ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Визначте особливості духовних процесів та розвитку філософії в епоху Нового Часу.Головне своє завдання філософія Нового часу вбачає в розробці та обгрунтуванні методів наукового пізнання. На цій основі формуються в філософії XVII ст. два протилежні напрямки: емпіризм та раціоналізм. Емпіризм проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду, в знаннях немає нічого, чого б раніше не було в чуттєвому досвіді суб'є кта. Розум не привносить ніякого нового знання, а лише систематизує дані чуттєвого досвіду. Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, а чуттєве пізнання лише підштовхує розум до діяльності. Засновник емпіризму — англійський філософ Френ-сіс Бекон (1561 — 1626) основні ідеї висловив у працях "Новий органон" (1620) і "Про гідність та примноження наук" (1623). Головне завдання філософії Ф.Бекон вбачає у пізнанні природи і оволодінні її силами, а для цього необхідно розробити відповідний метод, який би найкоротшим шляхом вів до істини. Першим кроком? на шляху реформи метода пізнання, на думку Бекона, має бути очищення розуму від похибок ("ідолів"), які йому постійно загрожують. До першого виду похибок, які він називає "'ідолами роду", належать ті, що пов'язані з недосконалістю людського розуму та органів чуття людини. Другий вид похибок ("ідоли печери"), зумовлений особливостями окремої людини чи групи людей. Третій вид похибок ("ідоли площі") має своїм джерелом недосконалість і неточність мови. Четвертий вид похибок ("ідоли театру") породжується сліпою вірою людей в авторитети, некритичним сприйняттям і засвоєнням чужих думок. Щоб очистити пізнання від цих ідолів, треба, на думку Бекона, виходити лише з досвіду і безпосереднього вивчення природи, бути вільним і само-стійним у своїх твердженнях та висновках, незалежним від авторитетів, бо істина є дочкою часу, а не авторитетів. Мета пізнання, підкреслює Бекон, — збагачення життя справжніми відкриттями, зміцнення влади людини над силами природи; об'єкт пізнання — природа, а основні методи — експеримент та індукція. У широкому розумінні індукція — це метод, за допомогою якого здійснюється сходження від окремих спостережень, одиничних фактів до узагальнень. Бекон виступає як проти схоластичної, абстрактно-спекулятивної методології, так і проти вузького емпіризму. Свою позицію він пояснює за допомогою алегоричного зображення трьох можливих шляхів пізнання. Перший — це шлях павука, тобто спроба людського розуму виводити істини з самого себе. Другий шлях — шлях мурахи, що уособлює однобічний емпіризм, який зводить пізнання д> нагромадження голих фактів. Третій шлях — шлях бджоли. Як бджола переробляє нектар у дорогоцінну речовину — мед, так і справжній науковець перетворює емпіричні факти за допомогою раціональних методів у наукову істину. Раціоналізм: Суть дедуктивного методу Декарт сформулював у чотирьох правилах. 1. Піддавай усе сумніву! Вихідний пункт наукового пізнання — визначення принципів або начал. За істинні, згідно з цим правилом, можна вважати лише ті положення, які не викликають ніякого сумніву і не потребують доведення. 2. Кожну складну проблему слід ділити на простіші і робити це доти, доки не прийдемо до ясних та очевидних речей. 3. Треба "дотримуватись певного порядку мислення", починати з найпростіших і доступних для пізнання предметів і поступово сходити до складніших і важчих. 4. Треба орієнтуватися на досягнення повноти знання, на послідовність та ретельність дедуктивного виведення, мати повний перелік і детальний огляд усіх ланок. Розум, озброєний дедуктивним методом, здатний пізнати найглибші основи світу. 19.2 Охарактеризуйте основні цінності людського буття: людська персональність, свобода, сенс життя. Для людської індивідуальності (як і для будь-якої людини) велике значення мають ціннісні орієнтири. Поняття цінностей позначає не стани чи властивості речей самих по собі (або в контексті реальних предметних співвідношень), а їх якісні прояви щодо людини. Цінність — це значущість чогось для людини. Цінність постає як цілісний, інтегральний мотив діяльності та характеристика людських вчинків у тому сенсі, що вчинок вказує на те, що для певної людини постає її справжніми цінностями. Хоча цінності мають індивідуалізований характер, до найголовніших людських цінностей можна впевнено віднести: В философии свобода - деятельность, не обусловленная внешними по отношению к субъекту деятельности причинами. В философско-этической мысли существуют две крайние точки зрения на Уявлення про сенс життя складаються в процесі діяльності людей і залежать від їх соціального становища, змісту розв'язуваних проблем, способу життя, світорозуміння, конкретної історичної ситуації. У сприятливих умовах людина може бачити сенс свого життя в досягненні щастя і благополуччя; у ворожому середовищі існування, життя може втратити для нього свою цінність і сенс. Великі філософи - такі, як Сократ, Платон, Декарт, Спіноза, Діоген та багато інших - мали чіткі уявлення про те, яке життя «найкраще» (а, отже, й найбільш осмислене) і, як правило, асоціювали сенс життя з поняттям блага. Давньогрецький філософ і вчений-енциклопедист Арістотель, наприклад, вважав, що метою всіх людських вчинків є щастя (eudaimonia), яке полягає у здійсненні сутності людини. Для людини, суть якої - душа, щастя полягає в мисленні і пізнанні. Епікур та його послідовники проголошували метою людського життя отримання задоволення (гедонізм), яке розуміється не тільки як чуттєва насолода, а й як порятунок від фізичного болю, душевного неспокою, страждань, страху смерті. Ідеал - життя в «затишному місці», в тісному колі друзів, неучасть у державному житті, віддалене споглядання. Самі Боги, за Епікура, - блаженні істоти, що не втручаються у справи земного світу [1]. Кініки (Антисфен, Діоген Синопський) - представники однієї з сократичних шкіл грецької філософії - вважали кінцевою метою прагнень людини доброчесність(щастя). За їх вченням, доброчесність полягає в умінні задовольнятися малим і уникати зла. Це вміння робить людину незалежною. Згідно з вченням стоїків (Стоїки вважали логіку, фізику і етику частинами філософії.) метою людських прагнень має бути моральність, неможлива без правдивого пізнання. Душа людини безсмертна, а чеснота складається в житті людини у згоді з природою і світовим розумом (логосом). Життєвий ідеал стоїків - незворушність і спокій по відношенню до зовнішніх і внутрішніх дратівливих факторів Життя людини, за Шопенгауером, - це постійна боротьба зі смертю, невпинне страждання, причому всі зусилля звільнитися від страждань призводять лише до того, що одне страждання замінюється іншим, тоді як задоволення основних життєвих потреб обертається лише пересичення і нудьгою Ніцше описував християнство як нігілістичну релігію, оскільки вона видаляє сенс із земного життя, зосереджуючись натомість на «потойбічному житті» З нігілістичної (світоглядна позиція, суть якої у запереченні цінностей) точки зору, першоджерелом моральних цінностей є індивід, а не культура або інша раціональна або об'єктивна підстава Філософи-прагматики (Прагматизм — доктрина або скоріш світогляд, що ставить усе знання і правду у пряме відношення до життя та дії; прагматизм судить про значення ідей, суджень, гіпотез, теорій і систем, згідно з їхньою здатністю задовільнити людські потреби та інтереси у соціальний спосіб) вважають, що замість пошуків істини про життя ми повинні шукати корисне розуміння життя 19.3 Кому з філософів належить класична модель діалектики? г) Гегелю;
Варіант 20 Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|