Концепція поглядів Шевченка на мистецтво і живопис

Про концепцію поглядів Шевченка на мистецтво і живопис, зокрема дуже добре висловився він у записі щоденника від 10 липня 1857 року. Слова ці вражають знанням і мудрістю:". Мы (Шевченко і Штернберг) продолжали с невозмутимым равнодушием перелистывать портфель и были награждены за терпение первоначальным эскизом "Последнего дня Помпеи", ловко начерченным пером и слегка попятнаным сепиею. За этим гениальным очерком, почти не измененным в картине, следовало несколько топорных чертежей Бруни (відомий тогочасний російський художник Ф. Бруні), которые ужаснули нас своим заученным, однообразным безобразием. И где и из какого тлетворного источника почерпнул и усвоил г. Бруни эту ненатуральную манеру? Неужели это одно желание быть оригинальным так страшно обезобразило произведения неутомимого Бруни? Жалкое желание. Грустный результат. И этот человек мечтал еще равняться с Карлом Великим! (Так обыкновенно называл Брюллова В.А. Жуковский). "

Шевченко орієнтувався на західних великих класиків - Рембрандта, Рубенса, Рейсдаля і співвідносив інших художників, котрих цінував і теж брав із них приклад (наприклад, Брюллов), із ними. "Карл Павлович чрезвычайно прилежно рабо (тае) т над копиею с картины Доменикано (Домініко Цамп`єрі) "Иоанн Богослов". Копию эту заказала ему Академия художеств. О, если бы вы видели, с каким вниманием, с какой сердечною любовию кончает он свою копию! Я просто благоговею перед ним, да и нельзя иначе.

Цікавий той факт, що великий самобутній англійський художник-новатор Джеймс Уістлер навчався мистецтва живопису у. Петербурзькій Академії мистецтв з.1846 року. Можливо, дванадцятирічний допитливий Уістлер бачив його твори, в тому числі й олійні (які цілком могли бути в Академії, у Петербурзі), можливо, і "Катерину"; можливо, він чув про Шевченка від його друзів або знайомих, насамперед близьких до Академії. Після смерті батька-інженера, що вів спостереження за будівництвом залізниці від Москви до Петербурга, у 1849 році Уістлер із матір'ю, та сестрою повертаються до США. Роботи Уістлера вражають своєю схожістю на роботи Шевченка. Схожі стиль, колорит і колористика, освітлення, атмосфера, дух, фігури і лінії творів, стиль написання обличчя, фактура, накладення мазків. Навіть окремі техніки живопису: олія, акварель, малюнок Уістлера - багато в чому скидаються на Шевченкові. Можливо, колись, юний Уістлер був вражений яскравим, соковитим, самобутнім, новаторським, екзотичним, тим більше для нього - американця, талантом українця Тараса. Рання олійна картина Уістлера "Пурпурове і рожеве: Китайський фарфор" (1864) дуже нагадує "Катерину" Шевченка. Можливо, Уістлер і далі стежив за його мистецькою долею. У 1844 році було видано Шевченків альбом малюнків "Живописна Україна". Вже через чотири роки по смерті Тараса Броніслав Залеський - його найближчий друг, солдат - політичний засланець, польський історик і художник - видає в Парижі альбом офортів "Життя киргизьких степів", в основу якого було покладено значну частину творів українського художника. Відомий художник М. Каразін використав ці ж роботи для ілюстрування капітального видання під редакцією П. Семенова-Тяншанського "Живописная Россия".

Шевченко раніше за Гогена винайшов і творив у "таїтянському" стилі генія-новатора. Ще 1843 року Тарас написав українську родину в картині "На пасіці" точно у цьому стилі, з тією ж потужністю, думками, духом, містичністю, таємничістю, загадковістю і силою! Це унікально. Якщо не знати, хто насправді автор "На пасіці", - можна цілком подумати, що її створив Поль Гоген у другий полінезійський період! Навіть батько і його маленька дочка - українці - мають темні засмаглі обличчя, колір шкіри і божественну таїтянську поставу, вони схожі, і не тільки зовнішньо, а й внутрішньо (волелюбні, щирі душею, життєрадісні, близькі до природи народи), на туземців Полінезії! А українська пасіка, українська природа, українське життя - полінезійські, райські, - Рай є завжди і всюди!.

Шевченко за багато років до Гогена, хоч і мимо своєї волі, потрапив на нецивілізовану, незайману землю, можна сказати - первісного народу: казахів. Вони теж зберігали свої древні історію, культуру, релігійні звичаї та обряди. Шевченко цікавився, вивчав, досліджував і записував усе це. Вся живописна спадщина Тараса періоду заслання налічує близько 450 творів, близько 350 з яких присвячені природі Казахстану, життю та побуту казахів. Він полюбив казахський, киргизький, туркменський народи, серед яких прожив понад десять років, їхню землю і їхню поезію. А ще роботи Шевченка, які зображують казахів, схожі своєю містичністю і на роботи Рембрандта, проте вони вже не є класицизмом, вони є модернізмом, вони є суто шевченківськими вибухово, новаторськими, геніальними творами мистецтва. У Казахстані й нині із вдячністю пам`ятають Шевченка, як жителі Полінезії - пам'ятають Гогена.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: