Головні риси правової та соціальної держави

За діючою Конституцією (ст.1) Україна проголошується демократичною, правовою, соціальною державою. Зрозуміло, що це положення віддзеркалює якісний стан нашої держави, якого ми маємо досягнути у найближчі десятиліття ХХІ століття в процесі суспільного розвитку.

Правова держава – це суверенна, політико-територіальна організація публічної влади, яка базується на принципах поваги до особи й недоторканості її прав і свободи, верховенство права, дотримання закону.

Правова держава є системою органів та інститутів, які гарантують та охороняють нормальне функціонування громадянського суспільства.

Витоки ідеї правової держави є вже у працях античних мислителів. Платон писав, що державність можлива там, де панують закони, “де закон володар над правителями, а вони його раби”. На сторожі законів має стояти правосуддя. Платон зауважує, що будь-яка держава перестає бути такою, якщо немає належно організованих суддів. Хоча в розумінні Платона судова влада ще не є самостійною гілкою влади.

Ідейно-теоретичні підвалини концепції правової держави, які формувалися разом із поняттям громадянського суспільства, закладали Ш.-Л. Монтеск’є (концепція розподілу влади), Ж.-Ж. Руссо (ідея народного суверенітету), І.Кант (концепції держави як об’єднання людей, що підкоряються правовим законам) та інші.

Саме з іменем І.Канта пов’язують теорію правової держави. Висування, обґрунтування ним тези про те, що благо і призначення держави – у досконалому праві, у максимальній відповідності устрою та режиму держави принципами права, дали підставу вважати І.Канта одними із головних творців концепції правової держави. І.Кант постійно підкреслював необхідність для держави опиратися на право, узгоджувати з ним свої акції. Держава, яка не забезпечує прав і свобод, не забезпечує охорони позитивних законів, ризикує втратити довіру та повагу своїх громадян.

Верховенство народу, проголошене І.Кантом, обумовлює свободу, рівність, незалежність усіх громадян у державі. “Правова держава” І.Канта базувалася на принципі поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову. Громадяни мали такі три основні повноваження, як свобода, рівність, незалежність (в економічному плані).

Згідно з ідеєю правової держави громадяни можуть робити все те, що не заборонено законом, держава може роботи тільки те, що передбачено законом, правосуддя має бути незалежним і має ґрунтуватися на презумпції невинності. Для правової держави найважливішим є панування права у формі законів у взаєминах між державою та людиною.

Права людини мають мати пріоритет над правами будь-якої спільноти (нації, класу), а права нації мають бути пріоритетними над правами держави.

Правову державу характеризує багатопартійність, можливість легальної діяльності як правлячим, так і опозиційним об’єднанням громадян.

Вимоги нормативно-правових актів правової держави поширюються на діяльність усіх громадських і політичних інституцій, усіх громадян, усі сфери суспільства.

Будь-яка суспільна важлива інформація у правовій державі є доступною для громадян, а засоби масової комунікації – максимально незалежними. Основні риси правової держави зазначені у схемі. (Див. схему № 3).

Основні риси правової держави.

- Конституційна юрисдикція. Конституція – основний закон, усі інші нормативно-правові акти приймаються на її основі.

- Верховенство права.

- Розвинена і діюча система права і законодавства.

- Реально існуючий, а не лише задекларований, єдиний для всіх, обов’язковий правопорядок в державі, що забезпечує еволюційний розвиток.

- Парламентаризм.

- Розвинена виборча система, суверенітет народу.

- Життєздатність державного механізму до впливу на суспільство зверху, одержання інформації знизу, забезпечення зв’язків по горизонталі.

- Наявність гарантій дотримання права і законодавства.

- Пріоритет прав людини над правами держави.

- Розвинена правова культура.

- Поділ влади на виконавчу, законодавчу, судову.

- Орієнтація держави і права на людину як на найвищу цінність.

- Тісний зв’язок національного права з міжнародним.

- Суттєве зростання питомої ваги законів в загальній масі нормативних актів.

- Утвердження принципу людського виміру права.

Нові тенденції у розвитку сучасних держав.

Сучасні держави - політичний інститут постійно розвивається й вдосконалюється. У розвитку сучасної держави можна виділити декілька тенденцій:

- прагнення до створення справді демократичної правової держави;

- демократична обмеженість суверенітету держави, яка йде на зміну абсолютному суверенітету;

- децентралізація державної влади;

- інтеграція економічного і політичного життя (з одного боку); пожвавлення національних рухів, дроблення вже існуючих держав (з другого боку);

- прагнення мати власну ідеологію, здатну об’єднати суспільство;

- скорочення бюрократичного управлінського апарату і зменшення витрат на його утримання.

Соціальна держава.

Нині Україна обрала модель свого розвитку. Такою моделлю є соціальна держава.

М. Грушевський, роздумуючи про місце України серед інших держав, вважав, що її майбутнє – у побудові соціально відповідальної держави.

Соціальна держава - це тип організації державного та громадського життя, заснованого на пріоритеті соціальних цінностей, насамперед права людини на “гідне життя”.

Соціальна держава (держава загального благополуччя) - держава, яка прагне забезпечити громадянина достойними умо­вами існування, соціальною захищеністю, а в ідеалі приблизно однакових стартових можливостей для реалізації життєвих праг­нень, розвитку особистості.

Діяльність такої держави направлена на загальне благо, утвердження в суспільстві соціальної спра­ведливості. Вона згладжує майнову та іншу соціальну нерівність, допомагає слабшим і обездоленим, турбується про збереження миру в суспільстві.

Витоки соціальної держави ведуть до соціальної політики, яка зародилась в далекому минулому. Ще в древності чимало правителів, наприклад римські цезарі, турбувались про найбільш бідних громадян, про надання плебеям хліба та видовищ. Однак основний вантаж соціального забезпечення слабких і обездолених в той час лягає на великих сім'ях та общинах. Індустріалізація, урба­нізація та індивідуалізм цього суспільства зруйнували традиційні форми соціального забезпечення, загострили соціальне питання.

Вирішен­ня цього питання вимагало розширення об'єктів соціальної політики і перетворення в один із основних напрямків діяльності держави у результаті цього приблизно в 60-х роках XІХ століття і виникли соціальні держави, їх необхідною умовою був високий рівень економічного розвитку ряду країн Заходу, який дозволяє їм забезпечити прожитковий рівень мінімум кожному, хто цього потребує.

Діяльність сучасної соціальної держави багатогранна. Це розподіл національного прибутку на користь менш забезпечених прошарків, політика зайнятості і охорони прав, працівника на підприємстві, соціальне страхування, підтримка сім'ї та материнства, турбота про безробітних, пристарілих, молодих і т.п., розвиток доступної для всіх освіти, медичного та культурного розвитку т.д.

Теорія соціальної держави з'явилася конструктивною відповіддю на критику недосконалості правової держави в її класичному ліберальному варіанті, її властивості забезпечити реальні права і благополуччя всім громадянам.

Між правовими і соціальними принципами державного устрою є як єдність так і протиріччя. Їх єдність полягає в тому, що обоє вони посланні забезпечити благо індивідуума: перший - індивідуальну свободу і основні, головним чином негативні права особистості з допомогою утвердження чітких кордонів державного втручання і гарантій проти узурпації влади, і тиранії, другий - гідні умови існування кожного.

Протиріччя між ними проявляється в тому, що правова держава по своїй задумці неповинна втручатися у питання розподілу суспільного багатства забезпечення матеріального та культурного благополуччя грома­дян, соціальна ж держава безпосередньо вирішує ці проблеми, хоч її намагається не відривати такі основи ринкового господарства, як особиста власність, конкуренція, індивідуальна власність і т. інш., ненароджуючи масове соціальне утриманство.

У сучасних умовах демократичні держави намагаються знайти оптимальну міру поєднання правового і соціального принципів. При цьому консерватори звичайно роблять великий акцент на правовому, а соціал-демократи і близькі до них ліберали - на соціальному принципі. Правовий і соціальний етапи не завершують розвитку конституційної держави.

Деякі політики вважають, що сучасні демократичні держави ступають в нову економічну стадію. Для неї характерно розглядати першочергово проблеми виживання людства, забезпечення економічних (екзістенційних) прав особис­тості. В нових умовах держави разом з громадянським суспільством прагнуть запобігти ядерний та екологічний катастрофі, наладити адаптивний підтверджуючий економічну рівновагу спосіб життя.

У розвитку сучасних держав спостерігається дві основ­ні тенденції.

Перша з них - деататистська, - полягає в активізації громадянського суспільства, його контролі над державою, роз­ширенні впливу громадян на прийняття рішень.

Друга тенденція - етатистська - проявляється у підвищенні ролі держави як регулятивного і інтеграційного органу всього суспільства.

Соціальна держава передбачає наповнення її функціонування соціальним змістом. Соціальність у широкому розумінні зведена до наявності у суспільстві умов для нормального, цивілізованого життя і діяльності людини, яка усвідомлює, що вона може реалізовувати себе тільки у середовищі людей, завдяки їм, у системі людських зв’язків і взаємовідносин.

Основна функція соціальної держави – забезпечення суспільного блага, суспільної користі.

Лише ті державні устрої, підкреслював Аристотель, які виходять із принципу загальної користі, є правильними.

Отже, соціальна держава – це правильна, гуманістична держава людей і для людей.

Критерієм правильності є ступінь розвитку людських контактів, якість спілкування людей.

Становлення соціальної держави було відповіддю на запити громадянського суспільства. Цей процес розкрив Н. Боббіо у праці “Майбутнє демократії ”. Він відобразив наявність потреб у різних верств населення і необхідність їх реалізації. Так, коли право голосу мали тільки власники, природно, вони вимагали від політичної влади здійснення основної функції – захисту власності. Коли правом голосу почали користуватися неграмотні, вони боролися за створення безплатних шкіл. А коли право голосу одержали ті, хто не має власності, а володіє тільки власною робочою силою, то перед державою ставилася вимога захисту від безробіття, соціального забезпечення у випадку хвороби, старості, піклування про материнство, надання можливості одержати житло за доступними цінами.

Так утворилася соціальна держава, держава соціальної демократії.

Однак, концепція соціальної держави має своїх противників. Так, німецький політолог М. Вебер зазначає, що принципи соціальної держави вступають у суперечність з принципами правової держави, мовляв, правова держава ґрунтується на автономії і відповідальності індивідів за свою долю, а соціальна держава позбавляє індивіда того й іншого, інтегрує його у систему задоволення колективних потреб.

Правова держава ґрунтується на свободі індивіда, економічній і духовній свободі,

Соціальна держава – на зрівнялівці. На його думку, соціальна і правова держава – поняття, які виключають одне одного.

У реальному житті існує певний зв’язок між правовою і соціальною державою. Це виявляється у тому, що вихідним пунктом концепції правової і соціальної держави є індивід, вільний громадянин.

Якщо мета правової держави – захист свободи і прав індивідів, то мета соціальної держави – забезпечення його гідного існування. А тому їхні основи повинні гармонійно поєднуватися. Теоретиками соціальної держави були М.Годе, А.Браун, (США), М.Бонетті (Франція), Г.Ріттер (Німеччина), К.Соле (Іспанія),

Н. Боббіо (Італія).

В їхніх працях визначені основні інститути такого суспільства:

§ солідарна ринкова економіка;

§ соціальна демократія;

§ соціальна етика.

Солідарна ринкова економіка передбачає створення сприятливих умов включення до ринкових відносин усіх верств населення на мікроекономічному рівні через малі підприємства, сімейний бізнес, надомні підприємства.

Соціальна демократія – це складна суспільна система, що зв’язує воєдино громадське суспільство із властивими йому елементами самоврядування з правовою державою, в якій забезпечується широке представництво народу в управлінні справами суспільства. Соціальну демократію характеризує також значна децентралізація адміністративних функцій, активізація діяльності муніципальних органів, інститутів громадського самоврядування.

Одна із функцій такого режиму суспільного життя полягає у ліквідації “соціальної порожнечі”, подоланні відчуження людей від влади.

Для соціальної демократії типовою є тенденція до створення розгалуженої мережі кооперативних форм соціального життя, такої ж мережі профспілкових об’єднань, всіляких клубів, територіальних спільнот, що охоплюють значну частину населення. Наприклад, у Швеції 9 із 10 громадян входять до однієї з таких організацій.

Суспільство повинно виконати значну роботу щодо створення добробуту для окремої людини, невеликої групи встановлення оптимальних пропорцій між соціальних “великим ” і соціально “малим”.

Це завдання покликана розв’язати соціальна етика, специфічна система моральних норм і принципів. Істотною характеристикою соціальної етики є її орієнтація на досягнення згоди за будь-яких умов. Взаємодія, а не боротьба, культура згоди, а не психологія сутички – суть соціальної етики.

Соціальна етика визнає наявність конфронтуючих інтересів, їх розбіжність, але вона виходить з того, що не існує перепон, які б виключали можливість узгодження таких інтересів, їх взаємодію. Соціальна етика визнає автономне право кожної людини бути особистістю, захищати свою гідність.

Важлива функція соціальної етики – сприяти розв’язанню конфліктних ситуацій, забезпечувати в суспільстві громадянський мир, злагоду.

Отже, концепція соціальної держави містить в собі значний потенціал подальшого вдосконалення соціального життя, розкриває труднощі його реалізації.

Соціальна держава має об’єктивні межі, вихід за які може дати зворотній результат. Розширення соціальних гарантій і захисту може призвести до зниження ефективності економічної, підприємницької діяльності, зруйнувати традиційні стимули до праці. В основі благоденства держави повинно бути високоорганізоване і діяльне громадянське суспільство, особиста зацікавленість кожного громадянина у результатах власної праці.

Висновки

Таким чином, держава є історичним основним інститутом політичної системи. Еволюція держави призвела до визначення його як політичної цінності цивілізації. Зміни, які відбуваються в дер­жаві та суспільстві не дають природі говорити про відмирання держави в оглядовому майбутньому, як це стверджують анархізм та марксизм.

Визначальне місце в політичній системі суспільства посідає держава як форма правління, організації суспільного життя. Без держави немає політичної організації і політичної системи суспільства в цілому.

Держава і влада її – та вісь, на якій виникає, тримається і функціонує політична система. Навколо держави формуються інші організаційні структури. Поза зв’язком з державою вони не мають політичних властивостей. А тому держава є фундаментальною, базовою організаційною структурою у політичній організації суспільства і в усій його політичній системі.

Сучасна держава, стверджуючи правові, соціальні, екологічні та інші демократичні основи активно втручається в еко­номічний соціальний та інформаційний процеси з допомогою податкової, інвестиційно - кредитної та іншої політики, стимулює роз­виток виробництва, знищує диспропорції в народному господарстві. Все більш важливе місце в її діяльності посідає розробка та пла­нування суспільного розвитку.

Сьогодні в Україні демократичну, правову і соціальну державу закріплено в Конституції як принципи дії, як програмну ціль, як стратегічний розвиток на перспективу.

Правову та соціальну державу не можна створити розчерком пера або декретуванням. Механічне перенесення європейських зразків держави на інший соціальний, політичний правовий ґрунт не дає прямих результатів.

Слід враховувати всі ознаки ментальності й історичного досвіду життя українського народу.

Утвердження і розвиток держави України нерозривно пов'язані з формуванням суспільства, заснованого на принципах гуманіз­му і демократизму, загальновизнаних структур ринкової економіки громадянського суспільства і правової, соціальної держави.

Розвиток і збагачення демократичних цінностей людства - необхідна гарантія запобігання деформації держави.

Схема № 1

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: