VII. Психологія особистісного розвитку в юнацькому віці

2О1

досліджень вніс В.В. Бунак, який період юнацького віку виділяє з 17 до 25 років, причому, за результатами його досліджень, для дівчат цей пе­ріод визначається з 17 до 20 років, а для хлопців носить подвійний по­казник: з 17 до 20 і з 20 до 25 років.

В схемі вікової періодизації, прийнятої на симпозіумі АПН СРСР з ві­кової фізіології в 1965 році, дається групування вікових періодів, що охо­плюють весь цикл людського життя, зокрема юнацький вік виділяється з 16 до 21 року. І, знову ж таки, для дівчат це 16-20 років, а для хлопців - 17-21 рік.

На міжнародному симпозіумі в Москві на початку 70-х років XX ст., у якому взяли участь фізіологи, морфологи, біохіміки, педіатри, педагоги, психологи, антропологи, гігієністи і геронтологи з восьми країн, був за­пропонований такий етап розвитку юнацького віку: дівчата 16-20 років, хлопці - 17-20 років.

Так, американський психолог Е. Еріксон (1902 - 1994) охарактеризу­вав вісім стадій розвитку особистості. П'ята стадія (12-18 років - осо-бистісне самовизначення, ідентичність на противагу змішанню ролей та конформізму) і шоста стадія (19-20 років - інтимність, психологічна близькість на противагу психічній ізольованості) відповідають юнацько­му віку (рання юність та рання дорослість).

Інший американський психолог Е. Коуен виділяє юнацький вік як пе­ріод з 18 до 22 років, пов'язуючи кризу розвитку з чіткою чи невпев­неною ідентифікацією при вирішенні основних завдань розвитку та на­явних ресурсів розвитку. Російський психолог Г.С. Абрамова виділяє юнацький період, аналогічно до Е. Коуена - від 18 до 22 років, зазначаю­чи, що юність характеризується як період виражених соціальних потреб.

Як бачимо, в розглянутих класифікаціях відсутня єдина думка стосов­но нижніх і верхніх меж юності у системі вікових періодів: в переважній більшості автори вважають початком юності 16-17 років, кінцем цього періоду, відповідно, 17-25 років.

З початком XXI століття період пубертації розпочинається значно ра­ніше (так звана акселерація). Відповідно, верхню межу юнацького віку необхідно „шукати" в рамках молодості, а інколи навіть зрілого віку. То­му, з точки зору І.Ю. Кулагіної та В.М. Колоцького, межа юності і моло­дості знаходиться близько 20-23 років, при цьому юність розглядається як початок дорослого життя. Дитинство залишається в минулому, а від­чуття того, що все життя попереду, дає можливість експериментувати, легко переносити помилки і бути в активному пошуку власного життєво­го шляху, без страху зробити непоправну помилку.

Отже, трактування юності як періоду онтогенетичного розвитку за­лежить від принципових установок автора певного підходу, концепції та критеріїв, покладених в основу періодизації.

Представники біогенетичного підходу вважають, що саме фізіологіч­ні процеси росту та дозрівання детермінують всі інші сторони розвитку в юнацькому віці. Вони розглядають юність, передусім, як етап розвитку організму, що характеризується активним ростом психофізіологічних функцій та здібностей.

В рамках соціологічного підходу юнацький вік розглядається як пев­ний етап соціалізації, як перехід від залежного дитинства до самостійної й відповідальної діяльності дорослої людини при вирішальній детермі­нації соціуму.

З точки зору культурологічного підходу юність - це період вростан­ня індивіда в культуру, „в об'єктивний і нормативний дух даної епохи" (Е. Шпрангер).

Психологічний підхід є найбільш широким та варіативним і визнача­ється теоретико-концептуальними положеннями певного психологічного напрямку. В цілому, основна роль при характеристиці юнацького віку тут відводиться суб'єктивним характерним рисам внутрішнього світу й са­мосвідомості індивіда, його вкладу як активного творчого суб'єкта влас­ної життєдіяльності в самостановлення і саморозвиток.

Таким чином, хронологічні межі юнацького віку визначаються у пси­хології по різному. Межа між підлітковим і юнацьким віком досить умов­на і в одних схемах періодизації вік від 14 до 17 років розглядають як завершення підлітковості, а в інших - відносять до юності. Верхня межа юнацького періоду ще більш розмита, оскільки є історично та соціально обумовленою й індивідуально варіативною.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: