Моральнота логічна проблематика філософії Сократа

Сократ започаткував традицію теоретичного мислення, вищим здобутком якої у сфері давньогрецької науки стала геометрія Евкліда. Проголосивши предметом філософії сферу ідей, Сократ остаточно відірвав філософію від буденної свідомості, в полон якої вона час від часу потрапляла в досократівську епоху.

Сократ — своєрідна фігура в давньогрецькій філософії. За переказами, він був неписьменний, не залишив написаних творів. Про його погляди можна дізнатись з творів Платона, в яких Сократ виведений як один з учасників філософської дискусії. Будучи учнем софістів, він не без їх впливу проголосив вищою мудрістю пізнання самого себе, а мудрість — найвищою доброчесністю людини. Моральні пороки Сократ пояснював незнанням. Якщо людина знає, що таке добро, вона не вчинить всупереч йому. Знання фігурує в нього (як і в Конфуція) джерелом моральної досконалості людини. Всупереч релятивізму софістів він опирав моральні цінності на розум, через розум обґрунтовував їхню вічність і незмінність.Обґрунтування розумом моральності було великим кроком уперед. Проте такий підхід ставив під сумнів святість традиційних норм, оскільки традиції, звичаєві норми, піддані критиці розуму, втрачають свою беззастережність і святість. Цим Сократ дуже нагадував афінянам софістів. За це нібито руйнування традиційних норм афіняни засудили Сократа до страти. Він помер, випивши чашу з отрутою, хоча мав змогу втекти з Афін. Слова філософа про те, що ідеї законів, які він захищав, витають навколо нього і не дають змоги йому порушити їх, є вищим виявом правосвідомості Сократа. Навіть своєю смертю цей апостол розуму утверджував силу всезагального.

Сократ - супротивник афінської демократії. На місце питання про космос, питання про людину зі всіма його зв'язками він ставить антропопозитивізм. Сократ претендував на роль просвітителя. Сократ був цільною людиною, для якої власне життя було філософською проблемою, а найважливішим з проблем філософії було питання про значення життя і смерті. Не відділяючи філософії від дійсності, від всіх інших сторін діяльності, він ще менше повинний в якому б то не було розчленовуванні самої філософії. Його світогляд був таким же цільним, земним, життєвим, таким же повним і глибоким виразом духовного життя і античного миру.

Сократ був непримиренним ворогом афінських народних мас. Він був ідеологом аристократії, його вчення про непорушність, вічності і незмінності моральних норм виражає ідеологію саме цього класу. Сократовськая проповідь чесноти мала політичне призначення. Він сам говорить про себе, що піклується, щоб підготувати якомога більше осіб, здатних взятися за політичну діяльність. При цьому політичне виховання афінського громадянина велося їм в такому напрямі, щоб підготувати відновлення політичного панування аристократії, повернутися до "заповітів батьків".

54.Філософія Платона і платонізм: онтологія і гносеологія

Платонізм (Платонічний реалізм) — філософська традиція що виникла (бл. 385 р. до н.Х.) у грецькій Академії Платона (427-347 рр. до н.Х.), учня Сократа і вчителя Арістотеля. В період середнього платонізму (1 ст. до н.Х. — 2 ст.) інтерес зосереджувався на думці Платона про Бога та надчутливий світ. Згодом філософи Александрії (див. Плотін) творче систематизували ці та інші аспекти роботи своїх попередників у неоплатонізм.Платонічний реалізм є філософським терміном що окреслює теорію реалізму стосовно існування метафізичних ідей. Тому, інколи, доктрина Платона зветься Платонічним ідеалізмом. Сам Платон описує місце перебування ідей в діалозі "Федр" наступним чином: "Занебесну область не оспівав ніхто серед тутешніх поетів... Вона ж ось яка: цю область займає безколірна, неокреслена, невідчутна сутність, істинно існуюча, зрима лише годувальнику душі - розумові; на неї і скерований істинний рід знання". Занебесна область перебування ідей увійшла в традицію під назвою "Гіперуранія" ("Федр"). Це місце над небом і над космосом, яке, однак, не є якесь локальне місце, а скоріш – вираження позапросторності. Гіперуранія є образ непросторового, надфізичноого світу. Явище "другої навігації" - відкриття надчутливого, надприроднього світу і надання йому статусу істинного, правдивого буття - момент, принциповий для розуміння платонізму. Раніше, до Платона, філософія фізиса шукала причини феноменів в реальностях фізичного порядку. Платон же стверджує, що будь-яка річ фізичного світу має вищу і останню причину в метафізичній реальності. Таким чином, лише з відкриттям "другої навігації" можна з достатньою коректністю говорити про опозиції матеріалізму та ідеалізму. Ідеї Платона є сутністю речей, тим, що робить кожну річ саме "тою", даною, а не іншою. Іншими словами, ідеї - це те, що робить кожну річ тим, что вона є. Платон вживає термін "парадигма", вказуючи тим самим, що ідеї творять позачасову (постійну) модель кожної речі. Платон розуміє надчутливу реальність як єрархію ідей: нижні ідеї ппіпорядковані верхнім. На вершині єрархії - ідея Блага в собі - вона нічим не зумовлена, а звідси, абсолютна. В діалозі "Держава", Платон пише про неї як про ту, що породжує саме буття. Чуттєво збудований світ (космос) збудованим ідеями. Фізичний світ походить від ідей. Чуттєвий світ в Платона є досконалим порядком (космосом), що є вираженням логоса над сліпою необхідністю матерії. Матерія є леговищем чуттєвого, за визначенням Платона, - це "хора" (просторність). Вона знаходиться у владі безформенного і хаотичного руху.

На протиставленні тіла і душі ґрунтується гносеологія Платона. Суть теорії пізнання Платона полягає в тезі, що "знання — це пригадування (анамнез)" того, що колись душа знала, а потім забула.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: