Конституційно-правові методи регулювання суспільних відносин.

Досліджуючи методи конституційного регулювання, не можна не брати до уваги те, що сам спосіб їх регулятивного впливу є відмінним. Одні з них регулюють конкретні суспільні відносини, інші – встановлюють основи діяльності тих чи інших політико-правових інститутів, а також визначають їх цілі. Відповідно до цього можна виділити, принаймні, три способи впливу конституційних норм на суспільні відносини: а) безпосередній вплив (коли норми Конституції можуть застосовуватись безпосередньо без будь-якої подальшої законодавчої конкретизації чи тлумачення з боку органів конституційної юрисдикції); б) безпосередній вплив з необхідністю подальшої конкретизації (це ті норми Конституції, які можуть застосовуватись, але для своєї повної реалізації передбачають прийняття низки законів); в) опосередкований вплив (коли конституційна норма не може бути конкретизована, а може тільки завдавати напрям для тієї чи іншої законодавчої діяльності, або для дій тих чи інших суб’єктів суспільних відносин). Очевидно, що в кожному з указаних вище випадків ми засвідчуватимемо зміну не лише характеру, а й методів конституційного регулювання.

Необхідність аналізу методів правового регулювання виникає тоді, коли постає питання стосовно способу дії такої специфічної групи правових норм, як норми, що встановлюють правила (норми-правила). Тут є підстави виділяти такі методи, як: охорона, дозвіл, зобов’язання, заборона, санкціонування тощо. Втім, застосування цього класичного теоретико-правового підходу до вивчення норм конституційного права потребує певних суттєвих уточнень з причини існування в сучасних конституціях не лише норм-правил. Тому, прагнучи дослідити всю систему методів конституційного регулювання політико-правових відносин в її цілісності, маємо проаналізувати методи регулювання, які властиві всім групам норм конституційного права (а не лиш нормам-правилам).

Доволі часто серед методів, які застосовуються для конституційного регулювання, одним із перших називають дозвільний метод. Він властивий не лише конституційному праву, а й іншим галузям права України. З його допомогою встановлюються певні правила поведінки чи певні норми діяльності, реалізація яких знаходиться в сфері вільного вибору суб’єкта, на якого зазначені правила розповсюджуються.

Було б доцільним застосування іншого методу конституційного регулювання – не дозвільного, а методу конституційної вимоги, як це реалізовано в багатьох зарубіжних конституціях (маються на увазі ті випадки, коли глава держави має повноваження розпускати парламент).

Наступний важливий метод конституційного регулювання, який широко застосовується в сучасних конституціях – це метод охорони. Причому він реалізується як щодо прав і свобод людини і громадянина, так і щодо основних принципів організації державної влади і правової системи. Тісно пов’язаними з ним є методи зобов’язання та заборони. Обидва названі методи регулюють політико-правові відносини як між органами державної влади, так і стосовно сфери функціонування громадянського суспільства.

Отже, як бачимо, сучасне конституційне регулювання здійснюється за допомогою цілої низки методів, властивих як для правового регулювання в цілому, так і для конституційного регулювання зокрема. На методи регулювання, які випливають з норм-принципів, відрізняються від методів, властивих нормам-правилам.

Головною причиною цієї відмінності є відмінний характер впливу зазначених норм на політико-правові відносини. В цьому контексті слід зауважити, що якщо норми-правила мають безпосередній характер регулятивного впливу (чітко завдане правило поведінки передбачає заборону певних дій, охорону певних відносин, дозвіл на вчинення конкретних дій тощо), то всі інші норми конституційного права (норми-визначення, норми-принципи, норми-цілі) регулюють політико-правові відносини в опосередкованій формі.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: