Особливості правовідносин в галузі забезпечення екологічної безпеки

позиція B.I. Андрейцева про те, що право екологічної безпе­ки — це система правових норм та інших

юридичних засобів, які спрямовані на створення умов для реалізації суб'єктивного права громадян на

екологічну безпеку та захист його в разі порушення, регулю­вання відносин щодо здійснення

екологічно небезпечної діяльності з метою запобігання погіршенню екологічної обстановки,

виникнення небезпеки для природних систем і населення, а також здійснення у разі виникнення

екологічної небезпеки системи заходів, спрямованих на ліквідацію небезпечних наслідків, визначення

режиму вико­ристання екологічно небезпечних територій і об'єктів, встановлення особливого статусу

осіб, потерпілих від негативних наслідків природної стихії чи техногенного впливу, досягнення режиму

безпечного існування населення і стану довкілля на регіональному, національному і транскордонному

рівнях.

У Законі «Про охорону навколишнього природного середовища» під екологічною безпекою розуміється «такий стан навколишнього природного сере­довища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей» (ст. 50). І

«Державний стандарт України. Безпека промислових

підприємств. Терміни і визначення». Стандарт визначає безпеку населения, матеріальних об'єктів,

навколишнього середовища як відсутність неприпустимого ризику, пов'язаного з можливістю

заподіяння будь-якої шкоди. У довідковому додатку до стандарту екологічна безпека виводиться через

призму відсутності дій, станів та процесів, які пря­мо чи опосередковано призводять до суттєвих

збитків для навколиш­нього природного середовища, населения та матеріальних об'єктів.

У наведеному визначенні інакше сформульовано ознаки екологічної безпеки, їх насамперед пов'язано з

відсутністю неприпустимого ризику. Стандарт, по суті, виходить з концепції екологічної безпе­ки,

стрижнем якої є теорія екологічного ризику.

Легітимне визначення дефініції ризику подає Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18

січня 2001 p., згідно з яким ризик — це ступінь імовірності певної негативної події, яка може відбутися

в певний час або за певних обставин на території об'єкта підвищеної небезпеки і/або за його межами.

Сьогодні в Україні нормативно-правовим порядком визначено основні види ризикованої діяльності та

відповідних об'єктів, що ста­новлять підвищену екологічну небезпеку, зокрема розвиток атомної

промисловості та енергетики, функціонування виробництв хімічної, нафтохімічної і переробної

промисловості, біохімічне, біотехнічне і фармацевтичне виробництво, знешкодження, утилізація та

різні види поводження з промисловими і побутовими відходами тощо. Передбчена можливість

відносити до екологічно ризикованих видів діяльності й інші виробництва та процеси, об'єкти яких

можуть справляти негативний вплив на стан довкілля. Екологічно небезпечні види діяльності залежно

від їх характеру, особливостей фізичного, хімічного, біологічного складу використовуваних речовин

характеризуються різним ступенем екологічного ризику.

Отже, під джерелами екологічного ризику розуміють діяльність екологічного характеру, як правило,

правомірну, оскільки в разі здійснення неправомірної діяльності вона підлягає припиненню без

встановлення ризику, в силу його презумпції. Носіями ризику є також цілий ряд об'єктів та різні

речовини природного і штучного походження, їхні суміші, які здатні за певних природних та

соціальних умов і обставин виявляти властивості, що створюють реальну загрозу для здоров'я і життя

людини та навколишнього світу. Водночас зазначимо, що певні природні явища також здатні

створювати небезпеку для людини, суспільства і довкілля, зокрема повені, урагани, вулкани тощо.

Зважаючи на те, що економічно небезпечні види діяльності, об'єкти, різні речовини та їх суміші

характеризуються підвищеним екологічним ризиком, вони підлягають спеціальному регулюванню,

зокрема на нормативно-правовому рівні. Йдеться про застосування правових засобів управління

екологічними ризиками. До них належать способи впливу на суб'єктів, що здійснюють екологічно

небезпечнудіяльність, які полягають в застосуванні або реалізації норм права, тобто здійснюються

безпосередньо на основі права і реалізують його потенціал, у тому числі завдяки: а) державній і

громадській екологічній експертизі; б) процедурі прийняття і узгодження екологічно значимих рішень,

зокрема оцінки впливу на навколишнє середовище в Україні; в) ліцензуванню діяльності, пов'язаної з

використанням джерел ризику для навколишнього середовища та життя і здоров'я людей; г) поданню

декларації безпеки об'єкта підвищеної небезпеки; д) страхуванню ризиків; е) сертифікацїї; є)

застосуванню юридичної відповідальності тощо.

У цьому зв'язку правовідносини щодо забезпечення екологічної безпе­ки визнаються абсолютными,

оскільки, з одного боку, громадянам належить абсолютне право на екологічну безпеку, якому, з другого

боку, кореспондують зобов'язання держави, юридичних та інших фізичних осіб забезпечити виконання

низки обов'язкових вимог стосовно гарантування екологічної безпеки. Тобто для останніх право на

екологічний ризик (здійснення екологічно небезпечної діяльності) трансформовано в обов'язок

виконати ряд зобов'язань, які спрямовуються на попередження настання екологічної небезпеки (прояву

екологічного ризику) або ліквідації її наслідків з відверненням чи зменшенням рівня екологічного

ризику.

Водночас у сфері екологічної безпеки спостерігаються і дещо інші підстави виникнення правовідносин,

зокрема у разі, коли йдеться про загальнолюдське право громадян на природну безпеку. Це право

базується на ризику, пов'язаному з різними явищами природної стихії. Підставою виникнення цієї

групи правовідносин є ряд правових норм, які визнали обов'язком держави забезпечення екологічної

безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України (ст. 16 Конституції).

Суб'єктами правовідносин у галузі екологічної безпеки є громадяни України, інші фізичні та юридичні

особи, держава.

Об'єктами зазначених правовідносин виступають життя і здоров'я людей, безпечне навколишнє

природне середовище та його компо­нента (природні умови).

Отже, аналіз чинного законодавства та юридичної літератури дає можливість виділити суттєві

юридичні ознаки екологічної безпеки. Пер­ша з них полягає у тому, що екологічна безпека є об'єктом

екологічного права, складовою національної та транснаціональної без­пеки. Друга виявляється у

наявності системи державно-правових та інших соціальних засобів запобігання виникненню

різноманітних загроз шляхом регулювання екологічно небезпечної діяльності. Третя стосується

спрямованості системи екологічної безпеки на сферу еко­логічно ризикованих видів діяльності чи

природних стихійних явищ, здатних призвести стан довкілля до рівня, небезпечного для життя і

здоров'я людей, суспільства і держави. Суть четвертої ознаки еко­логічної безпеки пов'язана з

попередженням екологічно ризикованих дій, станів і процесів, тобто із запобіжними заходами.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: