Періодизація психічного розвитку Д.Б.Ельконіна

У кожній ланці свого розвитку дитина підходить з особливими розбіжностями між тим, що він засвоїв із системи "людина- людина", та тим, що він засвоїв із системи "людина - предмет". Отже, саме ці моменти, коли розбіжності досягають максимальної величини і називаються кризами, після яких відбувається розвиток того боку, який відстав у попередній період.

В основі вітчизняної традиції аналізу проблематики вікової психології лежить теорія розвитку вищих психічних функцій, сформульована Л.С.Виготським (1896 - 1934). Відповідно загального генетичного закону розвитку, кожна психічна функція з'являється спочатку в соціальному плані як реальні стосунки між людьми, і лише потім у психологічному. Однаковою мірою це стосується і довільної уваги, і логічної пам'яті, і утворення понять, і розвитку волі.

Усі вищі психічні функції були свого часу зовнішніми, оскільки вони виступали соціальними функціями взаємин людей до того, як стали внутрішніми, власне психічними функціями людини.(Л.С.Виготський.)

Ідеї Л.С.Виготського стали підґрунтям теоретичних уявлень психології розвитку, запропонованих вітчизняними вченими (Л.І.Божович, В.В.Давидов, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, Д.Б.Ельконін С.Д.Максименко, та ін).

Психічний розвиток людини проходить ряд періодів, послідовна зміна яких незворотна і непердбачувана. Кожний період (вік) - своєрідний ступінь психічного розвитку з притаманними йому відносно стійкими якісними особливостями.

Критеріями визначення основних періодів індивідуального психічного розвитку є якісні і суттєві ознаки, взяті в системному зв'язку, що виявляє характерні для кожного віку цілісні новоутворення. Такими є ті психічні і соціальні зміни в житті дитини, які визначають її свідомість і діяльність, ставлення до середовища, увесь хід розвитку на даному етапі (Л.С.Виготський).

У вітчизняній психології основні періоди психічного розвитку визначають за такими критеріями:

• характерна для кожного віку соціальна ситуація розвитку;

• зміст і форми навчання і виховання;

• провідна діяльність у її співвідношенні з іншими видами діяльності;

• відповідний рівень свідомості і самосвідомості особистості (центральне вікове новоутворення).

Такими періодами є:

- ранній (від народження до трьох років) і дошкільний (з трьох до семи) вік;

- молодший шкільний вік (з семи до десяти років);

- середній шкільний, або підлітковий вік (із десяти років до п'ятнадцяти);

- старший шкільний, або ж юнацький вік (із п'ятнадцяти років і до досягнення зрілості).

У кожному періоді виділяють стадії і фази, що не мають однозначних назв. Кожному періоду відповідають також характерні особливості фізичного розвитку індивіда.

10. Поняття соціальної ситуації розвитку. Особливості соціальної ситуації розвитку на різних етапах онтогенезу.

Соціальна ситуація розвитку - особливе поєднання внутрішніх процесів і зовнішніх умов психічного розвитку індивіда, типове для представників певного вікового періоду

Впродовж певного періоду складається особливе становище індивіда в системі суспільних відносин, розгортається певний зміст взаємин з оточуючими людьми, формується визначена система прав та обов'язків, які повинна виконувати дитина. Соціальна ситуація розвитку індивіда зумовлюється, з однієї сторони, тими традиціями, потребами, що актуальні в суспільстві, а з іншої - індивідуальними психологічними особливостями, що характерні для даної людини. Соціальна ситуація розвитку дитини визначає успішність її соціалізації та індивідуалізації на даному віковому періоді.

Соціальна ситуація визначає ті форми і той шлях, йдучи по якому дитина набуває нових якостей особистості, беручи їх з середовища, де соціальне стає індивідуальним. Л.С. Виготський

Таким чином, соціальна ситуація індивіда виражається через:

o соціальний статус - специфічне становище людини у соціумі, що визначає її права та обов'язки; по мірі дорослішання людини її статус ускладнюється,

o систему взаємин індивіда з іншими людьми, зокрема, спілкування з дорослими - батьками, вихователями, педагогами, також з ровесниками - своєї та протилежної статі,

o адаптацію індивіда до нових соціальних умов - відвідування дитячого садка, навчання в школі та ВНЗ. У випадку порушення процесів соціального пристосування говорять про наявність дезадаптації. В кожному періоді розвитку людини котрась одна із багатьох діяльностей є провідною - найголовнішою діяльністю, яка визначає і забезпечує психічний розвиток в певному періоді. Провідна - це діяльність, виконання якої визначає виникнення і формування основних психічних новоутворень людини на даному етапі розвитку її особистості.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: