Особливості віросповідання та культу в протестантизмі

Виникнення третього напряму в християнстві – протестантизму – зумовлено розколом, який стався всередині католицької церкви під впливом Реформації. Відомо, що Реформація була наслідком глибокої кризи католицизму й показником того, що попереднє феодальне суспільство не могло досягти соціальної мети – подолати надмірну гріховність і підготувати їх до приходу Царства небесного. Кризу католицизму зумовили такі явища, як надмірне обожнення Папи Римського, численні зловживання духовенством своїм становищем, компрометаційна діяльність інквізиції, претензійність католицького духовенства відпускати будь-які гріхи, продаж індульгенцій, складна культова діяльність церкви, деморалізація серед віруючих, підтримання ідеї»благочестивої омани». Безпосередньо Реформація розпочалася в Німеччині та Швейцарії, а головним її натхненником та організатором став М.Лютер – автор відомих «95 тез», адресованих керівництву католицької церкви. У результаті «критичної перевірки» догматів тогочасного католицизму протестанти визнали істинним лише два таїнства із семи(хрещення та покарання), було відмінено пости й більшість церковних свят. Але найголовнішим було те, що протестантизм зосередив увагу на індивідуальній відповідальності за власний порятунок перед Богом. Так почалася викристалізовуватись одна з головних ідей протестантизму – так зване «узагальнене священство». Протестанти вважали, що існує загальна Благодать Божа, яку людина отримує одразу після хрещення, тому миряни й духовенство є рівними в своєму ставленні до Бога і Бога до людини. Церква стає союзом братів і сестер, а не ієрархічною структурою керуючих і підлеглих, кожна віруюча людина може сама мати власне спілкування з Богом ці має право на проповідь Божих істин. Ще одним важливим принципом протестантизму стала ідея «мирського аскетизму, яка також кардинально вплинула на культ і повсякденне життя віруючих. Протестанти вважали, що католицька церква створила неправомірну модель можливого порятунку через хибно трактовані поняття «терпіння та «добрі справи». Інакше кажучи, католицизм пропонував порятунок не через віру, а через зовнішню поведінку. Теоретики реформації такій лицемірній позиції протиставили модель релігійної поведінки, що орієнтувала не на механічне накопичення «добрих справ», а на такій спосіб життя, що веде до «щиросердного спокутування гріхів власною вірою» Принципи мирського аскетизму орієнтував протестантів на необхідність жити таким життям, яке у повсякденних формах було б логічним продовженням служіння Богу й сприяло порятунку душі. Засадничою ідеєю протестантизму стала також ідея «дешевої церкви». Теоретики протестантизму говорили про те, що життя людини є наслідком визначеності насамперед з боку Бога, а ставлення кожної людини до Бога є приватною справою. Віруюча людина має особисті гріхи й несе за це власну відповідальність. Тому для її порятунку не потрібно жодного посередника, на роль якого претендує католицька церква. Таке критичне ставлення до церкви привело до того, що протестантизм ліквідував покоління іконам в християнському культі, відмовився від інших обрядів і церемоній. У протестантських молитовних будинках залишилися голі стіни й кафедра для проповідника. Богослужіння було зведено до молитви, проповіді, спільного співу псалмів і читання Біблії. Водночас було відкинуто культ ченців, поклоніння мощам, реліквіям. Теоретичною засадою критики протестантизмом атрибутів католицького культу була концепція переосмислення взаємодії матеріальних предметів зі Святим Духом. Католицька церква визнавала, що в деяких предметах культ існує Божий Дух. На противагу цьому протестанти створили концепцію згідно з якою всі культові предмети поділялися на священні й не священні. Священний предмет не можна продати або купити або ж забрати. Протестанти вважали, що предмет набуває священного і сакрального значення лише під час його взаємодії з віруючою людиною, саме ця мить індивідуальної віри у святість предмета робить його священним. А це означає, що коли віра відсутня, то предмет втрачає святість. Епоха Реформації й поява протестантизму – це період загострення міжрелігійних конфліктів, формування в європейській правовій культурі принципів свободи совісті, віротерпимості, інших політичних подій. Протестантизм у політичному сенсі дав змогу по-новому переосмислити принципи взаємодії держави та церковних організацій, відкинути реакційний теократизм, звільнитися від консервативної релігії та церкви. Церква ставала лише інститутом держави. Не зважаючи на те що згодом протестантизм розколовся на безліч громад і сект, можна умовно говорити про два етапи його історичного розвитку: ранній протестантизм Хвіст., коли було сформовано його основні напрями, - лютеранство, кальвінізм, англіканство: і другий – пізній, або після реформаційний напрям, до якого належать методисти, баптисти, квакери, мормони, адвентисти, свідки Єгови, п’ятидесятники.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: