Абіотичні та біотичні фактори.

Саме вони визначають можливість існування всіх груп організмів у тому чи іншому середовищі, впливаючи на географічне поширення рослин, тварин та мікроорганізмів. Вони важливі для розмноження істот та мають велике значення для загального рівня життєдіяльності організмів. В екосистемах ці фактори виступають як ланка, що зв’язує різні групи організмів і тим забезпечує структурно-функціональну цілісність екосистем.

За своїм значенням абіотичні фактори поділяються в екосистемах на дві групи:

– ресурси (фактори, що використовуються живими організмами та розподіляються між ними), наприклад, вода, поживні речовини;

– умови існування (неподільні абіотичні фактори, що не витрачаються в процесі життєдіяльності і в однаковій мірі впливають на всі живі організми в даній екосистемі, наприклад, температура, рН ґрунту).

Основні закономірності дії абіотичних факторів на живу матерію:

Правило К.Фрідріха (1927 р.) – закон голоцену: жива речовина реалізує свої функції тільки в єдності з факторами середовища існування.

Закон толерантності: усі види живих організмів пристосовані до життя лише в межах певної амплітуди ресурсів та умов існування.

Закон мінімуму Лібіха: фактор, що лімітував життєдіяльність, діє пусковим механізмом для сполоху життя.

Аналізуючи абіотичні фактори, їх підрозділяють на три групи:

– кліматичні – температура, режим освітленості, повітря тощо;

– едафічні – ресурси та умови, пов’язані з ґрунтом: тип ґрунту, фізико-хімічні

особливості, склад ґрунтового розчину тощо;

– фактори, що діють у товщі води та мають значення для водних екосистем.

За В.Р.Вільямсом (1939 р.), для живих організмів однаково важливі чотири фактори – світло, тепло, вода, їжа.

За К.А.Куркіним (1972 р.), можна виділити такі групи факторів:

– не змінні – стабільно діють у даній екосистемі та протягом тривалого часу не змінюють свого значення;

– змінні (осциляторно-імпульсні) – з багаторазовими коливаннями значення даного фактору протягом одного вегетаційного сезону;

– флуктуаційні – коливаються упродовж років;

– багаторічно-циклічні з періодичністю дії, що складає цикли тривалістю десятки та сотні років.

Доцільний підхід щодо класифікації середовища був запропонований М.Бігоном (1985 р.), який зауважив, що для живих організмів важливі два параметри – ті, що сприяють накопиченню біомаси та ті, що сприяють розмноженню. Виходячи з цього, усі середовища життя можна розділити на чотири головні категорії:

– сприятливі для накопичення біомаси та розмноження;

– сприятливі для накопичення біомаси та несприятливі для розмноження;

– сприятливі для розмноження та несприятливі для накопичення біомаси;

– однаково несприятливі як для розмноження, так і для накопичення біомаси.

З погляду життєдіяльності організмів найбільш важливим є доступність території, температурний режим, сонячна радіація, забезпеченість вологою та газовий склад атмосфери.

Відомо, що будь-яке середовище містить певну кількість як абіотичних, так і біотичних компонентів. Як говорилося раніше, біотичні фактори – це форми взаємодії типу «хазяїн – паразит». Жити та формувати біопродукцію кожній живій істоті доводиться в умовах того чи іншого біоценозу в тісній взаємодії з іншими організмами.

Кожний живий організм не тільки відчуває певний вплив на себе з боку своїх співмешканців у ценозі, але й сам впливає на них. Такі впливі можуть бути позитивними, нейтральними та негативними. Це відповідно веде до виникнення між організмами ряду специфічних форм взаємодії.

Основні з них такі:

Нейтралізм – при сумісному проживанні організми не чинять один на одного ні позитивного, ні негативного впливу.

Конкуренція – два види організмів або особин одного виду використовують один і той же подільний ресурс або намагаються витіснити один одного.

Паразитизм та хижацтво – один з видів використовує організми іншого виду як трофічний ресурс.

Мутуалізм або співробітництво – при сумісному проживанні організми сприяють розвитку один одному.

Аменсалізм – взаємозв’язок між організмами носить односторонній характер: для одного партнера він сприятливий, а для іншого байдужий.

Одним із дуже поширених механізмів ценотичного контролю продуктивності є конкуренція. Форми конкурентних взаємозв’язків надзвичайно різноманітні. Види рослин та тварин конкурують за їжу, за оптимальні умови існування, за простір, за світло, за воду, мінеральні речовини тощо.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: