Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Концепція еколого-правової відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності.




Потреба у розробці нової форми юридичної відповідальності –

еколого-правової виникла наприкінці 70-х - на початку 80-х рр. XX ст. у зв'язку з погіршенням стану навколишнього природного середовища. Одним із перших, хто звернув увагу на необхідність виділяти цю форму юридичної відповідальності, був проф. В.В. Петров, висловивши думку, що еколого-правова відповідальність - це комплексний міжгалузевий інститут різних галузей права, що складається з двох груп норм і відповідних правовідносин: а) які виникають з приводу порушення норм природоохоронного законодавства; б) які тривають у зв'язку із застосуванням санкцій (кримінальної, адміністративної, цивільної відповідальності) за допущені порушення. Згодом учений дійшов висновку, що еколого-правова відповідальність - це комплексний міжгалузевий інститут екологічного права, оскільки він охоплює норми різних галузей права, зберігаючи при цьому їх внутрішню єдність. Отже, якщо за правопорушення в галузі екології застосовуються традиційні види відповідальності (кримінальна, адміністративна, майнова чи дис-циплінарна), то сукупність цих видів відповідальності, як вважає В.В. Пєтров, можна назвати еколого-правовою відповідальністю.»[1]

Інститут еколого – правової відповідальності також досліджували такі науковці як В. І. Андрейцев[2], С. М. Кравченоко, В. І. Івакін, В. Л. Мунтян, Ю. С. Шемшученко та інші.

Тому однією із метою цієї роботи стало з'ясування правової природи еколого-правової відповідальності та її місця у системі юридичної відповідальності.

Існує багато поглядів на правову природу такого виду юридичної відповідальності, як еколого-правова - від тих, що цілковито заперечують цей правовий інститут, до тих, що його абсолютно визнають як самостійний правовий інститут. В юридичній літературі обґрунтовується самостійність еколого-правової відповідальності з таких підстав: «По-перше, зазначений вид юридичної відповідальності відповідає всім загальним ознакам, які притаманні усім видам юридичної відповідальності, по-друге, існують обставини, які підкреслюють особливості юридичної відповідальності за екологічні правопорушення». На особливості цієї відповідальності звертає увагу Н.І. Титова, відносячи до них «високий ступінь соціальної небезпечності порушень природоохоронного законодавства, якими завдається шкода всьому суспільству і безпосередньо державі, специфічний характер протиправних дій, особливість об'єктів правової охорони (які відновити в натурі дуже часто неможливо, як і неможливо точно визначити суму завданих збитків, бо немає їх грошової оцінки)».

Кожна форма юридичної відповідальності забезпечує реалізацію норм певної галузі матеріального права, якою і передбачені відповідні види правопорушень і санкції за їх вчинення, тобто юридична відповідальність втілюється у певній процесуальній формі, зокрема шляхом встановлення об'єктивного факту вчинення правопорушення. Як зазначає А.І. Бобилєв, одним із основних критеріїв виділення того чи іншого виду відповідальності є існування певного виду правового порушення[3], оскільки саме воно є підставою юридичної відповідальності. Справа в тому, що екологічні правопорушення за своєю формою можуть бути кримінально-правовими, адміністративно-правовими, цивільно-правовими, дисциплінарними.

Серед додаткових підстав для існування концепції відповідальності за екологічним правом виділяють такі її ознаки, як самостійний об'єкт правовідносин відповідальності, засоби покарання, порядок їх реалізації і результат правовідносин відповідальності.

«Особливості спеціальної еколого-правової відповідальності прояв­ляються і у спеціальних заходах відповідальності. Здебільшого це організаційні заходи впливу на порушників екологічного законодавства. До таких спеціальних заходів еколого-правової відповідальності можна віднести:

  • Обмеження права природокористування. Наприклад, згідно зі ст. 27 Земельного кодексу України, право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки.
  • Обмеження, тимчасова заборона чи припинення діяльності під­приємств, установ та організацій у разі порушення ними екологічного законодавства, що є важливим заходом реагування органів контролю на порушення екологічного законодавства, порядок здійснення якого визначено постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р[4].
  • Припинення права природокористування у випадках порушення природокористувачами норм, правил і інших вимог. Так, ст. 55 Водного кодексу України передбачено, що право юридичних та фізичних осіб на спеціальне водокористування припиняється у разі порушення умов спеціального водокористування та охорони вод; систематичного невнесення збору в строки, визначені законодавством. Постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 р. встановлено спеціальний Порядок відшкодування збитків, завданих водокористувачам припиненням права або зміною умов спеціального водокористування.
  • Позбавлення права природокористування, якщо подальше використання природних ресурсів може завдати шкоди навколишньому природному середовищу. У ст. 45 Водного кодексу України передбачено, що у разі маловоддя, загрози виникнення епідемій та епізоотій, а також в інших передбачених законодавством випадках права водокористувачів можуть бути обмежені або змінені умови водокористування з метою забезпечення охорони здоров'я людей та в інших державних інтересах. При цьому пріоритетність надається використанню вод для питних і побутових потреб населення. Права водокористувачів обмежуються також під час аварій або за умов, що можуть призвести чи призвели до забруднення вод, та при здійсненні невідкладних заходів щодо запобігання стихійному лиху, спричиненому шкідливою дією вод, і ліквідації його наслідків.
  • Невідшкодування затрат, які порушник вклав у природний об'єкт за період самовільного використання. (наприклад, ст.106 Лісового кодексу України).
  • Покладення обов'язку на порушника провести роботи з відновлення порушеного об'єкта за власний кошт.

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных