Політично-правові погляди Київської Русі.

Основними суспільно-політичними ідеями в Київській Русі були погляди на походження держави, князівської влади, правове регулювання суспільних відносин, стосунки між церквою і державою, проблеми єдності та суверенності політичної влади, об'єднання розрізнених удільних князівств навколо великого князя київського, самостійності й незалежності Русі тошо. Головними проблемами політичної думки цього періоду були дві: рівноправність Русі з іншими державами, передусім з Візантією, та необхідність об'єднання руських земель для збереження держави перед зовнішньою загрозою.

У IX—XII ст. в Київській Русі відбулося формування феодального суспільства і, звісно, стали розвиватися держава і право, політичні погляди, наука, література, філософія тощо. Важливу роль у цьому процесі, як і в усьому житті, відігравало християнство, яке сприяло розвиткові духовного життя, економічних і культурних зв’язків Київської Русі з Візантією та іншими європейськими країнами. Водночас період Х—XII ст. в історії Київської Русі збагачувався розвитком оригінальної літератури, яка відображала різні сторони тогочасного життя, і насамперед прагнення зміцнити феодальний лад та обгрунтувати впливове становище Київської держави на міжнародній арені.

Теоретична думка у Давній Русі спрямовувалася на розв’язання питань у сфері політики і соціології, релігії та моралі.

У Х—XII ст. з’явилися перші літературні твори: “слова”, “повчання”, “проповіді”, які, як правило, виходили із середовища духівництва, а також “патерики”, “житія святих”, що складалися для поширення християнства і прославляння князів, бояр, монахів. Вони містили відомості про соціальні відносини, політичне життя, побут та культуру того часу і опосередковано віддзеркалювали настрої народних мас, сповнених ненависті до чужоземних загарбників і до феодально-боярського свавілля.

У суспільно-політичній думці Київської Русі того періоду висувалися ідеї об’єднання удільних князівств навколо престолу великого київського князя, самостійності і незалежності Русі тощо.

Один із найдавніших документів русько-украінської писемності, в якому робилися спроби обгрунтувати ці ідеї.— “Слово про закон і благодать” (XI ст.) київського митрополита Іларіона. Відкидаючи твердження про існування у світі того чи іншого “богообраного” народу, як і ідеї католицької і візантійської церков про необхідність всепоглинаючої “вселенської” імперії і церкви, автор “Слова” з гордістю про Русь писав: “Не в ходу бо и не в неведоме земли владычествоваша, но в Руской, яке ведома й слышима єсть всеми конци земля”.

Соціологічними та суспільно-політичними ідеями були пройняті і літописи. Великою цінністю є “Повість минулих літ” (XII ст.) літописця Нестора, де подаються відомості про діяльність князів, про боротьбу із зовнішніми ворогами, про народні повстання у Київській Русі. Основна політична ідея — велич, єдність і незалежність Русі. Адже зміцнення політичної влади великого київського князя і згуртування навколо нього усіх князів — це запорука припинення княжих міжусобиць і руйнування держави.

Талановитим світським письменником у Київській Русі був князь Володимир Мономах, який залишив нащадкам один із найвизначніших літературних творів — повчання своїм дітям (XII ст.).

Мономах застерігав своїх синів-князів не тільки не чинити самим, а й заборонити “служивим” творити беззаконня. Князь як державний муж є носієм закону і законності, на цьому грунтується його діяльність, у цьому сила його князівської влади. “Не наслідуй лиходіїв, не завидуй тим, що творять беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що надіються на господа, заволодіють землею. Бо іще трохи — і не стане нечистивого, шукатиме він місця свого — і не знайде його. А кроткії унаслідують землю і радуватимуться у тривалому мирі. Підстерігає грішний праведного і скрегоче на нього зубами своїми. Господь же посміється над ним, бо бачить, що прийде день його. Оружжя видобули нечистиві, натягли лука свого щоби постріляти нищого і вбогого, заколоти праведних серцем. Оружжя їх увійде в серця їх, і луки їх сокрушаться. Луччє єсть у праведника мале, аніж багатство беззаконників велике… Був молодим я і зостарівся, а не бачив я праведника покинутим, ні потомства його. щоби воно просило хліба. Повсякдень чинить милосердя, і позичає праведник, і плем’я його благословенне буде. Ухилися од зла, вчини добро, шукай миру, і йди за ним, і живи во віки віків”.

Важливе значення у розвитку державно-політичної думки у Київській Русі мало “Слово о полку Ігоревім” (XII ст.), у якому визначне місце посідали актуальні політичні питання, зокрема проводилася ідея необхідності політичного об’єднання руських земель і припинення міжусобної боротьби. Ці мотиви визначали в основному ідейну спрямованість “Слова”.

Віхою в нагромадженні традицій утвердження української державності була політична діяльність Данила Галицького (1200—1264 рр.). У ній реалізувалися державницькі погляди, що мали неминуще значення для долі українського народу. Передусім чітко усвідомлювалася геополітична та історична визначеність європейського характеру українського народу. Пріоритетні настанови Данила Галицького про необхідність збереження влади і захисту України виявилися в дієвій дипломатичній тактиці щодо Батия і в орієнтації на об’єднання Європи в боротьбі з татарською навалою

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: