Теорія Ханни Арендт

Масове поширення теорія тоталітаризму отримала після виходу в світ книги філософа Ханни Арендт "Джерела тоталітаризму" (1951 р.). Центром уваги стали масштабний терор і безпрецедентне насильство, пов'язані з Голокостом і ГУЛАГом. Основою режиму Арендт вважала офіційну ідеологію, яка заявляла про свою здатність пояснити всі аспекти людської діяльності. На її думку, ідеологія ставала сполучною ланкою між окремими людьми і робила їх беззахисними перед державою, в тому числі, перед свавіллям диктатора.

Арендт вважала, що хоча італійський фашизм був класичний зразок диктатури, нацизм і сталінізм істотно відрізнялися від нього. У цих країнах держава була повністю підпорядковане контролю однієї партії, що представляє або націю, або пролетаріат. Навпаки, на думку Арендт, фашизм Муссоліні ставив державу над партією. Арендт також підкреслювала роль пангерманізму нацистського режиму і панславізму сталінського режиму як окремих випадків "континентального імперіалізму" і властивого йому расизму.

Схожих поглядів дотримувалися згодом і інші філософи та історики, зокрема, Ернст Нольте, який розглядав нацизм як дзеркальне відображення більшовизму. Фрідріх, Лінц та інші історики схиляються до точки зору, що нацизм все-таки був ближче до італійського фашизму, ніж до сталінізму.

2.5. Теорія Дж. Талмонових

У 1952 р. Дж. Талмон ввів термін "тоталітарна демократія" для позначення режиму, заснованого на примусі, в якому громадяни, формально володіючи виборчим правом, на практиці позбавлені можливості впливати на процес прийняття державних рішень.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: