Середній клас як політичне явище: суть, основні критерії, структура.

Однією з поширених у Європі схем структури суспільства є концепція М.Вебера, які в ряді своїх праць, а головне в роботі "Господарство і суспільство" запропонував своє бачення суспільства. Основою поділу суспільства, вважав він, є диференціація його на три системи: систему, що опирається на ієрархію економічну, систему, що опирається на ієрархію участі в реалізації влади, і систему, що опирається на ієрархію суспільного престижу. Великі групи людей, які мають однакову економічну базу, М.Вебер називав класами, однак в суспільстві головним елементом його структури є станові групи, що розрізняються за рівнем престижу і його відсутності в суспільстві. Найбільш важливою характеристикою, за Вебером, станового рівня є осягнення тією чи іншою групою певного стилю життя. Класи, в його розумінні є елементами економічної системи суспільства, а стани - елементами суспільної системи. Клас характеризують насамперед відносини обміну матеріальних багатств та рівень певної кваліфікації, що проявляється на товарному ринку. Тому первинні форми класів з'являються зі становленням первісних форм і товарного ринку, і, відповідно, класова боротьба точиться за споживацькі кредити, за засоби споживання, за доступ до ринку і за ціни. Таким чином, М.Вебер розглядав класовий поділ суспільства як ставлення певних розрядів людей до способу виробництва й отримання прибутків. Становий же поділ він виводив із відносин груп людей до способу споживання прибутків, добра, що проявляється насамперед у стилі життя. Станова ситуація людей є детермінована загальновизнаними критеріями престижу в даному суспільстві. Правда, самі ці критерії М.Вебера сформульовані дуже загально.

Дещо близьким до веберівського є марксистський підхід до структури суспільства. Марксисти розглядають великі суспільні групи насамперед як класи, тобто як сукупність, групу як таку, що має спільні ознаки. Найбільш ґрунтовну характеристику класу дав В.І.Ленін у праці "Великий почин". Він визначив клас як велику групу людей, що відрізняється за місцем у певній історичній системі виробництва, що означало виділення їх за владою, або участю в реалізації влади у відношенні до засобів виробництва, тобто хто володіє, розпоряджається і використовує цю власність по розмірах і по способах отримання прибутків, тобто і по тому, чи вони можуть, чи не можуть привласнювати працю інших². Таким чином, дані ознаки синтетичні, загальні, але вони характеризуються явною економічною домінацією. В ЗО—70-і роки в СРСР ці ленінські ознаки використовувались при аналізі суспільства вульгарним сталінським підходом. Він полягав у тому, що, нехтуючи імперативами структурного аналізу, було довільно взято великі групи людей, зайнятих у промисловому виробництві та у сільському господарстві, й до їх характеристики застосовано лише другу ознаку, до всіх решта, яких названо прошарком інтелігенції, застосовано ознаки освіти та змісту праці. Отже аналіз структури не був однаковим для всіх груп і здійснювався за різними критеріями, що робило його в науковому відношенні безглуздим. Однак і до сьогодні цей підхід є ще панівним у нашій країні.

Дрібні власники засобів виробництва, які живуть виключно або головним чином власною працею (дрібна буржуазія). У класовій структурі суспільства цей клас посідає проміжне становище між двома іншими класами, оскільки поєднує в собі ознаки кожного з них, тому він вважається середнім і неосновним класом.

Для порівняння з марксистською наведемо модель класової структури суспільства з ринковою економікою одного з найвідоміших сучасних західних соціологів — професора Кембриджського університету Е. Пдденса. «Ми можемо визначити класи, — пише він, — як великі групи людей, шо відрізняються за своїми загальними економічними можливостями, які значно впливають на типи їхнього стилю життя. Власне багатство разом із заняттям складає головну основу відмінностей. Основні класи, шо існують у західних суспільствах: вищий клас (ті, хто володіє або прямо контролює виробничі ресурси, багаті, великі промисловці, верхівка керівництва); середній клас (який включає більшість «білих комірців» і професіоналів); робітничий клас («сині комірці», або зайняті ручною працею)».

Е. Гідденс конкретизує поняття середнього класу, виокремлюючи в ньому три «сектори»: старий, вищий і нижчий. «Старий середній клас, — зазначає він, — включає власників невеликого бізнесу, власників приватних магазинів і маленьких фермерських господарств... Виший середній клас складається в основному з менеджерів і професіоналів... Нижчий середній клас є більш гетерогенною категорією і включає конторський персонал, продавців, учителів, медсестер та ін.»

Тема 5.Політичні партії.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: