Особливості мотиваційної сфери зрілого віку.

Більшість людей, що вступили в середній вік, тобто в період від 40 до 60 років, цілком усвідомлюють, що вони вже не молоді. Тим не менше ця обставина їх аніскільки не бентежить - вони вважають, що знаходяться тепер «в кольорі років». Їх фізична активність дещо знижується, але досвід і знання своїх можливостей дозволяють їм продовжувати домагатися успіху в житті. Покоління 40-річних людей стає авторитетом як для тих, хто молодше, так і для тих, хто старший за них за віком. Батьки ними вже не керують, діти в них ще не сумніваються (Gould R., 1978). Впевненість у своїх силах дозволяє їм приймати відповідальні рішення з такою легкістю, яка раніше була недоступна. Ось чому вікову категорію 40-60-літніх інакше називають поколінням керівників. Мабуть, цим обумовлено те, що більшість людей, відповідальних за прийняття рішень в уряді, в організаціях, на виробництві і в суспільстві в цілому, належить до цієї вікової категорії. Що рухає цими людьми, з одного боку впевненими в собі і досягли певних результатів у життя, а з іншого боку - переймаючись над тим, що половина життя вже прожита, попереду старість і час минає? Двоїстість ситуації, що складається призводить до зміни прагнення до досягнень, що забезпечує стабільність і надійність в третьому десятилітті, на потребу діяти без зволікання і тут же отримувати результат. Спонукає силою в цей період стають слова: «Всі свої справи ми повинні встигнути зробити зараз» (Gould R., 1978). Відповідно змінюється і структура мотиву, зміщуючи утворюють мотив компоненти в бік задоволення загострюються потреб: реалізації свого творчого потенціалу на тлі зниження професійної мобільності та відчуття звужується життєвого простору, необхідності передати щось наступному поколінню, здатному оцінити продуктивність чи інертність досягнутих людиною результатів; коригування діяльності з точки зору можливої ​​стагнації, тобто застою та втрачених можливостей; турботи про збереження близьких відносин з рідними та друзями; підготовки до спокійного й забезпеченого життя в похилому віці. Кожне значна подія - народження дитини, смерть близьких людей, зміна роботи, розлучення - змушує дорослої людини подивитися на своє життя з точки зору вийшли на перший план потреб (Sherman, 1987).

Критичною точкою мотиваційного кризи є втрата людиною центрального життєвого мотиву - сенсу життя, що визначається Еріхом Фроммом як віддане посвячення себе чомусь або комусь (Фромм Е., 1998). Так, людина, яка втратила сім'ю або батьків, які становили зміст його життя, опиняється в ситуації безцільності існування, втрати смисложиттєвих орієнтацій. Тим часом відчуття втрати сенсу (екзистенційний мотиваційний вакуум) є причиною невротичних розладів, які не залежать від статі, віку, освіти, інтелекту, ступеня доходу, що може статися практично з будь-якою людиною (Леонтьєв Д. А., 1992). В. Франкл розглядає цю обставину як важливе підтвердження своєї тези про те, що сенс життя може бути не тільки втрачено, але й знайдено будь-якою людиною в будь-який час свого життя (Франкл В., 1990). При цьому чим вище рівень свідомості життя людиною, тим нижче мотивація пошуку смисложиттєвих цілей. Це пояснюється тим, що осмисленість життєвого шляху припускає ясне уявлення людини про свої цілі, вчинках і бажаннях, отже, відсутня сама необхідність їх пошуку. Основними характеристиками рівня свідомості людиною життя є:

- Мета, що надає спрямованість і часову перспективу;

- Інтерес, що відображає емоційну насиченість і наповненість змістом;

- Результативність життя і задоволеність самореалізацією, що свідчать про оцінку пройденого відрізку життя;

- Локус контролю, що показує уявлення про себе як про особистість, яка має достатню свободу вибору, щоб побудувати своє життя відповідно до своїх цілей і уявленнями про її розумінні;

- Керованість життям, характеризує переконання в тому, що людині дано контролювати своє життя.

Дані характеристики рівня свідомості життя суттєво залежать від того, наскільки людина приймає на себе відповідальність за події в його житті події, тобто від рівня його інтернальності. По суті, це означає, що чим вище ступінь відповідальності, тим цілеспрямованої, цікавіше, емоційно насиченою, результативніше є життя людини (Бажин Є. Ф., Голинкіна А. М., Еткінд. А., 1984).

Крім того, на свідомість життєвого цілепокладання, що є основою мотивації досягнення, також надають позитивний вплив потреби людини у внутрішній опорі, самоповагу і в пізнанні навколишнього світу (Гозман Л. Я., КрозМ. В., 1987).

49. Характеристика періоду геронтогенезу.

Період старості часто називають геронтогенезом (грец. geron — стара людина і genesis — походження). Більшість дослідників вважає, що починається вона з 60 років і триває до смерті. Міжнародна класифікація виокремлює такі періоди геронтогенезу:

— похилий вік (для чоловіків 60—74 роки, для жінок 55—74 роки);

— старечий вік (75—90 років);

— вік довгожительства (90 років і старші).

На цьому етапі життя людина помітно втрачає фізичну силу, енергійність, погіршуються її здоров'я та психофізіологічні показники. Знижується функціонування судинної та імунної систем, еластичність тканин організму. Шкіра стає твердішою, чутливішою до подразнень. Стара людина адаптує свою поведінку до фізіологічних обмежень.

Про початок старіння людини свідчать припинення трудової діяльності, обмеження системи соціальних відносин. У більшості дорослих вихід на пенсію мало змінює задоволеність життям. У деяких сім'ях набуває вищої значущості сімейне життя, особливо якщо чоловік працює, а дружина вже на пенсії. Припинення роботи теж сприймається позитивно. Однак частина старих людей опиняється перед проблемою залежності від інших людей.

У період старості з'являються нові аспекти Я-концепції: збереження сенсу життя, налаштованість на відпочинок, відсутність тривалої перспективи, орієнтація на минуле і теперішнє, сприйняття факту скінченності власного життя, підготовка до смерті, усвідомлення обов'язку передати життєвий досвід молодшому поколінню. Літня людина живе спогадами і своїм сьогоденням, усвідомлюючи, що простір її майбутнього невпинно скорочується. її роздуми сповнені мотивами гріха і спокути.

Кожна людина по-своєму долає період старості, що зумовлене генетичними та особистісними чинниками, статевою належністю, способом життя на попередніх етапах, атмосферою в родині, соціально-економічною ситуацією в країні.

Старіння людей є одним з основних показників демографічної ситуації в країні. Так, кількість старших за 60— 65 років осіб у розвинутих країнах (США, Великобританія, Німеччина) становить 11,8—21,9% від загальної чисельності населення. При цьому спостерігається тенденція до зростання їх кількості, що спричинене скороченням народжуваності та продовженням загальної тривалості життя. Для України також характерна тенденція до зменшення народжуваності, однак з'явилася тенденція до скорочення тривалості життя.

Отже, старість є віковим етапом (у деяких людей досить тривалим), який завершує життя. Для нього характерні фізіологічні обмеження, зміни в усіх сферах особистості.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: