні методи стиснення можна застосовувати до будь-яких типів даних, але вони дають менший ступінь стиснення у порівнянні з незворотними методами стиснення. Приклади форматів стиснення без втрати інформації: GIF (Graphics Interchange Format), TIFF (Tagged Image File Format) - для графічних даних; AVI - для відеоданих; ZIP, ARJ, RAR, CAB, LH - для довільних типів даних. Існує багато різних практичних методів стиснення без втрати інформації, які, як правило, мають різну ефективність для різних типів даних та різних обсягів. Однак, в основі цих методів лежать три теоретичних алгоритми:

  • алгоритм RLE (Run Length Encoding);
  • алгоритми групи KWE(KeyWord Encoding);
  • алгоритм Хафмана.

42. Створення і перегляд RAR архіву

Програма WinRAR. Програма WinRAR має засоби для створення і перегляду архівів типу ZIP і RAR. Крім цього вона може використовувати додаткові програми-архіватори для перегляду і розпакування архівів: extractexe для файлів типу CAB, arj.exe, lha.exe для файлів типу LZH. Перераховані програми бажано помістити в ту ж папку, де знаходиться WinRAR. Вид її вікна показаний на малюнку.

Основні інструменти, зосереджені на головній панелі і мають вид великих кнопок.

При створенні файлу архіву спочатку вибираються файли для архівації, а потім подається команда кнопкою Add (Додати). Ця кнопка потрібна і для поповнення існуючого архівного файлу. Вибір файлів проводиться за правилами оболонки Windows. На першому файлі необхідно натиснути курсором миші, а потім, щоб додати в групу нові файли, потрібно при натиснутій клавіші Ctrl чи Shift виконати виділення групи файлів. Команди для роботи з групою знаходяться і в пункті меню File (Файл).

Вибір параметрів майбутнього архіву відбувається у вікні діалогу: необхідно вказати тип архіву і ввести ім'я файлу. Перед створенням архіву можна провести оцінку його обсягу (кнопка [Инфо].

Програма дозволяє створювати архів що саморозпаковується (SFX, від англійського слова SelF-eXtracting) – це архів, до якого приєднаний виконуваний файл. Цей файл дозволяє розпакувати файли простим запуском архівного файлу, як звичайної програми. Таким чином, для розкриття вмісту SFX-архіву не потрібно додаткових зовнішніх програм. При цьому WinRAR може працювати з SFX-архівом так само, як і з будь-яким іншим, тому якщо потрібно запускати SFX-архів (наприклад, коли не можна гарантувати, що в ньому немає вірусів), то для перегляду чи розкриття його вмісту можна використовувати WinRAR. SFX-архіви, як і будь-які інші файли, які запускають програму, мають розширення .ЕХЕ. SFX-архіви зручні в тих випадках, коли потрібно передати комусь архів, але немає впевненості, що в адресата є відповідний архіватор для його розпакування.

При створенні нового архіву в програмі WinRAR потрібно включити опцію Create SFX archive (Створити SFX-архів) у діалозі введення імені параметрів архіву. Якщо ж потрібно створити SFX-архів із вже існуючого, то необхідно увійти у нього і натиснути кнопку SFX.

В оболонці WinRAR необхідний SFX-файл можна вибрати з меню, що з'являється при виконанні команди SFX.

Для розпакування використовується кнопка Extract To (Витягти).

Текстові файли, що знаходяться в архіві, можна переглянути не розпаковуючи. Для цього використовується кнопка [Просмотр]. У вікні перегляду є дуже корисний інструмент - перемикач перегляду "для DOS" і "для Windows". Він дозволяє читати тексти в різних кодуваннях.

48.

Комп’ютерний вірус — це спеціальна програма, яка без відома користувача записує свій

код у код інших програм, створює свої дублікати та виконує несанкціоновані дії на

комп’ютері.

Результатом дії комп’ютерного вірусу може бути будь-що: від веселих повідомлень на

екрані монітора до повного знищення даних на носіях інформації і фізичного пошкодження

апаратної частини комп’ютера. Деякі віруси негайно починають руйнівні дії, але більшість із

них ховаються на деякий час і активізуються у визначений термін, наприклад у п’ятницю 13

числа. Уже відомо сотні тисяч комп’ютерних вірусів, і їх кількість постійно зростає,

з’являються нові, зовсім невідомі типи.

Комп’ютерні віруси за середовищем розповсюдження розділяють на такі групи.

· Файлові віруси, які знаходяться у файлах і папках операційної системи комп’ютера.

Файлові віруси — це блоки програмного коду, які додають себе до програмного коду інших

програм і таким чином змінюють зміст файлів. При запуску зараженої програми на виконання

починає працювати й код вірусу. Часто після цього заражаються інші програми, які

запускаються на цьому комп’ютері. Однак __________якщо здійснювати лише копіювання заражених

програм, зараження вірусом звичайно не відбувається.

· Віруси, які заражають спеціальні частини носія даних. Вони заражають не програми, а

певні (частіше системні) частини дисків, які містять програму початкового завантаження

комп’ютера. Якщо змінити вміст системної частини дисків, завантаження комп’ютера або

дисків стає неможливим. Крім того, на включеному комп’ютері вони, як правило, знаходяться в

оперативній пам’яті. Зараження вірусами цього типу звичайно відбувається при завантаженні

комп’ютера із зараженого диска. Після цього комп’ютер стає носієм вірусу й заражає всі гнучкі

диски, записані на ньому.

Останнім часом з’явилося багато небезпечних комп’ютер-них вірусів, які суміщають

властивості першої та другої груп.

· Макровіруси — це різновид комп’ютерних вірусів, створених засобами макросів,

вбудованих у додатку Microsoft Office, CorelDRAW тощо. Зараження виникає, коли заражений

документ відкривається у вікні прикладної програми, якщо підтримується можливість

виконання макрокоманд. До макровірусів належать також віруси, які розповсюджуються за

допомогою вкладених документів, що надсилаються електронною поштою. Зараження такими

вірусами виникає при спробі прочитати зараженого листа.

Всі віруси можна поділити на групи :

1) Завантажувальні віруси – Заражають завантажуючі сектори HHD,FDD.

2) Файлові віруси –Заражають файли. Ця група в свою чергу поділяється на віруси, які заражають виконувальні файли (COM-, EXE-віруси), файли даних (макровіруси), віруси – супутники, які використовують імена інших програм, віруси сімейства DIR, які використовують інформацію про файлову структуру. Причому два останніх типи зовсім не модифікують файли на диску.

3) Завантажувально- файлові віруси – спроможні вражати, як код завантажувальних секторів, так і код файла. Віруси поділяються на резидентні та нерезидентні. Перші при отриманні керування, завантажуються в пам’ять і можуть діяти на відміну від нерезидентних не тільки під час роботи зараженого файла.

4)STEALTH-віруси (віруси „невидимки”)фальсифікують інформацію, читаючи з диску так, що активна програма отримує не вірні дані. Вірус перехоплює вектор призупинення INT 13h і поставляє читаючій програмі іншу інформацію, яка показує, що на диску “все в нормі”. Ця технологія викоритстовується як в файлових, так і в завантажувальних вірусах.

5) Ретровірусами називаються звичайні файлові віруси, котрі заражають антивірусні програми, знищюють їх або роблять їх непрацездатними. Тому практично всі антиавіруси, в першу чергу перевіряють свій розмір і контрольну суму файлів.

6) Multipartition – віруси можуть вражати одночасно EXE, COM, boot-сектор, MBR, FAT і директорії. Якщо вони до того ж володіють поліморфними властивостями і елементами невидимості, то стає зрозуміло, що такі віруси- одні з найбільш небезпечних.

В класифікації вірусів Dr.Solomon’s присутні також “троянські програми” (TROJANS), котрі проводять шкідливі дії замість оголошених легальних функцій або наряду з ними. Вони не спроможні на самовідтворення і передаються тільки при копіюванні користувачем. Цікаве явище презентує собою поганий вірус – як результат порчі реального вірусу або просто погано написаний програмістом. Такий вірус нічого не може зробити – або “висне” при виконанні, або не може заражати інші файли. Інколи йде інший процес – вірус виконує непродумані дії, котрі ведуть до знищення інформації. Серед авторів вірусів не часто зустрічаються погані програмісти. Всього на сьогоднішній день існують тисячі вірусів, але тільки в декількох десятках із них реалізовані оригінальні ідеї, інші є лише “варіаціями на тему”.

Класифікація вірусів ЗА СЕРЕДОВИЩЕМ ІСНУВАННЯ

Об'єкти, до яких вносяться комп'ютерні віруси, називаються середовищем існування вірусів. Залежно від середовища існування розрізняють такі типи вірусів.

 

  1. Файлові віруси - проникають у файли, що виконуються, у системні файли, файли драйверів, файли бібліотек, а також у ряд інших типів файлів.
  2. Завантажувальні віруси - заражають завантажувальний сектор диска або сектор, що містить програму системного завантажувача вінчестера.
  3. Файлово-завантажувальні віруси - можуть проникати як у файли, так і в завантажувальні сектори. До таких вірусів належать,зокрема, стелс-віруси і найнебезпечніші екземпляри поліморфних вірусів.
  4. Макровіруси - проникають у файли документів й інші файли, підготовлені в додатках, що мають свою мову макрокоманд.
  5. Мережні віруси - поширюються по комп'ютерній мережі.

Можлива класифікація вірусів не тільки за середовищем їхнього існування, а й за іншими характеристиками, за способом зараження, за руйнівними можливостями, за алгоритмом роботи.

У зв'язку з існуванням різних способів зараження часто використовують терміни резидентний і нерезидентний вірус.

  • Резидентні віруси потрапляють до оперативної пам'яті комп'ютера і можуть постійно виявляти свою активність аж до вимикання або перезавантаження комп'ютера.
  • Нерезиденті віруси, навпаки, до пам'яті не потрапляють і активні лише протягом часу, пов'язаного з виконанням певних завдань.
  • Вірусами зі складним алгоритмом є також стелс-віруси, їх неможливо побачити під час перегляду файлів засобами операційної системи. Стелс-віруси можуть перехоплювати звернення до операційної системи. При відкритті ураженого файлу вони негайно видаляють із нього свій програмний код, а при закритті файлу відновлюють його.
  • Троянські програми (Trojans) - проводять шкідливі дії замість оголошених легальних функцій або наряду з ними. Вони не спроможні на самовідтворення і передаються тільки при копіюванні користувачем.

Оскільки комп'ютерні віруси є програмами, вони можуть виявитися лише при запуску на виконання. Поки вірус не запущений, він може досить довго знаходитися на диску в "дрімаючому" стані і не завдавати ніякої шкоди. Важливо знайти вірус ще до того, як він встигне виявити себе. Це принцип роботи всіх антивірусних програм, призначених для боротьби з вірусами.

Антивірусна програма (антивірус) — програма для знаходження і, можливо, лікування програм, що заражені комп'ютерним вірусом, а також, можливо, для запобігання зараження файлу вірусом (наприклад, за допомогою вакцинації).

 

Для захисту від вірусів розробляються спеціальні антивірусні програми, що дозволяють виявляти віруси, лікувати заражені файли і диски, запобігати підозрілим діям.

Сучасні антивірусні програми - це комплекси, що поєднують функції детектора, ревізора й охоронця.

З вірусами можна боротися не тільки після їхньої появи, а й шляхом виконання певних профілактичних заходів, які зменшують імовірність зараження або вірусної атаки.

Методи профілактики зараження комп’ютерними вірусами=================

На сьогодні не існує стовідсоткових методів захисту від комп’ютерних вірусів. Це

пояснюється тим, що кожен день у світі створюється декілька десятків нових комп’ютерних

вірусів. Усі існуючі заходи боротьби з комп’ютерними вірусами можна поділити на дві

категорії:

· профілактичні заходи, спрямовані на резервне збереження даних та недопущення

зараження вірусами через піратське програмне забезпечення;

· заходи щодо знищення комп’ютерних вірусів та лікування заражених програм і

даних.

Для профілактики зараження комп’ютера вірусами слід дотримуватись певних правил:

· мати завантажувальний компакт-диск (для застарілих ком-п’ютерів — створити

системну дискету, з якої можна його завантажити) з антивірусною програмою;

· регулярно оновлювати програми антивірусного захисту;

· систематично перевіряти комп’ютер на наявність вірусів;

· не використовувати для роботи підозрілі й чужі файли, компакт-диски, дискети тощо

без попередньої перевірки антивірусними програмами;

· не відкривати приєднані до електронної пошти файли без попередньої їхньої

перевірки на наявність вірусів;

· обмежити доступ до комп’ютера стороннім людям;

· систематично поновлювати резервні копії даних на незалежні носії;

· при роботі на іншому комп’ютері захистити власні дискети від запису;

· не завантажувати невідомі програми;

· користуватися лише ліцензійним програмним забезпеченням.

====9.4. Методи боротьби з комп’ютерними вірусами=============================

· Для знищення комп’ютерних вірусів слід користуватися спеціальними антивірусними

програмами-антивірусами. Зараз існує достатня кількість антивірусних програм. Найбільш

популярними в нашій країні є пакети: Doctor Web, AntiViral Toolkit Pro та UNA (рис. 9.2).

Звичайно антивірусні програмні пакети мають у своєму складі:

· програму-сканер, яка переглядає всі файли, системні сектори, пам’ять з метою пошуку

вірусів, тобто унікального програмного коду;

· антивірусний монітор, який автоматично

завантажується в оперативну пам’ять після вмикання

комп’ютера та виконує перевірку на віруси всіх

файлів, з якими ведеться робота; також ця програма

звичайно відстежує всі звернення до жорсткого диска;

· ревізор змін, який запам’ятовує певні дані кожного

файлу та системних секторів. Ці дані зберігаються, і

при кожному їх завантаженні та зміненні ревізор

порівнює й повідомляє про зміни;

· засоби оновлення антивірусних баз через Інтернет, які

дозволять своєчасно виявити та знищити нові

комп’ютерні віруси.

ОЗНАКИ ЗАРАЖЕННЯ ВІРУСОМ

Збільшення розміру пам’яті
Уповільнення роботи комп’ютера
Затримки при виконанні програм
Незрозумілі зміни в файлах
Зміна дати модифікації файлів без причини
Незрозумілі помилки Write-protection
Помилки при інсталяції і запуску WINDOWS
Відключення 32-розрядного допуску до диску
Неспроможність зберігати документи Word в інші каталоги, крім TEMPLATE
Погана робота дисків

Ранні ознаки зараження дуже тяжко виявити, але коли вірус переходить в активну фазу, тоді легко помітити такі зміни :

Зникнення файлів
Форматування HDD
Неспроможність завантажити комп’ютер
Неспроможність завантажити файли
Незрозумілі системні повідомлення, музикальні ефекти і т.д.

Засоби захисту від вірусів поділяються на такі групи, як детектори, фаги, ревізори, охоронці, вакцини.

Детектори (сканери). Їх метою є постановка діагнозу, лікуванням буде займатися інша антивірусна програма або професійний програміст – “вірусолог”.

Фаги (поліфаги). Програми спроможні найти і знищити вірус (фаги) або декілька вірусів (поліфаги). Сучасні версії, як правило, проводять евристичний аналіз файлів – вони досліджують файли на предмет коду, характерного для віруса.

Ревізори. Цей тип антивірусів контролює всі (відомі на момент випуску програми) можливі способи зараження комп’ютерів. Таким чином, можливо знайти вірус, створений вже після виходу програми-ревізора.

Охоронці. Резидентні програми, постійно знаходяться в пам’яті комп’ютера і контролюють всі операції.

Вакцини. Використовуються для обробки файлів і завантажувальних секторів з метою попередження зараження відомими вірусами (в останній час цей метод використовується все частіше). Як відомо, ні один з даних типів антивірусів не забезпечує 100% захисту комп’ютера, і їх бажано використовувати в зв’язку з іншими
Залежно від виконуваних функцій, серед антивірусних програм виділяють такі:
? Програми-детектори. Вони поділяються на детектори, що дозволяють видаляти відомі віруси, і детектори, здатні боротися із досі невідомими вірусами. Детекторами є, наприклад, програма MS AntiVirus.
? Програми-ревізори. Ці програми контролюють усі вразливі (для вірусної атаки) компоненти комп’ютера. Принцип їхньої дії полягає в тому, що вони запам’ятовують дані про стан файлів і системних ділянок дисків, а при наступних запусках – порівнюють їхній стан із вихідним. Ревізором є, наприклад, програма Adinf.
? Програми-охоронці. Подібні програми резидентно розташовуються у пам’яті комп’ютера й автоматично перевіряють на наявність вірусів файли, що запускаються, і дискети, що вставляються до дисковода. При виявлені вірусу програма-охоронець може видавати попереджувальне повідомлення, а також може запобігти тим діям вірусу, які можуть призвести до його розмноження або зашкодити системі. Програма-охоронець, наприклад, програма AVP, що може виявити понад 47000 вірусів.
? Антивірусні комплекси. Сучасні антивірусні програми – це комплекси, що поєднують функції детектора, ревізора й охоронця. До таких комплексів належить широко відома програмa Norton Antivirus, а також пакет AntiViral Toolcit Pro – найпопулярніший у країнах СНД, створений у Росії у лабораторії Касперського.
? Фаги (поліфаги) виявляють та знешкоджують вірус (фаг) або кілька вірусів. Сучасні версії поліфагів, як правило, можуть проводити евристичний аналіз файлу, досліджуючи його на наявність коду, характерного для вірусу (додання частини однієї программ

Троянські віруси — це комп'ютерні програми, які добре вміють маскуватися під програмні продукти, а насправді виконують різні користувачем дії (збирають та пересилають, змінюють або псують інформацію, використовують ресурси комп'ютера на власний розсуд).

Ці віруси самостійно не розмножуються. Вони видають себе за корисні програми, провокуючи користувача самостійно їх встановити.

Окремі категорії троянських вірусів здатні завдавати збитків віддаленим комп'ютерам та мережам, не порушуючи працездатності зараженого комп'ютера.

Троян (троянський кінь) — тип шкідливих програм, основною метою яких є шкідливий вплив стосовно комп'ютерної системи. Трояни відрізняються відсутністю механізму створення власних копій. Деякі трояни здатні до автономного подолання систем захисту КС, з метою проникнення й зараження системи. У загальному випадку, троян попадає в систему разом з вірусом або хробаком, у результаті необачних дій користувача або ж активних дій зловмисника.

Життєвий цикл

У силу відсутності в троянів функцій розмноження й поширення, їхній життєвий цикл украй короткий - усього три стадії:

  • Проникнення на комп'ютер
  • Активація
  • Виконання закладених функцій

Це, саме собою, не означає малого часу життя троянів. Навпроти, троян може тривалий час непомітно перебувати в пам'яті комп'ютера, ніяк не видаючи своєї присутності, доти, поки не буде виявлений антивірусними засобами.

 

 




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных