Словник - довідник основних екологічних термінів та понять

АБІОТИЧНІ фактори – фактори, дія яких надходить від чинників неживої природи (неорганічні об’єкти, явища) і безпосередньо або опосередковано впливають на стан і розвиток живих організмів (Ґрунт, температура, вологість, тиск тощо).

АВТОТРОФИ – організми, що самостійно харчуються утворюючи органічні речовини із неорганічних мінеральних речовин та енергії у результаті фотосинтезу. В екосистемі автотрофами є рослини і деякі види бактерій.

АГРОБІОЦЕНОЗ – нестійка, штучно створена людиною екосистема на короткий або тривалий час з метою отримання с/г продукції. (с/г поле, сад, город, теплиця).

АНТРОПІЧНІ (АНТРОПОГЕННІ) фактори – різні види впливу діяльності людини, людського суспільства, пов’язаної з істотною зміною первинного навколишнього середовища (його біотичних і абіотичних об’єктів).

АРЕАЛ – поверхня суходолу або моря, в межах якої розповсюджений той чи інший таксон.

АТМОСФЕРА – це газова оболонка, що оточує Землю.

БІОГЕОЦЕНОЗ – Історично сформований і взаємообумовлений комплекс живих і неживих компонентів однорідної ділянки земної поверхні, що зв’язані обміном речовин та енергії. Сукупність “Б.” утворюють покрив Землі – біосферу. Термін “Б.” ввів у науку В.Н. Сукачев (1940 р.).

БІОСФЕРА – (з грецької – життя і куля) – оболонка Землі, яку створюють живі організми, що заселяють нижню частину атмосфери, гідросферу і верхні шари літосфери.

“Б.” – оболонка існування живої речовини (за В.І. Вернадським, що створив цілісне вчення про “Б.” (1926.). В ній живі організми і середовище їх існування органічно пов’язані та взаємодіють між собою, утворюючи цілісну динамічну систему, або екосистему, що існує завдяки біологічному кругообігу речовин та постійному проходженню енергії в ній. Вертикальні межі “Б.” визначаються поширенням організмів у земній корі до глибини 2-3 км, в океанах – до 11 км, в атмосфері до висоти 23 км.

“Б.” –сукупність усіх екосистем на планеті, що становить єдину глобальну екосистему Землі склад, структура і енергетика яких у значній мірі пов’язані з попередньою та сучасною життєдіяльністю живих організмів.

БІОТИЧНІ фактори – вплив живих організмів на інші живі організми або взаємовплив організмів у процесі їх розвитку. (Прикладами таких відносин може бути – паразитизм, симбіоз, боротьба за їжу, за світло тощо)

БІОТОП – ділянка земної поверхні з однотипними умовами рельєфу, клімату та інших абіотичних факторів, що займають певну ділянку біоценозу.

БІОЦЕНОЗ – сукупність живих компонентів екосистеми. Сукупність популяцій різних видів рослин, грибів, тварин та мікроорганізмів, що населяють будь яку ділянку земної поверхні, є складовою частиною біогеоценозу. Термін запропонував К. Мебіус (1877 р.) Прикладом “Б.” може бути сукупність живих організмів ділянки лісу, луків, річки тощо.

ГІДРОСФЕРА – сукупність води (океани, моря, річки, озера, болота, льодовики, сніжний покрив, підземні води), що утворюють водяну оболонку Землі. Г. покриває 71% поверхні земної кулі.

ГЕТЕРОТРОФИ– організми (тварини, бактерії, гриби), що мають інший за автотрофи спосіб харчування. Вони використовують готові органічні речовини інших організмів для отримання необхідної енергії. Серед них виділяють сапротрофи та паразити.

ЗАКАЗНИК – територія або акваторія, на якій на протязі декількох років в певні сезони або круглий рік охороняються окремі види тварин, рослин і частина природно-територіального комплексу. Використання інших біологічних об’єктів і ресурсів заказника дозволяється тільки у тій мірі, в якій це не наносить шкоди об’єктам що знаходяться під охороною.

ЗАПОВІДНА СПРАВА – теорія і практика організації, функціонування і збереження заповідних територій різного рангу.

ЗАПОВІДНИК – територія або акваторія, на якій зберігається в незайманому стані весь її природний комплекс. З. створюється і охороняється державою. Будь яка людська діяльність, окрім наукової, заборонена. Відомими заповідниками України є Асканія Нова, Канівський, Степовий заповідник.

ЕКОЛОГІЯ -наука про взаємовідносини між живими організмами та середовищем їх існування. Термін запропонував у 1866 р. німецький вчений Е. Геккель. Місце екології на межі різних наук, тому вона орієнтується головним чином на комплексні міждисциплінарні дослідження. На сучасному етапі це детальне вивчення кількісними методами основ структури і функціонування природних і штучних систем біосфери. При цьому екологізація розумової, поведінкової та промислової діяльності людства є найважливішою загальнолюдською проблемою сучасності.

ЕКОСИСТЕМА – (екологічна система) сукупність організмів, що спільно мешкають на певній території та умов їх існування. Вони знаходяться у закономірних взаємовідносинах один з одним і утворюють систему взаємообумовлених біотичних і абіотичних явищ і процесів. Термін “Є” запропонував А. Тенслі у 1935 р. Частіше всього під екосистемою розуміють сукупність організмів та неживих компонентів середовища існування, при взаємодії яких відбувається біологічний кругообіг речовин з участю продуцентів, консументів та редуцентів. З точки зору трофічних відносин будь яка екосистема повинна мати два компонента: автотрофний та гетеротрофний. Будь яка природна екосистема здатна до само відтворення та саморегуляції. Здатність її протистояти діям, що надходять з оточуючого середовища та зберігати стан динамічної рівноваги отримав назву – гомеостазу. Саме він забезпечує екосистемі стабільне існування.

КОНСУМЕНТИ – гетеротрофні організми (переважно тварини), що здійснюють передачу органічних речовин від одних організмів до других, підтримують кругообіг речовин у екосистемі.

ЛАНДШАФТ – загальний вид місцевості. Природний ландшафт – ландшафт сформований у процесі природного саморозвитку і не зазнав прямого перетворюючого впливу людської діяльності.

ЛАНЦЮГ ЖИВЛЕННЯ, харчовий ланцюг, трофічний ланцюг – види рослин, тварин, грибів і мікроорганізмів, пов’язаних один з одним харчовими зв’язками. Л. ж. забезпечує кругообіг речовин та проходження потоку енергії у екосистемі. Організми кожного наступного трофічного рівня поїдають організми попереднього трофічного рівня. У біоценозах звичайно існують ряд паралельних л.ж., наприклад, трав’яниста рослинність – гризуни – малі хижаки, трав’янисті рослини – копитні – великі хижаки. Зменшення чисельності особин одного виду – ланки ланцюга живлення, що спричинено людською діяльністю або ін. причинами, обов’язково призводить до порушення цілісності біоценозу.

ЛІТОСФЕРА (земна кора) – верхня тверда оболонка земної кулі. В склад її входить ґрунт та надра землі. Нижче під літосферою знаходиться мантія.

МЕЛІОРАЦІЯ (від лат. melioratio – поліпшення) – комплекс заходів направлених на поліпшення природних ґрунтів і підвищення їх родючості: заходи для осушення або зрошення земель, регулювання поверхневого стоку вод, закріплення пісків і ярів тощо.

НООСФЕРА – оболонка Землі, в якій виявляється вплив людини на структуру й хімічний склад біосфери. В.І. Вернадський розумів “Н ” як вищу стадію еволюції біосфери, що пов’язано з виникненням і розвитком у ній людства, що здійснює певний вплив на неї і змінює своєю діяльністю на краще. “Н” – сфера взаємодії природи і суспільства, в межах якої розумна людська діяльність стає головним фактором розвитку.

НІТРАТИ – назва солей азотної кислоти. При інтенсивному веденні с/г використовуються в якості азотних добрив. При певних умовах можуть з продуктами харчування (переважно овочами) чи водою потрапляти в організм людини і спричиняти негативний вплив на його здоров’я. Це призвело до появи “нітратної ” проблеми в Україні.

ОЗОН – проста речовина, за нормальних умов – газ, молекули якого складаються з трьох атомів кисню О. У природі утворюється з кисню при грозових розрядах і під впливом короткохвильових ультрафіолетових променів Сонця в атмосфері. У Земній атмосфері озону дуже мало: товщина його шару (озоносфери) становить у середньому 2-3 мм, основна його маса сконцентрована на висоті 20 – 50 км – з максимумом концентрації на висоті 20 – 25 км. Доведено, що саме озон забезпечує майже повне поглинання самих шкідливих УФ-хвиль, захищає біосферу від їх смертельної дії на живі клітини, слугує щитом проти жорсткого ультрафіолетового опромінення Сонця. Середня тривалість життя озону в атмосфері приблизно 50 діб. Сьогодні має місце руйнування озонового шару (утворення озонових дірок) в наслідок антропогенних і виробничих процесів: розгерметизація холодильників і аерозольних упаковок, забруднення атмосфери фтор- і хлорвуглеводнями (фреонами); розкладом мінеральних добрив, що виділяють закис азоту; польотів висотних літаків (викид оксидів азоту) та інш.

ОЗОНОВА ДІРА – локальна ділянка озонового шару, де концентрація газу значно менша звичайного вмісту.

ПАМ’ЯТКА ПРИРОДИ – окремі неповторні природні об’єкти, що мають наукове, історичне і культурно-естетичне значення: дуже старе дерево, геологічний об’єкт, незвичайне джерело, водоспад, печера та ін. природні тіла та явища, що виділені як природні особливо охороняє мі території невеликого розміру.

ПАРАЗИТИ – організми, що живуть в тілах або на тілах живих інших організмів і живляться за їх рахунок.

ПЕСТИЦИДИ (від лат. pestis – зараза, чума) – хімічні синтетичні сполуки – засоби боротьби з шкідливими організмами: комахами (інсектицидами), грибами (фунгіциди), бактеріями (бактерициди), гризунами (зооциди).

ПОПУЛЯЦІЯ – (від лат. populus – народ) – сукупність особин певного виду організмів, які населяють певну територію чи екологічну систему і певною мірою є ізольованими від сусідніх популяцій.

ПРОДУЦЕНТИ – автотрофні організми (зелені рослини, деякі бактерії) що виробляють органічні речовини для всіх інших організмів екосистеми.

РЕДУЦЕНТИ – сапротрофи (переважно бактерії, гриби), що розкладають органічні рештки до простих речовин. Вони завершують кругообіг речовин в екосистемі і повертають в оточуюче середовище просі речовини, що колись були використані продуцентами для утворення органічних речовин в екосистемі.

РЕКУЛЬТИВАЦІЯ (земель) – комплекс заходів направлених на відновлення продуктивності і родючості порушених у результаті людської діяльності земель, а також на покращення умов оточуючого середовища. Р. є активною формою охорони природи.

САПРОТРОФИ – організми що отримують енергію з органічних речовин мертвих тварин та решток рослин.

ФАКТОР – чинник, рушійна сила, причина будь-якого процесу, явища. Фактори, що діють у екосистемах отримали назві – екологічні. За джерелом надходження їх поділяють на абіотичні, біотичні та антропічні (за В.І. Вернадським).

ФАУНА – тваринний світ, сукупність тварин, що колись населяла чи населяє нині певну територію.

ФЛОРА – рослинний світ, сукупність рослин, що колись населяла чи населяє нині певну територію.

ЧЕРВОНА КНИГА – офіційні документи міжнародних і національних адміністративних організацій, що містять систематизовані відомості про тварин і рослин всього світу або регіонів, стан яких викликає сумніви щодо їх майбутнього. Ч. к. не має сили юридичного акту: само по собі занесення виду до Ч. к. не гарантує заборону його використання або його охорону, але вона – основа для таких законодавчих актів. Ч. к. розглядається як науково обґрунтована програма практичних дій по спасінню рідкісних видів. Крім Ч. к., створені також регіональні списки видів що скорочують свою чисельність. Існують міжнародні, національні (в межах країни) і локальні варіанти Ч. к.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

основна:

1. Кучерявий В.П. Екологія. – Львів, 2001. – 463с.

2. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С., Костіков І.Ю. Основи екології: Підручник – К.: Либідь, 2004. – 382с.

3. Мудрак О.В. Екологія: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Вінниця, 2006. – 253с.

4. Мусієнко М.М. Екологія рослин: Підручник. – Київ, 2006. – 174с.

5. Мусієнко М.М., Серебряков В.В., Брайон О.В. Екологія: Тлумачний словник. – Київ, 2004. – 376 с.

додаткова:

1. Байрак О.М., Стецюк Н.О. Атлас рідкісних і зникаючих рослин Полтавщини. – Полтава: Верстка, 2005. – 248 с.

2. Бигон М., Харпер Дж., Таунсенд К. Экология: особи, популяции и сообщества. – В 2-х томах. – Т. 2: Пер. с англ. – М.: Мир, 1989. – 477 с.

3. Григора І.М., Соломаха В.А. Основи фітоценології. – К.: Фітосоціоцентр, 2000. – 240 с.

4. Горышина Т.К. Экология растений. – М.: Высшая школа, 1978.

5. Гродзинський А.М. Серед природи і в лабораторії. – К.: Наукова думка, 1983. – 159 с.

6. Дажо Р. Основы экологии. – М.: Прогресс, 1975.

7. Дерій С.І., Ілюха В.О. Екологія. – К.: Вид-во Українського соціоекологічного центру, 1998. – 196 с.

8. Дідух Я.П. Популяційна екологія. – К.: Фітосоціоцентр, 1998. – 191 с.

9. Дідух Я.П., Плюта П.Г. Фітоіндикація екологічних факторів. – К.: Наукова думка, 1994. – 280 с.

10. Екофлора України. Т.1. Дідух Я.П., Плюта П.Г., Протопопова В.В. та ін. / відп. ред. Я.П. Дідух – К.: Фітосоціоцентр, 2008. – 284 с.

11. Екофлора України. Т.2. Дідух Я.П., Бурда Р.І., Зиман С.М. та ін. / відп. ред. Я.П. Дідух – К.: Фітосоціоцентр, 2004. – 480 с.

12. Екофлора України. Т.3. Федорончук М.М., Дідух Я.П. та ін. / відп. ред. Я.П. Дідух – К.: Фітосоціоцентр, 2002. – 496 с.

13. Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. – Серія «Екологія. Біологічні науки» (за 2001-2009 роки).

14. Злобін Ю.А. Курс фізіології і біохімії рослин. Підручник. – Суми: ТОВ «ВТД «Університетська книга», 2004. – 464 с.

15. Біг-Дуголл В.Б. Экология растений / пер. с англ. Н.Г. Алехиной; под ред. В.В. Алехина. – М.: Гос. уч.-пед. изд-во, 1935. – 212 с.

16. Мусієнко М.М. Екологія рослин. – К.: Либідь, 2006. – 432 с.

17. Одум Е. Экология. – М.: Просвещение, 1968.

18. Одум Е. Основы экологии. – М.: Мир, 1975.

19. Пономарева И.Н. Экология растений с основами биогеоценологии: Пособие для учителей. – М.: Просвещение, 1978. – 207 с.

20. Радкевич В.А. Экология. – Минск: Высшая школа, 1977.

21. Словарь-справочник по экологии / Под ред. К.М. Сытника и др.. – К.: Наукова думка, 1994. – 666 с.

22. Червона книга України. Рослинний світ / за ред. Я.П. Дідуха. – К.: Глобалконсалтинг, 2009. – 900 с.

ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ:

Додаток А

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: