Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Сутність поняття “особистість” у гуманістичних теоріях особистості.




Гуманістична психологія визнає предметом дослідження унікальну особистість, вбачаючи в ній активну, свідому істоту, яка відповідає за своє життя і прагне до втілення моральних ідеалів. Особистість потребує зв'язків з іншими людьми, відчуває необхідність постійного самовдосконалення, шукає сенс життя.

Маслоу джерелом психічного розвитку особистості вважає її прагнення до самоактуалізації – вершині в ієрархії потреб людини, яку складають також потреби в повазі і самоповазі, потреби в любові з боку довколишніх і належності до спільності, потреби в безпеці (захист від страху і тривоги) і фізіологічні потреби (спрага, голод, продовження роду тощо). З ними щільно пов'язані пізнавальні (“знати і розуміти”) та естетичні потреби (“сприймати прекрасне”), але вони не входять до ієрархії, є вторинними стосовно її складових. Потреба в самоактуалізації виявляється лише тоді, коли задоволені потреби, що перебувають на нижчих щаблях ієрархії. За Маслоу, навіть тоді, коли в людини задоволені всі потреби, вона все ж відчуває неспокій доти, доки не діє так, як думає і як здатна діяти.

Концепція стадіального розвитку психіки (Ж. Піаже) (когнітивна модель розвитку особистості))

Ж.Піаже протиставляв соціальне і біологічне. Біологічне – вихідний початок, який утворює психологічну субстанцію (основу). Соціальне – це щось, що стоїть поза дитиною, це сила, яка протистоїть їй, тисне на неї і витісняє властиві їй прийоми мислення.

Розвиток – це зміна розумових позицій.

Він виділяв чотири стадії розвитку інтелекту дитини:

1. Сенсомоторна (від народження до двох років)

2. Доопераційна (від 2 до 7-8 років)

3. Конкретних операцій (від 7-8 до 11-12 років)

4. Формальних операцій (від 11-12 до 15 років).

Структури розумової діяльності не є вродженими, вони поступово виробляються дитиною в процесі її розвитку.

Становлення і розвиток особистості у теорії Е. Фрома. (гуманістичний психоаналіз)

Загальні особливості особистості, які характеризують більшість членів даної групи, можна назвати соціальним характером. Соціальний характер менш специфічний, ніж характер індивідуальний. В соціальний характер входить лише та сукупність рис характеру, яка притаманна більшості членів даної соціальної групи та виникла у результаті загальних для них переживань та загального способу життя. Завжди існують “люди з відхиленням” із зовсім іншим типом характеруру, структура особистості більшості членів групи являє собою розвиток одного і того ж “ядра”, яке склад. Із загальних рис характеру; ці варіації виникають за рахунок випадкових факторів народження та життєвого досвіду, оскільки ці фактори різні для різних бачень. Якщо ми хочемо зрозуміти одного індивіда, то важливу роль відіграють елементи, які відрізняються між собою.

Приорітетними Фром вважав соціальні та культурні умови, які визначають особистісний розвиток. Процес розвитку пов'язаний із задоволенням екзистенціальних потреб. Ці потреби Ф. Розглядав як протилежні до пристрастей, тобто задоволення базисної потреби притаманно здоровій особистості, а прагнення задовольнити протилежну їй пристрасть – притаманна невротикам.

Психоаналіз

Це одне з найповніших учень про людську індивідуальність, засноване на обґрунтованих австрійським невропатологом, психіатром, психологом Зігмундом Фрейдом (1856—1939) у доктрині психічного детермінізму і теорії несвідомого. Згідно з доктриною психічного детермінізму в духовному житті немає нічого невмотивованого: кожна думка, спогад, почуття, дія мають свою причину. Якщо людина змогла побачити причини, розібралася в них, то вона зрозуміла справжні мотиви вчинків. Згідно з теорією несвідомого у формуванні мислення і поведінки несвідомі процеси відіграють значнішу роль, ніж свідомі, і взагалі, свідомість значною мірою є несвідомою. Саме у несвідомій частині свідомості, на думку 3. Фрейда, приховані основні детермінанти особистості, вона є джерелом психічної енергії, спонукання й інстинктів.

Структуру особистості, за 3. Фрейдом, становлять три інстанції:

1. “Воно” — це первісна, основна, центральна частина структури особистості, яка містить усе успадковане при народженні, її зміст майже цілком несвідомий.

2. “Его” (“Я”) — психічна інстанція, яка підкоряється принципу реальності, постійно перебуває у зв'язку з зовнішнім середовищем і виробляє ефективні способи спілкування з зовнішнім світом.

3. “Супер-Его” (“Над-Я”) — моральні принципи людини, що визначають прийнятність чи неприйнятність для неї певного способу поведінки. Ця психічна інстанція розвивається не з “Воно”, а з “Я”, вона є суддею і цензором особистості. До функцій “Над-Я” належать совість, самоспостереження і формування ідеалів.

Учень 3. Фрейда, засновник аналітичної психології швейцарський психіатр Карл-Густав Юнг(1875—1961) створив теорію про складну структуру особистості, запропонував типологію характерів відповідно до того, які функції у них переважають (мислення, почуття, інтуїція) і спрямованості особистості на зовнішній або внутрішній світ. З цією метою обґрунтував поняття “екстраверсія” й “інтроверсія” (лат. extra — поза, intro — всередину, versio — обертати) для визначення двох протилежних типів особистості. Екстравертивний тип особистості характеризується її зверненістю до навколишнього світу, інтровертивному типу особистості властива фіксація інтересів на явищах власного внутрішнього світу. Головне, що відрізняє аналітичну психологію Юнга від фрейдівського психоаналізу, — різне бачення природи лібідо. За К.-Г. Юнгом, психіка людини має три рівні: свідомість, особисте несвідоме і колективне несвідоме. Саме колективне несвідоме відіграє визначальну роль у структурі особистості.

Поведінкова школа (біхевіоризм)

Засновник цього вчення, американський психолог Джон-Бродес Вотсон (1878—1958) вважав, що предметом нової психології має бути не свідомість, а поведінка людини. У своїх поглядах він застосував вчення російського фізіолога Івана Павлова про умовні рефлекси до теорії научіння, стверджуючи, що всю поведінку людини можна описати термінами “стимул” (зміна зовнішнього середовища) і “реакція” (відповідь організму на стимул).

Американський психолог Беррес-Фредерік Скіннер значно розширив класичну теорію умовних рефлексів, виділивши серед них оперантні (від “операція”) реакції, що виробляються організмом мимовільно. На його думку, конкретні реакції можна підсилити чи послабити, вдаючись до покарання чи заохочення.

Б.-Ф. Скіннер звертав увагу на асиметрію між позитивним і негативним підсиленням стимулів (особливо загрозою санкцій). За його твердженнями, негативне підсилення впливу часто викликає непередбачені, дивні, небажані наслідки, а позитивне зумовлює здебільшого бажані зміни: формує поведінку, підвищує самооцінку індивіда. Однак більшість керівників, недостатньо обізнана з цінними якостями позитивного підсилення стимулів, вважає його недостатньо дієвим.

Концепція позитивного і негативного научіння дає змогу пояснити більшість поведінкових реакцій, допомогти керівнику в контактах із людьми, налагодити систему заохочень і покарань.




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных