І. Життя й педагогічна діяльність А. С. Макаренка.

План

Вступ

І. Життя й педагогічна діяльність А. С. Макаренка.

ІІ. Колектив, стадії його розвитку.

Список використаної літератури

Вступ

Тема нашого дослідження актуальна як для пересічної людини, так і для педагога. Особливого значення вчення про колектив набуває в умовах розвитку сучасного постіндустріального суспільства та особистісно-орієнтованого виховання. Освіта в сучасних умовах є могутнім чинником розвитку духовної культури українського народу, відтворенням інтелектуальних і продуктивних сил суспільства, запорукою громадянського миру і майбутніх успіхів у зміцненні й утвердженні авторитету України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави – повноправного члена європейської та світової спільноти. Освіта і майбутнє – два ключові аспекти, з позиції яких слід розглядати стан справ, що склався в галузі дошкільної, загальної середньої освіти, та визначити її перспективи.

Радикальні зміни, що відбуваються в Українській державі, спричинені ними гуманістичні й демократичні зрушення у світогляді, ідеології, науці та культурі, зумовлюють необхідність вивчення та впровадження у навчально-виховний процес прогресивних ідей наших попередників, зокрема відомих педагогів і психологів. Одним з важливих джерел розв’язання нових освітньо-виховних завдань є історико-педагогічний аналіз теорії та практики виховання підростаючого покоління. Це зумовило потребу звернутися до педагогічної спадщини А.С. Макаренка та А. М. Лутошкіна у пошуку шляхів розв’язання сучасних освітніх проблем. Прогресивні ідеї відомих педагогів в руслі вчення про колектив потребують переосмислення та висвітлення у контексті сучасних культурно-освітніх змін.

Метою нашого дослідження є висвітлення доробок корифеїв педагогічної науки стосовно дитячого колективу, порівняння системи стадій
А. С. Макаренка та А. М. Лутошкіна. Ми маємо розібратися, яка ж двох систем більшою мірою підходить до сучасної школи.

І. Життя й педагогічна діяльність А. С. Макаренка.

Антон Семенович Макаренко (1888 – 1939) – педагог, письменник. Народився в м. Білопіллі Сумського повіту Харківської губернії в сім’ї робітника-залізничника. Після закінчення Кременчуцького училища працював учителем у Крюківському, а потім Долинському (на Херсонщині) училищі. З 1914 р. навчався в Полтавському вчительському інституті, який закінчив у 1917 р., отримавши золоту медаль за твір “Криза сучасної педагогіки”. У 1919 р. переїхав до Полтави, де завідував початковою, а потім семирічною трудовою школою, працював у Полтавському губернському відділі народної освіти. У 1920 р. в с. Ковалівці поблизу Полтави організував трудову колонію для неповнолітніх правопорушників і завідував нею. З 1928 по 1935 р. керував трудовою комуною ім. Ф.Е. Дзержинського в Харкові, де було випробувано високоефективну систему виховання. З 1935 р. – заступник

начальника відділу дитячих колоній НКВС, а з 1937 р. цілком поринув у громадсько-педагогічну та літературну діяльність. А.С. Макаренко залишив багату педагогічну спадщину – понад 150 творів (романи, повісті, оповідання, п’єси, сценарії, науково-публіцистичні статті). Свій досвід і педагогічні погляди виклав у творах: “Марш 30-го року” (1932), “Педагогічна поема” (1938), “Прапори на баштах” (1938), “Книга для батьків”, “Методи виховання” (1937) та ін.

Він увійшов у класичну сучасну педагогіку як новатор інтенсивної педагогіки, один із засновників теорії та методики колективного виховання. Ефективний шлях до виховання вбачав у створенні таких умов, коли вихованці є водночас і вихователями, тому виховував через життя, роботу, прагнення колективу. Наполягаючи на необхідності авторитетності, високої культури, працездатності вчителів, виступав проти надмірності педагогічного персоналу, яка сковує можливості участі самих учнів у виховному процесі, тобто не дає їм змоги бути не тільки об’єктом, але й суб’єктом виховання.

Дослідники наукової спадщини А.С. Макаренка цілком справедливо зауважують, що проблема загального формування особистісних якостей була центральною у практично-пошуковій діяльності Макаренка-педагога. Він довів, що суспільна значущість кожного окремого індивіда у структурі цілісної людської спільності визначається насамперед тим, наскільки він здатний плідно долучитися до суспільно-політичного й соціально-економічного життя та як він підготовлений своїм соціумом до цього процесу. Величезну увагу А.С. Макаренко приділяв проблемам розвитку особистості в колективі: «Досвід колективного життя є не тільки досвідом сусідства з іншими людьми, а й дуже складним досвідом доцільних колективних спрямувань, серед яких найзначніше місце займають принципи розпорядження, обговорення, підпорядкування більшості, підпорядкування товариша товаришу, відповідальності й узгодженості».

Розвиток індивідуальності А.С. Макаренко пов’язував не тільки зі здібностями людини, але і з темпераментом, і з рисами характеру. Тому
А.С. Макаренко зауважував, що мета індивідуального виховання полягає у

визначенні перспектив розвитку здібностей людини, формування її характеру.

Основоположним принципом педагогічної системи А.С. Макаренка є принцип виховання в колективі. Колектив, на його думку – універсальний метод виховання, який є загальним і єдиним, але в той же час дає можливість окремій особистості розвивати свої здібності, зберігати свою індивідуальність, йти вперед по лініях своїх нахилів. Педагог розробив і апробував методику колективістського виховання, технологію її втілення. Він підкреслював: “Колектив – це соціальний живий організм, який через те і організм, що він має органи, що там є повноваження, співвідношення частин, взаємозалежність, а якщо нічого цього немає, то немає і колективу, а є просто юрба або зборище”.

Думки А.С. Макаренка про головні напрями організації колективу містять у собі різноманітні аспекти діяльності й багатосторонній вплив на особистість вихованця.

Педагог вважав, що члени колективу повинні добиватися всебічного підвищення його політичного і культурного рівня, регулювати товариські взаємини, привчати дітей розв’язувати конфлікти без сварок і бійок, рішуче боротися з найменшими спробами насильства старших або більш сильних над молодшими і слабшими.

Антон Семенович відзначав, що кожний член колективу щоденно повинен проявляти себе в праці, а тому особливим завданням активу є виховання у кожного поваги до праці, до відпочинку і занять інших. Це виховання передбачає не тільки засвоєння правильних уявлень, а й вироблення правильних звичок. Зазначених вимог обов’язково потрібно дотримуватись і у процесі шкільних занять.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: