Виховний потенціал сім

Сім`ї належить пріоритетне місце в процесі формування і розвитку особистості від моменту її народження. Вона є першим вихователем дитини і середовищем передачі духовного багатства, культурних традицій, формування ціннісних орієнтирів, практичних умінь навичок, тому, безперечно, основну причину безпритульності і бездоглядності дітей потрібно шукати в особливостях їх сімейного оточення. Взаємини дорослих і дітей є не тільки засобом підтримки їхніх контактів, а й своєрідним, досить дієвим методом виховання – виховання спілкуванням. Це відбувається тому, що саме в спілкуванні з дорослими діти найчастіше засвоюють (а точніше, закріплюють) свої майбутні моделі поведінки.Причиною того, що батьки дуже рідко проводять дозвілля разом з дітьми, є не лише брак вільного часу, а й невміння його організувати: більшість батьків віддають перевагу перегляду телевізійних передач, спілкуванню з іншими людьми, зводячи контакти з власними дітьми до мінімуму

Звуження кола спілкування, спільних занять, їх одноманітність збіднюють виховний потенціал сім`ї, негативно позначаються на внутрішньосімейних взаєминах. Не маючи можливості приділяти дітям достатньо уваги, здійснювати належний догляд, батьки тим самим звільняють місце для впливу на дітей інших авторитетів, якими найчастіше стають члени дворових компаній.

Важливим компонентом реалізації виховного потенціалу сім`ї є батьківський контроль і взаємини між дітьми і батьками. Високий рівень поінформованості батьків щодо того, як дитина будує свої стосунки з друзями, хто належить до кола друзів, яким чином вони проводять спільний час, чим дитина займається після школи, де буває увечері, як витрачає гроші, з одного боку, свідчить про взаєморозуміння, з іншого – про батьківський контроль, мета якого – попередження небажаної поведінки, небажаних подій, неприємних "випадковостей”.

Із збільшенням віку зменшується поінформованість батьків про те, що дитина робить після школи, як вона проводить вільний час, де буває увечері. Можна зробити припущення, що підлітки змінюють свої звички та характер дозвілля, але батьки продовжують вважати, що їхня 15-16-річна дитина поводить себе у вільний час так само, як і два-три роки тому.

Серйозною перешкодою у вихованні дітей є значне послаблення такого потужного фактора виховання, як приклад батьків. Сучасні підлітки, відчуваючи на собі незадовільний рівень життя сім`ї, здебільшого відмовляються жити за такими принципами, як їхні батьки.

Необхідною умовою для нормального соціально-психологічного розвитку дитини є батьківська любов та повага до особистості дитини. Холодність, відчуженість батьків у ставленні до дитини, конфлікти між батьками, фізичні покарання дітей детермінують формування паталогічних особливостей поведінки, зокрема розвиток ранніх дитячих неврозів у вигляді страхів, тривожності, роздратованості, агресивності, акцентуації характеру як стійкого, неадекватного реагування на певні соціальні ситуації, яке перебуває на межі норми і патології.

Усвідомлення дитиною, що її не люблять, не поважають і не визнають в сімейному та дитячому оточенні, провокує її до пошуку шляхів зміни свого оточення на більш прихильне, до втечі з дому, знаходження бажаного товариства. Виникає явище соціального сирітства – дітей, які виховуються поза власною сім'єю і позбавлені достатнього чи частого, систематичного й інтенсивного контакту з батьками.

Деформація функцій сім`ї виявляється у відчуженні батьків і дітей. Бездоглядні та безпритулбні діти – це насамперед жертви сімейного устрою. Кожна кризова сім`я породжує неблагополучне дитинство, збільшує кількість дітей з девіантною поведінкою. Адже діти, бажають того чи ні, підсвідомо переймають їхній спосіб мислення, спілкування, взаємин, поведінки, діяльності тощо. В умовах кризової сім`ї дитина набуває негативного життєвого досвіду, практики асоціальної та аморальної поведінки, недоброзичливості до людей.

Утечі з дому часто трапляються в підлітковому віці і можуть бути ситуативно зумовленими та пов'язаними з патологічними потягами до бродяжництва.

Ситуативно зумовлені втечі поділяються на імпульсивні, емансипаційні та демонстративні.

Імпульсивні втечі виникають як відповідь на стресову, загрозливу ситуацію. Якщо підліток побоюється покарання за якийсь проступок, він намагається уникнути його, як правило, в цих випадках підліток здійснює втечі сам. Він залишається в межах міста, ночує на горищах та в підвалах. У подальшому цей поведінковий стереотип може закріплюватися й повторюватися при будь-яких труднощах. Умови виховання здебільшого надто вимогливі, за типом домінуючої гіперпротекції.

Емансипаційні втечі виникають як прагнення до різноманітності, ризику й пригод. Спонукає до втечі бажання позбутися способу життя, що вже надокучив, опіки та повчань дорослих. Утечі здебільшого здійснюються в компанії з 2-3 приятелів, при цьому можливі подорожі на великі відстані або за межі міста, коли підлітки живуть біля річки чи в лісі в курені. Часто втечам передують інші порушення поведінки – шкільні прогули, пиятики, дружба з асоціальними підлітками.

Демонстративні втечі здійснюються з метою як привернути чи повернути увагу матері або об'єкта закоханості, так і посісти привілейоване місце серед однолітків. Утечі здійснюються недалеко і ненадовго в ті місця, де підлітка напевно будуть шукати. Цей тип утеч часто закріплюється у вигляді стійкого поведінкового стереотипу.

Утечі як порушення потягів виникають без будь-яких видимих причин, за нормальних сімейних взаємовідносин. Перші втечі з дому можуть бути ще в дошкільному віці, але найбільшої інтенсивності досягають у підлітків. Вони несподівано йдуть з дому, можуть подорожувати всією країною. Підлітки перед утечею відчувають занепокоєння, непереборне бажання піти. До деякої межі підліток може протистояти такій потребі, але потім все рівно здійснює втечу. Після зменшення потреби підлітки часто самостійно повертаються додому, обіцяють «так більше не робити», але потім втечі повторюються.

Отже, несприятливі сімейні стосунки через дисгармонію батьківсько-дитячих взаємин порушують психічний розвиток дитини; неадекватні моделі поведінки дорослих призводять до того, що з`являється все більше дітей, які "випадають” із сім`ї.

71.Причини неправильного виховання в сімї Сімейне виховання починається насамперед з любові до дитини. Педагогічно доцільна батьківська любов - це любов до дитини в ім'я його майбутнього, на відміну від любові в ім'я задоволення власних швидкоплинних батьківських почуттів. Сліпа, нерозумна батьківська любов породжує у дітей споживацтво, зневага до праці, притупляє почуття вдячності і любові до батьків.
М.І. Буянов виділяє кілька типів помилкового, неправильного виховання в сім'ї:
1. Бездоглядність, безконтрольність. Зустрічається, коли батьки надмірно зайняті своїми справами і не приділяють належної уваги дітям. У результаті діти полишені на самих себе і проводять час у пошуку розваг, потрапляють під стихійний вплив середовища.
2. Гіперопіка. Життя дитини знаходиться під пильним і невпинним наглядом, він чує весь час суворі накази, численні заборони. У результаті стає нерішучим, безініціативною, боязким, невпевненим у своїх силах, не вміє постояти за себе, за свої інтереси.
3. Виховання по типу Попелюшки. Дитина виховується в обстановці емоційної знехтуваним, байдужості, холодності. Дитина відчуває, що або мати його не люблять, обтяжене їм, хоча стороннім може здаватися, що батьки досить уважні й добрі до нього.

4. «Жорстке виховання». За найменшу провину дитини суворо карають і він росте в постійному страху. К.Д. Ушинський говорив, що страх - рясний джерело пороків (жорстокість, озлобленість, пристосуванство, догідництво виникають на основі страху).
5. Виховання в умовах підвищеної моральної відповідальності. З малих років дитині навіюється думка, що він обов'язково повинен виправдати численні честолюбні надії батьків або ж на нього покладаються недитячі непосильні турботи. У результаті в таких дітей з'являються нав'язливі страхи, постійна тривога за себе і своїх близьких.
Одним з найбільш неприпустимих методів виховання, що використовуються в сім'ї, є метод фізичного покарання, коли на дітей діють за допомогою страху. Фізичне покарання викликає фізичні, психічні, моральні травми, які в кінцевому підсумку ведуть до зміни поведінки. Так, у кожного другого карається підлітка виникають складності в адаптації, пристосуванні його до колективу хлопців, майже у всіх цих дітей пропадає бажання до навчання.
Найбільш сприятливий варіант взаємин батьків з дітьми, коли вони відчувають стійку потребу у взаємному спілкуванні, виявляють відвертість, взаємну довіру, рівність у взаєминах, коли батьки вміють зрозуміти світ дитини, її вікові запити. Поменше наказів, команд, погроз, читання моралі, а побільше вміння слухати і чути одне одного, прагнення до пошуку спільних рішень, доводів, спостережень.
У цілому, всі основні принципи, вимоги до сімейного виховання можна сформулювати однією думкою: дітям раді в сім'ї не тому, що діти хороші і з ними легко, а діти хороші і з ними легко від того, що їм раді.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: