Політична культура сучасної України

Політична культура сучасного українського суспільства характеризується такими основними рисами:

1. Фрагментарність. Ця риса проявляється не тільки в поляризації регіонів, вікових груп населення, але і в рамках особистої свідомості громадян. Так, впевненість людини в необхідності демократичних перетворень часто поєднується з впевненістю, що Україну "спасе" тільки "сильна рука".

2. Існування протиріч між політичним ідеалом (западні демократії) і реальним його утіленням. Це проявляється, наприклад, в опитуваннях громадської думки коли більше половини опитаних повністю або частково погоджуються з тим, що необхідно проявляти інтерес до політичної ситуації в суспільстві з метою розширення особистої участі в управлінні. В той же час багато тих, хто вважає такий інтерес марним, оскільки "влада приймає рішення, які вигідні їй самій".

3. Такі протиріччя знаходять свій прояв в широкому спектрі негативних емоцій по відношенню до політики і її інститутів в українському суспільстві: від тотальної апатії до агресивного протистояння. Аполітичність часто стає громадянською позицією.

4. Матеріальне неблагополуччя широких верств населення, розкіл суспільства на "бідних" і "багатих" призводить до пошуку зовнішніх і внутрішніх "ворогів народу" –груп, винних в тому, що коїться. Часто такий розподіл проходить на основі національної ідеї, мовного питання.

5. Основним, поляризуючим масову свідомість фактором являється орієнтація на Росію чи на Захід (США) як потенціального партнера і еталон економіко-політичного розвитку. Дія цього фактора підтримується невизначеністю зовнішньополітичного курсу України.

6. Політична культура України має яскраво виражені регіональні особливості. Так, в Центральній Україні домінують помірні політичні погляди, нахил до консенсусу в відношеннях з Росією. На Західній Україні домінують радикальні настрої в питаннях мовної політики, відносин з Росією, орієнтація на країни Східної і Західної Європи, в політичному просторі активно представлені партії правого крила. Східна Україна представлена в значній мірі російськомовними українцями і орієнтована на зближення з Росією. Тут більш активно діють комуністична партія і партії лівого крила.

7. Політична культура українського народу на сьогодні ще не є цілісною, бо відсутні окремі компоненти культури, а багато з існуючих мають ще не сформований характер. Багато політико-культурних елементів не відповідають національному характеру, традиціям української нації, тобто політичній культурі властива неорганічність.

На формування названих рис політичної культури в Україні впливали такі чинники:

- багатовіковий період бездержавності, коли політична діяльність (за винятком певних періодів національного відродження) була відсутня;

- розчленування України на території та включення їх до країн з різними культурними і політичними системами, що призвело до побутового, психологічного і політичного відчуження між різними частинами народу;

- панування комуністичного режиму, що спричинилося до деформації рис індивідуалізму і прагматизму, формування патерналістських і колективістських цінностей.

Сьогодні в Україні складається ситуація, за якої без реформування політичної, правової, економічної і духовно-культурної системи неможливе формування сучасної демократичної політичної культури, неможливе швидке реформування соціальних інститутів. Тому політичні сили реформістського спрямування повинні забезпечувати через засоби масової інформації ідеологічну основу реформ і підготовку управлінської еліти, здатної мислити і діяти в умовах конкурентного середовища.

Особливо важливим є завдання формування політичної культури молоді, яке можливе лише за умови здійснення загально громадського виховання, органічного поєднання політичного виховання із моральним і релігійним, із принципом максимального використання можливостей самовиховання молоді. Адже саме молоді властива особлива критичність, загострене відчуття нового, прогресивного, передового. Саме з неї сьогодні формується нова еліта української нації, яка покликана вивести нашу країну на передові позиції сучасної цивілізації.

Питання й завдання

1. Охарактеризуйте основні структурні елементи політичної культури.

2. Які основні функції політичної культури?

3. З якою метою в науковий оборот уведене поняття "тип політичної культури"?

4. Які критерії лежать в основі виділення типів політичної культури?

5. Які фактори і як впливають на процес формування й розвитку політичної культури?

6. Визначите основні шляхи формування політичної культури.

7. Охарактеризуйте політичну культуру сучасної України й тенденції її еволюції

Рекомендована література

1. Бурдяк В.І. Політична культура країн Європи в контексті інтеграційних процесів. – Чернівці, 2004.

2. Дмитренко М. Особливості сучасної української політичної культури: проблема визначення // Політичний менеджмент. – 2005. – № 5. – С. 134 – 138.

3. Мелешкина Е. Ю., Толпыгина О.А. Политическая культура // Политический процесс: Основные аспекты и способы анализа /
Под. ред. Е. Ю. Мелешкиной. – М., 2001.

4. Нагорна Л. П. Політична культура українського народу: Історична ретроспектива і сучасні реалії. – К., 1998.

5. Півнева Л. Політична і популярна культура як предмет політологічного аналізу // Політичний менеджмент. – 2006. – № 6. – С. 74 – 81.

6. Піча В. М., Хома Н. М. Політологія: Навчальний посібник. – К.- Л., – 2001.

7. Подмазко Є. Концептуальні основи політичної культури як наукової теорії // Політичний менеджмент. – 2007. – № 7. – С. 108 – 114.

8. Політологія: Підручник / М.І. Панов (керівн. авт. кол.), Л. М. Герасіна, В. С. Журавський та ін. – К., 2005.

9. Хилько М. Політична культура населення України: аналіз розвитку громадянських якостей // Політичний менеджмент. – 2007. – № 1. – С. 115 – 126.

Терміни і поняття

Абсентеїзм – ухилення громадян, які мають виборче право, від участі у виборах.

Абсолютизм – необмежена монархія, форма державного правління, за якої політична влада повністю належить одній особі – монархові та для якої характерний найвищий ступень централізації державної влади.

Автократія – система управління, за якої необмежена верховна влада у державі належить одній особі й не контролюється представницькими органами.

Автономія – форма самоуправління частини території унітарної, а іноді й федеративної держави, наділена самостійністю у вирішенні питань місцевого значення в межах, установлених центральною владою.

Авторитаризм – тип політичного режиму, який характеризується концентрацією влади в центрі і відчуженням народу від реальних важелів державної влади, обмеженістю прав і свобод громадянина, домінуванням командних, адміністративних методів управління.

Агітація – поширення політичних ідей та гасел з метою впливу на суспільну свідомість і настрої народних мас, спонукання їх до цілеспрямованої активності, політичних дій.

Адміністрація – сукупність розпорядчих органів державного управління, виконавчої влади (уряд, відомчі установи, виконавчі комітети, апарат президента, губернатора тощо), діяльність яких визначена законом чи конституцією країни.

Апатриди – особи, які не мають громадянства й підданства жодної держави, проте мусять дотримуватися законів тієї країни, в якій вони зараз перебувають.

Бюрократія –1)вищий привілейований прошарок чиновників-адміністраторів у державі; 2)ієрархічно організована система управління державою чи суспільством з допомогою особливого апарату, наділеного специфічними функціями та привілеями.

Вето – передбачений конституціями деяких країн акт, завдяки якому глава держави або верхня палата парламенту можуть призупинити впровадження законів або рішень, прийнятих парламентом чи його нижньою палатою.

Герб державний – відмітний знак держави, офіційно прийнята емблема, виконана за законами геральдики й зображувана на прапорах, монетах, печатках, офіційних паперах тощо.

Гімн державний – урочиста пісня, офіційно визначена як символ державної єдності.

Громадські об'єднання – об'єднання, створені з метою реалізації та захисту громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав, інтересів людини, які сприяють розвитку творчої активності й самостійності громадян, їх участі в управлінні державними та громадськими справами.

Громадянство – формально зафіксований правовий зв'язок людини з державою, який передбачає певну сукупність взаємних прав та обов'язків.

Група тиску – суспільно-політичне об'єднання, яке прагне задоволення власних інтересів через вплив на державну владу або політичні партії. Від партії Г.Т. відрізняється тим, що вона безпосередньо не бореться за владу, не бере участі в керівництві та управлінні державою.

Демагогія – форма свідомого введення в оману широких мас, спекуляція на реальних труднощах і проблемах, потребах і сподіваннях людей з метою досягнення політичного успіху.

Демократія – форма політичної організації суспільства, яка визначає джерелом влади народ, його право вирішувати державні справи, водночас захищаючи громадські права і свободи.

Держава – форма організації суспільства, носій публічної влади, сукупність взаємопов'язаних установ і організацій, які здійснюють управління суспільством від імені народу.

Держава правова – тип держави, основним ознаками якої є верховенство закону, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина й держави.

Держава соціальна – держава, що прагне до забезпечення кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності, співучасті в управлінні виробництвом, а в ідеалі – приблизно однакових життєвих шансів, можливостей для самореалізації особистості.

Державний устрій – спосіб організації адміністративно-територіальної, національно-територіальної єдності держави, особливості відносин між її складовими.

Диктатура – нічим не обмежена влада особи, класу чи іншої соціальної групи в державі, регіоні, що спирається на силу, а також відповідний політичний режим.

Економічна політика – взаємопов'язана система довгострокових і поточних цілей економічного розвитку, що визначені державою, комплекс відповідних державних рішень та заходів, спрямованих на досягнення цих цілей з використанням державної влади в сфері економіки.

Закон – нормативно-правовий акт, що приймається з ключових питань суспільного, державного життя і має вищу юридичну силу.

Імпічмент – особливий порядок і встановлена законом процедура притягнення до відповідальності за грубі порушення закону вищих посадових осіб до завершення терміну одержаних ними внаслідок виборів повноважень.

Інавгурація – урочиста церемонія вступу на посаду глави держави або посвячення в сан.

Інституціональна підсистема – сукупність державних і недержавних інститутів, які виражають і представляють у політичній системі різні за значущістю інтереси, – від загальнозначущих до групових і приватних.

Коаліція – союз політичних партій або угруповань, створений на добровільних засадах для спільної участі у виборах або створення спільного (коаліційного) уряду.

Компроміс – згода, порозуміння з політичним противником, досягнуті шляхом взаємних поступок.

Комунікативна підсистема – підсистема політичної системи суспільства, в якій реалізуються відносини між індивідами, соціальними спільнотами та інститутами з приводу організації та функціонування влади і у зв’язку з виробленням і здійсненням певного політичного курсу.

Комюніке – офіційне повідомлення про хід і наслідки переговорів між державними і громадськими діячами, делегаціями у міжнародних відносинах.

Консенсус – згода між суб'єктами політики з певних питань на основі базових цінностей і норм, спільних для всіх основних соціальних та політичних груп суспільства.

Конституція – основний закон держави, який закріплює її суспільний і державний устрій, основні права, свободи і обов'язки громадян, організацію державної влади і місцевого самоврядування, територіальний устрій держави тощо.

Конфедерація – союз декількох суверенних держав, що поєднуються для проведення єдиної політики в певних цілях, наприклад, для спільної оборони, рішення економічних, енергетичних, транспортних проблем і т.д.

Конформізм – пристосовництво, пасивне беззаперечне прийняття існуючих порядків, пануючих ідей і цінностей, стандартів поведінки, норм, правил, безумовне схиляння перед авторитетами.

Корупція – злочинна діяльність щодо використання посадовими особами довірених їм прав і владних можливостей з метою власного збагачення. Типові вияви – підкуп чиновників, політичних діячів, хабарництво, протекціонізм.

Криза політична – тимчасове припинення або припинення функціонування окремих елементів або інститутів політичної системи; значне поглиблення й загострення наявних політичних конфліктів, політичної напруженості.

Культурна підсистема являє собою сукупність субкультур, політичний менталітет, конфесіональні системи, приоритетні цінності і переконання, стереотипи політичної поведінки тощо.

Лобізм – 1) діяльність соціальних груп, які відстоюють свої особливі політичні інтереси; 2) групи тиску на органи законодавчої і виконавчої влади.

Менталітет політичний – сукупність та специфічна структура, склад різних психічних властивостей, якостей, особливостей та проявів, що використовується головним чином для позначення оригінального способу мислення, складу розуму або навіть розумонастроїв.

Монархія – форма правління, за якої державна влада цілком або частково зосереджена в руках одноосібного глави держави – монарха, здебільшого спадкоємного.

Нормативна підсистема – підсистема в політичній системі суспільства, в якій реалізується сукупність правових, політичних, моральних норм, а також звичаїв, традицій, обрядів, регулюючих політичні відносини.

Опозиція – 1) протиставлення своєї політики політиці інших політичних сил; 2) виступ проти думки більшості у законодавчих, партійних та інших структурах. Розрізняють опозицію помірковану, радикальну, лояльну, конструктивну, деструктивну (руйнівну).

Парламент – найвищий законодавчий і представницький орган влади в державі з республіканською формою правління, який обирається населенням. У деяких країнах парламенти мають специфічні назви: конгрес – у США, кортеси – в Іспанії, сейм – у Польщі, кнесет – в Ізраїлі, Верховна Рада – в Україні і т. ін.

Підданство – приналежність особи до якоїсь держави, перебування під її юрисдикцією.

Політична орієнтація – певні уявлення політичних суб'єктів про цілі, завдання діяльності політичних партій, політичного режиму, суспільства в цілому.

Політична культура – невід'ємна частина загальнонаціональної культури. Це насамперед політичний досвід людства, соціальних спільностей, великих і малих соціальних груп, отриманий у ході історичного розвитку. Існуючи в певних формах, цей досвід впливає на формування політичної свідомості людей і в остаточному підсумку виражається в їх політичних орієнтаціях й установках. Останні визначають політичну поведінку людей.

Політична партія – це безперервно діюча організація, що існує як на загальнонаціональному, так і на місцевому рівнях, націлена на одержання й відправлення влади й прагнуча із цією метою до народної підтримки.

Політична поведінка – взаємодія суб'єкта з політичною реальністю, яка охоплює його дії та орієнтації щодо політичної практики.

Політична свідомість – це система політичних знань, цінностей й ідейно-політичних переконань людей, на основі яких виробляються найбільш стійкі й значимі політичні орієнтації й установки людей відносно політичної системи і їхнього місця в даній системі.

Політична система – сукупність політичних інститутів, суспільних структур, норм і цінностей, а також їхніх взаємодій, у яких реалізується політична влада й здійснюється політичний вплив.

Політичний блок – об'єднання, союз політичних партій, громадських організацій, груп людей задля узгоджених дій, досягнення спільних, насамперед політичних цілей.

Політичні інститути – сукупність суб'єктів, які беруть участь у політичному житті суспільства (органи державного правління, законодавчі, судові органи, політичні партії, рухи, фронти тощо).

Політичні цінності – це етичні й нормативні судження про політичне життя, про політичні цілі, на реалізацію яких спрямована політична діяльність. Політичними цінностями є законність і порядок, стабільність системи, соціальна справедливість й ін.

Республіка – форма державного правління, за якої вища влада належить виборним представницьким органам, а глава держави обирається населенням або представницьким органом.

Самоврядування місцеве – політико-правовий інститут, у межах якого здійснюється управління місцевими справами в низових адміністративно-територіальних одиницях (громадах) через самоорганізацію місцевих жителів, за згодою і при підтримці держави.

Символіка політична – різноманітні знаки, символи, які є предметами або актами людської поведінки, що відносяться до політичної сфери і є культурною пам'яттю певних соціальних груп чи всього суспільства.

Соціальна політика – діяльність держави по збалансованому розвитку суспільства, забезпеченню стабільності державного правління й соціального захисту населення.

Суверенітет – незалежність держави, що полягає у її праві на власний розсуд вирішувати свої внутрішні і зовнішні справи, без втручання будь-якої іншої держави. Суверенітет народу – визнання всіх громадян країни джерелом політичної влади.

Тоталітаризм – різновид політичного режиму, який характеризується всебічним і всеохопним контролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі, колективними цілями, загальнообов'язковою ідеологією.

Унітарна держава – єдина держава, поділена на адміністративно-територіальні чи національно-територіальні одиниці, які не мають політичної самостійності, статусу державного утворення.

Федерація – форма децентралізованого державного устрою, за якої ознаки державного утворення притаманні як державі в цілому, так і її складовим частинам, що вважаються суб'єктами федерації.

Форма правління – організація верховної державної влади, порядок утворення її органів, та їх взаємини з населенням.

Цивілізація – форма спільного життя людей, якій властиве відтворення власної матеріальної і соціально-політичної структури відносин на основі пріоритету властивих їй духовних норм, цінностей, ідеалів і життєвих сенсів.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: