Визначення політики та характеристика її як суспільного явища.

Поняття "політика" – одна з найскладніших категорій політології. Основні труднощі виникають у зв’язку з безмежністю її змісту. У даний термін вкладають багато понять. Наприклад, зовнішня політика, економічна політика, соціальна політика, фінансова політика, профспілкова політика та ін. Політика пронизує все життя суспільства. Перші спроби дати визначення цьому поняттю відносяться до дуже далеких часів: праці про політику Платона й Арістотеля з'явилися близько двох з половиною тисячоліть тому. З того часу мислителями різних історичних епох були створені тисячі праць про політику. Однак і зараз існують десятки різних визначень цього терміна, нерідко суперечливих. У політологічному енциклопедичному словнику політика характеризується як "організаційна, регулятивна і контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля здійснення власних запитів і потреб" [Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів. – К:. Генеза, 1997. - С. 258].

Стосовно розуміння цього поняття можна виділити декілька аспектів.

1. Політика як державне, регіональне і муніципальне управління.

2. Політика як партійна діяльність у процесі розподілу політичної влади.

3. Політика як діяльність груп тиску, спрямована на відстоювання інтересів соціальних груп на державному рівні.

4. Політика як масова участь у політичних процесах: виборах, референдумах, мітингах, маніфестаціях тощо.

5. Політика як сукупність політичних інститутів, які здійснюють владу й управління суспільством.

Якщо в чотирьох перших випадках акцентується увага на розумінні політики як специфічної форми суспільної діяльності, то в п'ятому – як сукупності певних структур і закономірностей їх функціонування, які можна об'єднати у поняття "політична система". Отже, якщо політичні явища розглядаються в їхньому діяльністному аспекті, вживається термін "політика", якщо в структурно-функціональному – "політична система".

Політику треба розуміти як форму суспільної діяльності, спрямовану на здобуття, використання і підтримку державної влади, реалізацію інтересів особи, соціальних груп на державному рівні.

Політика в суспільстві завжди виражає і представляє певні суспільні інтереси. Інтерес – це об'єктивно зумовлений мотив діяльності окремої людини, соціальної спільноти, суспільства в цілому, спрямований на досягнення мети. Політичний інтерес має пряме або опосередковане відношення до влади для досягнення певних цілей: задоволення матеріальних потреб, піднесення добробуту, стабілізації суспільства, забезпечення умов для безпеки і свободи особи, реалізації власних владних амбіцій, а також розв'язання соціальних потреб, піднесення престижу тощо.

Політичний інтерес виявляється як інтерес окремих осіб та соціальних груп передусім у формі всезагального, тобто у формі, яка має примусову силу для всього суспільства. Тим загальним є здебільшого необхідність збереження єдності й цілісності суспільства, становлення людини як вільної, унікальної й неповторної істоти.

Отже, політика є, по-перше, виявом інтересів окремих осіб, соціальних груп, їх зіткненням і протиборством, по-друге – способом певної субординації цих інтересів, більш значущим й обов'язковим.

Якщо у примітивних суспільствах політика служить інструментом реалізації інтересів панування домінуючих груп, то в сучасному цивілізованому суспільстві – інструментом узгодження інтересів, підпорядкування їх більш загальному – національному інтересу, а також інтересам міжнародних спільнот і організацій.

Усвідомлення політичних інтересів соціальними групами робить їх суб'єктами політики. Суб'єкти політики – це особи і соціуми, а також створені ними установи й організації, які беруть активну, свідому участь у політичному процесі.

Об'єктами політики є всі явища політичного та суспільного життя, на які спрямована діяльність суб'єктів політики.

Ними можуть бути елементи політичної, економічної, правової і культурно-духовної підсистем суспільства, а також соціуми й окремі особи.

Органічною "першоосновою" політики є влада. Ця аксіома знаходить своє втілення в такому визначенні: політика — це дії, спрямовані на владу, – її здобуття, утримання і використання (М. Вебер). Будь-який різновид політичної діяльності так чи інакше стосується владних відносин. "Владний" підхід до політики зосереджений навколо способів і засобів оволодіння і використання влади. Класик політології Н. Макіавеллі ще на початку XVI ст. характеризував політику як технологію завоювання, утримання і "корисного" використання влади.

"Владна" якість політики конкретизується через організації та інституції, в яких втілюється і матеріалізується влада. Інституціональні тлумачення політики виводять її зміст з діяльності держави як найважливішої інституції політики. Інституціональний аспект політики невідривно пов'язаний з її органічною першоосновою, закладеною в самій природі людини (Арістотель). У політиці закладений універсальний принцип соціальної взаємодії, що передбачає гармонізацію особистого і суспільного.

Політика співвідноситься з іншими суспільними системами: економікою, правом, мораллю і релігією. Співвідношення політики й економіки зводиться до того, що закони економічного розвитку визначають зміст і соціальний вектор політики через економічні інтереси соціальних груп, зміну структури виробництва і споживання, технологічні інновації, а політика, якщо вона враховує об'єктивні економічні закони, може забезпечити стабільність та ефективність економічної системи.

Щодо співвідношення політики і моралі треба зазначити, що "моральність" політики залежить:

Ø по-перше, від ефективності соціального контролю над владними структурами;

Ø по-друге, від умов політичної конкуренції;

Ø по-третє, від рівня політичної культури в суспільстві.

Взаємодія політики і права зводиться до того, що, з одного боку, цивілізована політика здатна забезпечити ефективність правового регулювання, а з іншого – політика може плідно впливати на суспільні процеси лише в рамках сучасної цивілізованої правової системи. Зіставляючи релігію й політику, треба зазначити, що використання церкви у політичних цілях, а також втручання церкви у державні справи неприпустиме з точки зору демократичного розвитку суспільства. Держава покликана забезпечити правові гарантії свободи людини, безпеки нації, а церква – умови для внутрішньої свободи людини, морального відродження народу.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: