Політична модернізація.

На думку представників цієї течії, політична модернізація є процесом зміни системних якостей політичного життя й функцій політичних інститутів з переходом від традиційного суспільства до сучасного.

Про здатність політичної системи до виживання свідчить її намагання модернізуватися. Системи з різними формами комунікації та соціалізації (мас-медіа, школи, вузи, церкви, армія тощо) культивують певні зразки політичної поведінки, підтримують віру в легітимність влади, її справедливість і т. ін.

Для вимірювання ступеня модернізованості політичної системи Г. Алмонд та Д. Пауелл запровадили такі критерії:

• диференціацію політичних ролей — інтереси кожної соціальної групи мають лобіюватися;

• спеціалізацію політичних інститутів — лобіюють інтереси своїх груп на основі взаємодії;

• культурну секуляризацію — перехід від ірраціональних (емоції, традиції, звички) чинників політичної поведінки до раціональних (право, факти, точна інформація).

Політична модернізація є однією з функцій політичної системи. На кожному історичному етапі свого розвитку суспільство ставить за мету соціальну модернізацію.

C. Блек поділяє процес модернізації на декілька стадій:

· усвідомлення мети;

· консолідація зорієнтованої на мету еліти;

· період трансформації;

· інтеграція суспільства на новій основі.

Одним з найголовніших завдань модернізації є структурне оновлення політичної системи, формування політичної структури соціальної дії, оскільки політична система повинна бути якомога більш адаптованою до нових проблем,породжених сучасним суспільством, здібною діяти за конкретних історичних умов суспільно-політичних ситуацій

Також важливим елементов, є забезпечення високої політичної активності населення, як здатність влади до мобілізації людських і матеріальних ресурсів задля вирішення суспільно значущих завдань.

Сучасні вчені суспільствознаці вирізняють два досить різних між собою типи модернізвції, а саме: органічна модернізація та неорганічна (або відображена) модернізація.

Перший тип, притаманний розвиненим країнам Західної Європи та Північної Америки, розпочавшись в епоху відродження, йдучи нерівнозачно у різні часи, іноді гальмований наявністю тоталітарних режимів в тій чи іншій країні, відбувається в цих країнах ще й досі. Сутністю цього типу модернізації є те, що соціально-політичний розвиток відбувається у формі неперервного еволюційного та революційно-реформаторського процесу

Другий тип (відображена модернізація) характерний для країн, які знаходяться на порівняно низькому рівні розвитку з країнами, яким притаманна органічна модернізація.

На даному етапі в Україні можна характеризувати як відображену й часткову. Відображену, тому, що наша країна лише нещодавно стала на шлях самостійної державності, тому їй доводться долучатися до досвіду тих, хто проходив цим шляхом. Часткову тому, що на даний момент у суспільно-політичній системі переплетено доволі супуречливі елементи, та й нажаль деякі кроки уряду залишаються не зовсім, м'яко кажучи, зрозумілі. Трансформація в Україні сьогодні не має певної спрямованості. Трансформація - це процес зміни форми, виду, характеру суспільно - політичних відносин. Залишається відкритим питання про мету та ідеальний образ цих змін.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: