ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
4 страница. Отже, громадянське суспільство - це сфера спілкування й солідарності, спонтанної самоорганізації і самоврядування вільних індивідів на основі добровільноОтже, громадянське суспільство - це сфера спілкування й солідарності, спонтанної самоорганізації і самоврядування вільних індивідів на основі добровільно сформованих асоціацій громадян, яка захищена необхідними законами від прямого втручання і регламентації з боку держави. Суб’єктами, які творять громадянське суспільство є: - вільні і рівні індивіди; - створені ними добровільні асоціації, зорієнтовані на громадські справи; - вільна преса як засіб комунікації і самовиразу. До атрибутів громадянського суспільства належать; - наявність публічного простору, засобів і центрів комунікації на основі яких формуються сфери громадського життя і громадської думки; - організоване громадське (публічне) життя вільних і рівних індивідів, чиї права захищені конституцією і законами; - добровільні асоціації, автономність яких усвідомлена на індивідуальному і колективному рівні і які є незалежні від держави; - кооперація і солідарність між людьми, спілкування на засадах взаємної довіри і співробітництва, які є наслідком діяльності, зорієнтованої на громадські інтереси та публічну політику. Громадське суспільство виконує ряд функцій: - механізму самоорганізації громадян для вирішення суспільних проблем; - противаги державним владним структурам з метою не допустити узурпацію влади; - засобу соціалізації індивідів, орієнтація їх на суспільно-корисні справи; - сприятливого суспільного середовища для формування демократичного типу політичної культури, демократизації політичного процесу. Розвинене громадянське суспільство можливе лише у правовій державі, яка повинна реагувати на запити і потреби асоційованого громадянства, сприяти його розвитку, запобігати виникненню конфліктів. Взаємовідносини держави і громадянського суспільства мають будуватися на основі діалогу і співпраці, що в свою чергу сприятиме демократичному розвитку держави. Порушення рівноваги між державою і громадським суспільством призводить до гіпертрофії владних структур, диктату держави, відчуження і політичного безсилля народу. На думку більшості українських та зарубіжних політологів, інститути громадянського суспільства повинні стати фундаментом демократичного устрою. Розвиток структур громадянського суспільства забезпечить впевненість і відповідальність окремої особи, зростання самостійності приватних і громадських сфер життя, стане перешкодою на шляху надмірного розростання функцій держави. Безумовно, розбудова системи громадянського суспільства, врегулювання його взаємовідносин з державою на законодавчому рівні вимагає наявності відповідного правового поля, яке існує лише в правовій державі. 14)Політична влада сутність ресурси ознаки та функції Проблема влади є центральною в політичній науці. Влада ~ це вид вольових відносин між людьми й політичними суб'єктами. Владу розуміють як здатність і можливість реалізувати свою волю, впливати на поведінку та рішення інших людей. Політична влада є особливим різновидом загального поняття влади. Під політичною владою розуміють спроможність певної групи, особи проводити свою волю і лінію у політиці та суспільних відносинах. Осмислюючи сутність і різноманіття концепцій політичної влади, напрацьованих наукою, необхідно класифікувати найголовніші з них: Білет 18 1) Головною метою зовнішньої політики України є досягнення домінування в європейському регіоні____ Ні 2) Суб’єктами міжнародних відносинможуть бути лише національні держави____ Так 3) Сучасна концепція елітарної демократії передбачає здійснення влади обмеженою групою професійних політиків лише у власних інтересах____ Так 4) Політологія як наука вперше виникла в стародавній греції____ Ні 5) назвіть види політичної діяльності за критеріями її спрямування стососвно суспільного прогресу____ 2.інноваційна 3.стабілізуюча 5.консервуюча 6) Вкажіть різновиди виборчих систем___ 2.мажоритарна 4.змішана 5.пропорційна 7) різновидами авторитарного режиму є___ 1.військово-бюрократичні диктатури 2.теократичні режими 3.абсолютні монархії 5.персоналістські тиранії 8) З якого підходу до з’ясування сутності політики випливає твердження:”Політика – це ремесло володарювання”?___ 3.директивний 9) Що характеризує антрепренерську систему рекрутування політичнох лідерів___ 1.відкритий хаорактер 2.широкий електорат 4.пріоритетність особистих якостей у вимогах до претендента 5.висока конкурентність і відкрите суперництво 10) Назвіть стадії процесу політичної соціалізації особи___ 2.дотрудовий період 2.пасивна стадія 11) Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на:___ 1.законодавчу 3.виконавчу 4.судову 12)Назвіть різновиди неальтернативних партійних систем___ 1.обмежена багатопартійна система 2.однопартійна система 6.гегемоністська система 13)Політична система суспільства сутність структура та функції Влада в суспільстві функціонує, утворюючи складну систему взаємозв’язків та залежностей. Реалізація політичної влади певними способами, у тих чи інших формах, з використанням різноманітних ресурсів відбувається за допомогою політичної системи суспільства. Система - це впорядкована сукупність взаємодіючих компонентів, яка виникає і функціонує для досягнення певної мети і володіє інтегративними якостями, що не властиві окремим компонентам, які її утворюють. Однією з найскладніших систем (або полісистемним комплексом) є політична система. Суть політичної системи, різні аспекти її функціонування можна виразити через сукупність визначень. Політична система - це цілісна впорядкована сукупність політичних інститутів, політичних ролей, взаємин, процесів, політико-правових норм, політичної культури, за допомогою яких утверджується і функціонування політичної влади, забезпечується соціальна і політична стабільність. До політичної системи входять: політична (державна) влада; політичні інститути, політичні відносини, політичні ролі і процеси; політико-правові норми; політична культура. Центральний елемент політичної системи - політична влада. Вона є метою виникнення та існування конкретної політичної системи, надає цілеспрямованого, інтегративного характеру прояву інших елементів, їх взаємозв'язкам і взаємодії. Політичні відносини - це взаємодія первинних (нації, соціальні групи, індивідууми) і вторинних (політичні інститути, групи тиску, лоббі) суб'єктів політики, держави і громадян з приводу влади, обміну її ресурсами. У політичну систему входять (або тісно взаємодіють з нею) ряд інститутів недержавного характеру — політичні партії, громадські організації, товариства, політичні рухи, громадська думка, засоби масової комунікації. Для багатьох із них політична діяльність є лише одним із аспектів їх функціонування. Складовою частиною політичної системи є людина з її політичним статусом. Як учасник політичного процесу людина включена в політичну діяльність, має права і певні політичні обов'язки. Життєдіяльність політичної системи, сила її впливу на розвиток суспільства виражається у функціях. Головні функції політичної системи: - нормативно-регулююча: визнання політичних цілей і завдань суспільства, вироблення програм їх реалізації та мобілізація ресурсів на їхнє виконання; - репрезентативна: представництво національних, регіональних та соціальних групових інтересів; - інтегруюча, що виявляється в об'єднанні всіх суспільних груп, національній консолідації; - організація та відтворення політичного життя: зміцнення влади, розвиток і вдосконалення політичних інститутів, забезпечення їх стабільного функціонування; - політичного інформування, комунікації та соціалізації, тобто забезпечення орієнтації людей у політичному житті та включення їх у політичне спілкування і політичну діяльність, засвоєння ними існуючих політичних цінностей і норм. Функції політичної системи не є незмінними. Вони розвиваються із врахуванням особливостей політичного простору і часу, конкретно-історичної обстановки, досягнутого рівня розвитку економіки, культури, політичної стабільності. Політична система суспільства включає: - характеристику соціального змісту влади, її носія, взаємодію з економічною сферою; - систему інститутів, організацій, через які здійснюється влада в суспільстві та регулюються політичні відносини; - принципи, норми діяльності інститутів політичної влади, спрямованість цієї діяльності. Політична система — це сукупність трьох взаємодіючих підсистем: інституціональної, інформаційно-комунікативної і нормативно-регулятивної. Інституціональна підсистема включає такі інститути, як держава, політичні партії, групи інтересів. Провідним інститутом, який зосереджує максимальну політичну владу, є держава. Інформаційно-комунікативна підсистема встановлює зв'язок між інститутами політичної системи. Це — канали передання інформації владі (звіти підвідомчих установ, консультації із зацікавленими групами), а також засоби масової інформації. Нормативно-регулятивну підсистему створюють різноманітні норми, які визначають поведінку людей у політичному житті, а саме: їх участь у процесах висунення вимог, перетворення цих вимог на рішення, здійснення рішень. Важливим компонентом політичної системи є її структура. За визначенням американського вченого Г. Алмонда, структура — це доступна для спостереження діяльність, що формує політичну систему. З цією метою створюється механізм функціонування державної влади, яка є базовим елементом політичної системи, її організаційної структури. Цей механізм являє собою складний комплекс спеціальних органів і установ, що виконують як внутрішні, так і зовнішні функції управління справами суспільства. Це - представницькі установи, або законодавча влада; виконавчо-розпорядчі органи; судові інституції; органи громадського порядку та служби безпеки; збройні сили. Підкреслимо: основою діяльності держави є три "гілки" влади: законодавча, виконавча та судова. Поділ влади має відбуватися і по вертикалі: загальнодержавна, регіональна та місцева. Слід зробити одне пояснення. Коли йдеться про поділ влади, то треба мати на увазі: для ефективного функціонування влада не може дрібнитися, а має бути єдиною. Тому точніше говорити про поділ функцій різних гілок влади, їх завдань і повноважень. 14)Ознаки та типологія республіканської та монархічної форми держави Форма державного правління – це певний спосіб організації верховної влади в державі, яка визначається її джерелами, порядком формування та правовим статусом вищих органів влади та обумовлює їх структуру, принципи взаємовідносин і співвідношення сфер компетенції кожного з них. Існує дві основні форми державного правління – монархія та республіка, кожна з яких має декілька підвидів. Охарактеризуємо їх більш детально. Монархія – це така форма правління, за якої найвища державна влада повністю або частково зосереджена в руках однієї особи (монарха), є спадковою і не є похідною від будь-якої іншої влади. Глава монархічної держави (цар, король, падишах) реалізує свої повноваження за власним правом, а не за дорученням якогось іншого органу влади. Влада монарха є безстроковою і безвідповідальною. Монархічна держава переважно будується не за національним принципом, а за династійним, а монарх є носієм державного сувернітету, символом держави. Монархії поділяються на необмежені, або абсолютні (напр. Франція періоду правління Людовіка XV, який заявив „держава – це я”) та обмежені, коли в компетенції монарха є лише ті повноваження, які визначені за ним конституцією. Усі обмежені монархії офційно прийнято називати конституційними, однак в залежності від обсягу повноважень монарха їх, в свою чергу, поділяють на дуалістичні і парламентські. В дуалістичних монархіях (Йорданія, Кувейт, Марокко) повноваження монарха обмежуються стосовно сфери законодавства. Однак він може видавати власні укази, що мають силу закону та відхиляти закони, прийняті парламентом. Повноваження монарха у виконавчій сфері дещо ширші. Так, у компетенції монарха є призначення уряду, який він може звільнити у будь-кий час. При чому, уряд водночас є відповідальний і перед монархом, і перед парламентом. Наступним різновидом обмеженої монархії є парламентська монархія (Великобританія, Бельгія, Іспанія, Швеція, Японія і тд.). В даному випадку обсяг повноважень короля чи імператора є настільки незначним, що швидше можна говорити про збереження „символу монархії”, ніж про монархічну форму державного правління. Система правління в парламентських монархіях нагадує спосіб урядування в парламентській республіці (його буде розглянуто нижче). Найпоширенішою формою державного врядування в сучасному світі є республіка. Республіка – це форма правління, за якої найвища державна влада здійснюється виборними органами, що обираються населенням на певний визначений термін. Представницькі повноваження обраного глави держави виконуються за дорученням виборців, парламенту або іншого органу, перед якими він є відповідальним. Повноваження глави держави є обмежені в часі. Розрізняють три види республік: президентська, парламентська, парламентсько-президентська (змішана). Президентська республіка. Для неї характерна незалежність органів законодавчої та судової влад, їх взаємна непідпорядкованість і невідповідальність одна перед одною, при наявності механізмів стримувань і противаг. Тут не існує поняття вищого державного органу, який наділяв би повноваженнями інші державні органи. Президент обирається шляхом всенародного голосування і є главою держави. Водночас, він є главою виконодавчої влади, що дозволяє йому самостійно утворювати уряд, очолювати його та водночас нести персональну відповідальність за діяльність уряду. Весь апарат державного управління є підпорядкований та підзвітний президенту. Рішення приймаються президентом і реалізуються міністерством за його дорученням. Наявність сильної виконавчої структури у призедентській республіці врівноважується наявністю такого ж сильного і незалежного законодавчого органу влади. Завдяки існуванню механізмів взаємного контролю, стримувань і противаг, у президентській республіці наявний чіткий поділ влад та їх збалансованість. Для кращого розуміння механізму стримувань і противаг наведемо декілька прикладів: Президент не володіє правом законодавчої ініціативи, але має право відкладального вето щодо законів, прийнятих парламентом, якому належить законодавча влада. Подолання відкладального вето потребує 2/3 або 3/4 голосів на підтвердження попереднього рішення парламенту. Оскільки зібрати таку кількість голосів вдається не завжди, то суперчність між двома гілками влади переважно розв’язується шляхом компромісу. Президент ініціює національні програми, але питання про їх фінансове забезпечення є компетенцією парламенту. Закони приймає парламент, а президент та виконавчі структури – виконавчі розпорядження. Проте, право ухвалення рішення стосовно їх конституційності є прерогативою Верховного (Коституційного) Суду, рішення якого мають обов’язковий характер для обох гілок влади – законодавчої та виконавчої. Парламентська республіка. Верховна влада у ній належить парламенту-представницькому законодавчому органу, який володіє делагованим йому виборцями сувернітетом і опираючись на нього формує відповідальний перед ним уряд. У випадку втрати довіри до створеного парламентом уряду, йому може бути висловлений вотум недовіри і, якшо за це питання проголошує більшість, уряд змушений піти у відставку. Таким чином, виконавча гілка влади у парламентській республіці не є самостійною, а є продовженням законодавчої влади з якої вона виводиться. Керує виконавчою владою прем’єр міністр. Президент є главою держави і реалізує представницькі повноваження. Інколи президент бере участь у розв’язанні конфліктів між кабінетом міністрів і парламентом. Він може приймати відставку уряду і доручати формування нового кабінету. У разі прийняття відставки, президент може оголосити про розпуск парламенту і призначити дострокові вибори. Президент не є сувереном, оскільки за такої форми врядування обирається парламентом (у деяких країнах-спеціальними зборами). Змішана, президентско-парламентська республіка поєднує в собі ознаки президентської і парламентської форм правління. За ції форми правління президент обирається всенародним голосуванням, є главою держави, непідзвітний парламенту і наділений широкими законодавчими та виконавчими повноваженнями. Президент пропонує на затвердження парламенту кандидатуру прем’єр міністра, за поданням якого призначає міністрів і звільняє їх. Прем’єр міністр очолює уряд, який працює під керівництвом президента і є водночас підзвітний як президенту, так і парламенту. Уряд може подати у відставку в разі втрати прем’єр міністром підтримки більшості парламенту. Білет 19 1) Об’єднання УНР та ЗУНР в соборну українську державу було проголошено 1 листопада 1918 року ___ НІ 2) Форма держави є певним способом організації і здійснення влади ____ ТАК 3) ключовим механізмом реалізації представницької демократії є інститут виборів___ Так 4) В Україні главою виконавчої влади є президент ____ НІ 5) Вторинні суб’єкти політики – це___ 1.групи тиску 5.політичні партії 6) Назвіть типи політичної влади за Б.Гаврилишиним ___ 1.влада типу противаг 2.компромісна влада 4. унітарна влада 6.групова влада 7) Система місцевого самоврядування включає____ 1.сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи 3.різні форми безпосереднього волевиявлення громадян (місцеві референдуми та ін) 4.сільських, селишниз і міських голів 6.районні і обласні ради 8) На вірі у святість норм, що віддавна керують життям суспільства базується___ 2.традиційна легітимність 9) Політичний лідер є прикладом суб’єкта політики___ 4.безпосереднього 10) Вкажіть на джерела легітимності політичної влади за М.Вебером___ 1.закон 2.свідомість 5.політична культура 11) Глава держави у президентських республіках ___ 4.обирається загальнородним голосуванням 12) Які з наведених ознак притаманні дуалістичним монархіям___ 1.монарх призначає і звільная уряд 2.влада в країні поділена між двома субє’ктами – монархом і парламентом 13)Суть ознаки та різновиди тоталітарних режимів Тоталітаризм (від пізньолатинського totalis - весь, цілий, повний) - одна з форм політичного режиму, що характеризується повним (тотальним) контролем держави над всіма сферами життя суспільства. Тоталітаризм характеризується ознаками, властивими і для радянської України: Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|