Сучасні теорії еліт

Сучасні теорії еліт різноманітні. Серед них можна виділити цілий ряд напрямків. Історично склалося так, що першою групою теорій, які не втратили свою значимість і сьогодні, є розглянуті в началі теми концепції Г. Моски, В. Парето та Р. Міхельс. Політологи їх відносять до макіавеллістської школи.

Макіавеллістскі теорії еліт зазнають критики за перебільшення значення психологічних чинників, антидемократизму і недооцінки ролі і активності мас, недостатню увагу явищам еволюції суспільства, цинічне ставлення до боротьби за владу.

Перебороти недоліки макіавеллістської школи намагалися представники ціннісних теорій еліт (В. Ропке, Ортега-і-Гассет й ін). Вони також вважають еліту головною конструктивною силою суспільства, однак займають більш м'яку позицію стосовно демократії, пристосовуючи елітарну теорію до реального життя сучасних демократичних держав. Різноманітні ціннісні концепції еліт істотно розрізняються за ступенем їхнього аристократизму, відношення до мас, демократії та ін. Водночас їм притаманний і ряд спільних рис, які зводяться до наступного.

· Належність до еліти визначається високими якостями і показниками в найбільш важливих для всього суспільства сферах діяльності. Еліта – найцінніший елемент соціальної системи, орієнтований на задоволення її найважливіших потреб.

· Еліта відносно згуртована на здоровій основі виконуваних нею керівних функцій. Це не об'єднання людей, що прагнуть реалізувати свої егоїстичні групові інтереси, а співробітництво осіб, що піклуються насамперед про загальне благо.

· Взаємовідносини між елітою і масою мають характер не стільки політичного або соціального панування, скільки керівництва, що припускає управлінський вплив, заснований на згоді і добровільній слухняності керованих і авторитеті керуючих.

· Формування еліти – не стільки результат озлобленої боротьби за владу, скільки слідство природного добору суспільством найбільше цінних представників. Тому суспільство повинно прагнути удосконалювати механізм такої селекції, вести пошук раціональної, найбільш результативної еліти у всіх соціальних верствах.

· Елітарність – умова ефективного функціонування будь-якого суспільства. Вона заснована на природному поділі управлінської і виконавчої праці, закономірно випливає з рівності можливостей і не суперечить демократії. Соціальна рівність повинна розумітися як рівність життєвих шансів, а не рівність результатів, соціального статусу. Оскільки люди не рівні фізично, інтелектуально, по своїй життєвій енергії й активності, то для демократичної держави важливо забезпечити їм приблизно одинакові стартові умови. На фініш же вони прийдуть у різний час і з різними результатами.

Деякі прихильники ціннісних торій еліт розробляли кількісні показники, що характеризують її вплив на суспільство. Так, російський вчений Н. А. Бердяєв на основі аналізу розвитку різних країн і народів вивів "коефіцієнт еліти" як відношення високоінтелектуальної частини населення до загального числа грамотних. Коефіцієнт еліти, що складає понад 5%, означає наявність у суспільстві високого потенціалу розвитку. Як тільки цей коефіцієнт опускався до приблизно 1 %, то імперія припиняла існування, у суспільстві спостерігався застій.

Ціннісні уявлення про роль еліти в суспільстві переважають у сучасних неоконсерваторів, які стверджують, що елітарність необхідна для демократії. Але сама еліта повинна служити моральним прикладом для інших громадян і вселяти до себе повагу.

Ціннісні уявлення про еліту лежать й в основі концепцій демократичного елітизма, широко розповсюджених у сучасному світі. Видні представники цього напрямку – Р. Даль, С. М. Ліпсет, Л. Зінгер й інші – виходять із розуміння демократії як конкуренції між потенційними керівниками за довіру й голоси виборців.

Елітарні теорії демократії розглядають керівний прошарок як групу, що не тільки володіє управлінськими якостями, але й захищає демократичні цінності, здатну стримати часто властивий масам ідеологічний і політичний ірраціоналізм, емоційну неврівноваженість і радикалізм.

Ідею ціннісного трактування еліти розвивають й істотно збагачують концепції плюралізму еліт (О. Штаммер, Д. Рісмен, С. Келлер й ін.). Ці концепції нерідко називають функціональними теоріями еліти. Вони базуються на таких специфічних постулатах:

· Заперечення еліти як єдиної групи, визнання безлічі еліт (професійної, військової, регіональної й т.д.), плюралізм еліт визначається різноманіттям соціальної структури.

· Існування конкуренції еліт, що відбиває економічну й соціальну конкуренцію в суспільстві.

· Розпилення влади в демократичному суспільстві між усілякими групами, які в різних формах здійснюють керування суспільством; самі відносини влади мінливі й навіть ситуативні.

· Розходження між елітою й масами відносні, громадяни можуть входити до складу еліти, брати участь у процесі прийняття рішень. Тому еліти – не головний суб'єкт політики, важливіші – групи інтересів.

Концепції плюралізму еліт багато в чому ідеалізують реальне суспільство. Спостереження показують нерівномірність впливу різних соціальних верств на політику й піднесення окремих груп над всіма іншими.

Свого роду ідейним антиподом концепціям плюралізму еліт виступають різні ліволіберальні теорії еліт, зокрема, теорія пануючої еліти (Р. Мілс). Представники даного напрямку теорій еліти виходять із того, що суспільство управляється винятково однією пануючою елітою.

Основні положення цих теорій:

· У реальному житті еліта перебуває на вищому рівні влади й не допускає маси до участі в політиці. Можливості демократичних інститутів (вибори, референдуми й т.д.) незначні.

· Пануюча еліта займає ключові позиції в державі й на цій основі забезпечує собі владу, багатство й популярність.

· Між елітою й масами велике розходження, подолання якого практично неможливо.

Наявність різних підходів в оцінці місця й ролі політичних еліт у суспільстві свідчить про їхню важливість у науковому й практичному змісті. Елітарність сучасного суспільства не викликає сумнівів. Це – політична реальність, яку не можна перебороти, а потрібно враховувати й ефективно використати.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: