Основоположні розділи класичної риторики

Інвенція (лат. іпуепііо — винахід, вигадка) — це перший розділ класичної риторики, в якому розробляється етап задуму, намірів, ідей, формулювання гіпотези майбутнього виступу. На цьому етапі промовець має систематизувати власні знання про реальні пред­мети, явища чи абстракції в обраній галузі, що стануть предметом промови, потім зіставити їх зі знаннями про інші і визначитись, який предмет і в якому обсязі промовець може представити у про­мові. Основне в інвенції — вдало, доречно вибраний предмет роз­мови і намір його представити та розкрити так, щоб досягти здійснення задуму.

Диспозиція (лат. сііарояіііо, від (іізропо — розташовую, розмі­щую) — це другий розділ риторики, в якому формулюються основні поняття про предмет виступу і визначаються правила оперування поняттями, тобто формуються аналогічні процедури. Основне при­значення гарної диспозиції, тобто на етапі побудови промови, — запропонувати цілий набір положень і в такій послідовності, щоб вони не суперечили одне одному, а конкретно переміщувалися з однієї частини в іншу аж до закономірного висновку. Диспозиція пропонує також логічні операції, якими знімається суперечливість визначень.

Елокуція (лат. е1о§иог — висловлююсь, викладаю) — третій розділ класичної риторики, в якому розкриваються закони мовно­го вираження предмета спілкування. Основний зміст елокуції з кла­сичної риторики перейшов у сучасну стилістику (вчення про стилі і вчення про тропи та фігури).

Розробки першого і другого етапів — інвенції і диспозиції — в елокуції набувають мовного фігурального вираження і в резуль­таті — додаткових змістових, оцінних, емоційних, вольових ефектів. Якщо перший і другий етапи підготовки промови підпо­рядковані суворій логіці операцій, то на третьому етапі — елоку­ції — зміст промови входить у зону паралогіки, яка допускає вико­ристання слів і виразів у переносному (фігуральному) значенні.

Такі порушення, зміщення логіки (паралогіка) створюють нові смисли і часом викликають ефекти неймовірної сили. Це зона ви­користання мовних засобів, що здатні трансформувати основні зна­чення слова у переносні (тропи), і мовних засобів, які здатні тран­сформувати значення синтаксичних структур та елементів думки (фігури). На етапі елокуції розвинулося вчення про стилі. Тому цей розділ риторики називають найкрасивішим і найефективнішим. Саме він приводить мовця до мети.

Елоквенція — підрозділ елокуції — найбільшого розділу рито­рики, в якомулосліджуються фігури слова (тропи) і фігури думки (риторичні фігури)'. Отже, цю частину можна назвати серцеви­ною красномовства. Іноді її просто називають красномовністю. В класичній давньогрецькій риториці від часів Горгія, римській часів Цицерона, традиційній ренесансній, просвітницькій, бароковій і особливо в шкільній риториці за тропами й фігурами закріплюва­лася прикрашальна функція. Це усолоджувало промови, але часто прикривало примітивний зміст, і цим викликало у XIX—XX ст. іронічні напади на риторику як пусту красиву забавку.

Нині утверджується погляд на тропи і фігури як на творчі еле­менти мови, що відбивають специфіку творчого мислення, худож­нього бачення предмета мовлення, а не пусті прикраси: «Тропи не є зовнішньою прикрасою, певного роду апліке, що накладається на думку зовні, — вони складають суть творчого мислення, і сфе­ра їх ширша, ніж мистецтво. Вони належать творчості взагалі»². На підтвердження такої думки можна навести приклади наявності тропів і фігур у певних стилях, їх жанрах і конкретних типах текстів та сферах звучання живої мови, де немає й натяку на прикрашан­ня. Наприклад, метафори й епітети в науковому та офіційно-діло­вому стилях: воронована криі^я, вушко голки, вушко ресори, носик чайника, ніжка стола, заява пішла тощо.

Тропи і фігури виникають в результаті складних семантико-син-таксичних процесів між словами і словосполученнями, і вже це також свідчить, що вони не є простими засобами прямого прикра­шання. Це метаболи — одиниці перетворення мислительної і мов­ної енергії та вербальної субстанції. Тропи і фігури є органічними складниками мови, а виявляються в тексті тільки у формі непря­мої дії істинних ознак предметів.

Меморія (лат. тетогіа — пам'ять, згадка) — це наступний розділ риторики, призначення якого — допомогти оратору запам'я­тати зміст промови так, щоб не розгубити не тільки фактичну інфор­мацію, а й образність, цікаві деталі. Його можна назвати тренуванням пам 'яті. Змістом цього розділу є мнемотехніка — система «сек­ретів», прийомів запам'ятовування матеріалу, швидкого відтворен­ня, розвитку оперативної пам'яті, вміння користуватися набором енциклопедичних знань з обраної галузі і суміжних, якими володіє промовець. По-сучасному це можна визначити як збагачення і впо­рядкування «банку даних».

Акція (лат. асііо — дія, дозвіл) — п'ятий розділ класичної рито­рики, призначення якого полягало в тому, щоб підготувати орато­ра зовнішньо і внутрішньо до виступу. Це найважливіший і найвід­повідальніший етап риторичної діяльності оратора, бо на ньому під час виголошення промови за короткий час має реалізуватися вся тривала попередня підготовча робота і привести до очікуваної мети. Тут великого значення набуває самоконтроль оратора і його вміння «на ходу» коригувати свої дії, не чекаючи остаточного про­валу промови, мобілізувати свої сили, активізувати увагу слухачів, достойно завершити акцію.

Оратор має зовнішньо добре виглядати, справляти приємне вра­ження не тільки змістом промови, а й дикцією, силою звучання го­лосу, тоном, вмінням тримати паузу, мімікою, жестами, кінесикою.

Після виступу, виголошення промови настає етап релаксації (від лат. геіахаїіо — зменшення, ослаблення), тобто спадає фізичне й інтелектуально-психологічне напруження. Гарний оратор обов'яз­ково використає цей стан, щоб «по свіжих слідах» ще раз пережити виступ, проаналізувати його, виділивши вдалі й невдалі місця, знайти їм пояснення, зробити собі застереження на майбутнє, чого не слід казати.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: