Поняття та сутність правової держави. Становлення правової держави в Україні. 4 страница

Основні ідеї неоконсерватизму:

· тільки ринкові відносини ведуть до реального розвитку суспільства;

· класична демократія нездійсненна або шкідлива, необхідне поєднання демократії та влади еліт;

· свобода і рівність несумісні;

· головне право особи – право мати власність та вільно нею розпоряджатися.

31. Поняття та ідейні витоки тоталітаризму. Сучасна політична наука поділяє політичні режими на демократичні та антидемократичні. В свою чергу антидемократичні режими діляться на тоталітарні та авторитарні. Термін "тоталітаризм" походить від латинського слова "totalis", що означає "весь, цілий, пов­ний". На практиці тоталітарний режим встановлюється в дея­ких країнах в першій половиніXX століття".

Тоталітаризм оз­начає повний (тотальний) контроль та жорстку регламентацію з боку держави усіх сфер життєдіяльності суспільства та кож­ної людини засобами збройного насильства: 1) влада формується однією людиною або вузькою групою осіб з прав­лячої еліти. 2) здійснення політичного панування можливе лише у тому випадку, коли влада спирається на розвинуту каральну систему, політичний терор, тотальну ідеологічну обробку сус­пільної думки

Умови виникнення тоталітарного режиму: тоталітарні режими частіше за все виникають у надзвичайних умовах: зростаючої нестабільності, глибокої еко­номічної і політичної кризи в суспільстві, необхідності швидкого вирішення стратегічних завдань.

Його встановлення розгляда­ється як спосіб подолання зазначених проблем та досягнення визначених цілей.

Ознаки тоталітаризму: 1) надцентралізація структур влади, яка має пірамідальну форму, на вершині якої лідер-вождь або група. Володарююча група не несе відповідальності за свої дії ні перед яким виборним органом, концентрує в своїх руках усю повноту влади, тобто законодавчу, виконавчу і судову владу; 2) монопольна ідеологія, яка обґрун­товує право режиму на поза контрольне панування. Ідеологія в тоталітарних режимах використовується для підкорення всього населення реалізації єдиної мети; 3) масова монопольно володарюючи партія, яка формує політичні цілі, визначає засоби їх реалізації, здійснює підбір і розстановку кадрів; 4) розгалужена каральна система; 5) відсутність громадянських прав і свобод та громадянського суспільства; 6) висока ступінь мілітаризації в усіх сферах суспільного життя.

32. Виборча кампанія. Основні ознаки виборчої кампанії. Політичні вибори - формування керівних органів державної влади усіх рівнів - партій, громадських організацій - призначення представників будь-якої громади, делегатів до представницьких зборів, з'їздів. Політичні вибори не зводяться лише до самого тільки голосування. Це масова кампанія, широкий комплекс заходів та процедур з формування керівних органів держави. Як такі, вони включають: призначення виборів та визначення дати їх проведення; визначення виборчих округів та виборчих дільниць; утворення виборчих комісій; висунення та реєстрація кандидатів; проведення передвиборної агітації; власне голосування; підрахунок голосів; оприлюднення результатів голосування; проведення в разі необхідності повторного голосування чи повторних виборів.

Виборча кампанія - сукупність цілеспрямованих послідовних зусиль, які докладаються протягом певного визначеного законодавством проміжку часу, щоб реалізувати підтримку кандидата виборцями й забезпечити його перемогу в день виборів. Під час виборчої кампанії відбувається: 1) формування груп прихильників та стимулювання їх активності в день виборів; 2) залучення на свій бік людей, які будуть голосувати, але ще не визначилися, за кого; 3) послаблення позицій опонентів і внесення сумнівів та суперечностей у табір противників.

Кожна виборча кампанія є унікальною. Унікальність визначають трьома умовами: 1) особистість кандидата; 2) специфіка моменту - географічні, демографічні, економічні та інші обставини; 3) стратегія виборчої кампанії - політичні цілі, тема, напрям, графік, бюджет тощо.

Типи виборчих кампаній: 1) Залежно від рівня представницької влади та розмірів виборчого округу - місцеві малого масштабу (до 5 тис. виборців); місцеві середнього масштабу (2-20 тис); місцеві великого масштабу (20-50 тис); регіональні (понад 50 тис); регіонально середні - вибори депутатів до Верховної Ради України, мерів у містах (понад 200 тис); загальнодержавні (все населення країни); 2) залежно від сумісництва - або ці вибори на одному рівні, або ж на декількох рівнях; 3) залежно від виборчої системи виборчі кампанії проходять за мажоритарною системою, пропорційною чи змішаною системами; 4) залежно від умов домінування розрізняють виборчі кампанії в умовах власного домінування та виборчі кампанії в умовах домінування іншої сторони (діючий президент та кандидат у президенти).

Виборчі технології —це сукупність політико-організаційних, пропагандистських та інших дій з метою приведення до влади певного політика, групи політиків, політичної організації чи їх об'єднання.

Суспільство за всю свою історію винайшло лише три засоби впливу на людину: примус, маніпуляція і співробітництво. Як правило, у виборчих технологіях застосовуються всі три чинники впливу. Однак у суспільствах з розвиненою демократією провідну роль відіграє третій, найгуманніший, спосіб. Але й у найдемократичніших суспільствах не відмовляються (і не відмовляться) від маніпуляції населенням.

33. Правова та соціальна держави: проблеми співвідношення. Виникнення на межі ХІХ – ХХ століть поняття "соціальна держава" та формування у подальшому відповідної моделі – це процес, що відбувався синхронно із еволюцією теорії правової держави і фактично був її невід'ємною складовою. Оскільки втілення на практиці ознак правової держави здатне бути міцним інституціональним фундаментом для нормативного оформлення і фактичного забезпечення функціонування соціальної держави, то правомірно розглядати останню як наступний історичний етап у процесі розвитку правової держави, її якісну характеристику.

Дослідження конституційних принципів соціальної і правової держави дає підстави стверджувати, що кожний з них являє собою своєрідний механізм упорядкування суспільних відносин і задоволення відповідних потреб та інтересів. Так, якщо призначення правової держави полягає в упорядкуванні суспільних відносин на засадах верховенства права, непорушності основних прав і свобод людини, поділу влади, незалежності суду тощо, то соціальна держава прагне досягти аналогічної мети шляхом узгодження інтересів різнорідного за складом суспільства шляхом проведення соціальної політики, досягнення соціального миру і злагоди. Саме у спільній меті цих конституційних принципів і використанні виключно правових засобів її досягнення криється підґрунтя їх єдності.

Діяльність соціальної держави нерозривно пов'язана із соціальним правом, на основі якого вона функціонує і ефективність якої безпосередньо залежить від ступеня його розвинутості та досконалості. Таке бачення її сутності випливає насамперед з принципу соціальної справедливості, який становить основу розуміння права. Відтак узгодження і взаємодія соціальної та правової держави, соціальної держави і ринкової економіки завжди відбувається за допомогою права, що цілком відповідає вимогам правової державності.

Для сучасних цивілізованих країн характерним є те, що на рівні конституційної моделі державності принципи демократичної, соціальної і правової держави розглядаються як взаємодоповнюючі. Така триєдина модель – демократичної, соціальної правової держави уособлює оптимальне на сучасному етапі державно-правового розвитку співвідношення цих конституційних принципів, підкреслюючи органічний взаємозв'язок правової і соціальної держави.

34. Основні типи політичних конфліктів в Україні, та шляхи їх вирішення. У типології політичних конфліктів виділяють горизонтальний і вертикальний види. У горизонтальних політичних конфліктах боротьба за владу ведеться в рамках існуючого режиму. Наприклад, між урядом і парламентом, різними політичними угрупованнями в правлячій еліті, державою й окремими суб’єктами політики (особою, групою, інститутом). Цілями та причинами виникнення горизонтальних конфліктів є вдосконалення політичної системи влади (зміна лідера або правлячої еліти, часткове коригування політичного курсу, розширення або звуження владних повноважень суб’єктів політики).

Вертикальні конфлікти відбуваються по лінії «влада–суспільство». Різні соціальні прошарки, класи й етнічні групи виявляють свої характерні позиції, грають певні ролі. Ієрархічність статусно-ролевої структури, нерівний доступ до ресурсів і влади породжують політичні конфлікти на всіх рівнях вертикалі «влада–суспільство».

Особливістю політичних конфліктів у теперішній Україні є те, що вони відбуваються в середовищі самої влади. Основні види політичних конфліктів в Україні: між гілками влади, у тому числі у процесі становлення інституту президентства; внутрішньопарламентський; між політичними лідерами; між партіями; усередині державно-адміністративного апарату

Для пошуку технологій регулювання політичними конфліктами потрібно вирішити ряд завдань: 1) необхідно не допустити виникнення конфлікту або його розростання і переходу в таку фазу і такий стан, що значно збільшують соціальну кризу; 2) вивести всі приховані, латентні, неявні конфлікти у відкриту форму для того, щоб зменшити неконтрольовані процеси і наслідки даної взаємодії які неможливо буде правильно й оперативно відреагувати; 3) зменшити ступінь соціальної напруги, що викликано розгортанням політичного конфлікту в суміжних областях політичного життя, щоб не виникати більш широкі, додаткові потрясіння, на регулювання яких буде необхідно витрачати додаткові ресурси й енергію.

Для ефективного регулювання конфліктом необхідно враховувати стадію на якій він знаходиться і, відповідно, визначити головні завдання суб'єктів, що мають на меті контролювати політичний конфлікт. Так, в політичному конфлікті можна виділити наступні стадії його протікання: 1) Виникнення конфлікту, 2) Розвиток конфлікту, 3) Закінчення конфлікту.

Можна зробити висновок, що запобігання політичним конфліктам є важливою складовою розвитку будь-якої держави. Вміння влади та усіх інших політичних суб'єктів, вирішувати наявні завдання на кожному з етапів протікання конфліктів дає додаткові можливості для ефективної реалізації своїх цілей та інтересів у політичному процесі.

35. Громадсько-політичні рухи: сутність та типології. Громадсько-політичні рухи - звичайно структурно не оформлені масові об'єднання громадян різних соціально-політичних орієнтацій, діяльність яких тимчасова і найчастіше спрямована на виконання певних тактичних завдань. Після вирішення поставлених завдань такі рухи або розпадаються, або консолідуються в нові політичні партії. У своїй діяльності громадсько-політичні рухи можуть керуватися вузькими, загальнонаціональними або загальнолюдськими завданнями чи інтересами.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: