Політична поведінка особи, фактори що її визначають

Одним із індикаторів визначення рівня політичної культури є політична поведінка особи, яка виражається у її активності політичних дій та зацікавленості до політики. Власне, політичні переконання, цінності і мотиви задають напрямок політичній діяльності суб'єкта політики, яка виражається у активній або пасивній формі. На ступінь політичної активності впливає не лише політична культура, а й політичний режим, соціокультурне середовище, рівень доступу до інформації і матеріальні можливості суб'єктів політичної участі.

Політична поведінка — це будь-яка форма участі у здісненні влади (впливу на владу) або протидія її здісненню.

Поширеною є типологія політичної поведінки запропонована польськими дослідниками. Вони розрізняють два типи: відкритий (політична дія) і закритий (політична бездіяльність).

У межах відкритої політичної поведінки особа може виконувати такі політичні ролі:

1. звичайний член суспільства, громадянин із незначним політичним впливом, незначною активністю та інтересом до політики;

2. громадянин — член громадської організації, суспільного руху або декількох організацій;

3. громадянин — член суто політичної організації (політичної партії або подібної), який цілеспрямовано і з власної волі бере участь у політичному житті;

4. громадський, особливо політичний, діяч;

5. професійний політик, для якого політична діяльність є не лише єдиним чи основним заняттям, засобом до існування, а й сенсом життя (люди, які живуть „для” політики, або „за рахунок політики”).

6. політичний лідер — загальновизнаний політичний діяч, керівник політичної партії, громадсько-політичної організації и суспільно-політичного руху.

Закрита політична поведінка (політична іммобільність) також може проявлятися в різних формах, а саме:

1. виключеність з політичних відносин, зумовлена низьким рівнем розвитку особи або суспільного розвитку взагалі;

2. політична виключеність як результат недосконалості політичної системи, розчарування в політичних інститутах і лідерах та байдужості до їхньої діяльності;

3. політична апатія як форма не сприйняття політичної системи, відмова від будь-яких форм співпраці з нею. Може бути результатом насадження політичної системи насильницьким шляхом — придушенням масових соціальних і політичних рухів, окупацією тощо.

4. політичний бойкот як вияв активної ворожості до політичної системи та її інститутів.

Ці форми закритої політичної поведінки є виявами політичної відчуженості, яка полягає в зосередженні зусиль індивіда на розв’язанні проблем особистого життя та їх відриві і протиставленню життю суспільному і політичному, зокрема. В міру зростання політичної відчуженості укорінюється згубна для існування політичної системи суспільства думка, що кожен захищає себе сам, і надіятися на підтримку офіційних владних структур немає сенсу.

Політичне відчуження — процес, який характеризується сприйняттям політики, держави, влади як чужих сил, які панують над людиною, пригнічують її.

Більше того, політики виділяють таке явище абсентеїзм — ухилення виборців від участі в голосуванні на виборах різного рівня.

_________

Характер політичної поведінки обумовлюється, також досить стійкими (практично об’єктивними) зовнішніми регуляторами:

- належність до соціальної спільноти або групи політичних інтересів, які виникли через встановлення між членами певних відносин

- членство в організації – формалізованій і структурованій групі, яку утворено для здійснення конкретних ролей у політиці

- роль – це формальні рамки поведінки, яку бере на себе учасник політичної дії (або яка йому призначається зовні);

статус – ієрархічна позиція в політиці, що визначається сукупністю політично-владних можливостей, специфікою політичної поведінки, обсягом функцій, які належить реалізувати.

Сукупна оцінка статусу і ролі дозволяє політологам стверджувати, що в будь-якому політичному процесі його учасники найчастіше виступають як: - лідери, що очолюють політичний рух (організацію) та своїм впливом сприяють її згуртуванню та досягненню спільних цілей;

- активісти – посередники між лідерами та послідовниками; вони мобілізують учасників руху, постачають лідерам необхідну інформацію, можуть внести корективи до стратегії й тактики мас;

- послідовники (підлеглі, рядові), що утворюють “політичну масу”, підтримують лідера і актив, тому що їм вони делегували представництво і захист своїх інтересів;

- “кумири думок” (інтелектуальні лідери), які не висувають політичних директив, але своєю інтелектуальною діяльністю (публіцистичною, науковою, агітаційною) утворюють акценти емоційної напруги навколо актуальних проблем, що ставить їх у центр громадської уваги.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: