Єдність процесів розвитку, виховання та навчання

Виховання і навчання цілеспрямовано впливають на розвиток особистості (на відміну від стихійного впливу середовища), вони постають як свідома, підпорядкована певній меті діяльність, результати якої мають передбачуваний характер. Виховання й навчання сприяють:

1. Розвитку успадкованих фізичних особливостей і природних здібностей, набуттю нових рис і якостей, що формуються впродовж життя людини.

2. Розвитку умінь переборення внутрішніх суперечностей відповідно до особливостей суспільного розвитку.

3. Психічному розвитку людини. До цього процесу належать осмислення, систематизація, узагальнення інформації, засвоюваної під час різних видів діяльності.

4. Інтелектуальному, творчому розвитку особистості.

5. Розвитку здатності до спілкування з оточуючими, завдяки чому дитина вчиться, набуває навиків розуміння інших людей, а завдяки цьому і себе.

6. Розвитку потреб людини. Виховання і навчання покликані розвивати вищі людські потреби (у духовному спілкуванні,співпраці з іншими людьми, у моральній поведінці, знаннях, творчості тощо).

7. Розвитку особистості, яка постійно вдосконалюється, будучи не лише об'єктом, а й суб'єктом виховного процесу. Під впливом виховання й навчання формуються свідомість і самосвідомість, власне «Я», що опосередковує усі виховні впливи; активізується самопізнання, вироблення якостей, що відповідають ідеалам, життєвій меті. Індивід починає працювати над собою, вдосконалювати себе завдяки власній діяльності, формуючи характер і волю, інші позитивні якості. Змінюючи себе, особистість змінює умови й обставини свого життя і розвитку.

Педагоги та батьки мають керувати розвитком юної особистості. Цього можна досягти через організацію різноманітних взаємовідносин дітей з навколишнім середовищем та систематичне, послідовне підвищення вимог до них.

15.Психологія педагогічної оцінки як складової частини взаємодії в системі "учитель-учень"

Реформування загальної середньої освіти передбачає втілення у життя принципу гуманізації освіти, методоло­гічну переорієнтацію процесу навчання з інформативної форми на розвиток особистості людини, індивідуально-диференційований, особистісно-орієнтований підхід до на­вчання оцінювання навчальних досягнень кожного учня.

Педагогічна оцінка є досить широким поняттям, котре включає оцінки, що даються дитині не тільки вчителем, а й батьками або будь-якою іншою особою, яка займається вихованням і розвитком дітей. Згідно з Джеймсом, оцінка - «це повернення відбитого враження, могутній засіб у руках педагога».

Педагогічну оцінку в широкому сенсі варто відрізняти від шкільної оцінки, що характеризує в балах відносні й абсолютні успіхи учня. Оцінка є педагогічним стимулом, що поєднує засоби заохочення та покарання. Причому крайні значення оцінок не завжди мають таку стимулюючу силу, яку мають середні оцінки. Педагогічна оцінка є особливого роду стимулом. Особливо важливу роль вона відіграє в дитячі роки й у період молодшого шкільного віку, тому що прямо пов'язана з формуванням у дитини відповідного ставлення до себе. За допомогою оцінок, що даються дитині з боку значущих дорослих, дуже просто зруйнувати її вірні уявлення про саму себе через те, що тут домішуються фактори емоційного порядку. Відновити адекватне ставлення до себе набагато складніше.

Педагогічні оцінки бувають кількох видів:

• предметні - стосуються того, що робить або вже зробила дитина, але не її особистості;
• персональні - відносяться до суб'єкта й відзначають індивідуальні якості людини;
• матеріальні - включають матеріальне стимулювання дітей за успіхи (гроші, речі, розваги тощо);
• моральні - містять характеристику дій дитини з погляду їх відповідності прийнятим нормам моралі;
• результативні - відносяться до кінцевого результату діяльності (що вийшло);
• процесуальні - стосуються самого процесу діяльності (як зроблено);
• кількісні - співвідносяться з обсягом виконаної роботи;
• якісні - стосуються якості, точності, акуратності й інших показників досконалості роботи.

У більш загальному вигляді можна виділити три основні групи оцінок (за О. Луньковим):

• особистісні - коли оцінюється просування учня стосовно його середнього рівня навчальних досягнень, мислення, тобто дитина порівнюється сама із собою;
• порівняльні - коли учні порівнюються між собою;
• нормативні - коли досягнення дитини оцінюються щодо якоїсь безособової норми виконання завдання.

Система оцінювання покликана визначати на кожно­му етапі навчання рівень успішності учнів відповідно до вимог Державного стандарту загальної середньої освіти, рівень компетентності учнів, їх готовності до застосування засвоєних знань на практиці

Критерії оцінювання ґрунтуються на принципі пози­тивності, за якого оцінки не поділяють на позитивні й негативні (нерідко виконували каральні функції). При цьо­му перевідними (випускними) є всі оцінки 12-бальної шка­ли оцінювання, які виставляють у відповідний документ про освіту.

При визначенні навчальних досягнень учнів аналізу­ються: характеристики відповіді учня (елементарна, фраг­ментарна, повна, логічна, доказова, обґрунтована, творча); якість знань (правильність, повнота, осмисленість, глибина, гнучкість, дієвість, системність, узагальненість, міц­ність); ступінь сформованості загальнонавчальних та пред­метних умінь і навичок; рівень оволодіння розумовими опе­раціями (вміння аналізувати, синтезувати, порівнювати, абстрагувати, узагальнювати, робити висновки тощо); до­свід творчої діяльності (вміння виявляти проблеми, фор­мулювати гіпотези, розв'язувати проблеми); самостійність оцінних суджень.

Ці орієнтири покладено в основу чотирьох рівнів на­вчальних досягнень учнів: початкового, середнього, до­статнього, високого, які визначаються за характеристи­ками: початковий – відповідь учня при відтворенні на­вчального матеріалу елементарна, фрагментарна, зумов­люється початковими уявленнями про предмет вивчення; середній – учень відтворює основний навчальний матеріал, здатний вирішувати завдання за зразком, воло­діє елементарними вміннями навчальної діяльності; достатній – учень знає істотні ознаки понять, явищ, закономірностей, зв'язків між ними, самостійно застосовує знання в стандартних ситуаціях, володіє ро­зумовими операціями (аналізом, абстрагуванням, уза­гальненням тощо), робить висновки, виправляє допущені помилки; відповідь учня повна, правильна, логічна, об­ґрунтована, хоча їй і бракує власних суджень; він здат­ний самостійно здійснювати основні види навчальної ді­яльності; високий – знання учня глибокі, міцні, узагальне­ні, системні; він уміє застосовувати їх творчо, навчальна діяльність має дослідницький характер, позначена вмін­нями самостійно оцінювати життєві ситуації, явища, фак­ти, виявляти і обстоювати власну позицію.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: