Види політичної стабільності.

Політична стабільність - система зв'язків між різними політичними суб'єктами, для якої характерні певна цілісність і здатність ефективно реалізовувати покладені на неї функції (функціональність)

У загальнотеоретичному плані близькими до поняття "стабільність" виступають такі категорії, як "незмінність" і "стійкість". Вони характеризують деякі специфічні процеси, що відбуваються в різних сферах суспільної життєдіяльності. Так, незмінність має на увазі процес, в якому в межах певних тимчасових і просторових інтервалів стан даних об'єктів залишається в основному одним і тим же. Стійкість визначає процеси з погляду їх здатності утримувати зміни (коливання) в заданих (заздалегідь відомих) межах, в певних параметрах, а також свідчить про здатність системи відновлювати порушену рівновагу.

Класифікація політичної стабільності може бути проведена по різних підставах. Політична стабільність по сферах дії може бути розділена на внутрішню і зовнішню. Внутрішня сфера є умовою успішного здійснення реформ, направлених на якісну трансформацію російського суспільства і проведення політики в цілях досягнення цивільного миру і згоди, встановлення соціального порядку. Зовнішня сфера політичної стабільності включає дві сторони: політичну і військово-політичну, що реалізовуються у міру розгортання співпраці між різними державами у відстоюванні миру і запобіганні озброєним конфліктам.

Політична стабільність, розрізняючись по способах досягнення, може бути демократичною і авторитарною. Демократична стабільність, виходячи з гуманістичних і етичних засобів досягнення, характеризується відсутністю соціальних потрясінь в суспільстві (громадянської війни, озброєних конфліктів, національних зіткнень, економічних криз і ін.), сприятливими умовами для розвитку демократії і свободи, рівноправними відносинами між суб'єктами, гуманістичним вирішенням національних і регіональних проблем. Авторитарна політична стабільність досягається, як правило, завдяки пануванню в суспільстві військово-політичних сил і характеризується встановленням політичного режиму диктаторського толку. Такій стабільності властиві знехтування суверенних прав народів, їх національної гідності, жорстка політична цензура засобів масової інформації, придушення має рацію і свобод особи. У міжнародних відносинах авторитарна політична стабільність виражається в досягненні або забезпеченні підпорядкування одних держав іншим, в підготовці до ведення воєн і озброєних конфліктів.

Політична стабільність по ступеню надійності характеризується наступними рівнями: високим, середнім, низьким. Високий рівень відрізняється ступенем демократизації в політичній сфері життя суспільства, перш за все глибиною прояву реформ на користь народу у всіх областях життя, свободою особи, дотриманням її прав, гарантованих законом, і достатнім рівнем її соціально-економічного життя. Такий рівень підкріплюється надійним і стабільним економічним розвитком суспільства, громадянам, що забезпечують його, високий рівень якості життя, ефективну систему соціальних гарантій. Середній рівень політичної стабільності припускає переважання процесу демократизації суспільства в політичній сфері; домінуючу гуманістичну тенденцію реалізації реформ на користь народу; відповідність вибраного і в основному підтриманого народом стратегічного соціально-економічного курсу шляхам розвитку країни, засобам (законодавчим, економічним, соціальним) його досягнення виконавськими органами держави. Низький рівень політичної стабільності властивий періодам різкого загострення соціальних суперечностей, що охопили багато регіонів країни, коли спостерігаються поляризація життєвого рівня населення, зубожіння більшості трудового населення і збагачення вузького круга мафіозно-корумпованих груп. Його можливими наслідками можуть бути дестабілізація політичної обстановки в країні, активний виступ людей в різних суб'єктах Федерації з вимогами економічних і політичних перетворень, аж до зміни виконавчої влади.

По масштабу (територіальному обхвату) політична стабільність класифікується таким чином: локальна, регіональна, загальнодержавна і глобальна. Локальна стабільність властива мінімальному числу взаємодіючих національно-територіальних або адміністративно-територіальних одиниць, що мають загальні адміністративні межі. При регіональній політичній стабільності зростає "зона безпеки" в порівнянні з локальною, тобто збільшується число її носіїв - взаємодіючих територіальних утворень. Загальнодержавна політична стабільність розповсюджується на весь простір держави і свідчить про стійкий розвиток політичної ситуації у всіх її регіонах.

Домінуючою особливістю глобальної політичної стабільності є відсутність світової війни. Природно, що її виникнення за наявності сучасного рівня розвитку ядерної зброї приведе до загибелі не тільки людства, але і всієї природи. От чому все людство єдине в тому, щоб не допустити реалізації політики якої-небудь держави (або держав), загрозливої увергнути людську цивілізацію в катастрофу.

7.види та напрями політики.

Знання про зв'язок політики з іншими сферами суспільного життя конкретизує виокремлення та з'ясування особливостей різних її видів. У найбільш загальному вигляді за спрямованістю політика кожної окремої держави поділяється на внутрішню і зовнішню. Внутрішня політика — це діяльність держави та інших політичних інститутів, яка охоплює різні сфери суспільного життя і спрямована на збереження, реформування або докорінну зміну існуючих суспільних відносин.
Основні види внутрішньої політики розрізняються залежно від найважливіших сфер суспільного життя. Такими видами є економічна, соціальна і культурна політика. Кожен із цих видів політики спрямований на регулювання певного виду суспільних відносин і, в свою чергу, складається з ряду різновидів. Так, економічну політику складають промислова, аграрна, фінансова, інвестиційна, структурна, науково-технічна, зовнішньоекономічна та інші різновиди політики. Основні різновиди соціальної політики розрізняються залежно від груп соціальних спільностей як її об'єктів. Такими різновидами є політика соціального партнерства, спрямована на регулювання відносин між суспільними класами, етнічна, або національна, демографічна, молодіжна, пенсійна, регіональна політика тошо. Галузевими різновидами соціальної політики є житлова, політика у сфері охорони здоров'я, освітня політика.
Культурна політика охоплює сферу духовного життя суспільства. її різновидами є, наприклад, політика в галузі мистецтва, у сфері науки та освіти. Існують різновиди внутрішньої політики, що певною мірою є проміжними між її основними видами. Так, податкова політика проміжна між економічною і соціальною, освітня — між соціальною і культурною. За повнотою охоплення сфер суспільного життя та впливом на суспільство можна виокремити такі різновиди політики, як оборонна, екологічна, у сфері науки. Остання за своїм технічним аспектом найближча до економіки, за гуманітарним аспектом — до соціальної і особливо духовної сфер суспільного життя.
Виокремлення економічної, соціальної і культурної політики залежно від основних сфер суспільного життя ставить питання про існування та специфіку, так би мовити, «політичної політики», тобто такої, що здійснюється в політичній сфері. «Політика «політики» або політика у політичній сфері, — пише російський дослідник А. А. Беляев, — спрямована на регулювання відносин між громадянами і соціальними спільностями з приводу передусім державної влади. Вона також може бути поділена на політику державно-адміністративного будівництва й політику громадських організацій і рухів у сфері владно-політичних відносин»15. «Політика політики» стосується насамперед організації державної влади і партійного будівництва.
Основою виокремлення різних видів політики можуть бути не тільки їх об'єкти, а й суб'єкти — індивіди, різноманітні соціальні спільності та політичні організації. Головним із цих суб'єктів є держава, а тому державна політика й виступає найважливішим видом політики. Залежно від інституціональних складових держави вона може поділятися на політику уряду, глави держави, парламенту, окремих міністерств тощо. Свої особливості має політика політичних партій та їх різних об'єднань (виборчих блоків, урядових коаліцій тощо), громадсько-політичних організацій — профспілок, молодіжних, жіночих та інших об'єднань.
Кожен із суб'єктів певною мірою самостійно визначає свою позицію щодо здійснення того чи іншого виду внутрішньої політики. Що стосується зовнішньої політики, спрямованої на регулювання відносин з іншими державами та міжнародними організаціями, то її суб'єктом у стосунках з цими державами та організаціями в цілому виступає лише держава. Жодна інша політична організація країни не може бути самостійним суб'єктом зовнішньої політики й виступати від імені держави в цілому.
Залежно від масштабності та тривалості цілей політику можна поділити на стратегічну і тактичну, або поточну. Стратегічна політика зорієнтована на вибір найбільш значущих цілей розвитку суспільства в цілому або його окремих складових, визначення найважливіших напрямів, методів і засобів їх досягнення й розрахована на відносно довготривалий період. Тактична, або поточна, політика — це політична діяльність у кожній конкретній ситуації, спрямована на реалізацію поставлених стратегічних цілей. Вона підпорядковується стратегічній політиці й передбачає гнучкість, оперативність у застосуванні методів і засобів.

**

Види політики

Розрізняють політику внутрішню і зовнішню. Внутрішня політика охоплює основні напрямки діяльності держави, її структур і органів державної влади з регулювання взаємодії людей усередині країни. Залежно від сфери суспільних відносин, яка є об'єктом політичного впливу, внутрішню політику можна класифікувати на:

· економічну політику;

· національну політику;

· соціальну політику;

· демографічну політику;

· культурну політику;

· аграрну політику;

· науково-технічну політику;

· екологічну політику;

· військову політику, або оборонну політику;

· антропологічну політику.

Національна політика являє собою науково обґрунтовану система заходів, спрямованих на реалізацію національних інтересів, розв'язання суперечностей у сфері етнонаціональних відносин^[5].

Зовнішня політика — діяльність держави на міжнародній арені, що регулює її стосунки з іншими суб'єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, зарубіжними партіями, іншими громадськими об'єднаннями, міжнародними організаціями. Зовнішньополітичний курс будь-якої держави визначається, головним чином, характером її внутрішньої політики, і в водночас істотно впливає на внутрішню політику. Зрештою і внутрішня, ізовнішня політика вирішують одну задачу — збереження і зміцнення існуючої в державі системи суспільних відносин.

За пріоритетами політика поділяється на нейтральну, відкритих дверей, національного примирення, компромісів; за змістом і характером — на прогресивну і реакційну, на науково обгрунтовану і волюнтаристичну тощо.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: