Процеси пам'яті та їх характеристика

1. ЗАПАМ’ЯТОВУВАННЯ – це закріплення образів сприймання, уявлень, дій, переживань і зв’язків між ними через контакти нових даних з набутим раніше досвідом.Матеріальною основою цього процесу є здатність мозку утворювати тим часові нервові зв’язки. Запам*ятовування може бути короткотривалим, довготривалим і оперативним. Воно також може бути довільним або мимовільним, смисловим (логічним) або механічним. Запам’ятовування може бути короткотривалим, довготривалим і оперативним.

УМОВИ ДОВІЛЬНОГО ЗАПАМ’ЯТОВУВАННЯ: 1) чітка постановка мети; 2) наявність мотивів, що спонукають запам’ятовування; 3) розуміння інформації, що треба запам’ятати; 4) використання логічних прийомів запам’ятовування (складання плану, порівняння, класифікація, систематизація); 5) повторення; 6) використання інформації, що необхідно запам’ятати в практичній діяльності.

УМОВИ МИМОВІЛЬНОГО ЗАПАМ’ЯТОВУВАННЯ: 1) якість дієвого ставлення до матеріалу; 2) ступінь включення матеріалу у зміст основної мети діяльності; 3) рівень зацікавленості та емоційного відношення.

2. ЗБЕРЕЖЕННЯ – це процес утримання в пам’яті інформації, що була одержана у ході набування досвіду. Великою мірою він залежить від якості та глибини запам’ятовування, використання матеріалу пам’яті в своїй діяльності. Про збереження можна судити тільки на основі спостереження за іншими мнемічними процесами: відтворенням, впізнаванням та розпізнаванням. Збереження може бути активним і пасивним. При активному збереженні матеріал, що утримується, піддається внутрішній перебудові, від простого циклічного повторення до включення в системи нових семантичних зв’язків. При пасивному збереженні матеріал, що утримується, не має активних перетворень. 3. ВІДТВОРЕННЯ – процес відновлення збереженого матеріалу пам’яті для використання в діяльності і спілкуванні. Матеріальною основою відтворення є пожвавлення або повторне збудження раніше утворених у мозку нервових зв’язків.Розрізняють два види відтворення: ВПІЗНАВАННЯ і ЗГАДУВАННЯ. Впізнавання – це відтворення якого-небудь об’єкта в умовах повторного його сприйняття. Згадування – це відтворення попереднього досвіду відповідно до змісту та завдань діяльності. Як різновид згадування існує також пригадування, тобто згадування, що вимагає від людини активних розумових зусиль, пов’язаних з переборенням певних труднощів. Згадування також може бути мимовільним або довільним. Як один з різновидів відтворення є спогади – локалізовані в часі та просторі згадування людиною свого минулого життя, переважно в яскравій образно-логічній формі, з усіма обставинами. Важливою характеристикою відтворення є правильність відтворення. Ця риса пам’яті залежить від важливості та об’єму інформації, індивідуальних властивостей пам*яті, мобілізації, готовності, заінтересованості до відтворення.

4. ЗАБУВАННЯ – процес, протилежний збереженню, і проявляється він у тому, що актуалізація забутих образів, чи думок затруднюється, або стає взагалі неможливою. Процес грунтується на явищі гальмування умовно-рефлекторних зв*язків і згасання слідів, що створювали запам*ятовувння. Темп забування – це крива, за якою в першу годину ми забуваємо близько 40% інформації, яку запам’ятали, за наступні 8 годин ще майже 40%, а далі забування різко уповільнюється, хоть кількість збереженої інформації все ж продовжує зменшуватись десь до 3%. Темп залежить від об’єму запам’ятовуваного матеріалу, його змісту, міри усвідомленості та ступеня значимості матеріалу, вкючення його в діяльність суб’єкта. Хоть процеси пам’яті мають свої загальні характеристики, але у кожної людини проявляються вони з індивідуальними відмінностями, які можна помітити в різній швидкості запам’ятовування, в міцності збереження, в легкості відтворення. Люди також відрізняються і типами пам’яті:

1) люди з наочно-образним типом, добре запам’ятовують наочні образи, колір предметів, звуки, обличчя і ін.;

2) люди з словесно-логічним типом пам’яті, добре запам’ятовують словниковий, нерідко абстрактний матеріал: поняття, формули, символи і ін.;

3) люди з емоційним типом пам’яті, добре запам’ятовують пережиті ними почуття.

Мислення

Мислення є вищим пізнавальним процесом. Воно являє собою породження нового знання, активну форму творчого відображення і перетворення людиною дійсності. Мислення належить до продуктивних психічних процесів (на відміну від репродуктивних, належних до пам'яті тощо), оскільки породжує такий результат, якого ані в самій дійсності, ані в суб'єкта думки досі не існувало. Мислення також можна розуміти як шлях одержання нових знань, як творче перетворення неявних уявлень.

Теоретичне понятійне мислення - це таке мислення, здійснюючи яке людина в процесі розв'язування завдання звертається до понять, виконує дії в розумі, безпосередньо не маючи справи з досвідом, одержуваним за допомогою органів відчуттів.Теоретичне понятійне мислення характерне для наукових теоретичних досліджень.

Теоретичне образне мислення відрізняється від понятійного тим, що матеріалом, який тут використовує людина для розв'язування задачі, постають не поняття, судження чи умовивід, а образи. Вони або безпосередньо дістаються з пам'яті або творчо відтворюються уявленням, чи навіть уявою. Такий вид мислення застосовують працівники літератури, мистецтва, взагалі люди творчої праці, які мають справу з образами.

Обидва розглянутих види мислення - теоретичне понятійне та теоретичне образне - в дійсності, як правило, співіснують. Вони непогано доповнюють один одного, розкривають людині різні, але взаємопов'язані сторони буття. Теоретичне понятійне мислення дає хоч і абстрактне, але разом з тим найбільш точне, узагальнене відображення дійсності. Теоретичне образне мислення дозволяє одержати конкретне суб'єктивне її сприйняття, яке не менш реальне, ніж об'єктивно-понятійне. Без того чи іншого виду мислення наше сприйняття дійсності не було б таким глибоким і різнобічним, точним і багатим різноманітними відтінками, яким воно є насправді.

Відмінність наступного виду мислення - наочно-образного - полягає в тому, що розумовий процес в ньому безпосередньо пов'язаний зі сприйняттям мислячою людиною оточуючої дійсності та без нього здійснюватись не може. Мислячи наочно-образно, людина прив'язана до дійсності, а самі необхідні для мислення образи представлені в її короткочасній та оперативній пам'яті (на відміну від цього образи для теоретичного образного мислення дістаються із тривалої пам'яті і потім перетворюються). Дана форма мислення найбільш повно і розгорнуто представлена у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку, а у дорослих - серед людей, зайнятих практичною роботою. Цей вид мислення достатньо розвинутий у всіх людей, кому часто доводиться приймати рішення про предмети своєї діяльності, тільки спостерігаючи за ними, але безпосередньо їх не торкаючись.

Останній із позначених на схемі видів мислення - це наочно-дійове. Його особливість полягає в тому, що сам процес мислення являє собою практичну перетворювальну діяльність, котра здійснюється людиною з реальними предметами. Основною умовою розв'язування задачі в даному випадку являються правильні дії з відповідними предметами. Цей вид мислення поширений у людей, зайнятих реальною виробничою працею, результатом якої є створення конкретного матеріального продукту.

Всі перелічені види мислення у людини співіснують, можуть бути представлені в одній і тій же діяльності. Але в залежності від її характеру і кінцевих цілей домінує той чи інший вид мислення. За цими ознаками вони всі і розрізняються. За ступенем своєї складності, за вимогами, які вони пред'являють до інтелектуальних та інших здібностей людини, всі названі види мислення не поступаються один одному.

Крім звичайних, нормальних видів мислення, які приводять до правильних висновків, є особливі розумові процеси, які дають хибне уявлення про дійсність. Вони виявляються у хворих людей (наприклад, аутістичне мислення у шизофреників, спрямоване не на об'єктивну дійсність, а на ілюзорне втілення бажаного), а також у тих, хто займає пограничне положення між нормою і патологією або знаходиться в стані так званої закаламутненої свідомості (галюцинації, марення, гіпнотичний стан).

Творче мислення - мислення, що дає принципово нове вирішення проблеми, що приводить до нових ідей, відкриттів і рішень.

Нова ідея - завжди новий погляд на взаємозв'язку і взаємозалежності явищ. Нерідко нова ідея виникає на основі нового "зчеплення" раніше відомої інформації. Нові ідеї виникають на базі певних передумов у загальному розвитку тієї чи іншої галузі знань. Але при цьому завжди необхідний особливий, нестандартний склад розуму дослідника, його інтелектуальна енергія, здатність відійти від панівних ідей.

Одним з основних компонентів творчого мислення є образне мислення, уява. Не випадково в науці так широко застосовується метод уявного експерименту. Піраміди, собори і ракети існують не завдяки геометрії, будівельної механіки і термодинаміки, а тому, що вони спочатку були зримою картиною в умах тих, хто їх будував.

У процесі творчого мислення правильний шлях до відкриття іноді відшукується вже після того, як скоєно саме відкриття. Перший же зліт думки не повинен мати перешкод. Вільне свідомість спочатку має охопити все, що можливо, без будь-якої потреби пояснювати і класифікувати. Принципово нове явище не може бути зрозуміле допомогою відомих суб'єкту законів і узагальнень. При цьому виникає ілюзія протиріччя нового здоровому глузду, сформованому минулим досвідом. Всі переломні етапи пізнання неминуче пов'язані з "шоком новизни".

У творчості здійснюється вільна гра людських сил, реалізується творча інтуїція людини.

Кожне нове відкриття, творчий акт виступають як нове, впізнавання людиною навколишнього його світу. Творчість - як би пульсація надсвідомості людини над його свідомістю.

Уява

Уява є образним психічним процесом, який передбачає відхід від минулого досвіду, перетворення даного і породження на цій основі нових образів, які є продуктами творчої діяльності людини та прообразами для неї.

Будь-яка уява породжує щось нове, змінює те, що дано у сприйманні.

За характером продуктивності виділяють:

• відтворюючу уяву - продукти якої вже були відомі раніше;

• творчу уяву.

За мірою свободи, довільності визначають:

• пасивну уяву - яка виявляється у хворобливих фантазмах, маренні, або в такому фантазуванні, яке не має усвідомленої мети;

• активну уяву - яка відбувається в рамках творчої діяльності, підкореній певній меті.

За характером образів знаходять:

• конкретну уяву - в ній уявляються певні предметні речі і т. ін.

• абстрактну уяву - вона оперує більш узагальненими образами (схемами, символами).

За відношенням до актуальної ситуації виділяють:

• сприймаючу уяву (яка прикована до ситуації);

• творчу уяву (яка здатна вийти за межі ситуації).

За якісними особливостями, обумовленими конкретними сферами застосування, Т. А. Рібо наводить такі типи уяви:

• пластична - вона застосовує точно визначені у просторі образи та їх сполучення, відповідні дійсним відношенням предметів, має зовнішній характер;

• розпливчата - вона застосовує емоційні образи, які не мають певних обрисів у просторі (уява у музиці);

• містична - вона застосовує символи; містицизм перетворює природні образи в символічні, прагнучи втілити ідеал у формах зовнішньої природи;

• наукова - насичена науковим мисленням (у науках, які тільки будуються, вона виступає в якості наукової міфології; у науках, що склались, вона оживлює логічні схеми);

• уява в практичному житті й механіці - її образи за необхідності втілюються у речову форму;

• уява у сфері торгівлі - тут найбільша роль належить інтуїції, оскільки цей тип уяви присвячений здогадкам;

• уява у сфері утопії - тут образи уяви відбивають етичні та соціальні стосунки.

Функції уяви: 1. представлення дійсності в образах, а також створення можливості користуватися ними, вирішуючи завдання; 2. регулювання емоційних станів; 3. довільна регуляція пізнавальних процесів і станів людини, зокрема сприйняття, уваги, пам'яті, мови, емоцій; 4. формування внутрішнього плану дій - здібності виконувати їх усередині, маніпулюючи образами;планування і програмування діяльності, складання програм, оцінка їх правильності, процесу реалізації.

Механізми уяви:

-агглютинація - створення нового образу з частин інших образів

-гіперболізація - збільшення або зменшення об'єкту і його частин

-схематизація - згладжування відмінностей між об'єктами і виявлення їх схожості

-акцентування - підкреслення особливостей об'єктів

-типізація - виділення що повторюється і істотного в однорідних явищах

Мова та мовлення

Мова - це система знаків, об'єктивне, історично сформоване явище

духовного життя суспільства.

Мова служить засобом спілкування, пізнання, збереження і передачі

національної самосвідомості, традицій культури й історії народу. Мова

виявляє себе тільки у мовленні і тільки через нього виконує своє

головне, комунікативне, призначення.

Мовлення - це форма існування мови, її втілення, реалізація. Під

мовленням розуміють використання людиною мовних багатств у життєвих

ситуаціях, результат процесу формулювання і передачі думки засобами

мови. Мовлення окремого носія мови має особливості вимови, лексики,

структури речень. Таким чином, мовлення конкретне й індивідуальне.

Види мовлення

Писемне

Усне

Монологічне

Діалогічне

Виділяють наступні види мови:

Зовнішня

Внутрішня

Функції мовлення: 1) вираження емоцій, волі того, хто говорить; 2) поетична, естетична; 3) магічна (заклинання, заговори); 4) фатична (встановлення контакту); 5) номінативна (найменування предметів); 6) корекція і доповнення немовленнєвої діяльності.

Види мовлення: 1) монологічне (усне і писемне), або комунікативне, активне; 2) діалогічне або комунікативне реактивне.

Емоції та почуття

Емоцію (від лат. emovere - збуджувати, хвилювати) звичайно розуміють як переживання, внутрішнє хвилювання.

Одна з найважливіших особливостей емоцій — їх ідеаторний характер, тобто здатність формуватися по відношенню до ситуацій і подій, які реально в цей час можуть не відбуватися, і існують тільки у вигляді ідеї про пережиті, очікуваних чи уявних ситуаціях.

Інша важлива особливість — їх здатність до узагальнення і комунікації (емоції можуть передаватися між людьми або тваринами), через що емоційний досвід включає в себе не тільки індивідуальні переживання, але й емоційні співпереживання, що виникають в ході спілкування, сприйняття творів мистецтва тощо.

Почуття - це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції - радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: