Міжнародний валютний фонд оприлюднив текст меморандуму з Україною щодо програми кредитування на 17,5 мільярдів доларів.

РЕФЕРАТ

На тему «Міжнародні кредитно-фінансові інститути та їх діяльність».

(Міжнародний валютний фонд)

Виконав

Студент групи 3Ек-13

Спеціальності фінанси і кредит

Факультету економіки

Ляшенко Віталій

м.Київ-2016 р.

Зміст роботи

1. Мета та завдання діяльності.

2. Основні види діяльності.

3. Умови та напрями фінансування.

4. Механізми кредитування.

5. Етапи співробітництва України з даною організацією.

6. Проекти організації в Україні.

7. Заборгованість України перед даною організацією.

8. Список використаної літератури та інтернет джерел.

1) Чи не перше місце в системі інституційних структур регулювання міжнародних валютних відносин належить Міжнародному валютному фонду (МВФ). Він представляє собою міждержавну багатосторонню валютно-кредитну організацію, яка має статус спеціалізованого закладу ООН. Міжнародний валютний фонд заснований на Конференції Об’єднаних Націй з валютно-фінансових питань, яка відбувалась з 1 по 22 липня 1944 року в Бреттон-Вудсі штату Нью-Хемпшир Сполучених Штатів Америки. В ній брали участь 44 держави. Вони прийняли Заключний акт, в який входили і так звані статті угоди (Articles of agreement) про Міжнародний валютний фонд. Ці статті угоди виконують роль його статуту. 27 грудня 1945 року угода про створення МВФ була ратифікавана 29 державами, а у березні 1946 року на установчій сесії Ради управляючих Міжнародним валютним фондом в американському м. Саванна були прийняті додаткові постанови, що регулюють діяльність МВФ. З 1 березня 1947 року Фонд приступив до виконання своїх операцій.
Міжнародний валютний фонд має статус спеціалізованого закладу ООН. Це положення йому було надано внаслідок підписаної з ООН угоди, яка була затверджена Радою управляючих МВФ і Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй. Однак, не дивлячись на досить високий рівень сторін, які домовлялися, ця угода для Фонду носить обмежувальний характер. Справа в тому, що за вимогою США в неї був включений пункт, який позбавляв ООН права робити рекомендації Фонду з приводу валютної політики, яку він проводить. Тому фактично Міжнародний валютний фонд служить незалежною від ООН інституційною основою міжнародної валютної системи.
В загальному плані Міжнародний валютний фонд призначений для регулювання валютно-кредитних розрахункових відносин між державами-членами і для надання їм фінансової допомоги у випадку виникнення валютних ускладнень шляхом надання короткострокових позик в іноземній валюті. В рамках цієї загальної великої мети у Фонду є ряд конкретних цілей.
По-перше, важливим завданням МВФ є політика в області підтримання паритетів валютних курсів. Згідно з статутом МВФ повинен підтримувати стабільність валют і упорядковані валютні відносини між країнами-членами, а також перешкоджати девальвації валют з міркувань конкуренції. За початковими правилами країна, яка вступала в Міжнародний валютний фонд, повинна була узгоджувати з ним офіційний паритет своєї валюти в золоті чи доларах США і не допускати відхилення офіційних валютних курсів більше, ніж на один відсоток. Змінити офіційні валютні паритети держави-члени могли тільки шляхом узгодження з керівництвом Фонду. Але пізніше під натиском стихійних сил світового ринку МВФ відмовився від системи фіксованих валютних курсів.
По-друге, Міжнародний валютний фонд надавав допомогу в створенні багатосторонньої системи платежів по поточних операціях між країнами-членами. При цьому він проголосив необхідність усунення обмежень на трансферт валюти. Фонд стверджує, що валютні обмеження перешкоджають розвитку світової торгівлі. Тому країни-члени повинні були до закінчення перехідного періоду відмінити валютні обмеження по поточних операціях. В цій акції більше всього були зацікавлені носії великого капіталу, діяльність якого давно перетнула національні кордони. Проте цю вимогу виконала тільки приблизно одна третина членів фонду, а решта продовжують їх зберігати до сьогодні.
Третім завданням Фонду є надання країнам-членам кредитів в іноземній валюті, які могли б дозволити їм виправити порушення рівноваги їхніх платіжних балансів, а також скоротити тривалість і рівень незбалансованості міжнародних платіжних балансів країн-членів МВФ.
По-четверте, в якості головного завдання своєї економічної політики Фонд вважає необхідним сприяти розширенню і збалансованому зростанню світової торгівлі з метою підтримання високого рівня зайнятості, а також для розвитку виробничого потенціалу всіх членів цієї організації.
По-п’яте, при створенні Міжнародного валютного фонду передбачалось систематичне проведення консультацій по валютних проблемах, створення постійного механізму, призначеного заохочувати співробітництво в області валютної політики.
Таким чином, виходячи з намічених цілей, основні функції Фонду зводяться до того, щоб виконувати узгоджений країнами-членами кодекс поведінки у питаннях міжнародної валютної політики і міждержавних платіжних оборотів, надавати фінансову допомогу для подолання дефіцитів платіжних балансів, проводити консультування і всіляко заохочувати міжнародне співробітництво в області валютної політики.

2) Основні види діяльності МВФ:

· сприяння міжнародній співпраці в грошовій політиці

· розширення світової торгівлі

· кредитування

· стабілізація грошових обмінних курсів

Офіційні цілі МВФ:

1. «сприяти міжнародній співпраці в валютно-фінансовій сфері»;

2. «сприяти розширенню і збалансованому росту міжнародної торгівлі» в інтересах розвитку виробничих ресурсів, досягнення високого рівня зайнятості і реальних доходів держав-членів;

3. «забезпечити стабільність валют, підтримувати упорядковані співвідношення валютної системи серед держав-членів» і не допускати «знецінення валют з метою отримання конкурентних переваг»;

4. надавати допомогу в створенні багатосторонньої системи розрахунків між державами-членами, а також в ліквідації валютних обмежень;

5. тимчасово надавати державам-членам кошти в іноземній валюті, з метою «виправлення порушення рівноваги їх платіжного балансу».

3) Країна, яка потребує інвалюти, одержує кредит у формі купівлі цієї інвалюти або СДР в обмін на певну кількість власної національної валюти, яка зараховується на рахунок МВФ у центральному банку даної країни. Погашення кредиту відповідно здійснюється шляхом викупу національної валюти за іноземну валюту. Ці операції не розглядаються як суто кредитні, оскільки на початку діяльності Фонду передбачалося, що країни-члени будуть пред’являти рівномірний попит на валюти, отже, їх національні валюти будуть просто переходити від одної країни до іншої. Реально сталося інше – кредитів потребували головним чином країни з неконвертованими валютами, попит на які з боку інших країн досить незначний. Тому МВФ, як правило, надає валютні кредити “під заставу” відповідних сум неконвертованих валют, і, якщо попит на них відсутній, вони залишаються у Фонді до викупу їх країнами-емітентами.

Одержання країною кредитів МВФ обмежується певними умовами: по-перше, сума валюти, яку отримала країна за попередні 12 місяців до нового звертання до Фонду, включаючи знов необхідну суму коштів, не повинна перевищувати 25 % величини квоти країни; по-друге, загальна сума валюти даної країни в активах МВФ не може перевищувати 200 % величини її квоти, включно з 75% квоти, які були внесені до Фонду за підпискою. У 1978 р. перше обмеження було скасовано, друге може бути призупинене за виключних обставин.

Країни-позичальники сплачують МВФ разовий комісійний збір у розмірі 0.5% від суми угоди, а також процент за кредит. Процентні ставки визначаються протягом кожного фінансового року на основі оцінок доходів, витрат і запланованого прибутку й вважаються досить високими (6-8%). Строки погашення кредитів, як правило, не перевищують 3-5 років. Крім зобов’язання протягом встановленого терміну викупити національну валюту у МВФ, повернувши йому кошти в СДР в інвалюті, країна-позичальник також повинна достроково здійснювати викуп своєї надлишкової для Фонду валюти в міру покращення її платіжного балансу та зростання валютних резервів. При умові, що валюта країни-боржника купується іншою державою, її заборгованість Фонду погашається.

Спочатку Статут МВФ передбачав для кожної країни можливість автоматичного одержання кредитів на певних, розглянутих нами умовах, у вигляді позик. Згодом внаслідок нафтових шоків 70-х рр. були введені нові пільги для допомоги країн-членам у подоланні труднощів структурного характеру.

Кожна країна може отримати від МВФ без будь-яких умов і процентів певну суму у конвертованій валюті, яка відповідає 25 % її квоти-внеску. До Ямайської конференції така можливість позики мала назву золотої частки, тепер вона називається резервною часткою. Вона відповідає внеску в золоті або конвертованій валюті, який зробила країна до МВФ в залік своєї квоти. Отже, по суті вона не являє собою кредитну послугу.

Сума позик, наданих країні-члену МВФ в межах додаткових кредитних угод, утворює її “ кредитну позицію ”. Резервна частка та кредитна позиція разом складають резервну позицію країни в МВФ. В межах резервної позиції країни-члени можуть одержувати кошти в МВФ автоматично на першу вимогу. Використання цієї позиції не потребує від країни процентних та комісійних платежів і не передбачає повернення одержаних валютних коштів.

4) 1. Резервна частка. Перша порція іноземної валюти, яку країна-член може отримати в МВФ в межах 25% квоти, називалася до ямайської угоди «золотою», з 1978 р. — резервною часткою (Reserve Tranche). Резервна частка визначається як перевищення величини квоти країни-члена над сумою, яка перебуває на рахунку Фонду національної валюти даної країни. Якщо МВФ використовує частину національної валюти країни-члена для надання кредиту іншим країнам, то резервна частка такої країни відповідно збільшується. Непогашена сума позик, наданих країною-членом Фонду в рамках кредитних угод ГСЗ і НСЗ, формують її кредитну позицію. Резервна частка і кредитна позиція разом складають «резервну позицію» країни-члена МВФ.

2. Кредитні частки. Засоби в іноземній валюті, які країна-член може отримати понад розмір резервної частки (у випадку її повного використання авуари МВФ в валюті країни досягають 100%), поділяються на чотири кредитні частки, або (Credit Tranches), які становлять по 25% квоти. Доступ країн-членів до кредитних ресурсів МВФ в межах кредитної частки є обмеженим: сума валюти країни в активах МВФ не може перевищувати 200% її квоти (враховуючи 75% квоти, яка внесена відповідно до підписки). Таким чином, гранична сума кредиту, яку країна може отримати в Фонді завдяки використання резервної і кредитної частки, становить 125% її квоти. Але угода надає МВФ право призупиняти це обмеження. На цій підставі ресурси Фонду у багатьох випадках використовується в розмірах, які перевищують зафіксовану в уставі межу. Тому поняття «верхні кредитні частки» (Upper Credit Tranches) стало значити не лише 75% квоти, як в початковий період діяльності МВФ, а суми, які перевищують першу кредитну частку.

3. Домовленості про резервні кредити стенд-бай (Stand-by Arrangements) (з 1952 р.) забезпечують країні-члену гарантію того, що в межах визначеної суми і протягом терміну дії угоди вона може при умові дотримання обумовлених в угоді умов безперешкодно отримувати від МВФ іноземну валюту в обмін на національну. Така практика надання кредитів являє собою відкриття кредитної лінії. Якщо використання першої кредитної частки може бути здійснено у формі прямого придбання іноземної валюти після схвалення Фондом її запиту, то виділення коштів понад верхню кредитну частку відбувається шляхом домовленості з країнами-членами про резервні кредити. З 50-х і до середини 70-х рр. угоди про кредити стенд-бай укладалися строком до 1 року, з 1977 р. — до 18 місяців і навіть до 3 років в зв'язку з збільшенням дефіцитів платіжних балансів.

4. Механізм розширеного кредитування (Extended Fund Facility) (з 1974 р.) доповнив резервну і кредитні частки. Він призначений для надання кредитів на триваліший період і в більших розмірах по відношенню до квот, ніж в рамках звичайних кредитних часток. Підставою для звернення країни до МВФ з проханням про надання кредиту в рамках розширеного кредитування є серйозні порушення рівноваги платіжного балансу, які були спричинені несприятливими структурними змінами в виробництва,торгівлі або цін. Розширені кредити зазвичай надаються на три роки, за необхідністю — до чотирьох, визначеними порціями (траншами) через певні проміжки часу — раз на півріччя, щоквартально або (в деяких випадках) щомісячно. Головним призначенням кредитів стенд-бай і розширених кредитів є сприяння країнам-членам МВФ в реалізації макроекономічних стабілізаційних програм або структурних реформ. Фонд вимагає від держави-позичальника виконання певних умов, до того ж їх жорсткість збільшується поступово з переходом від однієї кредитної частки до іншої. Деякі умови необхідно виконати до моменту отримання кредиту. Зобов'язання країни-позичальника передбачають проведення нею відповідних фінансово-економічних заходів, фіксуються в Листі про наміри (Letter of intent) або Меморандумі про економічну і фінансову політику (Memorandum of Economic and Financial Policies), які подаються до МВФ. Процес виконання зобов'язань країною, яка отримала кредит контролюється шляхом періодичної оцінки передбачених домовленістю спеціальних цільових критеріїв реалізації (Performance criteria). Ці критерії можуть бути або кількісними (відносяться до певних макроекономічних показників) або структурними (відображають певні інституційні зміни). Якщо МВФ прийме рішення, що країна використовує кредит не за призначенням, не виконує взятих на себе зобов'язань, то в цьому випадку Фонд має право обмежити її кредитування або відмовити в наданні наступного траншу. Таким чином, цей механізм дозволяє МВФ здійснювати економічний тиск на країни-позичальники.

На відміну від Світового банку, діяльність МВФ зосереджена на відносно короткострокових макроекономічних кризах. Світовий банк надає кредити тільки бідним країнам, МВФ може кредитувати будь-яку країну з числа членів, яка відчуває нестачу іноземної валюти для покриття короткострокових фінансових зобов'язань.

5) У співробітництві України з МВФ виділяють кілька етапів. На першому етапі їх співпраці, у 1994-1995 pp., Україні було надано фінансову допомогу у вигляді системної трансформаційної позики (STF - Systemic Transformation Facility) на суму 498,7 млн СПЗ або 763,1 млн дол. США для підтримки платіжного балансу України. Проте через невиконання Україною ряду умов програму було завершено достроково.

На другому етапі, протягом 1995-1998 pp., Україна співпрацювала з МВФ за трьома річними програмами "stand-by" з метою підтримки курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу та отримала кредити на загальну суму 1 318,2 млн СПЗ або близько 1 935 млн дол. США.

Третій етап, 1998-2002 pp. - співробітництво у рамках програми розширеного фінансування (EFF - Extended Fund Facility), яка передбачала надання Україні кредиту на загальну суму 2,6 млрд дол. США.

У грудні 2000 р. термін дії Програми EFF було продовжено до вересня 2002 р., але МВФ так і не надав Україні залишкової суми кредитів, визнавши негативними висновки останнього перегляду ходу виконання програми. У рамках Програми EFF Україна отримала 1 193,0 млн СПЗ або І 591,0 млн дол. США, які були спрямовані на поповнення валютних резервів Національного банку України.

На четвертому етапі, 2004-2005 рр., після завершення співробітництва за Програмою EFF, уряд України серед прийнятних форм подальшого співробітництва України з Міжнародним валютним фондом на безкредитній основі обрав попереджувальну програму "стенд-бай", зокрема програму "попереджувальний стенд-бай", що була розрахована на 12 місяців. Дана програма передбачала можливість України отримати кредит на суму 411,6 млн СПЗ, що було еквівалентом приблизно 600 млн дол. США, за умови погіршення платіжного балансу або стану валютних резервів. В рамках Програми передбачалася поступова трансформація відносин між Україною та МВФ до безкредитних. Строк дії цієї угоди закінчився відповідно до її умов.

Як було зазначено вище, наступним етапом у відносинах з МВФ стали безкредитні стосунки між Україною та МВФ. Співробітництво України з МВФ було зосереджено на наданні технічної допомоги, спрямованої на усунення загроз стабільності та вирішення проблем, пов'язаних з макроекономічною, грошовою, валютною, податковою та бюджетною політикою. У середньостроковій перспективі таке співробітництво може включати надання технічної допомоги з питань, пов'язаних з боргом, тіньовою економікою та прогнозуванням. Протягом 2005-2006 рр. технічні місії МВФ кілька разів відвідували Україну з метою надання урядові допомоги у різноманітних сферах, у тому числі щодо управління державним боргом, фінансово-бюджетної політики та управління митними справами. У 2006-2007 рр. експерт МВФ на постійній основі був залучений до діяльності Міністерства фінансів України щодо фінансового аналізу й прогнозування, стратегії планування бюджету й контролю за фінансовою стабільністю.

Співробітництво України з МВФ було пожвавлено у 2008 р. за несприятливої ситуації на світових фінансових ринках. Результатом їх перемовин стало затвердження МВФ 5 листопада 2008 р. програми для України за дворічною угодою "стенд-бай" з обсягом фінансування 16,43 млрд дол. США (близько 800 % квоти України).

6) Україна стала членом МВФ відповідно до Закону України «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій» від 3 червня 1992 р.

Україна з 1994 р. активно співпрацює з МВФ, використовуючи його фінансові і технічні ресурси з метою досягнення макроекономічної стабілізації та створення необхідних передумов для проведення економічних реформ. Таке співробітництво здійснювалось переважно в рамках реалізації 8 спільних програм – STF (системна трансформаційна позика), «Stand-By» (стабілізаційна позика), Механізм розширеного фінансування (позика на підтримку розвитку), попереджувальний «Stand-By».

Після двох років «паузи» у відносинах, у лютому 2014 р. Уряд України звернувся до МВФ з проханням розпочати переговорний процес щодо підготовки нової кредитної угоди між Фондом та Україною. 30 квітня 2014 р. Рада директорів МВФ затвердила нову спільну програму «стенд-бай» на наступні 2 роки у сумі 17,1 млрд. дол. США, з яких у 2014 р. отримано два транші – у травні у розмірі 3,2 млрд. дол. США та у вересні у розмірі 1,4 млрд. дол. США.

У січні 2015 р. досягнуто домовленості про розширення фінансової підтримки України шляхом заміни існуючої програми МВФ stand-by на довготермінову програму Extended Fund Facility (EFF).

11 березня 2015 р. Ради директорів Міжнародного валютного фонду прийняла рішення щодо переходу на довготермінову програму розширеного кредитування (EFF) і виділення Україні 17,5 млрд. дол. США. Ця чотирирічна програма передбачає фінансування заходів з економічної і фінансової стабілізації України.

Перший транш кредиту в обсязі 5 млрд. дол. США поступив в Україну у березні 2015 р.

31 липня 2015 р. відбулось чергове засідання Ради Директорів МВФ, під час якого було ухвалено рішення щодо виділення Україні другого траншу у розмірі 1,7 млрд. дол.

Міжнародний валютний фонд оприлюднив текст меморандуму з Україною щодо програми кредитування на 17,5 мільярдів доларів.

У рамках цього договору Україна взяла на себе зобов'язання зі зменшення інфляції, повідомляє «Слово і Діло» з посиланням на текст меморандуму.

У документі наголошується, що український уряд у рамках меморандуму бере на себе проведення наступної економічної та фінансової політики, зокрема: зниження рівню інфляції, скорочення державного боргу та усунення дефіциту НАК «Нафтогаз». Так, до середини 2016 року Україна має зменшити рівень інфляції до однозначного числа, до 2020 року знизити рівень держборгу до 71% ВВП, а до 2017 року усунути дефіцит бюджету «Нафтогазу» через підвищення цін на природний газ, яке триватиме до квітня 2017 року.

7) Борг України перед Міжнародним валютним фондом (МВФ) на початок 2015 року становить 7 млрд 607 млн 477,24 тис. Доларів. Зокрема, у структурі державного боргу 3 млрд 651 млн 894,14 тис. дол. (або 5,23% в загальній структурі держборгу України) вказані в якості заборгованості за позиками, отриманими від міжнародних фінансових організацій, ще 1 млрд 779 млн 132,56 тис. дол. (2,55%) - як заборгованість, не віднесена до інших категорій. В структурі гарантованого держборгу Україна заборгувала МВФ 2 млрд 058 млн 454,92 тис. дол. (2,95%) в якості заборгованості за позиками, отриманими від міжнародних фінансових організацій, ще 117 млн 995,62 тис. дол. (0,17%) - як заборгованість, не віднесена до інших категорій.

8) Джерела:

· Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І.О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. – Х.:Право, 2015

· МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ ФОНД //Юридична енциклопедія: В 6 томах. / Редколегія: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та інші. — К.: «Українська енциклопедія», 1998. ISBN 9667492001

· МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ ФОНД //Енциклопедія історії України

Література:

-Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р.

-Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.

-Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5

квітня 2001 р.

-Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні» // Вісник НБУ. —

1996. — № 5.

-Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001.

-Долан Э. Дж., Кэмпбэлл К. Л., Кэмпбэлл Г. Дж. Деньги, банковское дело и

денежно-кредитная политика. — М.; Л., 1991.

-Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина. — М., 1998.

-Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. — К., 1999.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: