Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Основні напрямки діяльності політичних пратій під час виборчих кампаній.




 

Розглянемо тепер діяльність політичних партій в Україні перед виборами Президента України у жовтні 1999 року.

У політичному житті все щось не так. Є партія – немає лідера. Є лідер - немає партії. Є партія у партії, лідер поперед лідера. Немає ні лідера, ні партії. Як не дивно протягом трьох років НДП з горем пополам, - але якось вдавалося уникати подібних недоречностей.

15 травня 1999 року партійний корабель дав такий крен, що з нього зійшла на берег досить впливова до недавнього часу група функціонерів на чолі з головою НДП. Основні камені спотикання:

1. Не партія взяла владу, а влада взяла партію. “Як наслідок – НДП була позбавлена прав і обтяжена обов’язками, стала власністю влади”.

2. Прозріння щодо наївної спроби запрягти в одного воза “коня і трепетную лань” – т. зв. номенклатурну і демократичну частину партії.

3. Президентські вибори і персонально кандидатура Леоніда Кучми.

4. Вибори і кризова соціально-економічна ситуація, за яку має нести відповідальність не партія, а все той же діючий президент.

5. Загроза лівого, а можливо й коричнево-червоного реваншу.

6. Відсутність публічної політики, аморальність влади, засилля класової олігархії.

7. Розмитість “рятівників нації” – сильної правової партії.

8. Необхідність висунення партією власного кандидата.

9. Ностальгія за моральністю і принципами демократії “першої хвилі”.

10. “Ці вибори ми вже програли…”.

Так зване демократичне крило НДП наступало декілька раз “на граблі”. Перший у 1990 р., коли “мрія про життя розвинених європейських країн здавалося такою близькою, такою легкодосяжною…”, коли романтична демократія кинулася без тилів і забезпечення у “свою рідну” владу, вдруге уи 1994 р. після нових парламентських і президентських виборів. Тут спрацювала надія на появу НДП – потужну партію – об’єднання різнохарактерних центристських політичних сил соціально-ліберального спрямування. Втретє набивати гулю не хотіли. І поставили питання рубом. Або НДП стане чисто політичною організацією до якої всі будуть прислухатися, яка формує владу, або вона піде на іншу політичну ниву.

Якщо в НДП відбувся розкол, то в період передвиборної президентської компанії між політичними партіями розгорнулась дуже сильна політична боротьба.

У березні ліві мали моральну перевагу, що підтверджувалось даними соціологічних опитувань. Але вони мали певні проблеми. У разі висунення “червоними фермерами” Олександра ткаченка у стані лівих може стати тісно.

Витиснути з списку Наталю Вітренко прогресивну соціалістку неможливо, тому комуністи, соціалісти та “селяни” мусять домовитись між собою. Чи мають вони такі шанси?

Хоча ліві партії називаються по-різному і мають дещо різні тактичні позиції, всі вони насправді є носіями комуністичної та інтернаціолістської ідеології. Точками дотику для домовленості лівих можуть стати: а) негативне ставлення до роздержавлення і приватизації ; б) палка мрія про створення нового союзу з Росією та не сприйняття “європейського курсу” і контактів з НАТО; в) гаряче бажання зробити російську мову державною.

Хоча програма соціалістів визнавала рівноправність різних форм власності, все сказане вище щодо точок дотику повною мірою стосується також їх. Фракція “Лівий центр” нині успішно блокується з комуністами у парламенті. Спостерігачі помітили значне полівіння лідера соціалістів, яке відбувається не без впливу Політради партії та перевиборних обставин. Що стосується Селянської партії, то вона від самісінського дня її створення є партією сільських комуністів. Усвідомлення того факту, що лише спільними зусиллями можна подолати правих та Вітренко, може підштовхнути трьох “лівих мужиків” до висунення кандидатом у президенти “найпрохіднішого” з них. Але чи підштовхне?

Петро Симоненко відчував за собою велику силу і розраховував на підтримку “широких народних мас”, яким тоді гірше жилося, ніж за комуністів. Адже компартія зібрала на парламентських виборах у загальнонаціональному окрузі майже 25% голосів. Олександр Ткаченко тоді називав своє можливе кандидування “вимислом преси”, але все, що він робив і говорив, свідчило про намір стати президентом. Його інструмент – мікрофон Верховної Ради, його сила – у високій посаді і пов’язаних з нею можливостях. Праві партії ще не визначались зі своїм кандидатом. Соціологи визначили, що майбутнім кандидатом є Л. Кучма. Євген Марчук вже діяв. Ускладнення стосунків Є. Марчука з соціал-демократами (об’єднаними) призвело до створення нової партії соціал-демократичного спрямування (СДС).

Цікава ситуація була в націонал-демократичному крилі. У парламентських виборах брало участь близько десятка партій і блоків національно-патріотичної орієнтації. Усі вони вибори програли. Внаслідок цих виборів відбувся “повний” розкол у Народному Русі України.

Перед виборами демократичні сили були неоднорідними і можна було виокремити три політичні спектри: демократи звичайні (народні демократи, ліберали, соціал-демократи), українські націонал-демократи (рухівці, республіканці різних угруповань і т. д.) та демократи “типу Балашова”. Усіх демократів об’єднувало ідея незалежності, курс на ринкові реформи, страх перед реваншем червоних. Але демократи різняться ступенем та характером національно-патріотичної орієнтації.

Націонал-демократи мріяли про українську Україну, про державу українського народу, а не “народа Украины”, і вони готові були вмерти за таку Україну. Демократи звичайні не проти української України , але душа їхня за неї не дуже болить. Головне, щоб народ жив сито. В “балашовской мысли” найважливіше – “красівая жизнь” “народа України

Висновок

 

Таким чином, можна зробити такі висновки, що аналіз програмних положень партій, організацій і рухів свідчить, що більшість із них ще не мають серйозної концепції, спрямованої на стабілізацію суспільства, вихід його з кризи, не кажучи вже про перспективи просування по шляху прогресу. Декларації одних – це перелік абстрактних загальнолюдських цінностей, інших – антикомуністичні маніфести, третіх – повторення ортодоксальних марксистсько-ленінських ідей, агітація за повернення до застійних часів, а то й до відновлення сталінізму, четвертих – це екстремістські, націоналістичні і шовіністичні заклики. Така розбіжність політичних поглядів не може хвилювати, особливо за умов поглиблення кризи в усіх сферах суспільства.

Найближче майбутнє партій визначатиметься їхньою спілкою з бізнесом. Такий крок для партій як неминучий, так і небезпечний, бо в такому разі їм доведеться ділити з бізнесом відповідальність за стан справ в економіці. А він поки що породжує зневіру щодо політиків і відчай, на основі якого зростають соціальні катаклізми.

Важливим елементом розвитку політичних процесів в Україні має стати завершення правового оформлення багатопартійності. Прийнятий Верховною Радою Закон України “Про об’єднання громадян” є лише першим кроком на цьому шляху. Треба ще прийняти відповідні нормативні акти, які б чітко визначили характер державного фінансування політичних партій за результатами парламентських виборів, і вжити необхідних заходів для державної підтримки виборчих кампаній. Визначною подією у розвитку демократичних процесів в Україні стало прийняття нової Конституції, що сприятиме розвиткові громадянського суспільства, формуванню професійного парламенту та ефективній реалізації принципу поділу влад. А щоб політичні процеси рухалися саме в такому напрямку, державні інститути повинні цілеспрямовано, активно впливати на розвиток багатопартійності, допомагати становленню партій та суспільно-політичних організацій України.

 

 

Список використаної літератури:

 

1. Майборода С.О. – “Політичний простір України” – Вітчизна - №1-2 – 1998р.

 

2. Гавриленко А. – “Що об´єднує лівих і правих” – Вечірній Київ- 3 березня – 1999р.

 

3. Брегеда А.Ю. – Основи політології- К., КНЕУ 2000р

 

4. Коментар до Конституції України – К., 1998р.

 

5. http://www.rada.gov.ua/LIBRARY/bibliogr/party.htm

 

 




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных