Проблема пізнання як предмет філософського пізнання

Пізнання – процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений сусп.-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філ., як теорія піднання. Теорія пізнання (гносеологія) – це розділ філ., що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби та форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони його фунц-ня та умови й критерії його істиності й достовірності. Вчення, що заперечує можливість достовірного пізнання сутності дійсності наз. агностицизм. Агностицизм виявив важливу проблему гносеології – що я можу знати? Справа в тому, що справді людське пізнання як будь-який процес, що історично розв., на кожному конкретному етапі свого розв. має обмежений, відносний хар. Агност. абсолютизує цю відносність, стверджуючи, що людське пізнання в принципі не спроможне проникнути в сутність явищ.

1. Проблема істини. Всі філ. напрями і школи в усі часи намагалися сформулювати своє розуміння природи і сутності істини. Класичне визначення істини дав Аристотель, визначивши істину, як відповідність наших знань дійсності. Істина трактується як об’єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості і сутнясть якої виявляється через явище.

2. Заблудження – це такий зміст людського пізнання, в якому дійсність відтворюється неадекватно і який зумлвлений історичним рівнем розв-ку суб’єкта та його місцем в сусп-ві. Заблудження б- це ненавмисне спотворення дійсності в уявленнях суб’єкта.

3. Цінності – це специфічно сусп-ні визначення об’єктів, які виражають їхнє позитивне чи негативне значення для людини і сусп-ва: добро чи зло, прекрасне чи потворне, справедливе чи несправедливе і т.д. Всі різноманітні предмети людської діяльності, сусп. відносини і включені в їхню сферу природні процеси можуть виступати “предметними цінностями”, об’єктами цілісного відношення.

4. Оцінка – це сам процес і логічно втілений в оціночному судженні наслідок, усвідомлення позитивної чи негативної значушості будь-яких явищ природи, витворів праці, форма вир.-трудової діяльності, сусп.-історичних подій, сусп.-політичних утворень, моральних вчинків, творів мистецтва, здобутків піз-ня для задоволення людських потреб, інтересів, цілей суб’єкта.

11. Структура пізнання (предмет, суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб’єкт –обє’ктних відношення в процесі пізнання

Пізнання — це специфічна взаємодія суб'єкта і об'єкта, кінцевою метою якої є адекватне осягнення дійсності. Пізнавальне відношення включає в себе три складових: суб'єкт, об'єкт і зміст пізнан-ня,тобто знання.

Предмет пізнання - зафіксовані в досвіді і включені в процес практичної діяльності людини сторони, властивості і стосунки об'єктів, досліджувані з певною метою в даних умовах і обставинах.

Об'єкт — це те, що протистоїть об'єкту в його предметно-практичній і пізнавальній діяльності. Його не слід ототожнювати зі світом у цілому.

Об'єкт пізнання — це лише та частина об'єктивної реальності, яка перебуває у взаємодії з суб'єктом. При цьому саме виділення об'єкта пізнання здійснюється з допомогою форм практичної і пізнавальної діяльності, вироблених суспільством із врахуванням властивостей об'єктивної реальності.

Суб'єкт і об'єкт становлять єдність протилежностей пізнавального процесу. Вирішення суперечностей, які постійно виникають між суб'єктом і об'єктом, відбувається завдяки практичним змінам об'єкта суб'єктом, за допомогою підпорядкування його свідомій волі людини (суспільства, людства). У процесі цієї взаємодії змінюються цілі суб'єкта, котрі визначають його волю, і виникають нові й нові суперечності.

Взаємодія суб'єкта й об'єкта у сфері практики генетично і по суті є первинною, а діалектика суб'єкта й об'єкта пізнання набуває щодо неї відносно самостійного характеру та значення.

Пізнання є процесом розв'язання суперечностей між суб'єктом і об'єктом. Вирішення цих суперечностей на кожному етапі пізнання призводить до появи нового суб'єкта (збагаченого новими знаннями, здатного мислити на вищому теоретичному рівні) та нового об'єкта пізнання (в тому розумінні, що в пізнавальний процес "втягуються" все нові предмети, процеси та явища, а звідси й виникають нові проблеми. Таким чином, суперечності відтворюються на новому, вищому рівні. Вони знову вирішуються й знову виникають. І так безнастанно.

Особлива роль у пізнанні належить науковим революціям, коли відбуваються значні якісні зрушення і в характері досліджуваних об'єктів, і в апараті теоретичного мислення.

Тут ми й обмежимося цим коротким висвітленням змісту понять суб'єкта і об'єкта та процесу пізнання. Наступні підрозділи присвячені розвитку й конкретизації того, про що тут Ішлося (розкриттю діалектики пізнавального процесу як процесу відображення об'єктивної дійсності у свідомості людини).

12. Рівні наукового пізнання: емпіричний та теоретичний. Чуттєве, емпіричне та теоретичне пізнання
ЕМПІРИЧНЕ І ТЕОРЕТИЧНЕ - поняття, за допомогою яких сучасна методологія науки позначає гетерогенні системи наукового знання і сполучені типи науково-дослідної діяльності. Їх складна взаємодія обумовлює функціонування тієї чи тієї наукової дисципліни як єдиного цілого, що розвивається.

Чуттєвим пізнанням називають діяльність, яка полягає в формуванні чуттєвого образу за допомогою органів чуття (зору, слуху, дотику тощо) у трьох зв'язаних формах: відчуття, споглядання, уявлення. При цьому відчуттям називають подразнення органів чуття, які дозволяють вирізнять властивості речей; сприйняттям - образ предмета, який складається з синтезу окремих відчуттів; уявленням - чуттєво-наочний образ предмета, який справляв на органи чуття свій безпосередній вплив у минулому.

Емпіричний - це такий рівень знання, зміст якого в основному одержано з досвіду /зі спостережень та експериментів/, підданого деякій раціональній обробці, тобто сформульованого певною мовою. Характерною особливістю емпіричного пізнавального рівня є те, що він включає в себе безпосередній контакт дослідника з предметом за допомогою органів відчуттів або приладів, що їх подовжують; дає знання зовнішніх, видимих зв'язків між явищами. Вершиною емпіричного пізнання є фіксація повторення явищ без пояснення причин.

Здебільшого виокремлюють три види емпіричного дослідження (чи емпіричної перевірки): спостереження, вимірювання, експеримент. Іноді вимірювання та експеримент об'єднують в понятті дослід.

Теоретичний (від грец. Θεορία — розгляд, дослідження) рівень пізнання — це, по-перше, логічне узагальнення практичного досвіду людей, по-друге, протилежні емпіричним методам наукові методи пізнання.

Теоретичне знання включає систему понять, суджень, абстракцій, спеціальні й загальні теорії. Перевага теоретичного знання в тому, що воно дає знання сутності, загального закону і може передбачити майбутнє.

13. Загальнонаукові методи пізнаня (аналіз, синтез, дедукція, індукція, аналогія, моделювання, формалізація)

Серед загальнонаукових методів економічного дослідження важливу роль відіграють індукція та дедукція — взаємопов'язані та взаємодоповнюючі елементи діалектичного дослідження. Індукція (лат. inductio — наведення) — це логічний спосіб пізнання, який базується на отриманні загальних висновків і положень на вивченні окремих фактів, явищ і процесів або більш загального знання на основі менш загального. Дедукція (лат. deductio — виведення) — логічний метод пізнання, що ґрунтується на отриманні окремих конкретних висновків, положень на основі знання загальних положень, закономірностей розвитку цілісної економічної системи. Індукція важлива при використанні таких елементів діалектичного методу дослідження, як сходження від конкретного до абстрактного. Так, при з'ясуванні процесу обміну різних товарів стає зрозуміло, що в них є дещо спільне, а саме — затрачена на виробництво товарів праця. Використання індукції не вимагає вивчення всієї сукупності окремих фактів, явищ, оскільки цей процес безконечний. За допомогою індукції не можна розкрити внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки, тобто дослідити економічні закони й закономірності, процеси розвитку явищ. Дедукція як логічний спосіб пізнання важлива при використанні таких елементів діалектичного методу дослідження, як сходження від абстрактного до конкретного. Так, розкриття сутності капіталу загалом (капіталу як специфічної категорії капіталістичного способу виробництва) є основою для з'ясування сутності багатьох його форм: індивідуального, акціонерного, державного та ін. За допомогою дедукції розкривають генезис, закономірності розвитку та функціонування окремої економічної системи, її найважливіших підсистем. Метод дедукції дає змогу простежити спільні ознаки та властивості, притаманні узагальнюючим (системним) і конкретним економічним формам. Аналіз (грец. analisis — розкладання) передбачає розчленування предмета (явища чи процесу) на складові частини, окремі аспекти.Синтез (грец. synthesis — складання) означає поєднання розрізнених частин і сторін у цілісність з урахуванням їх взаємозв'язків. Синтез дає змогу комплексно дослідити сутність явищ і процесів. Моделювання — це вивчення об'єкта (оригіналу) шляхом створення та дослідження його копії (моделі), яка замінює оригінал, ті його сторони та властивості, що є предметом наукового інтересу.

Анало́гія —— подібність, схожість у цілому відмінних предметів, явищ за певними властивостями, ознаками або відношеннями.

Формаліза́ція (formalization) - процес подання інформації про об'єкт, процес, явище в формалізованому вигляді. Формалізація - це метод відображення певної області у вигляді формальної системи.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: