Гносеологічні та етичні погляди І.Канта

Етичне вчення Канта викладено в «Критиці практичного розуму». Етика Канта заснована на принципі «коли б». Бога і свободу неможливо довести, але треба жити як якщо б вони були. Практичний розум - це совість, керівна нашими вчинками допомогою максим (ситуативні мотиви) та імперативів (загальнозначущі правила). Імперативи бувають двох видів: категоричні і гіпотетичні. Категоричний імператив вимагає дотримання боргу. Гіпотетичний імператив вимагає, щоб наші дії були корисні. Існує два формулювання категоричного імперативу:

«Роби завжди так, щоб максима (принцип) твоєї поведінки могла стати загальним законом (роби так, як ти б міг побажати, щоб поступали всі)»;

«Стався до людства у своїй особі (так само, як і в особі всякого іншого) завжди тільки як до мети і ніколи - як до засобу».

В етичному вченні людина розглядається з двох точок зору:

Людина як явище;

Людина як річ в собі.

Поведінка першого детерміновано виключно зовнішніми чинниками і підпорядковується гіпотетичному імперативу. Другий - категоричного імперативу - вищого апріорно моральному принципу. Таким чином, поведінка може визначатися практичними інтересами і моральними принципами. Виникають дві тенденції: прагнення до щастя (задоволення деяких матеріальних потреб) і прагнення до чесноти. Ці прагнення можуть суперечити один одному і виникає «антиномія практичного розуму».

І.Кант визнавав об’єктивне буття речей, проте категорично заперечував можливість пізнання їх сутності (“речей в собі”). На його думку, людина здатна пізнавати речі лише на рівні явищ, тобто “речі для нас”.

Агностицизм має свої гносеологічні і соціальні корені. Гносеологічним його підґрунтям є складність і суперечливість процесу пізнання, обмеженість пізнавальних можливостей людей на будь-якому етапі історії. Наслідком цього є абсолютизація відносності пізнання, відрив теорії від практики з відомими агностичними висновками.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: