Причини та умови виникнення тероризму

Тероризм — це метод політичної боротьби, який полягає у систематичному застосуванні нічим не обмеженого, не пов'язаного з військовими діями фізичного насильства для досягнення визначеної мети шляхом усунення політичних супротивників (вбивства політичних лідерів, військових або рядових громадян, вибухи, напади на банки, арсенали зброї, захоплення повітряних лайнерів, заручників тощо).

"Сучасний словник іншомовних слів" дає визначення тероризму як політики і тактики терору, а терор визначається як "політика залякування, придушення політичних супротивників насильницькими діями".

Значна різноманітність думок існує у питанні про причини та походження сучасного тероризму. “Класичними” є пояснення походження тероризму природженими якостями людської натури, відомим тяжінням людини до насильства. У роботі розглядаються різні наукові й ідеологічні теорії, які пояснюють походження тероризму і робиться висновок, що жодна з них не може претендувати на універсальність.

Датування періоду виникнення тероризму в науці є неузгодженим й викликає суперечності. Очевидно наступне: змінювалась соціальна основа, побут, звичаї, політичні, ідеологічні, релігійні системи, а феномен тероризму знову виникав в історії. Суттєво трансформувались його форми, але основні риси, що характеризують це явище як тероризм, залишились.

Поява та відтворення тероризму зумовлено сукупністю об`єктивних та суб`єктивних обставин та причин, не завжди однакових та не однаково значимих в різних регіонах та країнах.

Автор виділяє чотири групи причин та умов, які в певній мірі визначають виникнення та існування тероризму в сучасному світі.

Першою передумовою тероризму є кризові процеси, що характерні для сучасного розвитку.

Стосовно сучасного тероризму, багато писалося про неочікуване його виникнення, про зовнішньо протиприродне та загадкове відродження в межах індустріально-розвинених країн з їхнім високим рівнем споживання, демократичним режимом, спрямованістю на вирішення соціальних протиріч шляхом консенсусу. Тим більше, що така форма політичної боротьби дуже скомпрометувала себе на межі ХІХ та ХХ століть жорстокістю, політичною неефективністю.

Виявилось, що, власне, індустріальна розвиненість, високий рівень життя, розгалуженість політичних інститутів та орієнтація на цивілізовані форми соціальних взаємовідносин не прищеплюють ніякого імунітету стосовно тероризму. Сьогодення виявилось сприятливим для формування екстремістських рухів у високорозвинених країнах з низки причин.

Перш за все, це історичний досвід століття, для якого характерні не тільки бурхливий ріст економіки, поширення ліберально-демократичних тенденцій, прагнення суспільних компромісів, але й безперервні війни (враховуючи дві світових), гонка озброєння, спалахи соціальної, расової, релігійної нетерпимості, революції, державний терор і тому подібні факти, котрі сприяють зміцненню переконаності в тому, що відкрите насильство та контрнасильство залишається нормою політичного буття і в нашу епоху.

Криза сучасної соціально-політичної системи специфічно переплітається і частково посилюється в контексті такого глобального процесу, яким є науково-технічна революція. Швидкий економічний та науково-технічний розвиток багатьох країн в післявоєнний період, стрімке втягування аграрних (в минулому) регіонів в сферу індустріалізації та автоматизації, виникнення ідеї “суспільства благодійництва”, яке трансформується у зв`язку з кон’юнктурними змінами, різкі структурні зрушення, які підсилюють міграційні і маргіналізаційні процеси, загострені екологічні та демографічні проблеми, інформаційний процес, руйнація традиційних стереотипів та соціальних орієнтирів, спосіб життя та пов`язані з цим труднощі психологічної адаптації – ці та інші явища, зумовлені НТР, вели до розгубленості, фрустрації, почуття самотності та спустошеності, втрати традиційних ідеалів та цінностей, зростання агресивності, які захоплюють майже всі прошарки суспільства, особливо молодь. Наслідком цього стало руйнування старих структур та звичайних життєвих парадигм, падіння престижу деяких професій та зниження статусу, ріст безробіття, погіршення соціальних перспектив у освіченої молоді, поява на цьому фоні люмпенізованих груп, які схильні до екстремістських методів вираження свого протесту.

З усім цим пов`язаний соціально-політичний фактор, особливо суттєвий культ насильства, нехтування прав людини, які панують у світі і насаджуються засобами масової інформації, літературою, кіно, телебаченням. Все це не може не впливати на динаміку та модернізацію різних форм насильства у сучасному світі.

Роль глобальної взаємозалежності соціально-економічних, політичних, ідеологічних процесів, яка характерна сьогоденню, зокрема війна у В`єтнамі, арабо-ізраїльський конфлікт, кубинська революція і військовий переворот у Чілі, громадянські війни в Сальвадорі і Нікарагуа сприяли радикалізації свідомості молодого покоління, що проявилась у студентських бунтах і породила перші лівотерористичні угрупування.

Друга група передумов пов`язана з революційними процесами сучасної епохи та національно-визвольними рухами, їх специфічними аспектами та проявами в останні десятиліття. Ця група факторів органічно пов`язана з попередньою, оскільки є зворотною стороною кризи політичної системи. Наприклад, лівий тероризм не можна зрозуміти без зв`язку з цими процесами. Він претендує на роль єдиного виразника та лідера революційно-демократичних процесів у сучасному світі.

Сучасна епоха є епохою звільнення багатьох народів від соціального та національного гніту, що породжує різні за своїм характером революційні та національно-визвольні, псевдореволюційні і псевдовизвольні рухи. Лівий тероризм майже завжди ототожнює себе з революціями соціалістичного зразку або визвольними рухами, чи апелює до них.

Третя група передумов розвитку тероризму в сучасному світі пов`язана з зацікавленістю правлячої еліти в різних формах тероризму як засобу досягнення політичної мети у зовнішній та внутрішній політиці. Тероризм – зручний інструмент політичної боротьби. Тероризм завжди є непрямим потенційно високоефективним способом дестабілізації та послаблення ворожої держави. Після 1917 р. тероризм набув яскраво вираженого ідеологічного характеру. В біполярному світі – протистояння двох політичних систем, тероризм сприймався не як глобальна загроза всьому людству, а як елемент боротьби між цими силами.

Політика нагнітання воєнного психозу, яка проводилась різними політичними системами, була надзвичайно вигідна для тероризму, сприяла його підйому. Вона дала йому можливість спекулювати на антивоєнних настроях. Лівий тероризм у середині 80-их років зробив спробу злитися з широким антивоєнним та антиімперіалістичним рухом.

Четверту причину складає світопорядок перехідного періоду, який дає додаткові можливості самореалізації для міжнародного тероризму. Занепад глобальних регіональних структур міжнародної безпеки супроводжується розхитуванням та розпадом державних утворень. Їхнє місце намагаються зайняти сили, які прагнуть використати фактор нестабільності та часткової втрати контролю для прискореного вирішення власних завдань, за правило, деструктивних. Все більше з`являється подібних геополітичних прогалин, особливо у силовій сфері. Зони, де вони з`являються, стають об`єктами пильної уваги та застосування політики міжнародного тероризму.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: