Культура мовлення оратора. 4 страница

55. Рецензія виступу.
Критерії оцінювання виступу:
- оцінка наукового рівня
- зв’язок з життям (практична цінність)
- інформативність на рівні фактів, підходів, виступів
- побудова виступу
- співмірність виступу
- аргументованість
- контакт з аудиторією
- володіння матеріалом
- культура мовлення (правильність)
- техніка мови (дикція, інтонація, темп)- суттєві недоліки- побажання

56. Український мовленнєвий етикет. Кожен громадянин України незалежно від національності зобов'язаний знати й поважати державну мову, уміти спілкуватися нею, дотримуючись культури мовлення з її невід'ємним складником - мовленнєвим етикетом
Український мовленнєвий етикет - це національний кодекс словесної добропристойності, правила ввічливості. Український мовленнєвий етикет - явище прогресивне й суто національне, бо належить рідній (материнській) мові та відображає національний характер українця, його ментальність - склад розуму, самобутній спосіб мислення та світосприймання. Українська народна педагогіка з допомогою національного мовленнєвого етикету вчить нас формувати щирі та доброзичливі взаємини з людьми. В українському мовленнєвому етикеті є чіткі правила, хто з ким, коли і як повинен вітатися: молодший першим вітається з людиною старшого віку, чоловік - із жінкою (чи юнак з дівчиною). А у приміщенні першим вітається той, хто заходить: «Добрий день», «Доброго вечора», «Доброго ранку». Залишаючи приміщення, кажуть: «До побачення», «Бувайте здорові». У селі традиційно вітаються з усіма односельцями і навіть з незнайомими людьми.
Основна вимога мовленнєвого етикету - увічливість, статечність, пристойність, уважність і чемність співрозмовників. Справді, вихована людина поштиво розмовляє завжди, скрізь і з усіма. Народна практика живого спілкування багата на слова ввічливості, які ще називають чарівними.

57. Невербальні засоби спілкування.
Невербальний блок комунікації – це ті фактори, які присутні в спілкуванні, але безпосередньо не пов’язані з текстами (пози, жести, міміка, мова простору, одягу, кольорів, манера спілкуватися)
Знаками невербального спілкування є жести, пози, міміка, мова простору, мова одягу, та кольорів, парамовленнєві характеристики тощо.
До невербальної семіотики входять такі науки як: паралінгвістика, кінесика, окулесика, аускультація, гаптика, гастика, ольфакція, проксемика, хронеміка, системологія)
Паралінгвістика – це наука про звукові невербальної комунікації.
Кінетика – це наука про жести і жестові рухи, про жестові процеси й жестові системи)
Окулесика – це наука про мову очей і візуальну поведінку людей у процесі спілкування.
Аускультація – це наука про слухове сприйняття звуків і аудіальну поведінку людей у процесі комунікації)
Гаплика – це наука про мову доторкань і тактильну комунікацію.
Гастика – це наука про знакові й комунікативні функції їжі й напоїв, про прийняття їжі, про культурні й комунікативні функції частування.
Ольфакція – це наука про мову запахів, смисли, що передають за допомогою запахів, і про роль запахів у комунікації.
Проксемика – це наука про простір комунікації, його структуру та функції.
Хронеміка – це наука про час комунікації, про його структурні, семіотичні та культурні функції.
Системологія – це наука про системи об’єктів, якими люди оточують свій світ, про функції та смисли, які ці об’єкти виражають у процесі комунікації.
Твердження: «Не буде другого шансу створити перше враження» означає, що велике значення для успішного виступу має перше враження. Під час виступу зміни в ораторові становлять лише 4 – 4 % при цьому за фактором довіри – 1%. Перше враження є сильним, яскравим, таким, що добре запам’ятовується, тобто надзвичайно стійким. Якщо потім його потрібно змінювати, то це вимагає від оратора надзвичайних зусиль.
Основою формування в аудиторії першого враження про оратора є зоровий образ.
Статистику щодо каналів отримання інформації при першій зустрічі: 55 % інформації визначається тим, що люди бачать (мова жестів і поз); 38 % - що люди чують (парамовленнєві характеристики); 7 % - що люди говорять (власне тексти).
У чому специфіка поведінки оратора в аудиторії полягає в тому, що йому слід звертати увагу на невербальні засоби спілкування: мову жестів, мову міміки, парамовленнєві характеристики, мову простору)
Мова жестів: Оратору слід виступати стоячи й використовувати відкриті
жести(жести розкритими руками до слухачів, горизонтальна (а не вертикальна) жестикуляція. Вони сприймаються аудиторією як такі, що свідчать про намір спілкуватися. Закритих жестів слід уникати (стиснуті кулаки, схрещені руки, ноги тощо. Оратор повинен також пам’ятати про жести-поплавки, які свідчать про невпевненість у собі, хвилювання: ручка в руках, аркуші паперу, папка, часте прокручування окулярів, волосся, обручок, краваток.)
Мова міміки: важливим є зоровий контакт оратора з аудиторією протягом усієї промови. Він повинен дивитися на всіх слухачів, щоб не виділяти когось персонально. У великій аудиторії варто розбити зал на сектори і в процесі виступу переводити погляд по черзі з одного сектора на інший. Не слід дивитися у простір (повз слухачів), на підлогу, стелю, розглядати сторонні предмети тощо, бо саме ці предмети, а не слухачі будуть привертати його увагу. Не дивлячись на аудиторію, оратор не звертається до неї. З іншої сторони, пильний погляд в очі може викликати у слухача відчуття тиску, неспокою. Тому краще дивитися в обличчя, а не пильно в очі. Як вияв зацікавленості, погляд в очі сприймається тоді, коли він є короткочасним).

58. Діалогічне красномовство. Еристика. Діалогічне (полілогічне) красномовство формується двома і більше співбесідниками. Дослідники виокремлюють декілька видів діалогічного красномовства: бесіда, дискусія, суперечка, диспут, нарада, ділова гра, вікторина, «круглий стіл», інтерв’ю тощо. Невміння вести конструктивний діалог призводить до непотрібного протистояння і протидії сил, до гальмування демократичного розв'язання проблем. Діалог як вид красномовства є дуже давнім. Великим майстром діалогічного ораторства був Сократ. У грецькій риториці мистецтво вести суперечку, полеміку називалось еристикою. Еристика (від гр. егізіікоз — той, що сперечається) — це риторика діалогічного мовлення. Вона виявляється в таких жанрах, як: дискусія, полеміка, диспут, дебати, суперечка.

59. Поняття суперечки. Суперечку можна визначити як процес обміну протилежними думками.
Будь-яка суперечка передбачає зіткнення думок або позицій. Кожна сторона активно відстоює свою власну точку зору і намагається розкритикувати точку зору супротивника. Якщо немає такого зіткнення думок, то немає і самого спору, а є якась інша форма комунікації. Так, наприклад, проповідь, молитва, лекція, доповідь не є суперечками. Якщо аргументація з приводу якогось питання спрямована на людей, які нейтрально або позитивно (тобто некритично) ставляться до неї, то немає ніяких підстав вважати цю комунікативну ситуацію суперечкою.
Отже, суперечка — це комунікативна ситуація, де наявне активне ставлення до позиції співрозмовника, що виражається в її критичній оцінці.
Обов'язковими учасниками суперечки є пропонент, опонент і аудиторія.
Пропонент — це той, хто висуває, обстоює деяку тезу.Без пропонента не може бути ані спору, ані аргументатив-ного процесу, оскільки спірні питання не виникають самі собою, вони повинні бути кимось сформульовані і поставлені на обговорення. Пропонент може висловлювати власну думку або представляти колективну позицію з того чи іншого питання.
Опонент — другий обов'язковий учасник суперечки. Це той, хто заперечує, піддає сумніву істинність або слушність тези, яку висунув пропонент. Опонент може бути безпосередньо присутнім і особисто брати участь у спорі. Але може бути й така ситуація, коли опонент безпосередньо не бере участі в аргументативному процесі.
Аудиторія — третій, колективний суб'єкт суперечки. Це не пасивна маса людей, а колектив, який має свої переконання, свої позиції, точки зору з приводу питання, що обговорюється. Вона є основним об'єктом аргументативно-го впливу в спорі.

60. Види суперечок за формою. Можна виділити декілька класифікацій суперечок. По-перше, суперечка за формою може бути дискусією, полемікою, диспутом або дебатами.
Дискусія (від лат. discussio — дослідження, розгляд) — це публічна суперечка, мета якої полягає у з'ясуванні й порівнянні різних точок зору, у знаходженні правильного рішення спірного питання. Дискусію можна також кваліфікувати як своєрідний спосіб пізнання. Вона дозволяє краще зрозуміти те, що не є достатньо чітким і зрозумілим. Навіть якщо учасники дискусії не приходять до спільного висновку, все ж таки взаєморозуміння між протилежними сторонами посилюється. Безпосередня мета дискусії — це досягення консенсусу між учасниками суперечки стосовно проблеми, що обговорюється. У зв'язку з цим застосування некоректних прийомів, спрямованих на обдурювання співрозмовника, в такій суперечці заборонене. У протилежному випадку дискусія може припинитися і виникне конфліктна ситуація.
Унікальним прикладом такого виду суперечки є дискусія, яка відбулася між двома видатними фізиками Н. Бором та А. Ейнштейном. Ця дискусія тривала протягом декількох десятиліть. Вони сперечалися і усно, і письмово, і на відстані, і при зустрічі. Іноді суперечка була по-академічному строгою, а інколи була схожою на вибух.
Причина дискусії полягала в обговоренні проблематики квантової механіки, із створенням якої значно змінилися погляди фізиків на оточуючий світ. Дискусія викликала значний інтерес серед науковців: за нею уважно слідкували, в ній брали участь найвидатніші вчені — соратники Бора й Ейнштейна. Відомий голландський фізик Пауль Еренфест був «секундантом» суперечки. Він допомагав організовувати зустрічі між сперечальниками, вів їхнє листування, стимулював до активних дій.
У цій дискусії не було переможців. Ніхто нікого не переконав. Кожний з учасників залишився на своїй позиції.
А. Ейнштейн помер раніше Н. Бора на сім років. Однак Бор до останнього продовжував подумки сперечатися зі своїм опонентом. Саме про це свідчить одна цікава подробиця його життя. Останній малюнок, який Бор зробив на дошці в кабінеті за день до смерті, відтворював ейнштей-нівський «ящик з фотоном», розмірковувати з приводу якого Бор, мабуть, ще продовжував.
Хоча до спільної думки два найвидатніших фізики нашого століття так і не дійшли, однак їх дискусія була напрочуд плодовитою. Вона не зводилася до фіксування різних точок зору. Вчені спільно намагалися знайти істину, тому метою їхньої дискусії було не знищення, а, навпаки, збагачення один одного. В результаті уточнювалися їхні позиції, виправлялися неправильні визначення, будувалися нові аргументації.
Полеміка (від грецьк. polemicos — ворожий, войовничий) — це суперечка, в якій є конфронтація, протистояння, протиборство сторін, ідей і думок. У зв'язку з цим її можна визначити як боротьбу принципово протилежних думок з якогось питання, як публічну суперечку з метою захисту, відстоювання своєї точки зору і спростування протилежної.
Диспут (від лат. dispute — досліджую, сперечаюсь) та дебати (від франц. debatre — сперечатися) як види суперечки в літературі часто розглядаються як схожі поняття. Відмітні ознаки диспуту такі: в Диспут — це завжди публічна суперечка.
• Предметом диспуту як публічного спору виступає наукове або суспільно важливе питання.
• Організаційні форми диспуту можуть бути різноманітними: обговорення дисертації, публічний захист тез тощо.
• На відміну від дискусії диспут не тільки з'ясовує підстави, а й виявляє позиції сперечальників. Нерідко останнє в диспуті стає головним.
Дебати — це суперечки, які виникають при обговоренні доповідей, виступів на зборах, засіданнях, конференціях тощо. Мета дебатів — визначення ставлення учасників обговорення до спільних для всіх тез виступу.
Окрім наведеної вище класифікації суперечок існують також інші. Так, залежно від мети розрізняють: суперечку заради істини, суперечку заради переконання, суперечку заради перемоги і суперечку заради суперечки.

61. Дискусія та полеміка: спільне і відмінне. Із цього визначення випливає суттєва різниця між полемікою, з одного боку, та дискусією — з іншого. Якщо учасники дискусії або диспуту, відстоюючи протилежні думки, намагаються дійти консенсусу, якоїсь єдиної думки, знайти спільне рішення, встановити істину, то мета полеміки зовсім інша. Тут потрібно отримати перемогу над супротивником, відстояти і захистити свою власну позицію. Прийоми, які застосовуються в полеміці, повинні бути коректними, однак у практиці сучасної комунікації в подібного типу суперечках часто застосовуються також некоректні прийоми.

62. Класифікація суперечок залежно від мети. Так, залежно від мети розрізняють: суперечку заради істини, суперечку заради переконання, суперечку заради перемоги і суперечку заради суперечки. Суперечка заради істини, або діалектична суперечка, у чистому вигляді зустрічається рідко. У такій суперечці дуже старанно підбираються та аналізуються доводи тих, хто сперечається, ретельно оцінюються позиції та точки зору протилежних сторін, тобто, по суті, ведеться спільний пошук істини. Такий спір можливий лише між компетентними, обізнаними з цією проблемою людьми, які зацікавлені в її вирішенні. Метою діалектичної суперечки є передусім досягнення істини. Істина, як правило, пов'язана з певними описами, тому суперечка про неї — це суперечка про відповідність опису, який наводить сперечальник, реальному станові речей. Характерною ознакою еристичної суперечки є те, що вона є суперечкою про цінності, про ствердження якихось власних оцінок і критику протилежних. У зв'язку з цим метою такої суперечки завжди є перемога, а не досягнення істини. Слід зазначити, що у процесах реальної комунікації суперечка заради перемоги зустрічається значно частіше, ніж суперечка заради істини. Остання, як правило, має місце в науковій діяльності, але й там нерідко переростає в суперечку про цінності. Досить часто зустрічається і такий вид спору, як суперечка заради суперечки. Це, так би мовити, «мистецтво заради мистецтва», своєрідний «спорт». Для людей, які ведуть подібний спір, однаково, про що, з ким і з якою метою сперечатися. Головне для них — перебувати в стані сперечання. Суперечки також можна розрізняти за кількістю осіб, що беруть участь в обговоренні проблемних питань. За цією ознакою виділяють три види спорів: суперечка-моно-лог (людина сперечається сама з собою, це так званий внутрішній спір), суперечка-дїалог (сперечаються дві особи) та суперечка-полілог (спір ведеться кількома особами).
У свою чергу, суперечка-полілог може бути масовою (усі присутні беруть участь у спорі) і груповою (спірне питання вирішує окрема група осіб у присутності всіх учасників).
І, нарешті, за способом ведення боротьби думок суперечки поділяють на усні та письмові. Усна форма спору передбачає безпосереднє спілкування конкретних осіб. Такі суперечки, як правило, обмежені за часом і замкнені в просторі: проводяться на конференціях, засіданнях, заняттях тощо
Письмова форма суперечки передбачає опосередковане спілкування учасників спору. Такі суперечки триваліші за часом, порівняно з усними.

63. Основні правила проведення суперечки(засади еристики.)
- Варто обирати теми, які потребують обговорення
- Основна мета-змусити прийняти вашу позицію
- Ніколи не викладати всі аргументи відразу
- Вміння слухати під час суперечки, запам’ятовувати, ловити неточності
- Вдало ставити запитання
- Не можна відхилятися від основної теми
- Не варто все заперечувати-лише основне, «умовне погодження».
- Уникати суперечок на тему, в якій не компетентний
- Важливо вгамувати хвилювання
- Не смійтеся зі своїх жартів
- Треба вибачатися за ненавмисні образи.
- Якщо суперечка публічна-залучати аудиторію до співтворчості
- Основні положення варто повторювати кілька разів
- Аргументацію краще будувати на причинно-наслідкових зв’язках
- Переконливими є докази, факти, цифри і приклади
- Суперечка починається у спокійному та тихому тоні, не можна зриватися на крик
- Тактика відступу
- Звертання до опонента на ім’я

64. Аргументація. У риториці все підпорядковане мистецтву переконання. На етапі інтенції —це підбір матеріалу, в диспозиції—його розташування, в елокуції—добір мовних засобів і способів їх подачі, в меморії — запам'ятовування найважливішого, в акції—характер мовної поведінки і паралінгвістичних прийомів (виголошення, міміка, кінесика, жести). Це підтвердження і спростування певних положень. Проте основним етапом і змістом переконання є аргументація як логічна частина диспозиції. Аргументація в широкому вжитку означає майстерний добір переконливих доказів і як результат—мистецтво дискусії. В основі аргументації лежить складна логічна операція, що є ланцюжком або комбінацією суджень як елементів доказу: теза, аргумент, демонстрація. Майстерності аргументації можна досягти, якщо оволодіти силогістикою і знати фундаментальні закони логіки.

66. Форми спілкування класифікуються за різними ознаками. Згідно з нею до форм спілкування належать індивідуальні і групові бесіди, розмови телефоном, наради, переговори, конференції, збори, мітинги, дискусії, полеміка та ін.
Коротко охарактеризуємо окремі з них.
Бесіда є найпоширенішою формою спілкування. Вона здійснюється з метою передавання інформації, обміну думками, почуттями та ін. Відповідно до мети спілкування розрізняють бесіди ритуальні (такі бесіди характерні для обрядів, ритуалів та ін.; люди, спілкуючись, дотримуються певного мовленнєвого етикету), особистісні (спілкування між близькими людьми — рідними, друзями, дітьми тощо; вважається, що саме в таких бесідах проявляються етико-психологічні засади спілкування, гуманістичні установки індивіда, його етнопсихологічні особливості) та ділові (їхнім предметом є, як правило, конкретна справа). Залежно від кількості співрозмовників бесіди поділяють на індивідуальні та групові. Оскільки кожна бесіда — це акт творчості, прояву індивідуальності, то загальних рецептів, які б сприяли її ефективності, немає. Тим часом у практиці спілкування, особливо ділового, склалися певні вимоги, рекомендації, принципи її проведення. Саме про ділові бесіди йтиметься далі.
Ділова бесіда може виконувати такі функції: обмін діловою інформацією, контроль і координація розпочатих дій, формування перспективних заходів, стимулювання активності партнера зі спілкування, його розумових здібностей, пошук і розроблення стратегій і міжособистісних стосунків поведінки тощо. Індивідуальна бесіда характеризується наявністю діалогу між двома співрозмовниками. Метою проведення ділових індивідуальних бесід с уточнення позиції кожного учасника взаємодії, одержання додаткової інформації про них, знаходження пояснення тим чи іншим їхнім діям. Зазвичай ділові індивідуальні бесіди поділяються на дві групи:
• бесіди «вільні» з двостороннім обміном інформацією, що відбувається без спеціальної підготовки;
• бесіди, спеціально підготовлені й суворо регламентовані.
Водночас ділова бесіда може бути офіційною й неофіційною,короткочасною або довготривалою, корисною або безкорисною, добровільною або вимушеною. Кожну ділову бесіду доцільно розглядати з таких позицій:
• досягнення позитивного результату для учасників взаємодії;
• презентація своїх професійних характеристик, їх перевірка в процесі ділового спілкування;
• утвердження свого іміджу засобом ефекту «особистої привабливості», привернення до себе симпатій присутніх під час бесіди;
• збір даних про протилежну сторону як ділового, так і особистого характеру;
• актуалізація ділового інтересу та людського взаєморозуміння.
Майстерне втілення в життя названих аспектів — гарант високої результативності ділової бесіди. При цьому «золотим правилом» проведення ділових бесід є відома фраза — «не спалювати мости», тобто хоч би як складалася ділова бесіда, ніколи не слід забувати, що світ «тісний», що можливі ефекти «бумеранга» і «недоброї слави». Отож збереження доброзичливих стосунків (ділових і особистих) завжди бажаніше, ніж набуття недоброзичливого ставлення до себе.

Тональності спілкування. Відбором етикетних мовних формул у кожній ланці мовного контакту (зав'язування контакту, підтримання контакту, припинення контакту) створюється та чи інша тональність спілкування, тобто така соціальна якість ситуації спілкування, яку можна визначити як ступінь дотримання етичних норм взаємодії комунікантів,як показник культурності, інтелігентності співрозмовників.
У європейському культурному ареалі виділяють п'ять тональностей спілкування — високу, нейтральну, звичайну, фамільярну, вульгарну.
Високою тональністю спілкування характеризується сфера суто формальних суспільних структур (на урочистих зібраннях); нейтральною тональністю — сфера офіційних установ; звичайна тональність спілкування побутує в магазині, в транспорті та ін.; фамільярна — в сім'ї, в дружньому товаристві; вульгарна тональність, тобто вживання вульгаризмів — в соціальне неконтрольованих ситуаціях.
У нашому суспільстві етикет в цілому збігається з загальними вимогами ввічливості. Все, що в межах ввічливості, є етичним, неввічливість же — синонім неетичності.
Саме тому, аналізуючи мовні засоби вираження ввічливості, ми виходитимемо з триступеневої (високої, нейтральної, фамільярної) шкали тональностей, оскільки вульгарна тональність несумісна з ввічливістю, а звичайна тональність цілком вміщається в рамках нейтральної тональності.

67. Дистанції спілкування. Виокремлюють чотири дистанції у спілкуванні: інтимна, особиста, соціальна, публічна. Інтимна дистанція спілкування – це зона спілкування між близькими людьми(до 50 сантиметрів). Особиста дистанція спілкування – це зона спілкування між друзями (від 50 см до 1,5 метра). Соціальна дистанція спілкування – це зона спілкування між знайомими людьми (але не друзями) (від 1,5 до 3 метрів). Публічна дистанція спілкування – це відкрита зона для виступу оратора перед аудиторією (більше, ніж 3 метри). Зміст поняття мова одягу та мова кольорів означає, що для виступу ораторові слід обрати діловий одяг (переважно це костюми сірого або синього кольору. Такий одяг не пригнічує оратора й у слухачів є можливість зосередитися на самій промові. Якщо головна мета оратора – переконання аудиторії, то йому слід уникати яскравих кольорів, занадто мовного одягу, численних прикрас, які будуть привертати до себе увагу слухачів і відвертати їх від змісту промови.

68. Жанри приватного ділового спілкування. - Нарада – комплексне обговорення завдань, спрямоване вмілим керівником на розв’язання тих чи інших проблем.
Переваги: відбувається в невеликий проміжок часу; невелика кількість працівників-учасників наради.
Ефективність наради залежить від її попередньої підготовки.
Види нарад:
+ інформаційна (інструктивна) – для ознайомлення учасників з новими фактами, аргументами. Найкраще на початку роздати письмовий текст.
+ оперативна (диспетчерська), селекторна, телефонна, комп’ютерна нарада.
- Ділова бесіда – важливо не лише переконливо говорити, а й уважно слухати, тактовно реагувати на міркування.
Фази:
+ встановлення часу і місця зустрічі
+ спосіб вступу в контакт й початок розмови (на нейтральній території – ініціатива належить тому, хто прийшов першим)
+ формулювання конкретної мети зустрічі, обмін конкретними пропозиціями та опрацювання рішень
+ фіксування остаточної домовленості

69. Переговори можна номінувати як організаційну форму встановлення та юридичної фіксації виробничо-економічних зв'язків між зацікавленими в спільній діяльності економічно незалежними організаціями. Це формалізовний процес, що ставить конкретну мету, визначає коло питань і завжди реалізується в конкретних умовах, за конкретних обставин. На сучасному етапі практикою напрацьовано принципи, умови та стратегії, дотримання яких сприяє результативності переговорного процесу. Учені виділяють три основні стратегії переговорів: — перша стратегія — зводиться до протистояння крайніх позицій партнерів; — друга — це золота середина між м'якістю та жорсткістю, тобто досягається поставлена мета і водночас не псуються стосунки з людьми; — третя стратегія передбачає розв'язання проблем, виходячи із їхнього змісту, не допускаються дебати з приводу позицій, яких кожна із сторін жорстко дотримується (ці переговори називаються принциповими, оскільки враховуються інтереси обох сторін і досягається такий результат, який грунтується на справедливих нормах незалежно від волі жодної зі сторін). Комерційні переговори відіграють велике значення в розвитку ділових стосунків. Від того, як будуть організовані і проведені ці переговори, залежить результат — поступ чи занепад проекту і, відповідно, фінансовий злет чи крах. Переговори — це не просто розв'язання проблеми або прийняття рішень, а й знаходження різних умов, які сприяють досягненню мети кожного.

70.Риторична компетенція ефективного учасника переговорного процесу

У більшості випадків переговори — це з'ясування та погодження всіх основних і додаткових умов купівлі і продажу товарів чи вирішення інших проблем з метою досягнення кінцевої згоди, що задовольняє інтереси тієї чи іншої сторони. Теоретики та практики переговорів загалом єдині у визначенні головних фаз самого переговорного процесу та їх призначення. Техніка ведення переговорів передбачає три основні фази. Дуже важливо правильно розрахувати час для кожної фази, щоб переговори не були обтяжливими, не втомлювали учасників, щоб в усьому відчувалася висока організація. Отже, перша фаза — уточнення позицій сторін (10% часу), друга фаза — пошук альтернатив розв'язання завдань (60 %), третя фаза — досягнення домовленості або укладання угод (ЗО %).Три стадії в переговорах як формі колективного обговорення виділяють Т. Чмут і Г. Чайка: — аналіз ситуації, тобто проблем учасників, їхніх емоцій, відносин, інтересів, можливих варіантів прийняття рішення; — планування; — дискусія. Перша фаза — уточнення позицій учасників переговорів. Насамперед необхідно створити атмосферу взаємної довіри та співробітництва, зняти психологічні бар'єри. Це можуть бути емоційні бар'єри: страх, тривога, низька самооцінка тощо та смислові бар'єри: розходження цілей, характеру вимог та прохань. Один із способів зняття бар'єру — вибір нейтральної теми для вступної бесіди або ще до переговорів під час обіду, за чашкою чаю тощо. Друга фаза — пошук альтернатив. Основне завдання — зменшити розбіжності, адже це фаза відкриттів, пошуків. Від учасників вимагається артистизм, уміння володіти своєю поведінкою та емоційним станом: тут виявляються комунікативні здібності, знання та навички учасників переговорів. У цій фазі найбільше використовуються методи маніпулювання (прихованого тиску на партнера). Третя фаза — досягнення домовленості або укладання угоди.

65.Логічні та психологічні основи риторичної діяльності під час суперечки

Логічні помилки у доказі, пастки у суперечці

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: