Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Соціал-демократія. Марксизм-ленІнізм




Одним із засновників німецької соціал-демократії був Ф. Лассаль (1825—1864), який свої соціально-політичні погляди видавав під назвою «національного соціалізму» й при цьому називав себе учнем К. Маркса та Ф. Енгельса. намагаючись ліквідувати соціальну нерівність у суспільстві, Ф. Лассаль вважав, що цього можна досягти лише за умови створення (за допомогою держави) власними силами робітників виробничих асоціацій. При цьому він виходив з теорії вартості Рікардо, в якій підкреслювалося, що робітник обмінює свою працю, як і будь-який інший товар, за еквівалентом. Усі біди робітничого класу — низька заробітна плата, експлуатація тощо внутрішньо притаманні самій системі обміну. Тому ліквідація тих негативних явищ пов'язувалася з упорядкуванням принципів розподілу суспільного продукту. Так, Ф. Лассаль пояснював право робітників на повну вартість продуктів праці, яке не реалізується через «залізний закон заробітної плати». Саме виробничі асоціації допоможуть позбутися в суспільстві найманої праці, перейти до соціалізму, де здійсниться вимога розподілу суспільних доходів відповідно до прав кожного працівника на отримання повного продукту своєї праці.

Майбутню державу він бачив демократичною, відроджуваною через загальне й пряме виборче право. Така держава зможе досягти найвищої свободи завдяки введенню «індивідуальної власності, заснованої на праці». Цей процес він вважав соціальною еволюцією, яка здійснюється мирним шляхом протягом тривалого історичного часу.

Е. Бернштейн (1850—1932), вважаючи себе марксистом, доводив, що з розвитком науково-технічного прогресу відбуватиметься не концентрація, а децентралізація капіталу, промисловості та сільського господарства. За цих умов економічна боротьба пролетаріату, яку веде профспілковий рух у легальних формах, може запобігти зубожінню пролетаріату, послабити суперечності між працею та капіталом.

Поступово капіталістична власність переростатиме в соціалістичну шляхом розвитку кооперації, споживчих спілок, що дасть змогу пролетаріатові «без звернення до насильства... оволодіти вельми значною частиною суспільного багатства». Головною гарантією цього буде демократія. Він стверджував, що за соціалізму як зеніту розвитку й завершення лібералізму буде досягнуто такого рівня, коли ідеали свободи поціновуватимуться як найбільші суспільні вартості.

Діяльність К. Каутського (1854—1938) також пов'язана з розвитком соціал-демократичних принципів суспільного розвитку. Він доводив, що його концепція базується на марксистських засадах. Але марксизм і вчення Ф. Лассаля та Е. Бернштейна піддавав гострій критиці.

Серед політичних поглядів К. Каутського особливий інтерес становить його розуміння пролетарської революції й держави Він намагався обґрунтувати необхідність завоювання пролетаріатом політичної влади. Але ці процеси, на його думку, повинні проходити мирним шляхом. У ранг головного принципу докорінних змін у суспільному житті має бути зведена демократія. У 1918 р. в праці «Диктатура пролетаріату» він висунув тезу, що К. Маркс розумів під «революційною диктатурою пролетаріату» не форму панування, а стан населення, коли його більшість загальним голосуванням підтримує владу. Революцію ж 1917 р. характеризував як зневагу до людини, масове збройне насильство.

В останні роки свого життя, відмовившись від неоднозначного трактування диктатури пролетаріату, він закликав соціал-демократів дотримуватись демократичних принципів, відстоювати завоювання загального, прямого, рівного й таємного виборчого права.

.За Е. Бернштейном соціалізм – це не кінцева зупинка, а безперервний процес. На такий підхід переконливо вказує його відома метафористична теза: «Кінцева мета – ніщо, рух – усе».

Одним із найважливіших підсумків критичного осмислення Е. Бернштейном теоретичної спадщини марксизму, Назвемо деякі з концептуальних положень Е. Бернштейна:

1) доцільність і можливість переходу до соціалізму в результаті послідовного реформування основних інститутів буржуазного суспільства, відмова від радикального шляху реалізації соціалістичної ідеї;

2) заперечення необхідності диктатури пролетаріату як революційного засобу утвердження майбутнього соціалістичного ладу;

3) сприйняття ідеї та сутності соціалізму як руху, науки та мети;

4) проголошення політичною основою майбутнього ладу демократії в її ліберальному тлумаченні, обґрунтування необхідності реалізації програмних засад соціал-демократії для вдосконалення громадянського суспільства;

5) приведення соціалістичної теорії у відповідність із соціал-демократичною практикою;

6) надання на відміну від марксистської традиції пріоритетів не революції, а еволюції, не насильству, а демократії, не економічним детермінантам, а моральним вимогам і, в кінцевому підсумку, соціалізму не як «науковому», а як демократичному, тобто соціальній демократії.

 

Марксизм:

  • сформулював вчення про побудову справедливого - комуністичного - суспільства, в якому буде: покінчено з експлуатацією людини людиною; подолані всі види соціального відчуження людини від влади, власності і результатів праці;
  • став світоглядом пролетаріату, що виникнув в результаті промислового перевороту;
  • був радикальною ідеологією, що акцентувала увагу на революційних, насильних методах перетворення соціальної дійсності, що витікало із змісту марксистської концепції суспільного розвитку;
  • розглядав історичний прогрес як послідовну зміну суспільно-економічних формацій; при цьому антагоністичні формації (рабовласницька, феодальна, капіталістична) зароджуються на базі приватної власності, а комунізм (і його перша фаза – соціалізм) формується на принципово іншій економічній основі - суспільної власності;
  • вважав, що непримиренність соціальних інтересів пролетаріату і буржуазії і, отже, жорстка класова боротьба обумовлені збереженням приватної власності в руках буржуазії. Тому революційний перехід від капіталізму до соціалізму полягає, перш за все, в експропріації приватної власності і передачі її в руки тих, хто своєю працею створює всі багатства суспільства, а також у встановленні диктатури пролетаріату;
  • характеризував комуністичній суспільство, перш за все, через людину нового типу, орієнтованого виключно на моральні стимули до праці (праця на загальне благо є одночасно праця на благо власне і нащадків; в праці формується особа; праця є спосіб самовираження і т.п.);
  • вважав, що найважливішим механізмом інтеграції різних елементів соціальної структури виступає комуністична партія. Для більш повної реалізації цієї функції передбачалося перетворення партії у владну структуру, зрощення з державою, яка під її керівництвом повинна поступово замінюватися системою суспільного самоврядування.

Марксистська концепція соціалізму розглядає його як нижчу, незрілу фазу комунізму. Соціалізм характеризується ліквідацією приватної власності та експлуататорських класів, утвердженням суспільної власності на засобі виробництва, провідної ролі робітничого класу, здійсненням принципу «від кожного за здібностями, кожному за працею», забезпеченням соціальної справедливості, мов для всебічного гармонійного розвитку особистості.
Реалізація догматизованого марксистського варіанту соціалізму здійснювалася через масове соціальне насильство, заборону приватної власності, ринкових відносин, політичної і духовної опозиції. Соціалізм як суспільний лад протиставив себе свободі й демократії, що призвело або до повної його ліквідації (СРСР, країни Центральної та Східної Європи), або до глибокої кризи (Куба, Північна Корея) чи ринкового реформування (Китай, В’єтнам). Відповідно це спричинило і кризу уявлень про соціалізм.
Соціал-демократизм. Разом з лібералізмом життєздатнішою і ефективнішою на практиці опинилася ідеологія соціал-демократизму, що формує значною мірою центристську політичну орієнтацію.
Теоретичні основи соціал-демократизму були закладені Е.Бернштейном в роботі «Передумови соціалізму і завдання соціал-демократії» (1899). У ній він обгрунтував тезу про здібність капіталізму до саморозвитку і на цій основі здійснив ревізію виводів класичного марксизму. Багато ідей Е.Бернштейна увійшли до політичної доктрини сучасної соціал-демократії.
Сьогодні соціал-демократична ідеологія є політичною доктриною центристських сил, хоча зароджувалася вона як ліва ідеологія, як одна з течій усередині марксизму. Вона змогла інтегрувати досягнення політичної думки різних напрямів, зокрема марксизму і лібералізму, і створити ідеологію, що виражає інтереси широких прошарків західного суспільства: робітників, інтелігенції, підприємців. Ця обставина викликає особливий інтерес до ідеології соціал-демократизму, оскільки вона виділяє її із загального ряду політичних ідеологій відсутністю претензій на глобальність і жорстку нормативність.
Соціал-демократична концепція соціалізму визначає його як суспільний лад, що досягається не революційною ліквідацією, а реформуванням капіталізму зі збереженням приватної власності, забезпеченням зростання середнього класу і соціального партнерства, досягнення значно вищого рівня соціальної рівності й справедливості. Відкинувши марксистську теорію краху капіталізму, соціал-демократія найбільших успіхів досягла в країнах Західної Північної Європи. Її соціально-політична доктрина залишається найважливішою у третьому тисячолітті.
Ідеологія соціал-демократизму:

  • вельми прагматична, що визначило високу життєву силу її ідей, не дивлячись на радикальні зміни в світі;
  • теоретично пластична, що дозволяло їй змінюватися разом із змінами соціальної дійсності: вона змогла інтегрувати досягнення політичної думки різних напрямів (у тому числі марксизму і лібералізму) і створити ідеологію, що виражає інтереси широких прошарків західного суспільства - робітників, інтелігенції, підприємців;
  • сьогодні є політичною доктриною центристських сил, хоча зароджувалася як ліва ідеологія - одна з течій всередині марксизму.

Доктрина сучасної соціал-демократії була сформульована на засновницькому конгресі соціал-демократів у Франкфурті – на - Майне в 1951 році в концепції «демократичного соціалізму», згідно якої:

  • головними цінностями є свобода, справедливість, солідарність;
  • реалізувати ці цінності можна лише за допомогою економічної, політичної і духовної демократії;
  • соціалізм є не жорсткою соціальною конструкцією, а процесом постійного руху у бік реалізації названих цінностей, збагачення їх реального змісту;
  • соціалізм виступає категорією швидше за етичну, ніж економічну, хоча соціал-демократія не відмовляється від усуспільнення, а лише обмежує його рамками економічної доцільності.

Світова соціал-демократія - організована політична сила. Координатором діяльності соціал-демократів виступає Соціалістичний Інтернаціонал - обєднання політичних організацій і партій, мета діяльності яких - демократичний соціалізм, новій світовий економічний порядок на основі рівноправності й партнерства між усіма країнами.
На практиці концепція «демократичного соціалізму» була успішно реалізована в Швеції, Австрії, Швейцарії, Норвегії і деяких інших країнах.

У середині XIX ст. на авансцену виходить радикально-комуністична течія суспільно- політичної думки, творцями якої були Карл Маркс (1818-1883) і Фрідріх Енгельс (1820-1895).

У концептуальному сенсі ця течія містила такі тези:

• рушійною силою в антагоністичних формаціях є класова боротьба;

• за капіталізму вирішальну роль відіграє пролетаріат, котрий виконує месіанську роль;

• пролетаріат має здійснювати свою диктатуру;

• пролетарська місія полягає у зламі буржуазної державної машини через здійснення революції та побудову комуни;

• для перемоги пролетаріату потрібна своя політична партія;

• пролетарська партія очолить цю боротьбу лише за умов рішучої ідеологічної непримиренності як щодо відвертих супротивників, так і щодо колишніх однодумців.

Р. Арон, А. Лефевр, з якими погоджується Ж. Бодуен, одним із засновників сучасної соціології поряд з Е. Дюркгеймом, В. Парето та М. Вебером вважають К. Маркса, який збудував свою теорію під інтелектуальним впливом німецької філософії (Г. Гегель), англійської політекономії (Д. Рікардо) та утопічного соціалізму (Ш. Фур'є, Л. Блан, П. Прудон).

За Марксом та Енгельсом, рушійною силою заміни "способу виробництва" є внутрішні суперечності, що підривають його ізсередини та готують перехід до наступного способу виробництва. По суті, марксизм є певною філософією історії, позначеною детермінізмом та утопізмом. Скажімо, Р. Арон вбачав у марксизмі "світську релігію", що базується на обіцянці спасіння. Комунізм — безкласове, справедливе суспільство, здатне функціонувати без держави, суспільство, покликане забезпечити щастя всім людям.

Піка популярності марксизм досяг у XX Ортодоксальне комуністичне тлумачення призвело до створення тоталітарного соціалізму (більшовицького та нацистського), а реформістське — до створення моделі демократичного соціалізму, в основу якої було покладено програму інтеграції робітничого класу в існуючу суспільну систему.

Основними рисами більшовицької політичної доктрини (В. Ленін, Л. Троцький, Й. Сталін) можна назвати домінування класової боротьби в суспільстві, зв'язок з ідеологією; Одночасно окреслюється сталінізм як специфічна форма тоталітаризму і маоїзм.

Мао Цзедун, зробивши ставку на "революційність" селянства, сталінську ідею боротьби з ворогами (внутрішніми і зовнішніми) та теорію "партизанської боротьби" і досі має чимало послідовників, що сповідують переважно терористичні методи у вирішенні політичних проблем.

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных