Оцінка і контроль знань студентів у навчальному процесі.

Таким чином, для того, що б отримати освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістр або спеціаліст (повну вищу освіту) за тією або іншою спеціальністю, спочатку необхідно отримати освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавр (базову вищу освіту) відповідного напряму підготовки.

Далі магістри та спеціалісти мають можливість поступити в аспірантуру ОНПУ, де здійснюється підготовка фахівців вищої кваліфікації, яка передбачає засвоєння відповідної освітньо-наукової програми та набуття навичок володіння методологією й методикою дослідницької роботи.

Для фахівців вищої кваліфікації передбачається два рівні вчених ступенів, які здобуваються послідовно:
- кандидат наук (відповідає доктору філософії за міжнародною класифікацією) - це вчена ступінь, яка присуджується магістрам та спеціалістам на основі публічного захисту дисертації в спеціалізованій вченій раді за підсумками оригінальних наукових досліджень, результати яких опубліковані в наукових виданнях і мають істотну наукову новизну та практичне значення.
- доктор наук - це наукова ступінь, яка присуджується кандидатам наук на основі публічного захисту докторської дисертації в спеціалізованій вченій раді за результатами циклу наукових робіт, які опубліковані у провідних наукових виданнях України і світу, мають вагоме теоретичне та (або) практичне значення у розвитку окремої галузі науки, отримали національне та міжнародне визнання.

53.Характеристика навчальних планів, робочих навчальних планів, робочих програм.

Навча́льний план — основний нормативний документ закладу освіти, за допомогою якого здійснюється організація навчального процесу. Навчальний план містить у собі розподіл залікових кредитів між дисциплінами, графік навчального процесу, а також план навчального процесу за семестрами, який визначає перелік та обсяг вивчення навчальних дисциплін, форми проведення навчальних занять та їх обсяг, форми проведення поточного та підсумкового контролю, державної атестації.

Навчальна програма – це нормативний документ, в якому окреслюється коло основних знань, умінь і навичок, що підлягають засвоєнню з кожного окремо взятого навчального предмету.

Програма складається з таких розділів: а) пояснювальна записка, де викладено цілі навчання з даного предмета, ознаки процесу; б) зміст навчального матеріалу, поділений на розділи і теми із зазначеною кількістю годин на кожну; в) обсяг знань, умінь, навичок з даного предмета для учнів кожного класу; г) перелік унаочнень і літератури для учнів, методичної літератури для викладачів; ґ) критерії оцінювання знань, умінь, навичок щодо кожного з видів роботи.

Вимоги до навчальних програм: а) високий науковий рівень з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу; б) виховний потенціал; в) генералізація навчального матеріалу на основі фундаментальних положень сучасної науки; г) групування його навколо провідних ідей і наукових теорій; ґ) розвантаження програм від надто ускладненого і другорядного матеріалу; д) реалізація міжпредметних зв'язків; е) реалізація ідеї взаємозв'язку науки, практики і виробництва; є) формування умінь і навичок з кожного предмета.

Типові навчальні плани містять інваріантну складову, сформовану на державному рівні, обов'язкову для всіх загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форм власності, та варіативну, в якій передбачено додаткові години на вивчення предметів інваріантної складової, курси за вибором, індивідуальні та групові заняття, консультації.

На основі Типових навчальних планів загальноосвітні навчальні заклади складають на кожен навчальний рік робочий навчальний план з конкретизацією варіативної складової, враховуючи особливості регіону та індивідуальні освітні потреби учнів. Повноцінність початкової загальної освіти забезпечується реалізацією як інваріантної, так і варіативної складових, які в обов'язковому порядку фінансуються з відповідних бюджетів.

Теорія і практика розробки навчальних програм знає два способи їх побудови: лінійний і концентричний.

Суть лінійного способу побудови навчальних програм полягає в тому, що окремі частини навчального матеріалу утворюють неперервну послідовність тісно пов'язаних між собою ланок. Причому, нове будується на основі вже відомого і в тісному зв'язку з ним. Така побудова навчальних програм має свої позитивні і негативні моменти. Перевагою лінійного способу побудови навчальної програми є його економність у часі, який дозволяє позбутися дублювання матеріалу. А недоліком є те, що учень, особливо молодших класів, не в змозі зрозуміти суть явищ, що вивчаються, у зв'язку з їх складною природою.

При концентричному способі побудови навчальних програм один і той же матеріал викладається кілька разів, але з елементами ускладнення, розширення, збагачення змісту освіти новими компонен­тами, з поглибленням аналізу зв'язків і залежностей між ними.

Концентричне розташування матеріалу в програмі передбачає не просте повторення, а вивчення тих самих питань на розширеній основі з більш глибоким проникненням в суть розглядуваних явищ і процесів. І хоча концентризм сповільнює темп шкільного навчання, потребує більших витрат часу на вивчення матеріалу, іноді породжує в учнів ілюзії знання тих питань, з якими вони повторно зустрічають­ся, без нього в школі не обійтись. Це особливо проявляється в процесі вивчення мови, математики, історії та інших предметів, які вивчаються в початковій школі, а потім у старших класах.

Негативних ознак лінійного і концентричного способу побудови навчальних програм значною мірою вдається уникнути при складанні навчальних програм з використанням спіралеподібного розташування в них навчального матеріалу, коли вдається поєднати послідовність і циклічність його вивчення. Характерною особливістю цього способу є те, що учні, не випускаючи з поля зору основної проблеми, поступово розширюють і поглиблюють коло пов'язаних з нею проблем. На відміну від концентричної структури, при якій до початкової проблеми повертаються інколи навіть через декілька років, в спіральній структурі відсутні подібні перерви. Крім того, на відміну від лінійної структури навчання, спіралеподібна структура не обмежується одноразовим представленням окремих тем.

Робочий навчальний план школи — чи не найголовніший річний документ загальноосвітньої школи. Презентуємо алгоритм конструювання, узгодження й аналізу робочого навчального плану школи.

Алгоритм роботи над робочим навчальним планом школи. Пам'ятка для аналізу навчального плану.

1. Опрацювати державний базовий навчальний план, нормативні документи, що регламентують діяльність адміністрації освітньої установи при конструюванні навчального плану школи.

2. Створити робочу групу (групи) для здійснення роботи з підготовки навчального плану, до складу якої доцільно включити членів адміністрації школи, керівників її структурних підрозділів, окремих учителів та учнів.

Типові навчальні плани старшої школи реалізують зміст освіти залежно від обраного профілю навчання. Кожен з профілів передбачає вивчення предметів на одному із трьох рівнів:

рівні стандарту — навчальні предмети не є профільними чи базовими (наприклад, математика в художньо-естетичному профілі, історія у фізико-математичному профілі); академічному рівні — навчальні предмети не є профільними, але є базовими (наприклад, алгебра і геометрія у фізичному профілі); профільному рівні, який передбачає поглиблене вивчення відповідних предметів, орієнтацію їх змісту на майбутню професію (наприклад, мови та літератури на філологічному профілі). Профільне навчання забезпечує сукупність предметів: Базові Профільні Предмети, що розширюють профіль Курси за вибором, факультативи

Робоча навчальна програма(РНП) є основним методичним документом, що визначає зміст і технологію навчання з кредитного модуля за певною формою навчання. РНП кредитного модуля складається на основі відповідної навчальної програми і робочого навчального плану спеціальності певної форми навчання. Робочий навчальний план визначає рамки технології навчання з конкретного кредитного модуля шляхом розподілу навчального часу за видами занять, розподілу контрольних заходів та індивідуальних семестрових завдань.

Робоча навчальна програма містить викладення конкретного змісту кредитного модуля з розподілом на окремі навчальні заняття, визначає організаційні форми його вивчення (навчальні заняття, виконання індивідуальних семестрових завдань, самостійна робота), розподіл навчальних годин за видами занять, форми і засоби поточного та підсумкового контролю, інформаційно-методичне забезпечення.

Оцінка і контроль знань студентів у навчальному процесі.

Поняття "контроль" та "оцінка" є дидактичними поняттями. Вони становлять необхідну й важливу ланку дидактичного процесу.

Контроль, як дидактичне поняття, становить собою сукупність усвідомлених дій, спрямованих на отримання відомостей про рівень опанування окремими студентами (слухачами), програмного матеріалу, оволодіння теоретичними й практичними знаннями, навичками і вміннями, що необхідні в процесі виконання завдань професійної діяльності.

Педагогічний контроль - система перевірки результатів навчання і виховання студентів.

Розвиток різноманітних видів педагогічного контролю стимулює навчання та пізнавальну діяльність студентів. Спроби вилучити педагогічний контроль повністю або частково з навчального процесу, як свідчить історія освіти, призводили до зниження якості навчання, рівня знань тощо.

Головна мета контролю - визначити якість засвоєння навчального матеріалу, ступінь відповідності сформованих умінь та навичок цілям та завданням навчання.

Контроль має відповідати певним вимогам і бути об'єктивним, систематичним, освітнім, діагностичним, виховним, формуючим, керівним, розвивальним, оцінювальним, усебічним, а також охоплювати всі ланки навчального процесу й сприяти його розвитку та удосконаленню.

Контроль навчання виконує певні функції, має свої види, методи і форми, систему критеріїв оцінки якості професійних знань, навичок і вмінь у студентів.

Функції контроль за навчальним процесом у вищих навчальних закладах:

■ діагностична, яка сприяє з'ясуванню об'єктивного рівня професійних знань, навичок і вмінь у студентів;

■ корегувальна, котра полягає у внесенні змін у процес навчально-пізнавальної діяльності на основі об'єктивної оцінки попередніх знань, навичок і вмінь;

• освітня, сутність якої в тому, що вона сприяє поглибленню, розширенню і вдосконаленню професійних знань, навичок і вмінь студентів і слухачів;

• виховна, яка полягає в тому, що у процесі контролю формуються громадянські якості;

■ стимулююча, що спонукає до активності у дидактичному процесі та вдосконаленні своїх знань, навичок і вмінь;

■ оцінювальна, сутність якої — у вимірюванні та оцінці знань, навичок і вмінь студентів. На практиці її здійснюють, виставляючи оцінки;

■ розвивальна, яка виявляється в тому, що будь-який контроль викликає певне психічне напруження особистості, розвиток її розумових і фізичних сил, творчого мислення тощо;

■ мобілізуюча, котра підсилює, концентрує, зосереджує моральні, інтелектуальні й фізичні зусилля на усунення виявлених недоліків або досягнення нових успіхів у навчанні.

Реалізація функцій залежить від дотримання основних принципів перевірки навчально-пізнавальної діяльності та оцінки знань, навичок і вмінь студентів. А М. Алексюк і Ю. К. Бабанський пропонують дотримуватися таких принципів контролю:

■ індивідуального (за стилем і формами) підходу до перевірки та оцінки знань, навичок і вмінь студентів;

■ систематичності та регулярності перевірок і оцінювання навчально-пізнавальних дій студентів - на всіх етапах дидактичного процесу за певним планом.;

■ урізноманітнення видів і форм контролю, урахування виду й роду майбутньої професійної діяльності; передбачає застосування різних форм, метода, прийомів і способів для оцінювання теоретичної та практичної підготовки студентів та її якості.

■ всеосяжності, яка передбачає всебічність, тематичність і повноту контролю та оцінювання; охоплювати всі аспекти професійної підготовки студентів

■ об'єктивності перевірок та оцінювання; оцінювання у процесі контролю за науково розробленими об'єктивними критеріями, уникання суб'єктивних оцінних суджень та висновків педагога, які грунтуються тільки на поверховій перевірці знань, навичок і вмінь студентів.

■ диференційованості контролю та оцінювання; базується на конкретній оцінці навчальних дій кожного студента з урахуванням змісту і специфіки їхньої професійної діяльності.

■ єдності вимог до контролю з боку всіх науково-педагогічних працівників. керуватися в оцінюванні студентів єдиною системою вимог та критеріїв.

Практична реалізація цих принципів залежить від умілого застосування основних видів, форм і методів контролю, а також визначення конкретних критеріїв та норм оцінки знань, навичок і вмінь студентів.

Зміст контролю визначають навчальні програми.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: